Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №420/37005/24 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37005/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 згідно вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV у разі задоволення позовних вимог здійснити виплату ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення за 2022-2023 роки без утримання з нього сплати єдиного соціального внеску;

у разі задоволення позову на підставі вимог ст. 382 КАС України встановити судовий контроль та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у вказаній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Грошове забезпечення позивача, а також компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошова компенсація за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошова допомога на оздоровлення за 2022-2023 роки підлягали розрахунку із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, проте нараховувалось в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, тобто 1762 грн. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки посадовий оклад, оклад за військове звання при обчисленні грошового забезпечення грошових допомог повинні визначатись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 1 січня календарного року на тарифний коефіцієнт.

Ухвалою суду від 04.12.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст. ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 21.08.2022 по 28.11.2023.

Позивач стверджує, що грошове забезпечення в період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 підлягало розрахунку із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, проте нараховувалось в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. - 1762 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2,3 статті 9 Закону 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704) в редакції чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховний Суд з цього питання висловив свою правову позицію, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» необхідно розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.

Таким чином, зазначення у пункті 4 постанови КМУ № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Закони "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 29 січня 2020 року набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

П. 6 постанови Кабінету міністрів України від 21.02.2018 № 103 був скасований в судовому порядку у межах справи № 826/6453/18, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 набрала чинності з дати її прийняття.

Це свідчить про те, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Крім того, встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Звідси слідує, що 29.01.2020 настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Тому, з 29 січня 2020 року грошове забезпечення позивача має бути перераховане в сторону збільшення шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача є протиправними та такими, що порушують права позивача на отримання грошового забезпечення в належному розмірі, встановленому законом.

Саме про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, вказував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїх постановах від 11.02.2021 року по справам № 240/11952/19, № 200/3757/20-а та № 200/3774/20-а.

Верховний Суд у постанові по справі № 440/6017/21 від 02 серпня 2022 року дійшов висновку, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), передбачає, що військовослужбовцям, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.1, 2, 6 розд. XХІІІ Порядку № 260).

У рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:

тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;

тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;

тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини. (п.3 розд. ХХХІ Порядку № 260).

Таким чином, на розмір грошової допомоги для оздоровлення, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки впливає розмір посадового окладу, окладу за військове звання.

Тому суд дійшов висновку про неправомірність дій відповідача щодо обчислення грошового забезпечення за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року, грошової компенсації невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, з розміру прожиткового мінімуму 1762 грн.

Отже слід визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Саме такий спосіб судового захисту суд вважає ефективним та достатнім для відновлення порушених прав позивача у межах спірних правовідносин.

Щодо зобов`язання відповідача не утримувати з виплачених сум єдиного соціального внеску, то ці вимоги є передчасними, тому задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 КАС України, за приписами частини першої та другої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини восьмої цієї ж статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини шостої статті 246 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині рішення у разі необхідності вказується про порядок і строк виконання рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу. Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинен бути вказаний обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, вказаною нормою статті 382 КАС України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, суд наділений правом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення лише у випадку, коли існують беззаперечні докази нехтування відповідачем вимогам суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яке набрало законної сили у порядку передбаченому статтею 382 КАС України.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч. 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 7, 9, 77, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 21.08.2022 року по 28.11.2023 року усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА