Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №462/4890/26 — Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/4890/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 12026141390000175, відомості про яке внесено 16.03.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дубровиця Яворівського району Львівської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 , будучи 23.09.2025 року притягнутим постановою Пустомитівського районного суду Львівської області до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП з накладення штрафу у розмірі 17000 гривень та позбавленням права керування всіма видами траспортних засобів строком на один рік, крім цього, 30.09.2025 року притягнутий постановою Яворіського районного суду Львівської області до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 40800 гривень та позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років, а також 02.10.2025 року притягнутий постановою Яворівського районного суду Львівської області до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130, ч. 5 ст. 126, ст. 124 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 40800 гривень та позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років, достовіно знаючи по наявність даних постанов суду, які набрали законної сили, про що ОСОБА_4 повідомлено у визначений законом спосіб, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, діючи умисно, будучи позбавленим права керування всіма видами траспотних засобів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, 15.03.2026 року близько 07 години 35 хвилин керував автомобілем марки «ВMW» модель Х5, номерний знак НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_5 та здійснив поворот з вулиці Патона на вулицю Виговського у місті Львові, не подавши сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку і був зупинений на вулиці Виговського, буд. 29 у місті Львові працівниками УПП у Львівській області ДПП, на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». За вказане порушення правил дорожнього руху відносно ОСОБА_4 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адмістративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП та був притягнутий до встановленої законом адміністративної відповідальності.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України визнав повністю та підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення. У вчиненому щиро розкаюється, зазначив, що зробив для себе висновки і більше такого не повториться.

Суд переконався у правильності розуміння обвинуваченим змісту обвинувачення, у добровільності його позиції і належно роз`яснив, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після роз`яснення судом змісту норми ч. 3 ст. 349 КПК України обвинувачений ствердно заявив про бажання здійснення судового розгляду за вказаним порядком з правовими наслідками такого розгляду. Від прокурора заперечень з цього приводу не поступило.

Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» рекомендується, що оскільки при процедурі «заява підсудного про визнання вини» від обвинуваченого вимагається явка до суду на ранній стадії провадження, щоб заявити в суді публічно чи приймає він чи спростовує обвинувачення проти себе, то суд в таких випадках має вирішувати, обійтися без всього процесу розслідування або його частини чи негайно перейти до розгляду особи правопорушника, ухвалення вироку та, по можливості, вирішення питання щодо компенсації.

Крім цього, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Допитавши обвинуваченого, дослідивши дані, які характеризують особу обвинуваченого, суд приходить до переконання, що винуватість ОСОБА_4 доведена повністю, дії обвинуваченого органом досудового розслідування кваліфіковано вірно, так як обвинувачений умисно не виконував постанови суду, що набрали законної сили, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особу винного.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить із встановлених положеннями ст. 50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; та 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2023 року у справі №127/10995/19, яку суд застосовує у відповідності до приписів ч.6 ст. 368 КПК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст. 65 КК України суд враховує суспільну небезпечність, ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином, ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину та його поведінку після його вчинення, дані, що характеризують особу обвинуваченого, який на медичних обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітнього сина, який є особою з інвалідністю.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 є його щире каяття. Обставини, які обтяжують покарання судом не встановлено.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та обираючи покарання обвинуваченому суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, спосіб вчинення кримінального правопорушення та його мотиви, форму вини, обстановку вчинення кримінального правопорушення, і вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 382 КК України у виді штрафу у мінімальному розмірі встановленомусанкцією статті обвинувачення, як це просив прокурор у виступі в судових дебатах та погодився обвинувачений.

Запобіжний захід судом обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст. 50, 65-67, 382 КК України, ст. 349, 368, 370, 373, 374, 376, 392-393, 395 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 8500,00 /вісім тисяч п`ятсот/ гривень.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Головуючий суддя: ОСОБА_1