Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/6494/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/6494/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 17.08.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17.08.2022 по 20.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням обчислювалися йому виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн). Позивач вважає, що після скасування у судовому порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, відновилася дія пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а тому розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у спірний період правомірно розраховувалися виходячи з розміру 1762 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018), оскільки скасування у судовому порядку пункту 6 постанови № 103 не відновлює дію пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції; саме з розміру 1762 грн розраховані показники законів про Державний бюджет України на 2020-2026 роки; відповідна правова колізія була остаточно усунута лише постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023. Відповідач також послався на введення в Україні воєнного стану та відступ України від статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, на його думку, унеможливлює застосування до спірних правовідносин правових позицій ЄСПЛ та Верховного Суду. Окрім того, відповідач заявив про неналежність військової частини НОМЕР_1 як відповідача за період з 17.08.2022 по 01.05.2023 (з огляду на перебування частини на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 та проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_3 у період з 24.11.2022 по 13.01.2023), а також про пропуск позивачем строку звернення до суду. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі пов`язаний із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період з 17.08.2022 по 20.05.2023 у меншому, на думку позивача, розмірі. Грошове забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою входить до складу заробітної плати, а тому до спірних правовідносин у частині строку звернення до суду застосовуються положення статті 233 КЗпП України, які мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а та від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. З урахуванням наведеного принципу, а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до зазначеної дати (без обмеження будь-яким строком), а правовідносини у період з 19 липня 2022 року - згідно з положенням статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX (тримісячний строк).

Окрім викладеного, суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд враховує висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими тлумачення статті 233 КЗпП України, за яким строки, визначені цією статтею, завершилися 01 липня 2023 року з огляду на опублікування постанови № 651 в останній день карантину, суперечить меті відповідного законодавчого регулювання та принципу юридичної визначеності. Судова палата дійшла висновку, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. Такий же підхід застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 444/2538/23.

Поряд з цим суд бере до уваги, що позивач є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 ), військову службу проходив будучи призваним по мобілізації у період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 09.12.2024 для подальшого проходження військової служби. Верховний Суд у постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24 сформулював правовий висновок, згідно з яким проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності держави, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з огляду на обмеження доступу до правової допомоги, виконання обов`язків служби та інші чинники, пов`язані з особливим статусом військовослужбовців. Суд також враховує, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду із цим позовом. Вимоги за період до 19.07.2022 не обмежені будь-яким строком звернення, а перебіг тримісячного строку звернення за рештою вимог з урахуванням продовження на час дії карантину розпочався 01.07.2023; крім того, проходження позивачем військової служби за призовом по мобілізації у період воєнного стану є поважною причиною, що виправдовує пропуск строку звернення. За таких обставин суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу, будучи призваним по мобілізації у період воєнного стану. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.08.2022 № 223 солдата ОСОБА_1 з 17.08.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено номером обслуги 2 відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 2 роти морської піхоти; встановлено тарифний розряд № 4 з посадовим окладом у розмірі 2730 грн на місяць.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2023 № 9 матроса ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 14.01.2023 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду старшого водія-гранатометника; встановлено тарифний розряд № 6 з посадовим окладом у розмірі 2910 грн на місяць.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.05.2023 № 117 призначено позивача на посаду заступника командира бойової машини - навідника оператора зі встановленням тарифного розряду № 8 та посадового окладу у розмірі 3080 грн на місяць; цим же наказом присвоєно позивачу первинне військове звання сержантського і старшинського складу «молодший сержант».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2024 № 355 молодшого сержанта ОСОБА_1 з 09.12.2024 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 .

Сторонами не заперечується, що у спірний період посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та інші похідні види грошового забезпечення обчислені позивачу виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн).

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з 17.08.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови № 103 не відновлює дію пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє.

Доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду та ЄСПЛ з огляду на введення воєнного стану та відступ України від статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд також відхиляє. Відступ держави від окремих зобов`язань за Конвенцією в умовах воєнного стану не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), і не наділяє його правом застосовувати підзаконний акт у частині, що суперечить законам України. Висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови № 704 ґрунтуються насамперед на приписах статті 7 КАС України та частини другої статті 92 Конституції України, а не виключно на практиці ЄСПЛ, а тому є застосовними до спірних правовідносин і в умовах воєнного стану. Посилання відповідача на принципи збалансованості та обґрунтованості бюджету не може бути підставою для застосування підзаконної норми всупереч актам вищої юридичної сили, оскільки питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 17.08.2022 по 20.05.2023, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

При цьому суд враховує доводи відповідача про те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 у період з 24.11.2022 по 13.01.2023.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу у період з 17.08.2022 по 23.11.2022 та з 14.01.2023 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 17.08.2022 по 23.11.2022 та з 14.01.2023 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 17.08.2022 по 23.11.2022 та з 14.01.2023 по 20.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - станом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.