Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №132/634/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 132/634/26

Провадження № 33/801/658/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карнаух Н. П.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, водій ОСОБА_1 18.10.2024 о 23 год. 10 хв., керуючи автомобілем Honda Accord, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі М-21 сполучення Виступовичі – Житомир – Могилів-Подільський, поблизу с Сальник, Хмільницького району, при зміні напряму руху, не обрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та допустив наїзд на металеве огородження проїзної частини дороги. Згідно висновку експерта від 30.10.2024 №3538 у ОСОБА_1 виявлено у крові етиловий спирт у концентрації 0,7 ‰.

Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9.а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року ОСОБА_1 15 травня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій просить за результатами апеляційного перегляду справи скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі відносно нього закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та без належного з`ясування фактичних обставин справи.

Апелянт зазначає, що подія, з приводу якої його притягнуто до адміністративної відповідальності, мала місце 18 жовтня 2024 року. При цьому кримінальне провадження було закрито 10 лютого 2026 року, тоді як протокол про адміністративне правопорушення складено лише 24 лютого 2026 року. На його думку, це свідчить про порушення порядку складання протоколу, оскільки відповідно до положень КУпАП він повинен бути складений уповноваженою особою протягом 24 годин з моменту отримання відомостей про закриття кримінального провадження.

Вказує, що на зазначені обставини звертав увагу суду першої інстанції та надавав відповідні пояснення, однак вони не знайшли відображення в оскаржуваній постанові. На переконання апелянта, місцевий суд помилково зосередився виключно на питаннях дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, залишивши поза увагою доводи щодо порушення порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Також апелянт зазначає, що суд розглянув справу за його відсутності. При цьому, незважаючи на подану ним заяву про розгляд справи без його участі, суд неодноразово відкладав розгляд справи, належним чином не повідомляючи про причини такого відкладення, а також про дату, час і місце наступних судових засідань.

Зазначає, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , однак судових повісток про виклик у судові засідання на призначені дати не отримував. Зокрема, справу було розглянуто 06 квітня 2026 року без надсилання йому судової повістки. Крім того, будь-яких повідомлень про дату та час судового засідання засобами телефонного зв`язку він також не отримував. За таких обставин апелянт стверджує, що не був обізнаний про дату розгляду справи, що призвело до порушення його процесуальних прав.

Крім того, вказує, що при поданні заяви про розгляд справи за його відсутності ним було зазначено про відсутність правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Одночасно ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що справу розглянуто без його участі, копію постанови поштовим зв`язком він не отримував, а про її існування дізнався лише 04 червня 2026 року від органу державної виконавчої служби. У зв`язку з цим вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.

Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в судове засідання на 23 червня 2026 року не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на поштовому конверті «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Відповідно днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17)

Враховуючи, що відповідно до вимог частини четвертої статті 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду, підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що сторона, яка бере участь у судовому провадженні, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитися станом розгляду своєї справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та належно виконувати процесуальні обов`язки. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, рішення від 03 квітня 2008 року) та «Олександр Шевченко проти України» (заява № 8371/02, рішення від 26 квітня 2007 року).

За таких обставин, з урахуванням вимог статті 268 КУпАП, яка не передбачає обов`язкової участі особи під час розгляду справ цієї категорії, а також необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, передбачених частиною четвертою статті 294 КУпАП, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 .

Крім того, у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадках, коли поведінка учасників провадження свідчить про умисне затягування розгляду справи чи зловживання процесуальними правами, суд зобов`язаний реагувати на такі дії законними засобами з метою забезпечення ефективності правосуддя та недопущення нівелювання принципу верховенства права.

За наведених обставин розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 не є порушенням його прав, передбачених статтею 268 КУпАП.

Вивчивши апеляційну скаргу і матеріали адміністративної справи, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відсутні, виходячи з наступного.

Однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення - пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною другою статті 7 КпАП України провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення регулюється статтею 294 КпАП України.

Так, частиною другою статті 294 КпАП України встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 289 КУпАП, в разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

Таким чином, законодавець пов`язує початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції з моментом її винесення, а не з моментом отримання її копії.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк.

