Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/8999/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/8999/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення суду від 12 березня 2025 року по справі № 380/23593/24, за весь час затримки виплати з квітня 2018 року по день фактичної виплати 10.02.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення суду від 12 березня 2025 року по справі № 380/23593/24, за весь час затримки виплати з квітня 2018 року по день фактичної виплати 10.02.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні з грудня 2015 року по грудень 2019 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ), а з січня 2020 року по 09.02.2020 включно - у ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/23593/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026, визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення позивача та зобов`язано Кінологічний навчальний центр нарахувати та виплатити позивачу індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 09.02.2020 включно у розмірі 4435,38 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб. На виконання цього рішення суду 10.02.2026 відповідач виплатив позивачу суми недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 101839,39 грн. Водночас компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати таких сум відповідач не нарахував та не виплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень зазначено, що при виключенні позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з ним проведено повний розрахунок за усіма видами забезпечення. Відповідач не заперечує факту виплати 10.02.2026 на виконання рішення суду у справі № 380/23593/24 суми недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 101839,39 грн, проте вважає, що компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується за період невиплати періодичних платежів, тобто за період проходження військової служби по день звільнення. На переконання відповідача, період після дати звільнення (виключення зі списків військової частини) по день виплати належних позивачу сум не є тим часом, за який у розумінні Закону № 2050-III та Порядку № 159 підлягає виплаті компенсація втрати частини доходів, оскільки у цьому випадку йдеться про несвоєчасну виплату сум, належних до виплати при звільненні, за що для роботодавця настає окрема відповідальність, передбачена зокрема статтею 117 КЗпП України (з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19). Просив залишити позов без задоволення.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема з грудня 2015 року по грудень 2019 року - у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ), а з січня 2020 року по 09.02.2020 включно - у ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10.01.2020 № 4-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» старшого прапорщика ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 07.02.2020 № 27-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 09.02.2020.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/23593/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення позивача за період із 01.03.2018 по 31.12.2019, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_8 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати індексації - різниці грошового забезпечення за період із 01.01.2020 по 09.02.2020 включно та зобов`язано Кінологічний навчальний центр нарахувати і виплатити позивачу індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по 09.02.2020 включно у розмірі 4435,38 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

На виконання вказаного рішення суду Кінологічний навчальний центр 10.02.2026 виплатив позивачу суми недоплаченого грошового забезпечення (індексації - різниці грошового забезпечення) у розмірі 101839,39 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 09.02.2026 № 169, 170, 174 та випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 10.02.2026 із призначенням платежу «Iндексацiя-рiзниця г/з ОСОБА_2 , зг.рiш. Львiвського окружн. адмiн. суду вiд 12.03.2025, спр. № 380/23593/25», та не заперечується відповідачем.

Під час виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації - різниці грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації. Як визначено у пункті 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання сукупності таких умов: 1) наявність доходу (його нарахування або можливість нарахування); 2) доходи не повинні мати разового характеру; 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та як складова належного грошового забезпечення спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня і купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги. На це вказував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зазначене узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а.

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. За змістом статті 4 Закону № 2050-III законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів із виплатою основної суми доходу: і компенсація, і заборгованість за доходом провадяться в одному місяці.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, відповідно до яких компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватися органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості; невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити її згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. При цьому норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплачено дохід, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин справи, суд виходить з такого.

Суми індексації - різниці грошового забезпечення, нараховані та виплачені позивачу 10.02.2026 на виконання рішення суду у справі № 380/23593/24, є доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III, який не має разового характеру. Оскільки таке грошове забезпечення підлягало виплаті щомісячно у періоди, за які воно нараховувалося (з 01.03.2018 по 09.02.2020), проте було виплачено зі значним порушенням строків лише 10.02.2026, наявна сукупність умов для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування компенсації суд відхиляє, оскільки факт несвоєчасної (з порушенням строків на багато календарних місяців) виплати позивачу нарахованого (такого, що підлягав нарахуванню) грошового забезпечення є встановленим та підтверджується матеріалами справи, у тому числі рішенням суду у справі № 380/23593/24, яким констатовано протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації - різниці грошового забезпечення.

Вирішуючи спір по суті, суд окремо досліджує доводи відповідача щодо періоду, за який позивачу належить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, оскільки позивач визначив такий період з квітня 2018 року по день фактичної виплати 10.02.2026.

Як слідує зі змісту статті 2 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159, компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується за період невиплати періодичних платежів, тобто безпосередньо за ті місяці, у які відповідні доходи підлягали виплаті та не були виплачені, по день фактичної виплати заборгованості.

Сума виплаченої позивачу 10.02.2026 індексації - різниці грошового забезпечення охоплює періоди (місяці) з 01.03.2018 по 09.02.2020, у які ці доходи підлягали нарахуванню та виплаті. Саме за ці місяці, у які грошове забезпечення підлягало виплаті, але не було виплачено, по день його фактичної виплати (10.02.2026) позивач має право на компенсацію втрати частини доходів. Період затримки виплати обчислюється стосовно кожного місяця окремо - з місяця, у якому відповідний дохід підлягав виплаті, по місяць фактичної виплати заборгованості (лютий 2026 року), а сумою індексу інфляції за цей період визначається розмір компенсації відповідно до статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159.

Щодо доводів відповідача про те, що період після дати звільнення позивача не підлягає врахуванню при обчисленні компенсації, а несвоєчасна виплата належних при звільненні сум тягне окрему відповідальність роботодавця, передбачену статтею 117 КЗпП України (з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19), суд зазначає таке.

Предметом цього спору є компенсація втрати частини доходів на суми індексації - різниці грошового забезпечення, нарахованої (такої, що підлягала нарахуванню) за періоди проходження позивачем військової служби, а не середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розумінні статті 117 КЗпП України. Це різні за правовою природою та підставами виплати, які не виключають одна одну. Компенсація, передбачена Законом № 2050-III, спрямована на відшкодування знецінення внаслідок інфляційних процесів частини несвоєчасно виплаченого доходу та обчислюється за весь час такої затримки - по день фактичної виплати заборгованості, незалежно від того, чи припадає такий період на час проходження служби, чи на період після звільнення. Чинне правове регулювання не встановлює, що звільнення особи зі служби припиняє її право на компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати нарахованого (такого, що підлягав нарахуванню) доходу до дня його фактичної виплати. Відтак сама лише обставина звільнення позивача зі служби 09.02.2020 не позбавляє його права на компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки виплати недоплаченого грошового забезпечення - по день його фактичної виплати 10.02.2026.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 205/8443/19 суд оцінює критично, оскільки у наведеній справі підставою для відмови у стягненні компенсації стало застосування до відповідача спеціального виду відповідальності роботодавця у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України), тобто правовідносини у вказаній справі та у справі, що розглядається, не є подібними за змістом заявлених вимог. У цій справі позивач вимагає не середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а компенсації втрати частини доходів у розумінні Закону № 2050-III, що є самостійним способом захисту порушеного права.

Суд також звертає увагу, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає (пункт 6 Порядку № 159). У справі, що розглядається, відсутні дані про те, що несвоєчасне отримання позивачем грошового забезпечення у повному обсязі сталося з його вини; навпаки, протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації - різниці грошового забезпечення встановлена рішенням суду у справі № 380/23593/24.

За загальним правилом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних та допустимих доказів правомірності бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення (індексації - різниці грошового забезпечення), виплаченого на виконання рішення суду у справі № 380/23593/24, за весь час затримки виплати з квітня 2018 року по день фактичної виплати 10.02.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/23593/24, за весь час затримки виплати з квітня 2018 року по день фактичної виплати 10.02.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду від 12 березня 2025 року у справі № 380/23593/24, за весь час затримки виплати з квітня 2018 року по день фактичної виплати 10.02.2026.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.