Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №480/9602/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року Справа № 480/9602/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп`яненка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/9602/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 (з основної діяльності) від 03.10.2024 №193 в частині, яка стосується позивача, а саме:

- абзац 12 пункту 1 наказової частини наказу від 03.10.2024 №193, яким доручено помічнику начальника центру з правової роботи – начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити встановленим порядком копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань щодо встановлених фактів та обставин, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб військової частини НОМЕР_1 для відкриття кримінального провадження за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, що призвело до збитків завданих державі у розмірі 3 935 114,50 грн;

- абзац 11 пункту 1 наказової частини наказу від 03.10.2024 №193, яким доручено помічнику начальника центру з правової роботи – начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити начальнику Медіацентру Міністерства Оборони України копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про результати службового розслідування" та матеріали службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , з метою притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 209621,20 грн, який проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 і на даний час проходить службу у Медіацентрі Міністерства оборони України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , наразі продовжує перебувати на військовій службі у складі Медіацентру Міністерства Оборони України.

Позивачу стало відомо, що 03.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ № 193 «Про результати службового розслідування», зі змісту якого вбачається, що в ході службового розслідування, зокрема, зроблено висновок про нібито неналежне виконання позивачем обов`язків військової служби (посадових обов`язків), що, на думку комісії, призвело до незаконної виплати додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 .

Зазначено, що позивач безпідставно включав до рапортів на виплату додаткової винагороди підлеглий особовий склад, який не був визначений у бойових розпорядженнях та фактично не брав участі у бойових діях. На думку комісії службового розслідування, такими діями державі було завдано шкоди на загальну суму 290621,20 грн.

Позивач не погоджується із оскаржуваним наказом, в частині яка його стосується, оскільки він діяв в межах, спосіб та засобами, які передбачені його посадовими обов`язками, а також нормативно-правовими актами та керівними документами, які застосовувались до нього і якими він був зобов`язаний керуватись під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 , а службове розслідування проведено з грубим порушенням встановленого порядку, що призвело до формування хибних висновків про протиправність дій позивача та інших осіб, яких стосувалось службове розслідування.

За наведених обставин, просить задовольнити позовні вимоги.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Бондарю С.О.

Ухвалою суду від 06.11.2024 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечував та зазначив, що у період з 22.01.2024 по 15.03.2024 Другим територіальним управлінням внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено перевірку діяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатом чого складено Аудиторський звіт від 21.03.2024 № 535/31/1 (вх. № 6201/1 від 21.03.2024).

Перевіркою встановлено, що у період з 01.04.2022 по 01.01.2023 частині військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 (представникам фінансово-економічної служби, їдальні, лазні, клубу, капелану та іншим), які відповідно до Бойового Статуту не є підрозділами бойового порядку, була безпідставно виплачена додаткова винагорода з розрахунку 100 000 гривень на місяць, на загальну суму 3 935 114,50 грн.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.08.2024 № 611 було призначено проведення службового розслідування.

За результатом проведення службового розслідування встановлено факт порушення колишнім начальником клубу військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби, п. 2.8.20.8, абз. 4 п. 1.3 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України від 07.04.2017 № 124, п. 3 Телеграми Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 та п. 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 внаслідок неналежного виконання обов`язків військової служби, що призвело до безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , чим завдано шкоду на суму 209 621,20 грн.

Щодо порушення порядку проведення розслідування відповідач зазначає, що витребування пояснень при проведенні службового розслідуванні, так і ознайомлення з наказом про призначення службового розслідування з метою забезпечення права особи на участь в процесі та прийняття рішення за результатом проведення службового розслідування, не є обов`язком для особи, що проводить його.

Також за відсутності відповідного звернення військовослужбовця у осіб, котрі входили до складу комісії з проведення службового розслідування, не існувало обов`язку ознайомлення (надання) позивачу копії акту службового розслідування.

Вказує, що матеріали службового розслідування та наказ про його результати з метою преведення його в реалізацію та ознайомлення були направлені за місцем служби позивача телеграмою від 09.10.2024 № 957/5351, відтак порушення щодо недоведення результатів службового розслідування ОСОБА_1 відсутні.

За наведених обставин, відповідач вважає, що за наявності підтвердженого факту порушення військової дисципліни, доведеної вини та причинно-наслідкового зв`язку, у спірних відносинах при винесенні оскаржуваного наказу «Про результати службового розслідування» від 03.10.2024 № 193, він діяв на підставі, в порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо, а тому просить суд відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

На підставі рішення Вищої Ради Правосуддя №3578/0/15-24 від 10 грудня 2024 року "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Сумського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 №55-ОС "Про відрахування зі штату суду у зв`язку зі звільненням з посади у відставку судді ОСОБА_3 ", на підставі розпорядження керівника апарату №214 від 12.12.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/9602/24.

Справа розподілена автоматизованою системою документообігу суду судді Соп`яненку О.В.

Ухвалою суду від 13.12.2024 прийнято справу № 480/9602/24 до свого провадження.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У період з 22.01.2024 по 15.03.2024 Другим територіальним управлінням внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено перевірку діяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатом чого складено Аудиторський звіт від 21.03.2024 №535/31/1 (вх. № 6201/1 від 21.03.2024) (а.с. 193-195), з якого вбачається, що аудиторською перевіркою, крім іншого, досліджувалося питання дотримання вимог чинного законодавства щодо використання бюджетних коштів на виплату військовослужбовцям грошового забезпечення та прирівняних до нього грошових виплат, а саме додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Перевіркою встановлено, що у період з 01.04.2022 по 01.01.2023 частині військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 (представникам фінансово-економічної служби, їдальні, лазні, клубу, капелану та іншим), які відповідно до Бойового Статуту не є підрозділами бойового порядку, була безпідставно виплачена додаткова винагорода з розрахунку 100 000 гривень на місяць, на загальну суму 3 935 114,50 грн.

Пропозицією № 1 Аудиторського звіту визначено завдання керівнику ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо забезпечення відображення в обліку незаконних витрат коштів, допущених внаслідок переплат грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 на загальну суму 3 935 114,50 грн, що була не облікована та не відшкодована в процесі аудиту, забезпечення їх відшкодування.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 01.08.2024 № 611 (а.с.73), з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на загальну суму 3 935 114,50 грн, було призначено проведення службового розслідування.

В ході проведення службового розслідування комісією встановлено факт неправомірної виплати додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , серед яких водій-кіномеханік клубу солдат ОСОБА_4 , якому проведено виплати згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.11.2022 № 268, від 05.11.2022 № 269, від 04.12.2022 № 303, від 04.01.2023 № 5.

Як встановлено службовим розслідуванням перелічені накази про виплату додаткової винагороди водію-кіномеханіку клубу солдату ОСОБА_4 були видані на підставі рапортів начальника клуба молодшого лейтенанта ОСОБА_1 .

За результатом проведення службового розслідування комісія дійшла висновку про порушення колишнім начальником клубу військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби, п. 2.8.20.8, абз. 4 п. 1.3 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України від 07.04.2017 № 124, п. 3 Телеграми Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 та п. 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 внаслідок неналежного виконання обов`язків військової служби, що призвело до безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , чим завдано шкоду на суму 209 621,20 грн.

Встановлені факти та обставини були викладені в Акті службового розслідування від 30.09.2024 № 19768 (а.с.27-169).

На підставі зазначеного акту службового розслідування начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято наказ (з основної діяльності) від 03.10.2024 № 193 «Про результати службового розслідування», яким зокрема, визначено:

- помічнику начальника центру з правової роботи – начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити начальнику Медіацентру Міністерства Оборони України копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про результати службового розслідування" та матеріали службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , з метою притягнення лейтенанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності на суму 209621,20 грн, який проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 і на даний час проходить службу у Медіацентрі Міністерства оборони України (абз.11. 1 наказу);

- помічнику начальника центру з правової роботи – начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 направити встановленим порядком копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань щодо встановлених фактів та обставин, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб військової частини НОМЕР_1 для відкриття кримінального провадження за фактом безпідставної виплати додаткової винагороди, що призвело до збитків завданих державі у розмірі 3 935 114,50 грн (абз.12 п. 1 наказу).

Не погодившись із зазначеними пунктами наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.10.2024 № 193, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст. ст. 26, ст.27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст. ст. 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (в подальшому Порядок № 608).

Пунктом 7 Розділу І Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку № 08, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIІІ Порядку № 608).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п. 3 Розділу VIІІ Порядку № 608).

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (п. 3 Розділу VIІІ Порядку № 08).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 160-IX:

матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 160-IX, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Частиною 3 статті 3 Закону № 160-IX встановлено, що притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Частиною 1 ст.5 Закону № 160-IX визначено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст.6 Закону № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 160-IX, за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Згідно ст. 7 Закону № 160-ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Статтею 8 Закону № 160-ІХ, визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів (ч.1).

