Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №576/1582/25 — Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/1582/25

Провадження №1-кп/576/136/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі:

прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глухові кримінальне провадження № 42025202550000019 від 28.03.2025 по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ангрен Ташкентської області, Узбекистан, громадянина України, неодруженого, працює електромонтером в КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України -

ВСТАНОВИВ :

18 лютого 2025 року у зв`язку з оголошенням Указу Президента України № 69-2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» та відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_6 як військовозобов`язаному, який придатний до проходження військової служби, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином, у встановленому законом порядку повідомлено про призов на військову службу під час загальної мобілізації та про необхідність прибуття о 09 годині 00 хвилин 27.02.2025 до зазначеного відділу з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби. Також ОСОБА_6 роз`яснено про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу під час мобілізації у вигляді притягнення до кримінальної відповідальності.

ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на ухилення від мобілізації, не маючи права на відстрочку, з метою ухилення від призову у зв`язку з оголошенням мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, без поважних на це причин не прибув 27.02.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки у складі команди в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , таким чином, ухилився від призову на військову службу за мобілізацією.

Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Допитаний в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 , свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнав лише в частині фактичних обставин справи та пояснив, що у 2022 році сам звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , надав усі необхідні документи, сказав, що він віруюча людина і його переконання не дають можливості проходити військову службу. Також надав довідку, що він є свідком ОСОБА_8 і написав заяву про заміну військової служби на невійськову (альтернативну). З такими ж заявами звертався до ТЦК ще кілька разів. Також звертався до Шосткинської РДА. Мотивом таких дій було те, що у 2004 році він став свідком ОСОБА_8 . З того часу його переконання, його віра є невід`ємною частиною його життя. Двічі на тиждень відвідує богослужіння, також приймає в них участь. Щотижня приділяє час для того, щоб проповідувати. В Біблії, в ОСОБА_9 , у 26 розділі записані слова ОСОБА_10 , які він сказав своєму апостолу, який хотів захистити його за допомогою зброї. Ісус казав: «Клади меча назад в його місце, бо кожен, хто візьметься за меча, від меча і загине». В цих словах видно, що учні ОСОБА_10 не повинні брати зброю та воювати. Навіть коли один з його учнів, апостол хотів зробити благородну мету – захистити самого сина ОСОБА_11 не дав йому цього зробити, використовуючи зброю. Ці слова ОСОБА_10 завжди були керівництвом для усвідомлення. І те, що людина не може бути водночас християнином і військовослужбовцем. Служителі бога це мирні люди, які повинні займатися виключно цивільною роботою. Для нього є неприйнятно здобувати військовий досвід, і тим більше використовувати його на практиці. Суттю його переконань є те, що він не тільки не може брати в руки зброю, а також не може бути пов`язаний будь-яким чином з військовою службою, а саме мати статус військовослужбовця. А це в себе включає виконання військових наказів, носіння військової форми, отримання зарплатні військовослужбовця, а також приймання присяги. Він добре усвідомлює, що зараз війна, і дуже хоче бути корисним суспільству. І саме з цієї причини писав заяви про заміну військової служби на альтернативну, готовий виконувати будь-яку корисну для суспільства роботу, навіть якщо вона буде якимось чином небезпечна. Але вона має бути виключно цивільною, не пов`язаною з військовою службою та військовими структурами.

Крім відвідування богослужіння, він регулярно проповідує, тобто, це усім людям, які зустрічаються, а також виступає з промовами під час богослужінь. Наразі такі виступи відбуваються через програму Zoom у зв`язку з безпековою ситуацією, а до того – вживу з вільним доступом. Віра без справ мертва. Тому, якщо немає якихось дій, то це буде лише на словах. Для свідків ОСОБА_8 , у тому числі і для нього особисто, військова служба є неприйнятною. Для свідків є неприйнятним саме статус військовослужбовця, до якого входить носіння військової форми, отримання зарплатні військовослужбовця, виконання наказів, а також складання присяги. Він готовий погодитися на любу суспільно – корисну роботу, але яка би була цивільною за своїм характером і жодним чином не пов`язана з військовими структурами. У 2006 році він проходив алтернативну службу. Як у будь-якої здорової людини, питання війни є болісним. Як цивільна особа він надав волонтерську допомогу, займаючись усуненням наслідків воєнних дій, допомагав людям знаходити житло, навіть у себе вдома приймав людей, які вимушені були поїхати зі своїх домівок. Також усував наслідки у м. Глухові та у м. Бородянка. Наразі працює у Шосткинському водоканалі, має бронювання.

Військово – лікарську комісію проходив, зауважень з приводу процедури її проходження не має. Висновок ВЛК отримав. Потім у ІНФОРМАЦІЯ_4 отримав бойову повістку. Наслідки неприбуття до ТЦК за цією повісткою йому були роз`яснені. Але він не пішов до ТЦК у вказаний у повістці час з релігійних переконань, про які раніше неодноразово усно та письмово повідомляв ТЦК і просив замінити військову службу на альтернативну. Це основна причина його неявки до Глухівського відділу ТЦК за повісткою.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні повідомив, що служить на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_6 отримав повістку про призов по мобілізації, але не з`явився. 18.02.25 завершив ВЛК, отримав висновок про придатність. 18.02.25 написав заяву, що відстрочки та скарг на стан здоров`я не має. 18.02.25 після ВЛК та психологічних тестів йому була вручена бойова повістка, у якій роз`яснені наслідки неявки. Він сказав, що все розуміє. 27.02.25 не з`явився до ТЦК, причини неявки не повідомив. Звертався про заміну військової служби на альтернативну. У жовтні 23(27) числа звертався про право на відстрочку.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомив, що служить на посаді старшого офіцера ІНФОРМАЦІЯ_5 . 18.02.25 ОСОБА_6 пройшов ВЛК, визнаний придатним, результати не оскаржував. 06.05.25 у його присутності була виписана бойова повістка на 13.05.25, був попереджений про кримінальну відповідальність за неприбуття, однак на відправку він не з`явився і справу передали до ТЦК. Від першої повістки він відмовився, про що був складений акт відмови. Під час отримання другої повістки ОСОБА_6 повідомив, що є свідком ОСОБА_8 та має релігійні переконання, однак права на відстрочку не має. Чи повідомляв ОСОБА_6 про релігійні переконання під час першого візиту не пам`ятає. Заяв від обвинуваченого на відстрочку особисто він не бачив, оскільки з відстрочками не працює.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомила, що є головою ВЛК, завідуючою поліклінічного відділення КНП «Глухівська міська лікарня». Особисто з обвинуваченим не знайома, але за посадою голови ВЛК знає, що у лютому 2025 року ОСОБА_6 проходив комісію, після огляду лікарів був визнаний придатним до військової служби, отримав довідку – додаток 4. Самого обвинуваченого не пам`ятає, але без її участі він пройти ВЛК не міг. Про релігійні переконання не пам`ятає щоб казав.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила, що є свідком ОСОБА_8 з 2011 року та має дружні відносини з обвинуваченим. Познайомилась із ним коли він переїхав з Глухівського району до м. Шостка і перейшов до їх зібрання. ОСОБА_6 відвідує зібрання кожен раз, вона його там бачить кожну середу і неділю. Він приймає участь у богослужінні, в обговорюванні Біблії, дає коментарі, разом зі свідками ОСОБА_8 проповідує, у тому числі з нею. Свідки ОСОБА_8 не байдужі до війни: із самого її початку займалися гуманітарною допомогою у вигляді продуктів харчування, відновленням житла. ОСОБА_6 дуже небайдужий та дуже милосердний брат. Одного разу в лікарні, коли їх сестра похилого віку зламала шийку бедра, в лікарні їй надали допомогу вже близько 12 години ночі, і лікарня відмовилась залишати її у себе, тому сестру треба було відвезти туди, де вона повинна була знаходитись. ОСОБА_16 , який був там разом з нею, своєю дружиною та іншими братами, допомагав погрузити її в машину і відвезти туди, де потрібно. В іншому випадку обвинувачений допомагав їх сестрі лагодити зруйновану кришу. Іншим людям, які не є свідками ОСОБА_8 , він також допомагає. Зі слів ОСОБА_6 та його мами знає, що вони надавали своє житло біженцям ще з 2014 року. Зі слів обвинуваченого знає, що він письмово та усно просив ТЦК замінити йому військову службу на невійськову у зв`язку з релігійними переконаннями.