Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №420/13154/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13154/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 07 травня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у повному обсязі - у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 29.08.2019 проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України. У зв`язку із введенням воєнного стану та проведенням загальної мобілізації строк дії укладеного контракту був продовжений понад встановлений строк – до оголошення демобілізації.

У подальшому позивач був переведений для проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у складі якого, згідно з витягом із журналу бойових дій, безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій загальною тривалістю 343 доби.

21.03.2026 позивач звернувся до начальника НОМЕР_1 прикордонного загону із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відповідно до абзацу першого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153. Листом від 08.04.2026 відповідач відмовив у задоволенні звернення, мотивуючи це тим, що позивач станом на 24.02.2022 вже проходив військову службу за контрактом, а тому не належить до кола осіб, яким передбачена зазначена виплата.

Позивач вважає таку відмову протиправною, посилаючись на те, що він виконав передбачені законодавством умови для отримання одноразової грошової винагороди, оскільки безпосередньо брав участь у бойових діях протягом визначеного нормативними актами строку. На думку позивача, відповідач неправильно витлумачив положення постанови Кабінету Міністрів України №153 та безпідставно пов`язав право на отримання винагороди виключно з відсутністю контрактної військової служби станом на 24.02.2022.

У зв`язку з наведеним позивач просить суд визнати протиправною відмову у виплаті одноразової грошової винагороди та зобов`язати відповідача вчинити дії щодо її призначення і виплати.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що позивач не набув права на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

На думку відповідача, визначальною умовою для отримання зазначеної виплати є укладення особою першого контракту про проходження військової служби або призов на військову службу під час дії воєнного стану у випадках та в строки, визначені Постановою №153. Оскільки позивач уклав свій перший контракт ще 29.08.2019, а з 29.08.2022 лише продовжив його дію понад встановлений строк до оголошення демобілізації, він не належить до кола осіб, на яких поширюється дія зазначеної постанови.

Відповідач також вказував, що позивач уже отримав передбачені законодавством гарантії та виплати, пов`язані з укладенням першого контракту, а під час проходження військової служби мав право на додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях відповідно до чинного законодавства. На переконання відповідача, запровадження державою різних механізмів матеріального стимулювання для військовослужбовців залежно від часу укладення контракту та конкретних умов проходження служби не свідчить про порушення принципу рівності чи дискримінацію.

Крім того, відповідач звертав увагу, що однією з умов застосування Постанови №153 є вік військовослужбовця від 18 до 25 років, тоді як періоди безпосередньої участі позивача у бойових діях, на які він посилається як на підставу для отримання спірної виплати, припадають на час, коли останньому вже виповнилося 26 років.

З огляду на наведене відповідач вважав, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн відсутні, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку ст.262 КАС України.

28 травня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов з доданими документами.

Станом на 24 червня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

29.08.2019 року між начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (молодший сержант) укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

Цей Контракт є строковим і строк дії з « 29» серпня 2019 року до « 28» серпня 2022 року.

29 серпня 2022 року відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України №221-ОС «Про особовий склад» було продовжено дію контракту понад встановлені строки: старшому сержанту ОСОБА_1 (П-044470), інспектору прикордонної служби 2 категорії - рульовому групи прикордонних катерів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип Б), з 29 серпня 2022 року, до оголошення демобілізації.

01 серпня 2023 року відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України №217-ОС «Про особовий склад» було виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення: старшого сержанта ОСОБА_1 (П-044470), інспектора прикордонної служби 2 категорії - рульового групи прикордонних катерів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип Б), який вибуває для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 серпня 2023 року.

03 серпня 2023 року відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України №505-ОС «Про особовий склад» було зараховано до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення: старшого сержанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 02 серпня 2023 року, та наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України зарахований року.

Відповідно до відповіді Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник №04.2/5374-26 від 11.03.2026 року, періоди безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій в складі НОМЕР_1 прикордонного загону згідно витягу з журналу бойових дій: 04.01.24– 02.02.24; 05.03.24– 04.04.24; 23.04.24– 23.11.24; 01.02.25– 26.02.25; 01.03.25– 28.03.25; 29.04.25– 11.05.25. Загальна кількість діб – 343.

21.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до начальника НОМЕР_1 прикордонного загону полковнику із проханням про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно положень абзацу 1 пункту четвертого Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.

08.04.2026 року від Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону полковнику був наданий лист-відповідь за №04.2/П-1184/1273, в якому вказано, що військовослужбовцям, які станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі за контрактом виплата Винагороди не передбачена умовами Постанови.

Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо непризначення, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у повному обсязі - у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права та висновки суду

Змістом спірних правовідносин є відмова у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 1 000 000,00 грн. на підставі абз. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить наступні висновки по суті спору.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 12 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом першим статті 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжений (триває до цього часу).

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова № 153, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пізніше у вказану Постанову № 153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни: постановою КМУ № 387 від 01.04.2025, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»); постановою КМУ № 942 від 30.07.2025, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Абзацом другим пункту 2 Постанови № 153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3)фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 (в редакції Постанови КМУ № 387 від 01.04.2025) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, абзаци 2 та 4 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153, як в редакції постанови № 387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції постанови № 942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює обов`язкові умови, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою № 153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою або припинення (розірвання) контракту з підстав, визначених підпунктами «а» або «б» пункту 2, підпунктами «б» або «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за умови наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, через які військовослужбовець не зміг виконати умови контракту;

5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року);

(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Наведеними вище нормами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем з числа громадян України права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Так на виплату винагороди у розмірі 1 млн. гривень можуть претендувати громадяни України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Збройних Сил, які до набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025): не досягли віку 25 років і були прийняті/призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно або за тих самих умов менше шести місяців сукупно та отримали під час захисту Вітчизни захворювання, поранення (травми, контузії, каліцтва), чи перебували та звільнені з полону (за винятком тих, які добровільно здалися в полон).

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153» вказані умови для отримання винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах розповсюджуються також на військовослужбовців, які не досягли віку 25 років і були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу/або проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”/ або проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців сукупно.

Обов`язковою умовою для виплати винагороди є також та обставина, що вказані військовослужбовці не притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Судом встановлено, що 29.08.2019 року між начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (молодший сержант) укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

29 серпня 2022 року відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України №221-ОС «Про особовий склад» було продовжено дію контракту понад встановлені строки: старшому сержанту ОСОБА_1 (П-044470), інспектору прикордонної служби 2 категорії - рульовому групи прикордонних катерів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип Б), з 29 серпня 2022 року, до оголошення демобілізації.

01 серпня 2023 року відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України №217-ОС «Про особовий склад» було виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення: старшого сержанта ОСОБА_1 (П-044470), інспектора прикордонної служби 2 категорії - рульового групи прикордонних катерів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип Б), який вибуває для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 серпня 2023 року.

03 серпня 2023 року відповідно до Витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України №505-ОС «Про особовий склад» було зараховано до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення: старшого сержанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ), який прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 02 серпня 2023 року, та наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України зарахований року.

Відповідно до відповіді Начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник №04.2/5374-26 від 11.03.2026 року, періоди безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій в складі НОМЕР_1 прикордонного загону згідно витягу з журналу бойових дій: 04.01.24– 02.02.24; 05.03.24– 04.04.24; 23.04.24– 23.11.24; 01.02.25– 26.02.25; 01.03.25– 28.03.25; 29.04.25– 11.05.25. Загальна кількість діб – 343.

Відтак, суд зауважує, що позивач на момент запровадження воєнного стану не досяг 25-річного віку, продовжив проходження військової служби за контрактом у Державній прикордонній службі України, брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить понад шість місяців (343 доби), та виконав інші умови, визначені Постановою № 153.

Суд виходить із того, що формальне тлумачення положень Постанови № 153, за яким право на виплату пов`язується виключно з датою первинного укладення контракту, не відповідає меті її прийняття. Зміст експериментального проекту свідчить про спрямованість державної підтримки на військовослужбовців віком до 25 років, які проходили військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях під час воєнного стану.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на час дії воєнного стану продовжував проходити військову службу за контрактом, строк якого був продовжений у встановленому законом порядку, а також виконував бойові завдання у районах ведення бойових дій. При цьому відсутні докази притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, які відповідно до Постанови № 153 унеможливлювали б виплату винагороди.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач відповідає критеріям, для реалізації яких була прийнята Постанова № 153, а відмова відповідача, обґрунтована виключно тим, що первинний контракт укладено до введення воєнного стану, є проявом надмірного формалізму та не узгоджується з метою нормативного регулювання.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що періоди безпосередньої участі позивача у бойових діях не можуть бути враховані при визначенні права на одноразову грошову винагороду з тієї підстави, що на кінець таких періодів позивач уже досяг 26-річного віку.

Таке тлумачення положень Постанови Кабінету Міністрів України № 153 не відповідає її змісту. Аналіз абзацу другого пункту 4 зазначеної Постанови свідчить, що законодавець пов`язує віковий критерій із моментом прийняття або призову особи на військову службу, а не з моментом виконання бойових завдань чи набуття необхідного стажу безпосередньої участі у бойових діях.

Постанова № 153 не містить вимоги про те, що військовослужбовець повинен залишатися у віці до 25 років протягом усього періоду проходження військової служби або під час безпосередньої участі у бойових діях. Встановлення такого додаткового критерію шляхом розширювального тлумачення суперечило б принципу правової визначеності та фактично призвело б до звуження кола осіб, які мають право на відповідну виплату.

Сам по собі факт досягнення позивачем 26-річного віку під час проходження військової служби не є юридичним фактом, з яким Постанова № 153 пов`язує припинення або втрату права на отримання одноразової грошової винагороди. Вік є критерієм для визначення відповідної категорії військовослужбовців, а не умовою, яка повинна безперервно зберігатися протягом усього часу виконання бойових завдань.

Отже, твердження відповідача про неможливість врахування періодів безпосередньої участі позивача у бойових діях лише з підстави досягнення ним 26-річного віку ґрунтується на довільному тлумаченні Постанови № 153, не підтверджується її текстом та не може бути покладене в основу правомірної відмови у виплаті одноразової грошової винагороди.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153; 3) брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій) не менше шести місяців; 4) отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини; 5) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись до відповідача із рапортом щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, передбаченої постановою № 153, дотримався обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач відповідає умовам, визначеним Постановою № 153 для отримання одноразової грошової винагороди, а відмова відповідача з підстав того, що відповідно до постанови № 153 контракт має бути укладений під час дії військового стану суд вважає протиправною.

Зокрема, суд вважає, що беручи на себе зобов`язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови № 153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.

При цьому, як встановлено судом з матеріалів справи, на момент дії воєнного стану, строк дії контракту позивача не завершився.

А отже, доводи відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі відсутності факту укладання контракту у період, визначний постановою, є помилковими.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач, звернувшись 21.03.2026 року до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогою про виплату грошової допомоги в розмірі 1 млн. грн, дотримався обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень.

У зв`язку з чим, бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року є протиправною.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 року.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На переконання суду, відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди у в розмірі 1 млн. гривень на підставі Постанови №153.

При цьому, суд зазначає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), або укладення контракту до набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), буде дискримінаційним відносно осіб, які перебували в полоні, або які отримали захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить «фундаментальний» характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стрейн та інші проти Румунії» (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).

Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.

Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fбbiбn v. Hungary) [ВП], 2017, §112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; «Іззетін Доган та інші проти Туреччини» (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta) 2011, §32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на “будь-яке передбачене законом право”, а й навіть ширше (“Союз церков “Слово життя” та інші проти Хорватії” (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).

Відтак, посилання відповідача на те, що контракт позивача був укладений до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 або не був підписаний безпосередньо під час дії воєнного стану, є юридично неспроможним, оскільки постанова №153 прямо поширює свою дію на осіб, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та продовжували проходити службу, що повністю відповідає правовому статусу позивача. Автоматичне продовження контракту під час дії воєнного стану є формою проходження військової служби, передбаченою законом, та не може бути підставою для звуження соціальних гарантій військовослужбовця.

Виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.

У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.

З урахуванням викладеного, на підставі аналізу положень чинного законодавства України, яким врегульовані спірні правовідносини, та обставин у справі, з огляду на повноваження, визначені частиною другою статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідних витрат не поніс, інших судових витрат не заявив, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя С.О. Cтефанов