Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/8227/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/8227/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження військової служби у військовій частині відповідача позивачу у червні 2016 року та у травні 2017 року нараховувалася та виплачувалася грошова допомога на оздоровлення, розрахунковою величиною якої є розмір місячного грошового забезпечення, проте без включення до такого розрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу щомісячно з січня 2016 року по лютий 2018 року. На переконання позивача, така винагорода має постійний (щомісячний) характер, входить до складу грошового забезпечення, а тому повинна враховуватися при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення, яка за приписами пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надається у розмірі місячного грошового забезпечення. Позивач посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, та вважає, що дії відповідача щодо невключення зазначеної винагороди до розрахунку є протиправними і порушують його майнові права на отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.

Ухвалою судді від 04.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, не встановлюється законодавством України як обов`язкова, а її умови, порядок та розмір визначаються наказами Адміністрації Державної прикордонної служби України в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік. Відповідач вказав, що згідно з пунктом 8 Інструкції про розміри та порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Крім того, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до статей 48, 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки на утримання персоналу лише в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом, у зв`язку із чим правові підстави для здійснення у 2026 році перерахунку допомоги для оздоровлення, виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року, відсутні. Просив у задоволенні позову відмовити.

Також відповідач просив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження за участю представника відповідача. Оскільки вказане клопотання не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.

Розглянувши позов, відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 у період із січня 2015 року по 31.01.2026 включно проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується особистими картками грошового забезпечення за 2015-2026 роки.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.01.2026 № 48-ОС підполковника юстиції ОСОБА_1 , старшого юрисконсульта сектору юридичного забезпечення, звільненого у відставку наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 січня 2026 року № 25-ОС, за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.01.2026.

Із особистих карток грошового забезпечення позивача за 2016-2017 роки вбачається, що у період із січня 2016 року по лютий 2018 року позивачу щомісячно нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, розмір якої обчислювався у відсотковому співвідношенні до розміру місячного грошового забезпечення.

У червні 2016 року позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 7778,26 грн, тоді як розмір місячного грошового забезпечення позивача за відповідний місяць з урахуванням нарахованої щомісячної додаткової грошової винагороди (у сумі 4666,96 грн) становив 20723,48 грн. У травні 2017 року позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 7778,26 грн, тоді як розмір місячного грошового забезпечення позивача за відповідний місяць з урахуванням нарахованої щомісячної додаткової грошової винагороди (у сумі 4666,96 грн) становив 20223,48 грн. Тобто грошова допомога на оздоровлення була обчислена та виплачена без включення до розміру місячного грошового забезпечення, як розрахункової величини, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Вважаючи дії відповідача щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Оскільки спірні правовідносини стосуються виплати належних позивачу сум грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зазначити таке щодо строку звернення до суду.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі порядок та умови оплати їх праці, врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, законом визначено, що грошова допомога на оздоровлення надається у розмірі місячного грошового забезпечення військовослужбовця, а до складу грошового забезпечення входять, зокрема, щомісячні додаткові види грошового забезпечення у вигляді винагород, які мають постійний характер.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» запроваджено виплату військовослужбовцям, зокрема Державної прикордонної служби України, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Як встановлено судом, у спірний період позивачу щомісячно нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 889, розмір якої обчислювався у відсотковому співвідношенні до розміру місячного грошового забезпечення. Тобто така винагорода мала постійний (щомісячний) характер та за своїми ознаками відповідає щомісячному додатковому виду грошового забезпечення у вигляді винагороди, що має постійний характер, у розумінні частини другої статті 9 Закону № 2011-XII.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на пункт 8 Інструкції про розміри та порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73, згідно з яким винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат, а також на положення пункту 3.7.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, відповідно до якого розмір допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород).

Надаючи оцінку зазначеним доводам відповідача, суд виходить із такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, вирішуючи спір щодо невключення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, зазначила, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати право на отримання такої винагороди як складової грошового забезпечення, встановлене актом вищої юридичної сили - Законом № 2011-XII.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15, а також виснувала, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-XII.

Суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Суд зазначає, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у справі № 825/997/17, є застосовним і до спірних правовідносин у цій справі. Як одноразова грошова допомога при звільненні, так і грошова допомога на оздоровлення обчислюються виходячи з розміру грошового забезпечення (місячного грошового забезпечення) військовослужбовця. Оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 889, що виплачувалася позивачу щомісячно та мала постійний характер, входить до складу грошового забезпечення в розумінні частини другої статті 9 Закону № 2011-XII, вона підлягає врахуванню при обчисленні розміру місячного грошового забезпечення, виходячи з якого визначається грошова допомога на оздоровлення згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII.

Положення пункту 8 Інструкції № 73 та пункту 3.7.4 Інструкції № 425 в частині, в якій вони виключають щомісячну додаткову грошову винагороду зі складу грошового забезпечення, виходячи з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення, звужують обсяг встановлених Законом № 2011-XII прав військовослужбовців, а тому не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах як такі, що суперечать нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

Доводи відповідача про те, що умови, порядок та розмір винагороди не встановлюються законодавством, а визначаються наказами Адміністрації Державної прикордонної служби України в межах видатків на грошове забезпечення, суд оцінює критично, оскільки спірним у цій справі є не право на виплату самої винагороди (яка позивачу фактично нараховувалася та виплачувалася щомісячно), а правомірність невключення вже нарахованої та виплаченої винагороди до розрахунку місячного грошового забезпечення при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення. Установлений підзаконними актами порядок виплати винагороди не може звужувати гарантоване Законом № 2011-XII право позивача на отримання грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Посилання відповідача на положення статей 48, 51 Бюджетного кодексу України та на необхідність провадити видатки в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом, суд також відхиляє, оскільки обмеженість бюджетних асигнувань не може бути підставою для недотримання гарантованих законом прав військовослужбовця на грошове забезпечення у визначеному законом розмірі та для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти у спосіб, передбачений Законом № 2011-XII. Аналогічного підходу послідовно дотримується Верховний Суд, вказуючи, що недостатність бюджетного фінансування не звільняє відповідний орган від виконання покладених на нього законом обов`язків.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність держави (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016). Потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян зумовлена, зокрема, тим, що військова служба пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, є протиправними, оскільки призвели до виплати грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, меншому за гарантований пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII розмір місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 цього Кодексу суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, ураховуючи раніше виплачені суми.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у червні 2016 року та травні 2017 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», з урахуванням виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.