Відповідно до частини другої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення початком перебігу строку на апеляційне оскарження постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року є день її винесення, тобто 06 квітня 2026 року.

Як убачається з матеріалів справи, постанова Калинівського районного суду Вінницької області у справі № 132/634/26 ухвалена 06 квітня 2026 року за відсутності ОСОБА_1 (а.с. 35)

Разом з тим матеріали справи беззаперечно свідчать про обізнаність ОСОБА_1 щодо існування даного судового провадження та перебування справи на розгляді суду першої інстанції.

Так, у матеріалах справи міститься власноруч підписана ОСОБА_1 заява про розгляд справи за його відсутності. Подання такої заяви свідчить про те, що останньому було достеменно відомо як про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, так і про перебування справи на розгляді суду.

Сам факт подання заяви про розгляд справи за відсутності особи не означає усунення такої особи від участі у процесі та не звільняє її від обов`язку проявляти належну процесуальну активність. Навпаки, особа повинна вживати розумних заходів для отримання інформації про результати розгляду справи, зокрема шляхом звернення до суду, отримання копії судового рішення або ознайомлення з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 15 квітня 2026 року ОСОБА_1 особисто отримав копію оскаржуваної постанови суду, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним у матеріалах справи (а.с. 39).

Вказане повідомлення є належним та допустимим доказом у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення та підтверджує факт вручення апелянту копії постанови суду першої інстанції.

Таким чином, не пізніше 15 квітня 2026 року ОСОБА_1 був обізнаний про ухвалення постанови, її зміст, мотиви прийняття та правові наслідки. Відтак саме з цього моменту він мав реальну можливість вжити всіх необхідних заходів для підготовки та подання апеляційної скарги.

За таких обставин доводи апелянта про те, що про існування постанови суду йому стало відомо лише 04 червня 2026 року від органу державної виконавчої служби, апеляційний суд вважає непереконливими, оскільки вони прямо спростовуються матеріалами справи та наявними письмовими доказами отримання ним копії постанови ще 15 квітня 2026 року.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що копію постанови поштовим зв`язком він не отримував, оскільки зазначені твердження спростовуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи та підтверджує факт отримання ним судової кореспонденції.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, саме на особу, яка просить поновити пропущений процесуальний строк, покладається обов`язок доведення існування поважних причин його пропуску та подання належних доказів того, що такі причини були об`єктивними, непереборними та не залежали від її волевиявлення.

Разом із тим ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував існування об`єктивних перешкод для подання апеляційної скарги як протягом десятиденного строку після ухвалення постанови, так і після її отримання 15 квітня 2026 року.

При цьому суд звертає увагу, що поважними причинами пропуску процесуального строку можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волі особи та фактично унеможливлюють своєчасне вчинення процесуальної дії. Більше того, право на апеляційне оскарження могло бути реалізоване ОСОБА_1 як особисто, так і через захисника або представника.

Апеляційний суд також враховує, що після отримання копії постанови суду першої інстанції 15 квітня 2026 року ОСОБА_1 протягом тривалого часу не вчиняв жодних процесуальних дій, спрямованих на її оскарження, не звертався із заявами щодо поновлення строку та не навів жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали реалізації ним права на апеляційний перегляд справи.

Натомість апеляційну скаргу подано лише 05 червня 2026 року, тобто майже через два місяці після отримання копії постанови суду та зі значним пропуском строку, встановленого частиною другою статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є об`єктивними, непереборними та належним чином підтвердженими доказами, а тому не можуть бути визнані поважними у розумінні частини другої статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Будь-яких інших доводів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржником не наведено.

Причини пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги. Тобто, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. За відсутності таких, поновлення процесуального строку буде порушенням принципу юридичної визначеності.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2010 року Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і, як наслідок, тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

За відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду, у поновленні цього строку необхідно відмовити, а апеляційну скаргу з доданими матеріалами повернути особі, яка її подала.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

постановив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року - відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Калинівського районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повернути особі, яка її подала.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко