Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/8351/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/8351/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними відмови та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії, –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з вимогами:

- визнати протиправними відмову та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, які полягають у неналежному, неповному, формальному та вибірковому розгляді заяв ОСОБА_2 щодо нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за всі підтверджені періоди лікування після тяжкого бойового поранення, а також у відмові в нарахуванні та виплаті такої додаткової винагороди;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, у розмірі 100 000 грн на місяць пропорційно дням лікування після тяжкого бойового поранення за такі періоди: з 04.10.2024 по 30.10.2024; з 18.11.2024 по 03.12.2024; з 03.02.2025 по 28.05.2025, з урахуванням раніше проведених виплат та обов`язкових утримань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.06.2024 під час безпосереднього виконання бойового завдання в районі населеного пункту Сокіл Покровського району Донецької області позивач отримав тяжке бойове поранення (вогнепальне кульове наскрізне поранення правого плеча з багатоосколковим переломом верхньої третини правої плечової кістки), причинний зв`язок якого із захистом Батьківщини та тяжкість підтверджені висновками військово-лікарських комісій. На переконання позивача, відповідач протиправно, формально та вибірково розглянув його звернення про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, обмежившись оцінкою лише періоду з 18.11.2024 по 03.12.2024, та не надав правової оцінки іншим підтвердженим періодам лікування - з 04.10.2024 по 30.10.2024 і з 03.02.2025 по 28.05.2025, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою суду від 04.05.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.06.2026 позовну заяву в частині позовних вимог про визнання протиправними відмови та бездіяльності і зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 18.11.2024 по 03.12.2024 залишено без розгляду.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено в повному обсязі. Відповідач зазначив, що додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100000 грн виплачується військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії. За доводами відповідача, у заявлені позивачем періоди останній перебував на амбулаторному лікуванні (періоди з 04.10.2024 по 30.10.2024 та з 03.02.2025 по 28.05.2025), а в період з 18.11.2024 по 03.12.2024 - на стаціонарному обстеженні, а не на лікуванні, що підтверджується довідкою № 426 від 03.12.2024 та актом дослідження стану здоров`я. У зв`язку з цим, на думку відповідача, підстав для включення позивача до наказу на виплату додаткової винагороди за зазначені періоди не було. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем встановленого частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду, оскільки позивача звільнено 11.12.2025, а позов подано 29.04.2026.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд критично оцінює доводи відповідача про застосування у спірних правовідносинах місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, з огляду на таке.

Предметом цього спору є не звільнення позивача з публічної служби та не пов`язані зі звільненням питання, а нарахування і виплата додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, право на яку, за твердженням позивача, виникло під час проходження ним військової служби у зв`язку з перебуванням на лікуванні після бойового поранення. Додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовця та входить до складу його грошового забезпечення (оплати праці). Отже, спір у цій справі є спором щодо виплати належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення, а не спором щодо звільнення з публічної служби.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі порядок та умови оплати їх праці, врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а в частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Спеціальне законодавство не містить окремого порядку та строків звернення до суду з позовом про виплату належних сум грошового забезпечення, а тому застосуванню підлягають відповідні положення статті 233 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21 дійшов висновку про рівнозначність понять «грошова винагорода», «оплата праці» та «заробітна плата» у правовідносинах, що регулюють оплату праці. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 та у подальшій сталій практиці сформулював висновок, відповідно до якого до спорів щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, заявлених щодо періоду проходження публічної служби, підлягає застосуванню саме тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Зазначена норма є спеціальною щодо частини 5 статті 122 КАС України. В силу приписів частини 5 статті 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні цього спору.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 із заявами (зверненнями) про нарахування та виплату додаткової винагороди, остання з яких подана 16.02.2026. Відповідь військової частини НОМЕР_1 за № 50/02/5/4, якою позивачу повідомлено про відсутність підстав для виплати, складена та підписана 24.02.2026. З цим позовом позивач звернувся до суду 29.04.2026, тобто у межах тримісячного строку звернення до суду, який у цьому випадку суд вважає за доцільне обчислювати з дня отримання позивачем відповіді відповідача про відмову у виплаті.

За таких обставин суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, а доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Розглянувши позов, відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та з 11.12.2025 звільнений з військової служби у запас за станом здоров`я на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 381 від 11.12.2025, що підтверджується копією військового квитка.

03.06.2024 під час безпосереднього виконання бойового завдання в районі населеного пункту Сокіл Покровського району Донецької області позивач отримав поранення - вогнепальне кульове наскрізне поранення правого плеча з багатоосколковим переломом верхньої третини правої плечової кістки. Причинний зв`язок поранення із захистом Батьківщини та його тяжкість підтверджені довідкою про обставини травми, довідкою ВЛК № 485 від 12.09.2024 («Поранення, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»), а також висновком про віднесення травми до тяжкої згідно з наказом МОЗ України № 370. Указані обставини відповідачем не заперечуються.

Унаслідок поранення позивач проходив тривале лікування, яке включало оперативні втручання, встановлення та подальше видалення металоконструкції, реабілітаційні заходи, безперервне продовження медичної тимчасової непрацездатності та направлення на військово-лікарську комісію у зв`язку з перебуванням на лікуванні понад 120 календарних днів. За наслідками лікування позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, пов`язану із захистом Батьківщини (з 11.11.2025).

Позивач заявляє право на виплату додаткової винагороди за три періоди: з 04.10.2024 по 30.10.2024 (27 днів); з 18.11.2024 по 03.12.2024 (16 днів); з 03.02.2025 по 28.05.2025 (115 днів), а всього за 158 календарних днів.

