Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №380/6660/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 рокусправа № 380/6660/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у віці 19 років 23.02.2019 уклав контракт про проходження військової служби, з 24.02.2022 брав безпосередню участь у бойових діях, станом на дату набрання чинності постановою № 153 мав за сукупністю більше двох років такої участі, у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану, до кримінальної, адміністративної за вчинення військового адміністративного правопорушення чи дисциплінарної відповідальності, що враховується для оцінки стану дисципліни, не притягувався, а відтак відповідає сукупності умов пункту 4 постанови № 153 та має право на виплату. Відмову відповідача у виплаті позивач вважає протиправною, такою, що порушує його конституційні права та має дискримінаційний характер стосовно осіб, які до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану й продовжили її проходження після його введення.

Ухвалою судді від 09.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначив, що ключовою правовою передумовою набуття права на виплату є належність особи до кола осіб, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, тоді як позивач прийнятий на військову службу за контрактом 23.02.2019, тобто до введення воєнного стану. На переконання відповідача, продовження дії контракту під час воєнного стану не трансформує дату прийняття на службу у «прийняття під час воєнного стану» для цілей пункту 4 постанови № 153; інформаційна відповідь військової частини не є індивідуальним актом про відмову у виплаті за наявності права, а констатує відсутність правових підстав для його виникнення; покладення на окрему військову частину обов`язку здійснити виплату за відсутності виконаних передумов суперечило б статті 19 Конституції України, її компетенції та кошторисним призначенням.

Розглянувши позовну заяву, відзив, додані до них докази та матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.02.2019 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу. Відповідно до пункту 3 контракту він є строковим та укладений за погодженням сторін на п`ять років.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2019 № 46 з 25.02.2019 позивача зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника складу складів взводу забезпечення роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 . На час розгляду справи позивач продовжує проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника складу взводу матеріального забезпечення батальйону логістики, що підтверджується витягом з послужного списку.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та з початком ведення оборонних дій підрозділами військової частини з 24.02.2022 позивач брав безпосередню участь у бойових діях. Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2025 № 9858 (форма 12) позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у періоди: з 24.02.2022 по 12.03.2022, з 13.04.2022 по 15.07.2023, з 28.07.2023 по 26.08.2023, з 24.09.2023 по 22.10.2023, з 09.11.2023 по 29.01.2024, з 16.02.2024 по 30.05.2024, з 08.07.2024 по 01.09.2024, з 14.09.2024 по 06.11.2024, з 10.11.2024 по 15.04.2025 та в подальших періодах. Сумарна кількість днів безпосередньої участі за період з 24.02.2022 по 15.04.2025 становить 989 днів, тобто більше шести місяців.

17.01.2026 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 грн на підставі пункту 4 постанови № 153. У відповіді відповідач помилково зазначив дату прийняття позивача на службу - 26.07.2016, у зв`язку з чим позивач повторно звернувся з рапортом, до якого долучив укладений 23.02.2019 контракт.

Листом від 06.04.2026 № 690/11172 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про неможливість відпрацювати документи для виплати одноразової грошової винагороди у зв`язку з відсутністю підстав для її оформлення, пославшись на те, що позивач проходить військову службу за контрактом з 23.02.2019, тобто до набрання чинності постановою № 153.

Не погоджуючись із відмовою у виплаті, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася та триває дотепер.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова № 153), якою затверджено відповідний Порядок. Постанова № 153 офіційно опублікована та набрала чинності 13.02.2025.

Відповідно до пункту 4 постанови № 153 (у редакції з урахуванням змін, унесених постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942) громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн.

Абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153 визначено категорії військовослужбовців, яким винагорода не виплачується, зокрема осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів - до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу - до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, що враховується для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн виникає за одночасної наявності таких умов: 1) особа належить до рядового, сержантського чи старшинського складу; 2) до набрання чинності постановою № 153 у віці до 25 років була прийнята (у тому числі за контрактом) або призвана на військову службу під час воєнного стану; 3) проходить військову службу станом на дату набрання чинності постановою та брала безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; 4) строк такої участі за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025; 5) особа не належить до кола військовослужбовців, визначених абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

Суд оцінює відповідність позивача наведеним умовам.

Належність позивача до сержантського (старшинського) складу підтверджується матеріалами справи: позивач проходить військову службу на посаді начальника складу взводу матеріального забезпечення батальйону логістики, має військове звання «головний сержант». Отже, першу умову дотримано.

Безпосередня участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю значно перевищує шість місяців станом на 13.02.2025 (989 днів за період з 24.02.2022 по 15.04.2025), підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2025 № 9858. Цю обставину відповідач не заперечує та належними доказами не спростовує. Відтак третю та четверту умови дотримано.

Доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності, двократного або більше притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення чи до дисциплінарної відповідальності, що враховується для оцінки стану дисципліни і строк дії стягнень за які не закінчився, матеріали справи не містять; відповідач на наявність таких обставин не посилається. Отже, обмежень, передбачених абзацом п`ятим пункту 4 постанови № 153, до позивача не застосовується.

