Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/9475/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/9475/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.01.2020 по 20.03.2026 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії та інші доплати у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 01.01.2020 по 20.03.2026 включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби) та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, які були виплачені у вказаному періоді, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, на 01.01.2025 та на 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями відповідача, які полягають у незастосуванні при обчисленні позивачу у період з 01.01.2020 по 20.03.2026 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” у первинній редакції, а саме у невизначенні розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови. Позивач вказує, що замість цього відповідач застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018 (1762,00 грн), внаслідок чого грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося у зменшеному розмірі.

Ухвалою судді від 18.05.2026 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), а після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (чинною з 20.05.2023) - фіксована величина 1762,00 грн. Відповідач також послався на те, що скасування пункту 6 постанови № 103 не відновлює первинної редакції пункту 4 постанови № 704, що питання грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, та що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2020-2026 років є меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим, на думку відповідача, первинна редакція пункту 4 постанови № 704 застосована бути не може. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позов, відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , на момент звільнення займав посаду водія-електрика радіомаркерного пункту роти радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення.

Наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 18.03.2026 № 13-РС старший солдат ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас за підпунктом “ґ” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2026 № 79 позивач виключений зі списків особового складу частини з 20.03.2026.

Під час проходження військової служби у період з 01.01.2016 по 20.03.2026 грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося військовою частиною НОМЕР_1 .

Військовою частиною НОМЕР_1 надано представнику позивача довідку № 207 від 06.05.2026 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 та довідку-розрахунок виплат при звільненні № 208 від 06.05.2026.

Зі змісту вказаних довідок та грошового атестата слідує, що у період з 01.01.2020 по 20.03.2026 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням при обчисленні грошового забезпечення позивача (у тому числі щомісячних основних та додаткових, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення) визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, або у фіксованому розмірі 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт (додатки 1 та 14 до постанови № 704), а саме: посадовий оклад 2820,00 грн = 1762,00 Ч 1,6; оклад за військове звання 600,00 грн = 1762,00 Ч 0,34.

На переконання позивача, такі дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, який у 2020-2026 роках є більшим, ніж прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2018, або фіксована величина 1762,00 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому додатки 1 та 14 до Постанови № 704, у яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, та правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. За загальним правилом примітка повинна бути у безпосередньому зв`язку з нормою, в даному випадку - з пунктом 4 Постанови № 704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує. Застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови № 704, пункт 4 якої має нормативний характер.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови № 704 були внесені зміни. Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з дня набрання законної сили вказаним судовим рішенням застосуванню не підлягають.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а.

Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, в якій останній вказав таке.

12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший у такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”. Таким чином, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року” запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання - 1762,00 грн.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того, чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що у первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції. Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт, як прожитковий мінімум, на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої. Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Зважаючи на вказаний висновок Верховного Суду, суд у цій справі дійшов висновку, що під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням позивача має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первинній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 103 (із прив`язкою до 01.01.2018) чи Постановою № 481 (із фіксованою величиною 1762,00 грн).

Доводи відповідача про те, що прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2020-2026 років є меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим первинна редакція пункту 4 Постанови № 704 застосована бути не може, суд відхиляє. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, від 28.02.2023 у справі № 380/18850/21, від 23.05.2023 у справі № 380/22021/21), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для цих розрахунків не застосовується. Відтак застереження щодо “не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати” не може бути використане як розрахункова величина, оскільки це прямо суперечило б Закону № 1774-VIII.

Доводи відповідача про те, що скасування пункту 6 Постанови № 103 не відновлює дію попередньої редакції пункту 4 Постанови № 704, а також про належність питання грошового забезпечення до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України та про необхідність окремого оскарження Постанови № 481, суд також відхиляє з огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої суд застосовує нормативно-правовий акт вищої юридичної сили та не вправі застосовувати дефектний підзаконний акт незалежно від того, чи оскаржувався він у судовому порядку та чи є чинним на момент розгляду справи. Питання дискреції Кабінету Міністрів України не звільняє суд від обов`язку при вирішенні конкретного спору про виплату грошового забезпечення застосувати акт, що має вищу юридичну силу.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум для працездатних осіб становив: на 01.01.2018 - 1762,00 грн; на 01.01.2020 - 2102,00 грн (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”); на 01.01.2021 - 2270,00 грн (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”); на 01.01.2022 - 2481,00 грн (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”); на 01.01.2023 - 2684,00 грн (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”); на 01.01.2024 та на 01.01.2025 - 3028,00 грн (статті 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” та “на 2025 рік”); на 01.01.2026 - 3328,00 грн (стаття 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік”).

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, зокрема згідно із Законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 20.12.2016 № 7-рп/2016). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, не можуть бути скасовані чи звужені.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу у період з 29.01.2020 (з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18) по 20.03.2026 грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними, а позовна вимога про визнання таких дій протиправними підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій або вчинити певні дії. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод. Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 20.03.2026 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується, у тому числі особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення у розмірі суми утриманого податку з доходів фізичних осіб. Відтак нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення необхідно проводити з урахуванням пункту 2 вказаного Порядку.

Оскільки щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби) та компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій розраховуються у відсотковому співвідношенні від величини посадового окладу та окладу за військовим званням, то при перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, перерахунку підлягають і вказані похідні види грошового забезпечення, які виплачувалися позивачу у спірний період.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності оскаржуваних дій не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 20.03.2026 включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії та інших доплат у відсотковому значенні), одноразових додаткових видів грошового забезпечення (допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби) та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.01.2020 по 20.03.2026 включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.