Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №337/1668/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

23.06.2026

ЄУН 337/1668/26

Провадження №2/337/1523/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23 червня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді - Сидорової М.В.,

за участю секретаря – Коваленко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» (сформовано в системі 15.03.2026) надійшла вказана позовна заява ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Бахмут М.С., до ОСОБА_2 , який позивачка мотивує тим, що вона з 16.10.1999 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2025. У період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства у жовтні 2002 року за спільні кошти нею та відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 10.10.2002 набуто нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Наразі виникла необхідність у поділі вказаного спільно набутого майна.

Позивач просила припинити право спільної сумісної власності сторін на квартиру АДРЕСА_1 та залишити її спільній частковій власності, визначивши ідеальні частки, а саме: за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 18.03.2026 вказаний позов було залишено без руху, а позивачці надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

23.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивачки надійшла заява про усунення недоліків разом з квитанцією про сплату судового збору та уточненою позовною заявою, в якій позивачка просить припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 апоріжжі; залишити у спільній частковій власності квартиру АДРЕСА_1 , визнавши ідеальні частки, а саме: за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 25.03.2026 за даним позовом у цивільній справі відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 21.04.2026 підготовче провадження у цивільній справі закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не прибули, від представника позивача – адвоката Бахмута М.С. в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі сторони позивача, позов підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не прибув за невідомими причинами, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем проживання, однак поштове відправлення повернуто до суду без вручення із зазначенням «адресат відсутній» за вказаною адресою. Відзиву на позов або зустрічного позову не подав.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, в т.ч. у відсутність відповідача на підставі ст.280 ЦПК України в заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд встановив, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 16.10.1999.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 19.05.2025, яке набрало законної сили 19.06.2025, шлюб між сторонами розірвано.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири, посвідченим 10.10.2002 приватним нотаріусом Запорізького МНО Вакуленко С.О., реєстровий №6514, ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 за 37100 грн.

Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 в установленому законом порядку.

Згідно із довідкою про оціночну вартість об`єкта нерухомості №201-20260315-0011338914, сформованої 15.03.2026 відповідно до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку ( п.5 розділу ІІІ), оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 становить 1676124,39 грн.

Вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд виходить з того, що відповідно до п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із п.1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом спору в цій справі, була придбана 10.10.2002, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України та Сімейним кодексом України, під час вирішення питання про набуття права власності на зазначену квартиру, суд вважає необхідним застосувати норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, Закону України «Про власність» від 07.02.1991 №697-XII (втратив чинність з 20.06.2007), Кодексу про шлюб та сім`ю від 20.06.1969 № 2006-VII в редакції станом на 01.07.2003.

За змістом ст.86,128 ЦК УРСР 1963р. право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Згідно з ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з ст.24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Крім того, при вирішенні спору в частині поділу спільного сумісного майна сторін як подружжя, враховуючи, що цей спір виник після 01.01.2004, суд вважає необхідним застосувати норми ЦК України 2003р. та СК України 2003р.

Так, згідно з ст.69-71 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим та таким, що підлягає повному задоволенню.

Суд виходить з того, що за загальними засадами регулювання сімейних відносин шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, що включає в себе їх рівність і у майнових відносинах. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У сімейному законодавстві як на час придбання спірної квартири (10.10.2002) діяла, так і на даний час діє презумпція спільності майна подружжя, в силу якої набуте за час шлюбу майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що один із них не мав самостійного заробітку (доходу).

Спростувати цю презумпцію може той із подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільності майна на певний об`єкт, надавши відповідні докази, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком.

Так, суд вважає встановленим та доведеним, що придбана відповідачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 10.10.2002 квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбана ними в період шлюбу.

Вказані обставини підтверджуються наданими суду позивачем ОСОБА_1 письмовими доказами, які суд вважає належними та допустимими.

Сама по собі реєстрація права власності на квартиру, придбану в період шлюбу, на ім`я відповідача ОСОБА_2 не спростовує презумпцію належності її до спільної сумісної власності сторін. Наявність обтяження майна у виді іпотеки, не є перешкодою для поділу квартири та вирішення спору між сторонами.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 презумпцію спільності майна подружжя належними та допустимими доказами не спростував. Як вже зазначалось, відповідач в судове засідання не прибув, відзиву на позов чи зустрічного позову, інших заяв по суті спору не подав.

Обставин, які б свідчили про те, що спірна квартира є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 , зокрема, що, хоча і придбана в період шлюбу, але за його особисті кошти і не в інтересах родини, судом не встановлено.

Також суд враховує, що розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Суд вважає, що спірна квартира належить сторонами в рівних частках. Підстав для відступлення від принципу рівності часток подружжя в спільному майні суд не встановив.

Також суд виходить з того, що спірна квартира є неподільною, позивач вимог про отримання грошової компенсації замість своєї частки на даний час не заявляє. Тому, розглядаючи справу відповідно до ст.13 ЦПК України в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про визнання за кожним зі сторін в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 ідеальну частку спірної квартири.

На підставі вищевикладеного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

Керуючись ст.15,16 ЦК України, ст.60,61,65,69-71 СК України, ст.86,128 ЦК УРСР 1963 року, ст.16 Закону України «Про власність» №697-XII від 07.02.1991, ст.22-24 Кодексу про шлюб та сім`ю №2006-VII від 20.06.1969, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,259,263-265, 280-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Залишити у спільній частковій власності квартиру АДРЕСА_1 , визнавши ідеальні частки, а саме:

за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інформація про сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя М.В. Сидорова