Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №635/675/26 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/675/26

Провадження № 2/635/3832/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Омельник М.М.,

при секретарі судового засідання Сліпченко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Південної міської ради Харківського району Харківської області про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

позивач ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Константинову Ганну Вікторівну звернулась до суду з позовом до Південної міської ради Харківського району Харківської області, в якому просить:

встановити факт, що має юридичне значення, а саме постійного проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 за станом на 29 грудня 2007 року;

визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) розміром 4,43 га у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Березівка», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) РН № 995264 виданого 30 березня 2004 року Харківською районною адміністрацією ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) РН № 995264 виданого 30 березня 2004 року Харківською районною адміністрацією ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) розміром 4,43 га у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Березівка». ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Будянської селищної ради Харківського району Харківської області. За життя ОСОБА_2 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О.В. 12.10.2007 року за яким ОСОБА_2 зроблено розпорядження на випадок смерті: належний їй майновий пай в КСП «Березівка», розташований на території Будянської селищної ради Харківського району Харківської області заповідала ОСОБА_1 . Після її смерті позивач звернулась з заявою про прийняття спадщини. Постановою приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Харківської області Іващенко А.А. від 22.09.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 в зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Померла ОСОБА_2 знаходилась у похилому віці (81 рік), інших родичів вона не мала та потребувала догляду, оскільки не могла самостійно себе обслуговувати. Між позивачем та померлою були давні дружні стосунки тому вона вирішила проживати спільно з нею. Після смерті ОСОБА_2 спадщину у вигляді земельного паю позивач прийняла фактично, оскільки на час смерті спадкодавця мешкала спільно з нею, але відсутні документи, що підтверджують даний факт. Відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Факт постійного проживання померлої ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 підтверджується актом депутата Південної міської ради від 25.08.2025 року, крім того даний факт можуть підтвердити свідки.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 звернувся в суд з відповідним позовом.

Рух справи.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26 січня 2026 року відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено дату проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 26 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Константинова Ганна Вікторівна про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Південної міської ради Харківського району Харківської області про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

18 березня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Константинова Ганна Вікторівна надала заяву про виклик свідків, а саме викликати в судове засідання в якості свідка ОСОБА_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

24 березня 2026 року приватний нотаріус ХРНО Аліна Іващенко, на виконання ухвали суду надала інформацію.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 09 квітня 2026 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Константинової Ганни Вікторівни про виклик свідків та справу призначено до судового розгляду по суті.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили факт постійного проживання однією родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адесою: АДРЕСА_3 .

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Представник позивача – адвокат Константинова Г.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала прохала їх задовольнити.

Представник відповідача - Південної міської ради Харківського району Харківської області в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про час, дату та місце підготовчого судового засідання, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача відзиву на позов не надавав, з будь-якими клопотаннями та заявами до суду не звертався.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) РН № 995264 виданого 30 березня 2004 року Харківською районною адміністрацією ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) розміром 4,43 га у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Березівка».

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 рік, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Будянської селищної ради Харківського району Харківської області.

За життя ОСОБА_2 складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Десятниченко О.В. 12 жовтня 2007 року за яким ОСОБА_2 зроблено розпорядження на випадок смерті: належний їй майновий пай в КСП «Березівка», розташований на території Будянської селищної ради Харківського району Харківської області заповідала ОСОБА_1 .

Згідно довідки Південної міської ради, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрованих осіб немає.

Згідно акту депутата Південної міської ради Недай І.Г. складеного за зверненням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 щодо фактичного проживання з померлою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 на момент її смерті (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ), вбачається, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент її смерті підтверджують сівдки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_2 , позивач звернулась з заявою про прийняття спадщини.

Приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Іващенко А.А. від 22.09.2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 в зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК України).

Положеннями ст. 1233, 1234 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтею 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст. 1236 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Верховний Суд неодноразово зазначав у спірних правовідносинах, що положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відповідно до абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Пунктом 12 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Зі змісту викладеного вбачається, що право звернення до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виникає у заявника, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами.

Суд виходить з того, що реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

На підставі вищевикладеного суд зазначає, що сама по собі реєстрація місця проживання спадкодавця за іншою адресою на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про неприйняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини фактично проживав разом зі спадкодавцем у одному будинку за однією і тією ж адресою.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

У відповідності до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як передбачено ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У даній справі встановлено, що позивач є спадкоємцем майна померлої ОСОБА_2 за заповітом. На час смерті ОСОБА_2 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 проживала ОСОБА_1 .

Факт постійного проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 в житловому будинку по АДРЕСА_3 підтверджується змістом заповіту від 20 жовтня 2007 року, складеного ОСОБА_2 , актом депутата Південної міської ради Недай І.Г. та поясненнями свідків.

Суд вважає належними доказами показання допитаних свідків, оскільки вони узгоджуються між собою та стосуються обставин, які підлягають доказуванню.

Так, дослідженими судом доказами повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_2 постійно проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 .

Метою встановлення факту спільного проживання заявниці зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Враховуючи викладене, заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом обґрунтована та підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат.

Стосовно здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі, суд вважає, що такі витрати слід покласти на саму позивачку.

Зі змісту положень ст. 2 ЦПК України слідує, що одним із завдань цивільного судочинства є справедливий судовий розгляд. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Південна міська рада, як відповідач у справі, жодних прав позивача не порушувала та не має жодного відношення до того, що у спадкоємця відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно.

Законодавець визначив відповідачами у спадкових справах відповідні територіальні громади не через необхідність захисту прав позивачів у зв`язку з їх порушенням територіальними громадами, а через відсутність інших спадкоємців за законом або за заповітом.

У цій справі Південна міська рада жодних заперечень щодо задоволення позову не висловлювала та не заявляла своїх прав на майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 відтак покладення на Південну міську раду судових витрат позивача не відповідатиме принципам справедливості та верховенства права.

На підставі викладеного і керуючись 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 328, 392, 1216-1218, 1220, 1222, 1223, 1233, 1234, 1235, 1236,1268-1270, 1296, 1297 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до Південної міської ради Харківського району Харківської області про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом– задовольнити повністю.

Встановити факт постійного проживанняОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, а саме станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати заОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) розміром 4,43 га у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Березівка», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) РН № 995264 виданого 30 березня 2004 року Харківською районною адміністрацією ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ;

представник позивача: ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

відповідач: Південна міська рада Харківського району Харківської області, код ЄДРПОУ: 04058700, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, м. Південне, вул. Гагаріна, 82.

Повний текст заочного рішення складено та проголошено 24 червня 2026 року.

Суддя М.М.Омельник