Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №340/1291/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1291/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , дислокується у АДРЕСА_2 , розрахунковий рахунок НОМЕР_5 , відкритий в УДКСУ ум. Київ, МФО 820172) 487 690,01 грн надлишково виплачених бюджетних коштів, безпідставно отриманих відповідачем у період самовільного залишення військової частини, які становлять пряму дійсну шкоду, завдану державі в особі військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що в ході службового розслідування, з огляду на неповернення відповідача після лікування на територію військової частини, встановлено факт самовільного залишення відповідачем військової частини, що призвело до надлишково виплачених коштів становить 487 690,01 грн.

Ухвалою суду від 16 березня 2026 року про відкриття провадження в адміністративній справі, яка вручена відповідачу (а.с. 43, 48), встановлено йому п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та запропоновано подати до суду докази сплати заборгованості.

У встановлений ухвалою суду від 16 березня 2026 року строк відзив на позовну заяву не подано.

Також, станом на день винесення рішення у справі, відзив на позовну заяву не подано.

З 13.06.2026 по 14.06.2026 були вихідними днями, у період з 15.06.2026 по 19.06.2026 суддя перебував у відпустці, з 20.06.2026 по 21.06.2026 були вихідними днями, тому рішення було відписане у перший робочий день після відпустки.

Фактичні обставин справи, встановлені судом.

27.02.2022 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 під час мобілізації, на особливий період.

Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , є правонаступником військової частини НОМЕР_6 , яку після 25.08.2025 переформовано в межах організаційно-штатних заходів. Відтак відповідач у штатно-обліковому плані наразі перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 27.02.2022 №58 військовослужбовця зараховано до списків особового складу військової частини з 27.02.2022 та поставлено на всі види забезпечення, у тому числі грошове.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 06.08.2022 №218 військовослужбовець вважається таким, що вибув на лікування поза розташуванням військової частини з 06.08.2022 (а.с. 21).

Разом з тим, згідно з матеріалами службового розслідування, перебування відповідача на стаціонарному лікуванні підтверджується за період з 05.08.2022 по 24.08.2022.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 військовослужбовець вважається таким, що перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 з 25.08.2025 (а.с. 22).

Відповідно до рапорту начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 , вх. №37978 від 27.11.2025, встановлено факт надлишкової виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди старшому солдату ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 (колишній військовослужбовець військової частини НОМЕР_6 ).

Сума надлишково виплачених коштів становить 487 690,01 грн.

Службовим розслідуванням установлено, що на підставі довідки-розрахунку №0989/10/5312 від 24.11.2025, наданої фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_3 , після 25.08.2022, тобто внаслідок самовільного залишення військової частини, старшому солдату ОСОБА_1 було здійснено такі нарахування: за серпень 2022 року - грошове забезпечення у розмірі 8 327, 73 грн, індексація у розмірі 289,44 грн та додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн; за вересень 2022 року - грошове забезпечення у розмірі 13 932,40 грн, індексація у розмірі 1 281,80 грн та додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн; за жовтень 2022 року - грошове забезпечення у розмірі 13 932,40 грн, індексація у розмірі 1 281,80 грн та додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн; за листопад 2022 року - грошове забезпечення у розмірі 13 932,40 грн, індексація у розмірі 1 424,80 грн, матеріальна допомога для вирішення соціально -побутових питань у розмірі 13 932,40 грн та додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн; за грудень 2022 року - додаткова винагорода у розмірі 19 354,84 грн.

Згідно з матеріалами службового розслідування та довідкою-розрахунком, відповідач вважається таким, що самовільно залишив військову частину, з 25.08.2022.

Також, матеріали справи містять відомості про направлення відповідачу письмових повідомлень з пропозицією добровільно відшкодувати суму надлишково виплачених йому коштів, однак доказів добровільного їх повернення або реагування на такі повідомлення матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 2 Положення, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-ХІІ) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Порядок № 260) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 2, 3 Розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 12 Розділу I Порядку № 260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Натомість, згідно з пунктом 15 Розділу I Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року

№ 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі – Закон №160-IX).

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону № 160-IX, у ньому нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

4) матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

5) пряма дійсна шкода (далі - шкода) – збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано;

Відповідно до частини 1 та 2 статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно частини 1 статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

В свою чергу, частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 10 Закону № 160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Положеннями статті 14 Закону № 160-IX визначено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із стягненням з відповідача надмірно виплаченого грошового забезпечення, індексації та додаткової винагороди, які, на думку позивача, були безпідставно нараховані у період самовільної відсутності відповідача на військовій службі.

Згідно зі статтями 10, 12 та 14 Закону № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем, як загальне правило, здійснюється у позасудовому порядку – на підставі наказу командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності з подальшим стягненням відповідних сум із її грошового забезпечення.

Водночас відшкодування шкоди у судовому порядку має виключний характер та допускається лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема: у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження зборів – за умови відмови від добровільного її відшкодування; у разі відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, – за наявності відмови особи від добровільного відшкодування; у разі завдання шкоди командиром (начальником) – за позовом вищестоящого органу; у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності – шляхом пред`явлення цивільного позову в межах кримінального провадження; у разі звільнення особи зі служби – якщо вона відмовилася від добровільного відшкодування шкоди або якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до її звільнення.

При цьому наказ командира (начальника) про притягнення до матеріальної відповідальності є основною та обов`язковою передумовою реалізації такого виду відповідальності, а також предметом можливого судового контролю, оскільки саме він може бути оскаржений у встановленому законом порядку. Відтак, відсутність належного наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності виключає можливість застосування як позасудового механізму відшкодування шкоди, так і звернення до суду з відповідними вимогами поза межами визначених законом виключних випадків.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 22.12.2025 № 2018 "Про результати службового розслідування" було констатовано підтвердження суми прямої дійсної шкоди інтересам військової частини у розмірі 487 690,01 грн та зазначено про її стягнення за рахунок відповідача відповідно до ст.12 Закону №160-ІХ. Разом із тим суд зазначає, що вказаний наказ прийнято саме за результатами службового розслідування та фактично містить висновки щодо наявності шкоди і підстав для її відшкодування у судовому порядку. Водночас матеріали справи не містять доказів реалізації передбаченого статтею 10 Закону № 160-ІХ позасудового механізму притягнення відповідача до матеріальної відповідальності шляхом прийняття наказу про стягнення відповідних сум із грошового забезпечення військовослужбовця.

Крім того, судом не встановлено наявності визначених законом виключних підстав для звернення позивача до суду із цим позовом. Так, матеріалами справи не підтверджено, що відповідач є військовозобов`язаним або резервістом, який проходив збори, а також відсутні докази притягнення його до кримінальної відповідальності із пред`явленням цивільного позову в межах кримінального провадження.

Не встановлено судом і факту звільнення відповідача з військової служби. Навпаки, як зазначалось, згідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2025 №240 відповідач перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , тобто продовжує проходження військової служби. При цьому сам по собі факт самовільної відсутності відповідача у військовій частині не є тотожним звільненню з військової служби у розумінні статті 12 Закону №160-ІХ та не створює самостійної підстави для звернення до суду з вимогами про стягнення шкоди.

Суд також враховує, що позивач обґрунтовує заявлені вимоги положеннями статей 1212 та 1215 Цивільного кодексу України щодо безпідставного набуття майна.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, обов`язок повернення майна виникає у разі його набуття або збереження без достатньої правової підстави чи у разі відпадіння такої підстави. Водночас законодавець встановлює спеціальне правило щодо грошових виплат, які є засобом існування особи, зокрема заробітної плати та прирівняних до неї платежів, відповідно до якого такі суми не підлягають поверненню, якщо їх виплата здійснена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача.

Отже, навіть за умови кваліфікації спірних правовідносин як таких, що пов`язані з безпідставним набуттям коштів, їх стягнення можливе лише за наявності виняткових обставин, а саме встановлення рахункової помилки при здійсненні виплат або доведення недобросовісності набувача.

Суд зазначає, що спірні виплати є грошовим забезпеченням військовослужбовця та додатковою винагородою, тобто виплатами, прирівняними до заробітної плати та такими, що є засобом існування особи.

При цьому позивачем прямо зазначено, що службовим розслідуванням факт лічильної (рахункової) помилки не встановлено, а тому одна із необхідних умов для повернення таких виплат відповідно до статті 1215 Цивільного кодексу України у даному випадку відсутня.

Щодо недобросовісності набувача, суд зазначає, що сам по собі факт неповернення відповідача до місця служби після лікування не є безумовним та достатнім доказом недобросовісності при отриманні спірних виплат, оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалися фінансовим органом військової частини добровільно на підставі чинних наказів та облікових даних.

Крім того, матеріали справи не містять наказу про припинення виплати відповідачу грошового забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням місця служби, хоча згідно до пункту 15 розділу І Порядку № 260, виплата грошового забезпечення призупиняється саме з дня самовільного залишення військової частини або місця служби.

Відтак, позивач звернувся до суду без дотримання визначеного Законом № 160-ІХ механізму притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності та за відсутності встановлених законом виключних підстав для судового порядку відшкодування шкоди.

За таких обставин, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати які підлягають стягненню на користь позивача – відсутні.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН