Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №730/101/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01

Справа №730/101/26

Провадження № 1-кп/730/33/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026270410000001 від 01.01.2026 року, з обвинувальним актом від 23.01.2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Борзна Чернігівської області, з неповною середньою освітою, не одруженого, маючого на утриманні 4 дітей: 2014, 2015, 2022 та 2025 року народження, працюючого у ФОП « ОСОБА_5 » різноробочим /зі слів/, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 року за ч. 1 ст. 382 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 8 500 гривень, РНОКПП НОМЕР_1 , який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382; ч. 1 ст. 369 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як установлено ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судом встановлено, що 22.03.2024 року постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області (справа № 730/362/24) ОСОБА_4 визнано винуватим за ч. 3 ст. 126 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) місяці.

Однак, ОСОБА_4 , будучи особою, яка не отримувала посвідчення водія, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, яка набрала законної сили та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, 28.04.2024 року о 12:50 годині у м. Борзна по вул. Красносільського, 7 повторно керував транспортним засобом – автомобілем ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_2 без права керування транспортними засобами, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», п. 2.1а Правил дорожнього руху, в результаті чого відносно ОСОБА_4 було складено протокол серії ЕНА № 290487 від 24.08.2024 року про накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

14.01.2025 року, за результатами розгляду складених адміністративних матеріалів, постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 визнано винуватим за ч. 5 ст. 126 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн (сорок тисяч вісімсот гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років, з оплатним вилученням транспортного засобу – автомобіля «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_2 (справа № 730/1610/24).

Незважаючи на це, ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що він являється особою позбавленою права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, повторно протягом року 12.01.2025 року о 12:43 години у с. Забілівщина по вул. П. Забіли керував автомобілем ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_2 , не маючи права керувати таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» ПДР тобто, не маючи права керування таким видом транспортних засобі.

04.02.2025 року, за результатами розгляду складених адміністративних матеріалів, постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 визнано винуватим за ч. 5 ст. 126 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2 400 (дві тисячі чотирьохсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн (сорок тисяч вісімсот гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років, з оплатним вилученням транспортного засобу – автомобіля ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_2 (справа № 730/51/25).

Крім того, ОСОБА_4 , будучи особою, яка не отримувала посвідчення водія, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, яка набрала законної сили та будучи ознайомлений з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, 01.01.2026 року о 06:30 годині у м. Борзна по вул. Красносільського, 44 повторно керував транспортним засобом – автомобілем ВАЗ-21011 д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив вимоги п. 19.1.«а». ПДР, в результаті чого відносно ОСОБА_4 були складені протоколи про адміністративні правопорушення серія ЕНА № 6442851 від 01.01.2026 року за ч. 2 ст. 122 КУпАП та серія ААД № 253459 від 01.01.2026 року за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Крім того, відповідно до наказу начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області №433о/с від 01.08.2024 ОСОБА_6 призначено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 (м. Борзна) Ніжинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області).

Відповідно до посадової інструкції поліцейського сектору реагування патрульної поліції (далі СРПП) ВП № 3 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області, на поліцейського покладено виконання, окрім інших, наступних обов`язків, а саме: - неухильно дотримуватись положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність патрульної поліції, а також Присяги поліцейського; - поважати і дотримуватись прав та свобод людини і громадянина, обмежувати їх лише у спосіб та у випадках, що встановлені законом; - під час спілкування з громадянами дотримуватись правил поведінки та професійної етики; - професійно виконувати свої службові обов`язки і накази керівництва, постійно і наполегливо самовдосконалюватись, підвищувати рівень довіри суспільства до поліції; - у разі отримання інформації про можливе вчинення корупційного чи дисциплінарного правопорушення негайно інформувати безпосереднього керівника та (або) служби моніторингу патрульної поліції і вжити заходів щодо запобігання та припинення такого правопорушення; - виконувати інші обов`язки поліцейського відповідно до законодавства, нормативно-правових актів МВС України та організаційно-розпорядчих документів НПУ.

Відповідно до покладених на поліцейського завдань під час несення служби, окрім інших, він здійснює: - безперервне та цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі; - первинне реагування на повідомлення про правопорушення, а також самостійне виявлення правопорушень під час патрулювання та в інших випадках, передбачених законодавством; - припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень, застосовуючи для цього передбачені законодавством права і повноваження; - розгляд справ про адміністративні правопорушення, застосовує заходи адміністративного випливу до правопорушників у випадках та спосіб, які передбачені законодавством; - затримання осіб на підставах і в порядку, передбачених законодавством; - охорону місця події з метою забезпечення подальшого розслідування, а також вживає заходів щодо охорони та збереження місця події в первинному, незміненому стані до прибуття уповноважених осіб, зокрема слідчо-оперативних груп.

У сфері забезпечення безпеки дорожнього руху поліцейський під час несення служби здійснює, зокрема: - організацію безпечного та безперешкодного дорожнього руху; - контроль за дотриманням учасниками дорожнього руху чинних правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху; - профілактику, попередження та припинення злочинів і адміністративних правопорушень у сфері дорожнього руху.

Окрім цього, відповідно до ст.ст. 222 та 255 КУпАП інспектор сектору реагування патрульної поліції ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_6 у межах компетенції уповноважений на складення протоколів про адміністративні правопорушення і здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

З огляду на викладене, із врахуванням ч. 3 ст. 18 КК України та примітки 1 до ст. 364 КК України, інспектор сектору реагування патрульної поліції ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_6 є службовою особою.

Так, 01.01.2026 о 06 годині 26 хвилин під час несення служби спільно з ДОП ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_7 , у складі наряду ГРПП ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області та здійснення нагляду за додержання Правил дорожнього руху України на вулиці Красносільського, 44 у м. Борзна, інспектором СРПП ОСОБА_6 , відповідно до п. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», було зупинено ОСОБА_4 , який керував автомобілем ВАЗ-2101 д.н.з. НОМЕР_3 , будучи особою, яка позбавлена права керування усіма транспортними засобами, в чому вбачається порушення п. 2.1.а ПДР, та рухався без увімкненого ближнього світла фар у темну пору доби, в чому вбачається порушення п.19.1.«а» ПДР.

Відповідно до встановлених порушень ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_4 про те, що відносно нього будуть складені відповідні адміністративні матеріали та викликана слідчо-оперативну групу для документування факту невиконання рішення суду.

У відповідь на це, ОСОБА_4 , діючи в порушення вищевказаних вимог законодавства, 01.01.2026 о 06 годині 29 хвилин, перебуваючи на проїжджій частині по вулиці Красносільського 44, що у м. Борзна Борзнянської територіальної громади Ніжинського району Чернігівської області, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з власної ініціативи, запропонував поліцейському ОСОБА_6 надати неправомірну вигоду в сумі 3 000 грн (три тисячі гривень) за не притягнення його ( ОСОБА_4 ) до адміністративної та кримінальної відповідальності.

У свою чергу, поліцейський ОСОБА_6 попередив ОСОБА_4 про протиправність його дій та передбачену за це кримінальну відповідальність відповідно до ст. 369 КК України.

Після попередження про кримінальну відповідальність за пропозицію надання неправомірної вигоди та не реагуючи на відмову працівника інспектора сектору реагування патрульної поліції ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_6 від отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_4 , продовжуючи своє протиправне діяння, будучи достовірно обізнаним про те, що ОСОБА_6 являється службовою особою, маючи на меті надання неправомірної вигоди службовій особі, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, з єдиним кримінально протиправним наміром, двічі 01.01.2026 о 06 годині 29 та о 06 годині 30 хвилин повторно висловив пропозицію ОСОБА_6 надати неправомірну вигоду, при цьому запропонувавши 5 000 грн (п`ять тисяч гривень) за не складання стосовно нього ( ОСОБА_4 ) постанови та протоколу за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 122 та ч. 5 ст. 126 КУПАП відповідно, а також неповідомлення слідчо-оперативної групи для документування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

За таких обставин, 01.01.2026 о 06 год. 29 хв. та 06 год. 30 хв. ОСОБА_4 двічі пропонував неправомірну вигоду в розмірі 5 000 грн (п`ять тисяч гривень) інспектору сектору реагування патрульної поліції ВП № 3 (м. Борзна) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_6 , який являється службовою особою правоохоронного органу, за не вчинення ним в інтересах ОСОБА_4 дій з використанням наданого службового становища.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.

Так, обвинувачений указав, що дійсно неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності, його позбавляли права керування транспортними засобами. Про постанови судів він знав, оскільки з такими був обізнаний. Постанови суду він не оскаржував, оскільки не було сенсу, адже він дійсно вчиняв адміністративні правопорушення. Дійсно умисно сідав за кермо ТЗ, оскільки думав, що його не спіймають. Загалом позиція обвинуваченого щодо вчинених порушень звелася до одного - «так трапилося». Коли його зупинили 01.01.2026, пробував домовитися з працівником поліції, щоб останній не складав щодо нього протокол, але працівник поліції відмовився. Пропонував спочатку йому 3 000 грн (три тисячі гривень), потім 5 000 грн (п`ять тисяч гривень), але поліцейський викликав оперативну групу. Штрафи за постановами суду у більшості не сплачені, оскільки на їх сплату не вистачає коштів. Кається. Просить суворо не карати.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382; ч. 1 ст. 369 КК України, за обставин, встановлених судом.

Додатково судом у цій справі були досліджені обставини, що пом`якшують покарання.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 382 КК України та ч. 1 ст. 369 КК, оскільки він вчинив умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили та пропозицію надання неправомірної вигоди службовій особі за не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує таку вигоду, дії з використанням наданої їй влади та службового становища.

У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред`явленого обвинувачення прокурором.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало права обвинуваченого.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Так, у цій справі суд не визнає обставину, що пом`якшує покарання, яка зазначена в обвинувальному акті, як «щире каяття», оскільки її не було встановлено під час судового розгляду.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 року у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к, у справі № 182/1539/19 від 23.12.2021).

Щире каяття - це не формальна вказівка, а відповідне ставлення до скоєного (ВС ККС, справа № 523/4890/19 від 04.10.2022 р.)

Повне визнання вини ще не свідчить про щире каяття, адже каяття включає в себе щирий жаль щодо вчиненого злочину та осуд своєї поведінки (ВС/ККС у справі № 520/16394/16-к від 27.04.2021).

Розкаяння передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд, бажання залагодити провину, що підтверджується конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

На думку суду, каяття обвинуваченого носить механічний, вимушений характер та зазначається, на думку суду, лише для можливості мінімізувати покарання. А тому, на думку суду, така обставина носить лише формальний характер.

Саме по собі визнання вини, обумовлене очевидністю доказів та неможливістю заперечення встановлених обставин, без критичної оцінки власної поведінки не свідчить про щире каяття.

Тим більше, у судових дебатах обвинувачений не засудив своєї поведінки, не зазначив, що він критично осмислив свою поведінку, зробив висновки, а лише зазначив, що йому нічого сказати.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, спосіб життя, стан здоров`я обвинуваченого, згідно наданої суду характеристики характеризується нейтрально, відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, та вважає за необхідне призначити покарання, в межах санкцій, передбачених ч. 1 ст. 382; ч. 1 ст. 369 КК України.

Судом також враховується, як характеризуюча обставина, й те, що обвинувачений неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі, й за ст. 130 КУпАП, що свідчить про систематичне грубе ігнорування правил безпеки дорожнього руху.

Так, з відкритих джерел убачається (а.п. 19-86), що:

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 31.05.2019 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 26.07.2019 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 грн без оплатного вилучення ТЗ;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06.02.2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 10.02.2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 24.02.2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 грн;

-постановою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 13.03.2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 20.03.2023 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 22.03.2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на 3 місяці;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11.04.2024 року провадження у справі щодо ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, однак у цій справі судом окремо акцентовано увагу на тому, що його дії підпадають під відповідальність, що передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП, а також зазначено, що у справі встановлені обставини, які вказують на можливе вчинення кримінального правопорушення - умисне невиконання судового рішення, оскільки убачається, що ОСОБА_4 був присутній у судовому засіданні й знав про результати розгляду справи № 730/362/24 про позбавлення його права керування транспортними засобами строком на 3 місяці, проте у межах терміну цієї судової заборони навмисно її порушив;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.01.2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 (двох тисяч чотирьохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років, з оплатним вилученням транспортного засобу – автомобіля «ВАЗ-2101», д.н.з. НОМЕР_2 , 1973 р.в., vin ТЗ- НОМЕР_4 , який знаходиться за місцем проживання ОСОБА_4 і власником якого є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , мешканка АДРЕСА_3 ;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04.02.2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи складає 40 800 грн (сорок тисяч вісімсот гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років з оплатним вилученням транспортного засобу – автомобіля ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_2 , vin ТЗ: НОМЕР_4 , 1973 р.в., власник – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 ;

-постановою Сосницького районного суду Чернігівської області від 27.11.2025 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи складає 340 грн.;

-постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 23.01.2026 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 400 грн (двох тисяч чотирьохсот гривень) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн (сорок тисяч вісімсот гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 7 (сім) років, з оплатним вилученням транспортного засобу – автомобіля «ВАЗ-21011», д.н.з. НОМЕР_3 , який знаходиться за місцем проживання ОСОБА_4 . На підставі ч. 3 ст. 30 КУпАП до даного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами приєднано невідбуту частину такого ж виду адміністративного стягнення, накладеного постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14 січня 2025 року (4 роки) та постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 04 лютого 2025 року (4 роки), й остаточно визначено ОСОБА_4 загальний строк стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у 15 (п`ятнадцять) років;

Крім того, як убачається з даних автоматизованої системи виконавчого провадження, яка є відкритим джерелом, на виконанні органів ДВС служби знаходиться чисельні виконавчі провадження щодо ОСОБА_4 , який добровільно не сплачує штрафи (а.п. 87-97).

З єдиного реєстру боржників (а.п. 98-102) убачається, що ОСОБА_4 , внесений до даного реєстру, як особа, яка є боржником у багатьох виконавчих провадженнях.

За даними, що надані Борзнянським районним судом Чернігівської області (а.п. 114), ОСОБА_4 у справах, за якими його визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень та призначене відповідне стягнення, добровільно штрафи не сплатив.

За даними, що надані Сосницьким районним судом Чернігівської області (а.п. 115), ОСОБА_4 у справі № 745/1000/25, за якою його визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та призначене відповідне стягнення, добровільно штраф не сплатив.

Згідно наданих суду даних з Відділення поліції № 3 (м. Борзна) Ніжинського районного управління поліції (а.п. 116-117) ОСОБА_4 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності (37 раз), переважна більшість штрафів не сплачена.

Усе вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_4 свідомо не бажає ставати на шлях виправлення, висновків не робить, вчиняє правопорушення, легковажно розраховуючи на відсутність покарання.

На переконання суду, несплата штрафів є умисною та усвідомленою позицією обвинуваченого, який знаходить кошти на пальне для керування ТЗ, але не знаходить коштів для сплати штрафів. Обвинуваченим суду також не надано будь-яких доказів, що він об`єктивно не може сплатити штрафи чи має певні перешкоди для цього. Ба більше, з урахуванням того, що обвинувачений повідомив, що він офіційно працює.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 є особою, яка достеменно знала, що він є особою, яка (1) посвідчення водія не отримувала, (2) неодноразово притягувався до відповідальності за керування ТЗ за відсутності права керування, (3) є особою, яка судом неодноразово була позбавлена права керування ТЗ, знову й знову умисно сідав за кермо, свідомо ігноруючи судові рішення.

У даній справі суд також ураховує, що навіть після порушення щодо ОСОБА_4 кримінального провадження, його це не зупинило та він продовжив свою злочинну діяльність.

Так, як убачається з вироку Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 року (а.п. 78-80), згідно мотивувальної частини вироку, ОСОБА_4 , будучи позбавленим права керування транспортним засобом згідно постанов Борзнянського районного суду від 14.01.2025 та 04.02.2025, будучи достеменно обізнаним з даними постановами шляхом їх отримання, діючи умисно, не виконуючи вищевказані рішення суду, які відповідно 11.02.2024 та 06.03.2024 набрали законної сили, 11.11.2025 особисто керував транспортним засобом - легковим автомобілем марки «ВА321011», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на якому рухався по вул. Батуринська у м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області, де поблизу будівлі № 1 о 12:59 год. був зупинений уповноваженими працівниками групи реагування патрульної поліції ВП №1 (м. Бахмач) Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області у зв`язку з порушенням правил дорожнього руху. Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, підтвердивши обставини вчиненого ним кримінального правопорушення за викладених вище обставин. Пояснив, що зі змістом постанов суду, якими його було позбавлено права керування транспортними засобами, був ознайомлений, розумів їх зміст, однак, незважаючи на це, керував транспортним засобом в силу сімейних обставин. В скоєному щиро кається, шкодує про вчинене та запевнив, що в подальшому не буде скоювати кримінальних правопорушень. Просив призначити покарання у виді штрафу.

Таким чином, вже після порушення кримінального провадження, та знаходження справи на розгляді в суді, яка надійшла на адресу Бахмацького районного суду Чернігівської області 08.12.2025 року, про що обвинуваченому було відомо, ОСОБА_4 знову вчинив новий злочин, що є предметом розгляду вже даної справи, а саме 01.01.2026 року.

Вказане також свідчить про те, що обвинувачений вперто, свідомо не бажає ставати на шлях виправлення.

Також, у цій справі суд окремо уважає за необхідне звернути увагу на те, що обвинувачений має на утриманні 4 дітей: 2014, 2015, 2022 та 2025 року народження.

Обмірковуючи вид покарання, суд виходив з того, що наявність дітей, які потребують допомоги, догляду та підтримки, може суттєво вплинути на долю обвинуваченого, однак, як убачається з вироку Борзнянського районного суду Чернігівської області від 05.03.2024 року (а.п.51-55), яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 164 КК до покарання у виді 120 годин громадських робіт, ОСОБА_4 , згідно судового наказу Борзнянського районного суду Чернігівської області у справі № 730/649/19 від 26.06.2019, був зобов`язаний сплачувати на користь ОСОБА_9 на утримання сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 11.06.2019 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для відповідного віку. Водночас, ОСОБА_4 достовірно знаючи про необхідність сплати аліментів, усвідомлюючи протиправність своєї поведінки, маючи умисел на ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей, починаючи з 01.10.2023 злісно ухиляється від сплати аліментів на користь потерпілої ОСОБА_9 на утримання дітей ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а саме будучи працездатним, без поважних причин офіційно не працював, не вживав заходів для офіційного працевлаштування, не надавав потрібної матеріальної допомоги на утримання дітей, на попередження державних виконавців про кримінальну відповідальність не реагував, в результаті чого за період з 01.10.1023 по 31.01.2024 утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 17 147,6 гривень. Загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 по аліментам з 11.06.2019 складає 82 844,88 грн.

У межах розгляду справи за ч. 1 ст. 164 КК законний представник потерпілих у судовому засіданні пояснила, що має з обвинуваченим двох спільних малолітніх дітей. У 2019 році, на підставі її заяви, був виданий судовий наказ про стягнення з обвинуваченого аліментів на утримання двох спільних дітей. Вони з обвинуваченим не проживають разом з часу, коли дочці виповнився один рік. Обвинувачений не цікавиться дітьми, не надає їм матеріальної допомоги, аліменти також не сплачує. Їй відомо, що раніше аліменти замість нього сплачували його батьки. Від людей їй відомо, що ОСОБА_4 має неофіційні заробітки. У вересні 2023 року їй надійшла сума коштів за виконання суспільно-корисних робіт. Після того, як вона звернулась із заявою про притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, він з нею не контактував, коштів на утримання дітей не надавав.

З вищевикладеного суд убачає, що обвинувачений фактично не утримує дітей, а навпаки, свідомо ухиляється від їх утримання. Офіційно у шлюбі, при цьому, не перебуває.

Таким чином, сама по собі наявність дітей у конкретних обставинах справи не є визначальною підставою для призначення більш м`якого покарання.

Враховується судом й те, що обвинуваченим вчинено кримінальне корупційне правопорушення.

Корупційні кримінальні правопорушення становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки посягають не лише на встановлений порядок службової діяльності, а й підривають основоположні принципи функціонування правової держави.

Суспільна небезпечність корупційних правопорушень полягає у тому, що вони дискредитують діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підривають авторитет публічної служби, руйнують довіру громадян до державних інституцій та створюють у суспільстві стійке переконання щодо можливості вирішення питань поза межами законної процедури шляхом неправомірної вигоди.

Корупція суперечить принципам законності, справедливості та рівності всіх перед законом, оскільки створює незаконні переваги для окремих осіб та нівелює засади добросовісного функціонування державного механізму.

Особливо негативним є те, що корупційні прояви підривають ефективність державного управління, завдають шкоди публічним інтересам, перешкоджають належному виконанню функцій держави та місцевого самоврядування.

За таких обставин суд вважає, що при призначенні покарання необхідно враховувати підвищену суспільну небезпечність вчиненого корупційного кримінального правопорушення, а покарання має бути достатнім для досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України, зокрема для відновлення соціальної справедливості, виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

В умовах збройної агресії проти України будь-які прояви корупції мають особливо негативний характер, оскільки послаблюють державні інституції, знижують довіру суспільства та завдають шкоди національним інтересам.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

У рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Визначаючи міру покарання обвинуваченому, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, оцінюючи усі обставини справи та особу обвинувачуваного, та вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, тобто виключно в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Одночасно суд бажає зупинитися й на особливостях призначення покарання у цій справі та позиції сторони обвинувачення щодо можливого призначення покарання судом.

Так, у цій справі суд тричі переходив до стадії судових дебатів, оскільки у двох судових засідання закінчити судові дебати було не можливо через технічні збої у відповідних технічних засобах залів судового засідання та неможливістю коректно записати події під час розгляду справи.

При цьому, позиція сторони обвинувачення (у справі брали участь різні прокурори) щодо призначення покарання була відмінною.

Так, спочатку прокурор просив призначити покарання за ч. 1 ст. 382; ч. 1 ст. 369 КК України у виді штрафу з урахуванням ст. 70 КК, із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням призначеного штрафу за вироком Бахмацького районного суду, який необхідно було виконувати самостійно.

У подальшому прокурор просив призначити покарання за ч. 1 ст. 382; ч. 1 ст. 369 КК України у виді штрафу з урахуванням ст. 70 КК, але без застосування ч. 4 ст. 70 КК України.

У подальшому (остаточні дебати), прокурор просив призначити обвинуваченому покарання за ст. 382 у виді штрафу, за ст. 369 у виді обмеження волі, з урахуванням ст. 70 КК у виді обмеження волі та звільнити обвинуваченого від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком.

Однак, у цій справі суд, не може погодитися із будь-яким, запропонованим стороною обвинувачення, алгоритмом призначення покарання, оскільки суд не погоджується із запропонованими стороною обвинувачення підходами, як такими, що не ґрунтуються на судовій практиці.

Так, у цій справі встановлено, що вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 382 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 8 500 гривень.

Згідно відповіді Бахмацького районного суду Чернігівської області від 03.03.2026 року (а.п. 128), ОСОБА_4 сплатив штраф в сумі 8 500 грн згідно квитанції від 23.02.2026 року.

Таким чином, судом встановлено, що обвинувачений вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення у цій справі до постановлення вироку Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 року.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Зазначена вимога має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.

Згідно вимог ч. 3 ст. 72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Відповідно до висновку ОП ККС, який міститься в постанові від 17 травня 2018 року у справі № 487/572/16-к «Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків», відповідно до чинного кримінального законодавства та системного аналізу закону України про кримінальну відповідальність у випадку, коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку – за правилами ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього – за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім – за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку і остаточно – за сукупністю вироків.

Також, Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду по справі № 127/885/20 дійшов наступних висновків. Згідно з вимогами ст. 70 ч. 4 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу. При визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили: а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 70 ч. 4 КК України (за сукупністю злочинів). Така позиція відповідає висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року в справі № 766/39/17.

Згідно Постанови Пленум ВС України від 24.10.2003 № 10 «Про практику призначення судами кримінального покарання», передбачено, що при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом повного або часткового їх складання заміна покарань провадиться за правилами, передбаченими ст.72 КК України. Коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд може застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або призначити кожне з них до самостійного виконання.

Аналогічні висновки викладені у висновках Верховного Суду, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.01.2024 у справі № 236/4167/20, згідно яких при призначенні покарання за ч.4 ст.70 КК України, у строк покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст.72 цього Кодексу.

Вказаний підхід Верховного Суду є доволі сталим, адже касаційний суд за результатами перегляду судових рішень звертає увагу на необхідність виконання вимог ч. 4 ст. 70 КК у частині забезпечення обов`язкового зарахування покарання, відбутого засудженими за попередніми вироками, згідно з правилами, передбаченими ст. 72 КК (наприклад, постанова ВС від 06.02.2018 року у справі № 490/4031/15-к).

Одночасно суд враховує й позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 223/100/17, де зазначено, що положеннями ч. 3 ст. 72 КК передбачено, що основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно. Разом із тим, якщо остаточне покарання засудженому призначається на підставі ст. 70 КК (сукупність злочинів), із застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, а не складення, відповідно захід примусу у виді штрафу поглинається більш суворим покаранням, рішення про його самостійне виконання є хибним.

З аналізу вищезазначених норм та постанов, убачається, що суд має призначити покарання за правилами сукупності (поглинання, зарахування або складання), якщо про вчинення першого злочину стало відомо після винесення вироку за другий, але до його виконання. Якщо штраф за першим вироком уже сплачено на момент винесення нового вироку, суд у резолютивній частині вказує на зарахування сплаченої суми в рахунок покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень. Якщо перший вирок передбачав штраф, а другий - позбавлення волі, то сплачений штраф не звільняє від призначення нового покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Отже, у цій справі покарання має бути призначено з рахуванням вимог ч. 4 ст. 70 КК, що має бути відображено у резолютивній частині вироку. Окрім того, ураховуючи те, що штраф у першій справі обвинувачений сплачено, посилання на самостійне виконання покарань є помилковим.

Також, суд не погоджується з позицією прокурора щодо можливості призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При встановленні анкетних даних обвинувачений повідомив, що він офіційно працює, хоча за матеріалами справи обвинувачений офіційно не працевлаштований, постійного легального доходу не має. Матеріали кримінального провадження не містять відомостей про наявність у нього майна або інших джерел доходу, які б свідчили про реальну можливість виконання покарання у виді штрафу. Доказів офіційного працевлаштування не надано.

Крім того, суд враховує дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, при цьому накладені на нього адміністративні стягнення у виді штрафів належним чином не виконані, штрафи залишаються несплаченими.

Вказані обставини свідчать про стійке зневажливе ставлення обвинуваченого до виконання покладених на нього обов`язків та застосованих державою заходів примусу.

За таких обставин призначення покарання у виді штрафу не відповідатиме меті покарання, визначеній ст. 50 КК України, оскільки не забезпечить належного виправного впливу на обвинуваченого та не сприятиме запобіганню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне обрати інший, більш ефективний вид покарання в межах санкції статті.

Крім того, суд не може погодитися з прокурором щодо можливості звільнення обвинуваченого від призначеного покарання за ст. 75, з іспитовим строком.

Так, положення ст. 75 КК України визначають, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією. У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м`якого покарання, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з приміткою до ст. 45 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369 КК України, яке вчинив обвинувачений, є корупційним кримінальним правопорушенням.

Тобто, законодавство прямо забороняє інститут звільнення з іспитовим строком щодо осіб, які вчинили корупційні кримінальні правопорушення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 234/1940/20, де суд зазначив, що вчинення особою корупційного кримінального правопорушення унеможливлює звільнення її від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) навіть у разі призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, одне з яких є некорупційним. Тому звільнення особи від відбування остаточного покарання, визначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, до якої входило як некорупційне, так і корупційне кримінальне правопорушення, на підставі ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Цивільний позов не заявлений.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382; ч. 1 ст. 369 КК України, та призначити йому покарання за:

- ч. 1 ст. 369 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 роки;

- ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_4 призначити у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, ч. 3 ст. 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень за даним вироком та вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 року остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 2 років позбавлення волі та штрафу 8 500 грн (вісім тисяч п`ятсот гривень). Покарання у виді штрафу в розмірі 8 500 грн (вісім тисяч п`ятсот гривень), призначене вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 28.01.2026 року, вважати відбутим у зв`язку з повною сплатою.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі обчислювати з моменту фактичного затримання у ході виконання даного вироку після набрання ним законної сили.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченому не обирати.

Речові докази: технічні носії інформації – залишити на зберігання у матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1