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (ч.2 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом (ч.4 ст.8 Закону № 160-ІХ).

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (ч.6 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (ч.7 ст.8 Закону № 160-ІХ).

Також ст. 9 Закону № 160-ІХ, передбачені обставини, що виключають матеріальну відповідальність, так завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною 1 статті 12 цього Закону (ч. 1 ст. 10 Закону № 160-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст.10 Закону № 160-ІХ, у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Також ст. 12 Закону №160-ІХ передбачено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення (ч.1 ст.13 Закону №60-ІХ).

За обставин цієї справи суд враховує, що на час прийняття оскаржуваного наказу (03.10.2024) ОСОБА_1 вже був виключений зі списку особового складу Військової частини НОМЕР_2 та проходив військову службу у складі Медіацентру Міністерства Оборони України (з 16.02.2024), відтак питання відшкодування ним матеріальної шкоди повинно вирішуватися в судовому порядку шляхом звернення ІНФОРМАЦІЯ_5 із відповідним позовом.

При цьому, судовий процес може бути використаний для вирішення питань щодо відшкодування завданої шкоди в таких випадках, якщо винна особа відмовляється співпрацювати у вирішенні цього питання добровільно.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 року по справі № 420/5695/23, та у силу приписів силу приписів ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного позивачем абзацу 2 пункту 2 наказу від 03.10.2024 № 193, судом встановлено, що відповідач не вирішував питання про стягнення із позивача матеріальної шкоди, а лише доручив помічнику начальника центру з правової роботи - начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 забезпечити проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування завданої державі шкоди.

Суд зауважує, що відповідач не позбавлений права викладати в акті службового розслідування власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, таким чином, реалізуючи власні владні/управлінські функції, та в подальшому, у разі звернення до суду з позовом про стягнення заподіяної матеріальної шкоди, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності порушень, які призвели до заподіяння такої шкоди.

Суд зауважує, що в даному випадку проведення претензійно-позовної роботи щодо відшкодування завданої державі шкоди є правом відповідача, передбаченим ст. 12 Закону №160-ІХ і оскаржуваний позивачем абзац 2 пункту 2 наказу від 03.10.2024 № 193 - лише підготовчий етап для реалізації такого права та не порушує безпосередніх прав позивача, не створює для нього нових обов`язків.

Щодо абзацу 12 пункту 1 наказу від 03.10.2024 № 193, яким доручено помічнику начальника центру з правової роботи - начальнику юридичної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 направити копії матеріалів службового розслідування до відповідного територіального управління Державного бюро розслідувань, у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення в діях колишніх посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 Дисциплінарного статуту, п. 6 Розділу VI Порядку № 608, якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Отже, оскільки службовим розслідуванням було встановлено заподіяння матеріальної шкоди державі, що має ознаки кримінального правопорушення, відповідно у відповідача виник обов`язок повідомити орган досудового розслідування, що і було зроблено ІНФОРМАЦІЯ_6 .

При цьому, належну оцінку отриманим матеріалам на предмет наявності складу кримінального правопорушення в діях, в тому числі і позивача, буде надавати саме орган досудового розслідування, а не відповідач. В даному випадку відповідач лише виконав свій обов`язок щодо повідомлення орган досудового розслідування про встановлені службовим розслідуванням факти, які на його думку містять ознаки кримінального правопорушення.

За таких обставин, вказане повідомлення ніяким чином само по собі не порушує права позивача та не створює для нього будь - яких обов`язків, а у разі незгоди позивача із діями Територіального управління Державного бюро розслідувань, він не позбавлений права оскаржити їх в порядку КПК України.

За приписами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням, що міститься у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах наголошував, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оскаржувані пункти наказу порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Обов`язковою ознакою рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до адміністративного суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

В даному випадку оскаржувані позивачем пункти наказу від 03.10.2024 № 193 самі по собі не породжують обов`язкових юридичних наслідків для позивача.

Отже, за заявленими позовними вимогами у даному спорі, вбачається неправильно обраний спосіб захисту, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, адже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства, повинен мати юридичне значення, тобто, впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Стосовно інших посилань відзиву/позову, то суд зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи позовної заяви отримали достатню оцінку.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Соп`яненко