Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №629/6109/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

23 червня 2026 року

м. Харків

справа № 629/6109/25

провадження № 22-ц/818/1161/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Яцини В.Б., Маміної О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2025 року, ухвалене суддею Харабадзе К.Ш., -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.07.2024 загальними зборами учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прийнято рішення про зміну назви на ТОВ «Він Фінанс». 22.04.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_3 укладено договір про надання фінансового кредиту № 814328 в електронній формі, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу грошові кошти у розмірі 4200 грн, строком на 30 днів, шляхом перерахунку на рахунок відповідача безготівковим шляхом. Всупереч вимогам договору відповідач належним чином не виконав умови договору про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів, сплати процентів, пені та комісії, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 15061,20 грн, з яких: 4200,00 грн. сума основного боргу; 8845,20 грн. сума боргу за процентам; 2016,00 грн. сума боргу за пенею та штрафами. 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту № 814328 від 22.04.2019 року за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а на даний час ТОВ «Він Фінанс» набуло прав кредитора стосовно відповідача. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач нарахував за період з 23.02.2019 по 31.12.2019 - 3% річних в розмірі 1356,75 грн.; за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 - інфляційні втрати в розмірі 3293,35 грн. На підставі вищевикладеного, представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 19711,29 грн., а також понесені судові витрати, та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість у розмірі 13134 /тринадцять тисяч сто тридцять чотири/ гривні 10 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1614,10 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 /п`ять тисяч/ гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року укладений строком дії до 31 грудня 2018 року (пункт 8.2 договору) закінчив свою дію, і за ним не могло бути передано право вимоги по договору № 814328 від 22 квітня 2019 року про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, яка не існувала на той час. Вказує, що визначивши розмір заборгованості у сумі 6468 грн., Суд задовольнив вимоги про стягнення штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на суму 13 045,20 грн., без їх перерахунку на задоволену суму. Зазначає, що заявлені до стягнення 5000,00 грн. витрат на правову допомогу не були розподілені згідно ст. 141 ЦПК України (у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог), оскільки позовні вимоги задоволені на 66,63%). Звертає увагу Суду, що перерахування суми позики на банківський рахунок позичальника є істотною умовою договору, а отже, і обов`язковою умовою для виникнення обов`язку повернути зазначені кошти та сплатити проценти за користування ними. Натомість Лозівським міськрайонним судом Харківської області не було установлено, а позивачем не надано документ, який підтверджує факт перерахування коштів за договором про споживчий кредиту в сумі 4 200,00 грн на банківський рахунок відповідача. Вказує, що за відсутності підтвердження про надання позики, у позичальника відсутні підстави для їх повернення. ТОВ «Він фінанс» не надано жодних бухгалтерських документів на підтвердження операції про надання коштів у позику, що виключає можливість наявності зобов`язань як перед первісним кредитором так і перед Позивачем. На підтвердження надання позики, ТОВ «Він фінанс» не надано платіжного доручення, з якого вбачалося б, що на виконання договору позики кредитором було здійснено переказ коштів у розмірі 4 200,00 грн. відповідачу строком на 30 днів. Банківські реквізити ОСОБА_1 взагалі відсутні в договорі № 814328 від 22 квітня 2019 року про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту. Отже, відсутні докази перерахування суми кредиту на рахунок належний відповідачу. Судом не прийнято до увагу заперечення ОСОБА_1 щодо розміру вимог про стягнення на правову допомогу та не застосовано ст. пункт 3 частини 2 статті 141 ЦПК України щодо пропорційності у разі часткового задоволення позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного.

За правилом ч.1 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.04.2019 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 814328. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», які розміщенні на сайті creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila_18.03.2019.pdf.

Договір про надання фінансового кредиту № 814328 від 22.04.2019 року укладений в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А654263».

ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 4200 грн. строком дії на 30 днів. Сторони також погодили процентну ставку.

Умовами договору передбачено право клієнта на ініціювання продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов`язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф. У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400 грн., строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах /п.1.6 Договору/.

ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 814328 від 22.04.2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4200 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «Авентус Україна» від 08.08.2025, номер договору із ОСОБА_1 814328, код транзакції creditplus-1956239.

Згідно з довідкою ТОВ «Вей Фор Пей», товариство надає послуги з переказу коштів на підставі угоди на переказ коштів №ВП-200417-1 від 20.04.2017, в тому числі, за дорученням ТОВ «Авентус Україна», на картки клієнтів, зокрема, 22.04.2019 на суму 4200 грн., маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 240108, транзакція у системі WayForPay-creditplus-1956239.

Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та обумовлених договором платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 15061,20 грн, з яких: 4200,00 грн. сума основного боргу; 8845,20 грн. сума боргу за процентам; 2016,00 грн. сума боргу за пенею та штрафами. Сума збитків з урахуванням 3% річних 1356,75 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 15061,20 грн. Разом заборгованість становить 19711,29 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до п.2.2 договір факторингу № 1 від 12.04.2018 року окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

21.08.2019 року укладено додаткову угоду № 24 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги № 24 від 21.08.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 814328 від 22.04.2019 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 р. відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стосовно договору факторингу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за плату на умовах, визначених цим договором. (а.с. 39-41).

Отже, за цим договором факторингу право вимоги означає права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

12 вересня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (змінено назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС») була укладена додаткова угода № 24 до вищевказаного договору факторингу, якою сторони погодили викласти п. 3.1.1 і п. 3.1.2 в новій редакції, залишивши інші положення договору без змін.(а.с. 34)

У відповідності до п. 4.1. вищевказаного договору факторингу право вимоги переходить від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (змінено назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС») в день підписання ними відвідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

На виконання вищевказаних умов договору факторингу 21 серпня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (змінено назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС») було підписано відповідний Реєстр прав вимог, у відповідності до якого вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема до боржника за кредитним договором № 814328 від 22 квітня 2019 року – ОСОБА_1 .

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «Він фінанс», перейшло право вимоги кредитного договору від 22 квітня 2019 року року № 814328, укладеного між ТОВ « Авентус Україна » та ОСОБА_1 .

Наданий позивачем витяг з Реєстру прав вимоги № 25 підписаний та має печатки уповноважених осіб, також зазначена вся важлива інформація, а саме : номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін, отже наявні належні та достатні докази на підтвердження отримання позивачем ТОВ « ВІН ФІНАНС» на підставі договору факторингу прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 814328 про стягнення відповідної заборгованості.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про отримання позивачем ТОВ « Він фінанс » на підставі договорів факторингу прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Стосовно заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту № 814328 від 22 квітня 2019 року та додаток № 1 до договору підписано електронним підписом 22.04.2019 14:24:34.

Між тим, в підписаному сторонами договорі відсутні данні щодо відкритого (наявного) карткового рахунку.

Також, матеріали справи містять довідку (а.с. 18), в якій зазначено персональні дані ОСОБА_1 , його адресу проживання, ідентифікаційний номер, номер телефону, між тим вказана заява не містить підпису ОСОБА_1 , та номеру карткового рахунку, на який йому перераховано грошові кошти.

Крім того, на підтвердження надання кредитних коштів, позивачем не надано платіжного доручення, з якого вбачалося б, що на виконання кредитного договору від 22 квітня 2019 року року № 814328 кредитором було здійснено переказ коштів у розмірі 4200 грн. відповідачу.

З урахуванням вищевикладенного, колегія суддів вважає, що відсутні докази перерахування суми кредиту на картку, належну відповідачу.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивачем не доведено належності карткового рахунку, на який здійснено переказ саме ОСОБА_1 , а укладений сторонами договір не містить такої картки, тому судова колегія не вбачає підстав для стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс».

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2025 року – скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 3633,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина