Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/8218/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/8218/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у належному розмірі грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за весь час затримки виплати з 15.05.2020 по день її фактичної виплати - 27.03.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у належному розмірі грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за весь час затримки виплати з 15.05.2020 по день її фактичної виплати - 27.03.2026.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 380/11989/25 на відповідача покладено обов`язок здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 15.05.2020 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та провести його виплату. Належну до виплати на виконання вказаного судового рішення суму грошового забезпечення в розмірі 8 969,98 грн відповідач виплатив лише 27.03.2026. Проте під час виплати зазначеної заборгованості компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідач не нарахував та не виплатив, у нарахуванні цієї компенсації в добровільному порядку позивачу відмовлено. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Стверджував, що права позивача як військовослужбовця дотримані в повному обсязі, а виплата компенсації нормами чинного законодавства за наведених обставин не передбачена. Просив у задоволенні позову відмовити.

Також відповідач просив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження за участю представника відповідача. Оскільки вказане клопотання не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту - начальника служби екологічної безпеки військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2020 № 92 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 з 15 травня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з призначенням на нове місце служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 380/11989/25 на військову частину НОМЕР_1 покладено обов`язок здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 15.05.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив виплату грошового забезпечення в розмірі 8969,98 грн, що підтверджується довідкою (квитанцією) АТ «Ощадбанк» про зарахування коштів від 27.03.2026, тобто з порушенням установленого строку - лише 27.03.2026.

Під час виплати вказаної заборгованості з грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 15.05.2020 по день фактичної виплати - 27.03.2026. У нарахуванні та виплаті такої компенсації в добровільному порядку відповідач позивачу відмовив.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність нарахованого доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств усіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення)).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159). Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить компенсацію втрати частини грошових доходів у залежність від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, коли здійснено цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.»

Наведений підхід відповідає і висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі від 11.04.2025 № 280/8933/24, згідно з якими грошове забезпечення військовослужбовця є грошовим доходом, що не має разового характеру, а порушення строку його виплати є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених у справі обставин, суд виходить із того, що належне позивачу грошове забезпечення, право на перерахунок та виплату якого підтверджено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 380/11989/25, є грошовим доходом у розумінні Закону № 2050-ІІІ, який не має разового характеру. Фактична виплата цього доходу здійснена відповідачем 27.03.2026 зі значним порушенням установлених строків, що утворює передбачену законом підставу для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів за весь час такої затримки.

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для виплати компенсації з огляду на те, що права позивача нібито дотримані в повному обсязі, суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні Закону № 2050-ІІІ. Сам факт виплати спірного грошового забезпечення лише 27.03.2026 на виконання судового рішення свідчить про порушення строків його виплати, а тому обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію виник у відповідача незалежно від підстав нарахування основної суми доходу.

Судом установлено, що остаточна виплата позивачу доходу у вигляді грошового забезпечення здійснена відповідачем 27.03.2026. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми належного грошового забезпечення за весь час затримки з 15.05.2020 по день фактичної виплати - 27.03.2026.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак у силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у належному розмірі грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за весь час затримки виплати з 15.05.2020 по день її фактичної виплати - 27.03.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у належному розмірі грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, за весь час затримки виплати з 15.05.2020 по день її фактичної виплати - 27.03.2026.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.