Як слідує з наданих сторонами доказів, у періоди з 04.10.2024 по 30.10.2024 та з 03.02.2025 по 28.05.2025 позивач отримував медичну допомогу амбулаторно, що підтверджується результатами оглядів лікаря-хірурга (ортопеда-травматолога) ДУ «ТМО МВС України по Львівській області», у яких клас взаємодії визначено як «Амбулаторна медична допомога», із одночасним продовженням листків непрацездатності (медичних висновків про тимчасову непрацездатність). У період з 18.11.2024 по 03.12.2024 позивач перебував у лікарні ДУ «ТМО МВС України по Львівській області», що підтверджується довідкою № 426 від 03.12.2024 та актом дослідження стану здоров`я, складеним за результатами проведених у цей період діагностичних (інструментальних та лабораторних) досліджень - електрокардіографії, ультразвукового дослідження, рентгенографії, комп`ютерної томографії, клінічних аналізів та консультацій вузьких спеціалістів.

Звертаючись до командира військової частини, позивач, зокрема заявою від 16.02.2026, просив нарахувати та виплатити додаткову винагороду за період з 18.11.2024 по 03.12.2024. Листом від 24.02.2026 № 50/02/5/4 військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила позивача, що згідно з довідкою № 426 від 03.12.2024 він перебував на стаціонарному обстеженні, а не на лікуванні, у зв`язку з чим підстав для виплати додаткової винагороди, встановленої постановою № 168, у командування не було.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) встановлено особливості виплати додаткової винагороди військовослужбовцям під час дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 1-1 Постанови № 168 військовослужбовцям, зокрема Національної гвардії, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (пункт 1-2 Постанови № 168).

Згідно з відповідними положеннями Постанови № 168 до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень включаються, зокрема, особи, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Особливості виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України затверджені наказом МВС України від 01.09.2023 № 729 (далі - Наказ № 729). Згідно з пунктом 14 Наказу № 729 до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або перебувають у відпустці для лікування після поранення у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії - з дня отримання такого поранення та за час стаціонарного лікування або за час такої відпустки.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 гривень у зв`язку з пораненням пов`язується законодавцем із наявністю сукупності умов, а саме: наявністю поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини; та перебуванням військовослужбовця у відповідний період або на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я, або у відпустці для лікування після поранення у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Аналогічного підходу дотримується і Верховний Суд, який у своїй практиці виходить із того, що додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100000 гривень виплачується військовослужбовцю саме за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, або за час відпустки для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії. При цьому Постанова № 168 не містить обмежень щодо кількості або тривалості перебування на стаціонарному лікуванні чи у відповідній відпустці, за які виплачується збільшена винагорода.

Отже, визначальним для вирішення питання про право на виплачувану на підставі Постанови № 168 додаткову винагороду у збільшеному розмірі є не сам по собі факт лікування після поранення як такий, а форма (вид) надання медичної допомоги у відповідний період - стаціонарне лікування у закладі охорони здоров`я або відпустка для лікування після тяжкого поранення, оформлена висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

З наданих позивачем результатів оглядів лікаря (хірурга, ортопеда-травматолога) ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» за вказані періоди вбачається, що медична допомога надавалася позивачу амбулаторно (клас взаємодії - «Амбулаторна медична допомога»), із одночасним продовженням медичної тимчасової непрацездатності. Доказів перебування позивача у ці періоди на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення, наданій за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, матеріали справи не містять, і позивачем такі докази не надані.

Суд враховує, що позивач дійсно тривалий час потребував медичного нагляду та лікування у зв`язку з наслідками тяжкого бойового поранення, що підтверджується безперервними листками непрацездатності. Водночас саме по собі продовження тимчасової непрацездатності та проходження амбулаторного лікування, за відсутності перебування на стаціонарному лікуванні чи у відпустці для лікування після поранення за висновком ВЛК, не належить до тих обставин, з якими Постанова № 168 та Наказ № 729 пов`язують виникнення права на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 гривень. Суд не вправі розширювати коло підстав для такої виплати поза межами, визначеними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача у виплаті додаткової винагороди за періоди з 04.10.2024 по 30.10.2024 та з 03.02.2025 по 28.05.2025 відповідає вимогам Постанови № 168 і Наказу № 729, а відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів позивача про неповний, формальний та вибірковий розгляд відповідачем його звернень суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим обов`язок доказування правомірності рішення (дії, бездіяльності) не звільняє позивача від доведення наявності в нього самого права, за захистом якого він звернувся. У цій справі суд встановив, що у спірні періоди з 04.10.2024 по 30.10.2024 та з 03.02.2025 по 28.05.2025 позивач отримував амбулаторну медичну допомогу, а отже, не перебував у стані, з яким Постанова № 168 пов`язує право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Відтак невключення позивача за ці періоди до наказу про виплату додаткової винагороди та повідомлення про відсутність підстав для такої виплати ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, відповідають установленим фактичним обставинам і не свідчать про протиправну бездіяльність відповідача.

Установлення позивачу інвалідності, пов`язаної із захистом Батьківщини, підтверджує тяжкість наслідків поранення, проте, всупереч доводам позивача, не є самостійною підставою для виплати додаткової винагороди за періоди амбулаторного лікування, оскільки право на таку виплату Постанова № 168 пов`язує з перебуванням на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після поранення за висновком ВЛК.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; пропорційно. Перевіривши дії відповідача за наведеними критеріями в межах, що належать до розгляду в цій справі, суд не встановив підстав вважати їх протиправними.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини суд зобов`язаний навести у рішенні мотиви, на яких воно ґрунтується, проте обсяг такого обґрунтування може бути різним залежно від характеру рішення; відхиляючи доводи сторони, суд не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен наведений аргумент (рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Інші доводи та аргументи сторін не спростовують наведених висновків суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині, що розглядається по суті.

В силу приписів ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8– 10, 14, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.