Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/8895/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/8895/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 19.02.2026 та на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.02.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 19.02.2026 та на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.02.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та звільнена з військової служби з виключенням зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 29.02.2024. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі № 380/24429/24 відповідач 19.02.2026 виплатив позивачці грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 у розмірі 210 568,44 грн, а на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі № 380/13971/24 відповідач 27.02.2026 виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у розмірі 232806,87 грн. Під час виплати заборгованості відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на вказані суми. На звернення позивача листами від 23.03.2026 відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати такої компенсації, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначено, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався, і через це особа зазнала втрат, тоді як виплати, які здійснюються перед звільненням, передбачені відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС від 15.03.2018 № 200. Відповідач також зазначив, що позивачка звернулася з аналогічним позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (справи № 380/3604/26 та № 380/4795/26), а тому військова частина може понести подвійну відповідальність за одне порушення. Окремо відповідач послався на пропуск позивачкою місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки виконання рішення суду здійснено 27.02.2026, а з позовом позивачка звернулася лише 01.05.2026. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 29.02.2024 № 64 штаб-сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 29.02.2024 у зв`язку зі звільненням з військової служби за підпунктом «г» (за сімейними обставинами) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі № 380/24429/24 на користь позивачки визнано право на перерахунок грошового забезпечення. На виконання цього рішення відповідач 19.02.2026 виплатив позивачці грошове забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.05.2023 у розмірі 210 568,44 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПриватБанк» із призначенням платежу «Перераховується перерахунок грош.забезпечення зг. рішення ЛОАС від 20.06.2025 по справі № 380/24429/24, ОСОБА_1 ».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 у справі № 380/13971/24 на користь позивачки визнано право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. На виконання цього рішення відповідач 27.02.2026 виплатив позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у розмірі 232806,87 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПриватБанк» із призначенням платежу «Перераховується перерахунок грош.забезпеч. зг. рішення ЛОАС від 08.11.2024 по справі № 380/13971/24, ОСОБА_1 ».

Позивач звертався до відповідача із заявами, в яких просив нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення. Листами від 23.03.2026 (вих. № 50/02/13-Д-408 від 23.03.2026) військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність, на думку командування, правових підстав для здійснення такої виплати, оскільки чинними нормами спеціального законодавства не передбачено компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Під час виплати заборгованості з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на вказані суми.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Передусім суд вважає за необхідне вирішити питання щодо дотримання позивачкою строку звернення до адміністративного суду, на пропуск якого посилається відповідач.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк.

Суд відхиляє доводи відповідача про застосування у цій справі місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з огляду на таке. Предметом цього спору не є питання прийняття позивачки на публічну службу, її проходження чи звільнення з публічної служби. Спір виник з приводу самостійного права позивачки на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати раніше недоплаченого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, тобто стосується майнового права, реалізація якого не пов`язана зі статусом проходження публічної служби, а зумовлена фактом несвоєчасної виплати доходу. До таких правовідносин підлягає застосуванню загальний шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України.

Право на компенсацію втрати частини доходів у позивача виникло у місяці виплати заборгованості, тобто стосовно грошового забезпечення - 19.02.2026, а стосовно індексації грошового забезпечення - 27.02.2026, оскільки саме у цей момент позивачка дізналася про порушення свого права у зв`язку з невиплатою компенсації одночасно з виплатою заборгованості. Із цим позовом позивач звернувся до суду 01.05.2026, тобто у межах як шестимісячного, так і місячного строку звернення до суду. За таких обставин підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду немає, а посилання відповідача на постанови Верховного Суду у справах № 815/2681/17 та № 620/1982/19 ситуації не змінюють, оскільки стосуються інших за змістом правовідносин.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації. Як визначено у пункті 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання сукупності таких умов: 1) наявність доходу (його нарахування або можливість нарахування); 2) доходи не повинні мати разового характеру; 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, відповідно до яких компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватися органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості; невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити її згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, а норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплачено дохід, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня і купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги. На це вказував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин справи, суд виходить з такого.

Суми грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачці на виконання рішень суду у справах № 380/24429/24 і № 380/13971/24, є доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III, який не має разового характеру. Оскільки таке грошове забезпечення та індексація підлягали виплаті щомісячно у періоди, за які вони нараховувалися, проте були виплачені зі значним порушенням строків (грошове забезпечення - 19.02.2026, індексація - 27.02.2026), наявна сукупність умов для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Період затримки виплати обчислюється стосовно кожного місяця окремо - з місяця, у якому відповідний дохід підлягав виплаті, по місяць фактичної виплати заборгованості, а сумою індексу інфляції за цей період визначається розмір компенсації відповідно до статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159. Відтак позивачка має право на компенсацію втрати частини доходів на суми місячного грошового забезпечення за період затримки з 01.01.2020 по день його фактичної виплати 19.02.2026, а на суми індексації грошового забезпечення - за період затримки з 01.03.2018 по день її фактичної виплати 27.02.2026.

Доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування компенсації суд відхиляє. Та обставина, що виплати, які здійснюються при звільненні, врегульовані Інструкцією, затвердженою наказом МВС від 15.03.2018 № 200, не виключає застосування до спірних правовідносин Закону № 2050-III, дія якого поширюється на всі випадки порушення встановлених строків виплати грошових доходів, що не мають разового характеру. У справі, що розглядається, предметом компенсації є саме несвоєчасно виплачені грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення, а не виплати разового характеру.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 1540/3742/18 суд не бере до уваги, оскільки у вказаній справі підставою для відмови у виплаті компенсації стала виплата нарахованих коштів у період, менший за один календарний місяць, тоді як у цій справі заборгованість виплачена з порушенням строків на багато календарних місяців (роки), що утворює підставу для компенсації відповідно до статті 2 Закону № 2050-III.

Щодо доводів відповідача про ризик подвійної відповідальності у зв`язку з паралельним розглядом справ № 380/3604/26 та № 380/4795/26 за позовом позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке. Компенсація втрати частини доходів у розумінні Закону № 2050-III та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (статті 116, 117 КЗпП України) є різними за правовою природою, підставами та механізмом обчислення виплатами, які не виключають одна одну. Перша спрямована на відшкодування інфляційного знецінення несвоєчасно виплаченого доходу, друга є спеціальним заходом відповідальності роботодавця за порушення строків остаточного розрахунку при звільненні. Наявність іншого спору щодо середнього заробітку сама по собі не є підставою для відмови у задоволенні вимоги про компенсацію втрати частини доходів та не свідчить про подвійну відповідальність за одне й те саме порушення. Питання уникнення подвійного відшкодування одних і тих самих втрат, за наявності для цього підстав, вирішується судом при розгляді відповідних справ з урахуванням предмета і підстав кожного позову.

Суд також звертає увагу, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає (пункт 6 Порядку № 159). У справі, що розглядається, відсутні дані про те, що несвоєчасне отримання позивачкою грошового забезпечення та індексації сталося з її вини; навпаки, право позивачки на ці виплати підтверджено рішеннями суду у справах № 380/24429/24 та № 380/13971/24.

За загальним правилом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних та допустимих доказів правомірності бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 19.02.2026 та на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.02.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивачки за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 19.02.2026 та на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.02.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2020 по день фактичної виплати 19.02.2026 та на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 27.02.2026.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.