Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/9123/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/9123/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 жовтня 2022 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 жовтня 2022 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Починаючи з 21 жовтня 2022 року відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/14198/25 відповідач 27 лютого 2026 року нарахував та виплатив позивачу суму перерахованого грошового забезпечення у розмірі 112034,89 грн. Позивач вважає, що з огляду на порушення строків виплати грошового забезпечення він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати – за період з 21 жовтня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі. У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою такої компенсації позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач звертає увагу, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.01.2025 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а на день виключення зі списку особового складу зазначених у позовній заяві вимог не було. Відповідач вказує, що компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується за період невиплати періодичних платежів, тобто безпосередньо за той період, у який вони підлягали виплаті, – тобто за період проходження військової служби по день звільнення. Натомість, на переконання відповідача, період після дати звільнення по день виплати належних позивачу сум на виконання рішення суду не є тим часом, за який у розумінні Закону № 2050-III та Порядку № 159 підлягає виплаті компенсація втрати частини доходів, оскільки у цьому випадку йдеться про несвоєчасну виплату сум, належних до виплати при звільненні, за що передбачена окрема відповідальність роботодавця згідно з КЗпП України. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 31.01.2025 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

У період проходження військової служби, починаючи з 21 жовтня 2022 року, відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, внаслідок чого грошове забезпечення позивачу виплачувалося у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/14198/25 встановлено протиправність відповідних дій відповідача та зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача.

На виконання вказаного рішення суду 27 лютого 2026 року на розрахунковий рахунок позивача нараховано та виплачено суму перерахованого грошового забезпечення у розмірі 112034,89 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» із призначенням платежу «Перерах. грош.заб-ння, ОСОБА_1 , зг.ріш. Львів.окруж.адмн.суду, спр.№380/14198/25 від 29.09.2025».

Під час виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації.

Як визначено у пункті 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання сукупності таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (зокрема, заробітної плати, грошового забезпечення, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) доходи не повинні мати разового характеру; 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20).

Суд враховує, що за змістом статті 4 Закону № 2050-III законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів із виплатою основної суми доходу: і компенсація, і заборгованість за доходом провадяться в одному місяці. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 140/862/19, від 29.09.2022 у справі № 520/1001/19, від 01.05.2023 у справі № 380/23651/21, від 16.10.2023 у справі № 200/18159/21.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин справи, суд виходить з такого.

Кошти, нараховані та виплачені позивачу 27 лютого 2026 року на виконання рішення суду у справі № 380/14198/25, є сумою недоплаченого позивачу під час проходження військової служби грошового забезпечення, тобто доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III, який не має разового характеру. Оскільки таке грошове забезпечення підлягало виплаті щомісячно у періоди, за які воно нараховувалося, проте було виплачено зі значним порушенням строків, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Зазначене узгоджується з висновком Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 11.11.2024 у справі № 600/2520/24-а.

Відтак твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування компенсації з огляду на те, що нарахування та виплата відбулися в одному розрахунковому періоді, спростовуються встановленими обставинами справи, оскільки виплата грошового забезпечення у повному обсязі була здійснена відповідачем зі затримкою на один і більше календарних місяців стосовно тих періодів, за які це забезпечення підлягало виплаті.

Разом з тим, вирішуючи спір по суті, суд окремо досліджує доводи відповідача щодо періоду, за який позивачу належить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, оскільки позивач визначив такий період з 21 жовтня 2022 року по 27 лютого 2026 року – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі.

Як випливає зі змісту статті 2 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159, компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується за період невиплати періодичних платежів, тобто безпосередньо за ті періоди (місяці), у які відповідні доходи підлягали виплаті та не були виплачені (виплачені у меншому розмірі).

Сума недоплаченого позивачу грошового забезпечення, виплачена 27 лютого 2026 року, охоплює періоди проходження позивачем військової служби, у які це забезпечення підлягало нарахуванню та виплаті у повному обсязі. Саме за ці періоди (місяці), у які грошове забезпечення підлягало виплаті, але не було виплачено у повному обсязі, по день фактичної його виплати у повному обсязі позивач має право на компенсацію втрати частини доходів. Тобто період, за який підлягає нарахуванню компенсація, обчислюється стосовно кожного місяця затримки виплати – з місяця, у якому відповідний дохід підлягав виплаті, по місяць фактичної виплати заборгованості (лютий 2026 року).

Водночас суд звертає увагу на правову природу заявленої позивачем вимоги в частині періоду «по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі». Виплата компенсації втрати частини доходів у розумінні Закону № 2050-III обумовлюється фактом несвоєчасної виплати нарахованого (такого, що підлягав нарахуванню) доходу та провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (стаття 4 Закону № 2050-III). З огляду на те, що виплата заборгованості з грошового забезпечення здійснена 27 лютого 2026 року, саме цей місяць є кінцевим періодом, станом на який обчислюється індекс інфляції за весь час затримки виплати відповідних доходів. Визначення позивачем кінцевої дати періоду – 27 лютого 2026 року (день фактичної виплати) – узгоджується із наведеним правовим регулюванням.

Щодо доводів відповідача про те, що період після дати звільнення позивача не підлягає врахуванню при обчисленні компенсації, а несвоєчасна виплата належних при звільненні сум тягне окрему відповідальність роботодавця, передбачену КЗпП України (з посиланням на постанову Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 205/8443/19), суд зазначає таке.

Предметом цього спору є компенсація втрати частини доходів на суму недоплаченого грошового забезпечення, нарахованого (такого, що підлягало нарахуванню) за періоди проходження позивачем військової служби, а не середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розумінні статті 117 КЗпП України. Це різні за правовою природою та підставами виплати, які не виключають одна одну. Компенсація, передбачена Законом № 2050-III, спрямована на відшкодування знецінення внаслідок інфляційних процесів частини несвоєчасно виплаченого доходу та обчислюється за весь час такої затримки – по день фактичної виплати заборгованості, незалежно від того, чи припадає такий період на час проходження служби, чи на період після звільнення. Чинне правове регулювання не встановлює, що звільнення особи зі служби припиняє її право на компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати нарахованого доходу до дня його фактичної виплати. Відтак сама лише обставина звільнення позивача зі служби 31.01.2025 не позбавляє його права на компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки виплати недоплаченого грошового забезпечення – по день його фактичної виплати 27 лютого 2026 року.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 205/8443/19 суд оцінює критично, оскільки у наведеній справі підставою для відмови у стягненні компенсації стало застосування до відповідача спеціального виду відповідальності роботодавця у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України), тобто правовідносини у вказаній справі та у справі, що розглядається, не є подібними за змістом заявлених вимог.

Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 9901/141/20 у частині строків звернення до суду суд зазначає, що про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходів позивачу стало відомо після фактичної виплати йому 27 лютого 2026 року заборгованості з грошового забезпечення без одночасної виплати компенсації, тоді як із цим позовом позивач звернувся до суду у травні 2026 року, тобто у межах установленого статтею 122 КАС України строку звернення до адміністративного суду. За таких обставин підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду немає.

Суд також враховує, що згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 159 своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає; компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати. У справі, що розглядається, відсутні дані про те, що несвоєчасне отримання позивачем грошового забезпечення у повному обсязі сталося з його вини; навпаки, протиправність дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення у меншому розмірі встановлена рішенням суду у справі № 380/14198/25.

За загальним правилом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних та допустимих доказів правомірності бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 21 жовтня 2022 року по 27 лютого 2026 року – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, відтак в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 жовтня 2022 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 21 жовтня 2022 року по 27 лютого 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.