Спірним у справі є питання дотримання другої умови - чи був позивач у віці до 25 років прийнятий на військову службу під час воєнного стану, з огляду на те, що контракт ним укладено 23.02.2019, тобто до введення воєнного стану.

Як убачається з матеріалів справи, позивач уклав контракт про проходження військової служби строком на п`ять років 23.02.2019 у віці 19 років. Сплив п`ятирічного строку контракту припадав на 23.02.2024, тобто на період дії воєнного стану, введеного з 24.02.2022. На цю дату позивач не звільнився з військової служби, а продовжив її проходження. При цьому згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та умовами укладеного контракту в разі настання особливого періоду військовослужбовець проходить військову службу понад установлений строк контракту до оголошення демобілізації. Тобто з 23.02.2024 позивач у віці 24 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що укладення позивачем контракту 23.02.2019 беззастережно виключає його з кола осіб, на яких поширюється дія пункту 4 постанови № 153, з огляду на таке.

Суд враховує, що постанова № 153 не містить застережень чи обмежень щодо необхідності укладення контракту вперше або щодо неприпустимості врахування продовження проходження військової служби в умовах воєнного стану. Метою постанови, як випливає з її назви та змісту, є підвищення мотивації окремих категорій громадян до проходження військової служби під час воєнного стану та винагородження за тривалість проходження служби в бойових умовах. Позивач, який у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях понад два роки, за своїм фактичним становищем повністю відповідає тій категорії осіб, для мотивації та винагородження яких ухвалено постанову № 153.

Тлумачення пункту 4 постанови № 153 у вузькому значенні - лише щодо осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, - призводило б до дискримінації осіб, які до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану і після його введення також виявили волю продовжувати військову службу, фактично проходячи її в умовах воєнного стану та беручи участь у бойових діях. Частинами першою, другою статті 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками соціального походження, майнового стану чи іншими ознаками.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.2004 № 14-рп/2004 наголосив, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності, що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими; у противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію. Суд не вбачає істотної, об`єктивно виправданої та справедливої мети, яка б виправдовувала позбавлення права на винагороду осіб, котрі, перебуваючи у тій самій віковій категорії та беручи участь у бойових діях, продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану лише на тій підставі, що первісно контракт укладено до 24.02.2022.

Суд також враховує, що в разі неоднозначності норми права перевага надається тлумаченню, яке найбільш повно забезпечує реалізацію прав особи. Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23, вирішуючи спір про право на соціальну виплату, передбачену актом Кабінету Міністрів України, сформулював правовий висновок, відповідно до якого застосування судом принципу тлумачення закону на користь особи (in dubio pro homine) має бути правилом, а принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися обрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси особи: «у вагомих сумнівах - на користь людини». У силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України цей висновок враховується судом при вирішенні цієї справи.

Крім того, суд зважає на конституційно значущий характер функцій, які виконують громадяни, що захищають Вітчизну. Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 зазначив, що, виходячи зі змісту статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, а тому держава повинна надавати їм особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту.

Формування суб`єктного складу учасників експериментального проекту (пункт 3 постанови № 153) і визначення кола осіб, які мають право на винагороду (пункт 4 постанови № 153), не є тотожними. Пункт 3 постанови № 153 визначає учасників проекту як осіб віком від 18 до 25 років, які приймаються на службу за контрактом на посади рядового складу, тоді як пункт 4 окремо й самостійно визначає коло осіб, які набувають права на винагороду, охоплюючи осіб рядового, сержантського і старшинського складу, що проходять службу та брали безпосередню участь у бойових діях. Позивач підпадає під дію саме пункту 4 постанови № 153.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач відповідає сукупності умов, визначених пунктом 4 постанови № 153, а саме: належить до сержантського (старшинського) складу; у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану; станом на дату набрання чинності постановою № 153 проходив військову службу та продовжує її проходити; брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю значно перевищує шість місяців станом на 13.02.2025; не належить до кола осіб, яким винагорода не виплачується. Відтак позивач має право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що лист від 06.04.2026 № 690/11172 не є індивідуальним актом про відмову, а лише констатує відсутність підстав для виникнення права, суд зазначає таке. Предметом цього спору є саме бездіяльність відповідача - невчинення дій з нарахування та виплати винагороди особі, яка має на неї право. Установивши, що позивач відповідає умовам пункту 4 постанови № 153, проте відповідач відповідних дій не вчинив, суд кваліфікує таку поведінку відповідача як протиправну бездіяльність незалежно від форми, в якій відповідач повідомив позивача про неможливість оформлення виплати.

Доводи відповідача про вихід за межі компетенції та кошторисних призначень суд відхиляє, оскільки обов`язок нарахування та виплати винагороди покладено на органи військового управління, а наявність у позивача права на виплату зумовлює відповідний обов`язок відповідача його реалізувати; брак асигнувань сам по собі не є підставою для відмови у захисті порушеного права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може мати декларативного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на ефективний засіб юридичного захисту. Під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн, передбачену пунктом 4 постанови № 153.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності своєї бездіяльності належними та допустимими доказами не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.