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 повідомив, що є свідком ОСОБА_8 . Знає ОСОБА_6 по зібранню, раніше той був у ОСОБА_18 , зараз у Шостці, спілкується з ОСОБА_6 лише по релігійних питаннях. Від ОСОБА_6 знає, що йому була повістка від ТЦК. І оскільки він не хоче, не може бути призваний до лав ЗСУ, його зараз судять. ВЛК начебто проходив, точно не пам`ятає. З ОСОБА_6 познайомився десь у 2015 році, коли приїздив до ОСОБА_18 з Біблійною промовою. ОСОБА_6 є свідком ОСОБА_8 . Усіх релігійних заповідей та принципів треба дотримуватися. Щодо віровчення свідків ОСОБА_8 в частині військової служби, то свідкам не можна приймати присягу, можна служити лише ОСОБА_8 або Ісусу Христу, не можна брати до рук зброю, отримувати зарплатню від Міноборони чи армії. Свідку невідомі випадки, коли ОСОБА_6 порушував релігійні норми. Для свідків допустимо надавати житло переселенцям, допомагати не лише свідкам ОСОБА_8 , але і їх родичам, людям інших релігій. Знає, що обвинувачений так робив.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 повідомив, що є священнослужителем, свідком ОСОБА_8 , як і обвинувачений. ОСОБА_6 відмовився від військової служби та просив замінити її на альтернативну. ОСОБА_16 повідомив, що отримав мобілізаційну повістку, був на ВЛК та відмовився від проходження служби. Свідок ОСОБА_8 як християнин не може брати до рук зброю, виконувати будь-яку військову роботу та отримувати зарплатню за це, все, що пов`язане з їх християнською місією повинно бути відокремлене від військових структур. Це головна причина чому ОСОБА_16 відмовляється від мобілізації. З ОСОБА_6 , який став свідком у 2004 році, познайомився приблизно у 2003-2004 роках у м. Шостка під час релігійних зібрань. Зібрання проходять по середах та неділях, ОСОБА_6 регулярно приймає у них участь, здебільшого виконує певні обов`язки. Щоб стати свідком треба виконувати Біблійні вимоги - виявляти віру вчинками, пройти Біблійний курс навчання з інструктором. Чи проходив ОСОБА_6 такий курс свідку точно невідомо, бо він був хрещений ще у 2004 році в ОСОБА_18 , коли вони не були знайомі. Але без цього похрещення не могло відбутися. Щоб залишатися свідком треба дотримуватись моральних норм, які визначає ОСОБА_20 , і в якій перераховані аморальні вчинки, що їх треба уникати. Щодо вчинків, то ОСОБА_6 щосуботи зі своєю жінкою проповідує людям «по домах» та публічно. Щодо віровчення свідків ОСОБА_8 про військову службу, то вони не відносяться до військових структур, залишаються цивільними особами, вірять в те, що тільки боже царство становить дійсний мир у всьому світові. Табельна зброя, яка закріпляється за кожним військовим, військова форма, виконання військових наказів, отримання зарплатні – неприйнятні для свідків. На виконання свого обов`язку перед державою свідки можуть погодитись виконувати будь-яку роботу, але вона повинна бути відокремлена від військових структур та не порушувати норм моралі. ОСОБА_6 дотримується норм свідків.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 повідомив, що є призначеним священнослужителем громади свідків ОСОБА_8 у м. Глухові. ОСОБА_22 є свідком ОСОБА_8 , і його релігійні переконання не дозволяють бути військовослужбовцем. Він не ухилявся від мобілізації, а писав заяви про те, що хоче щоб йому замінили військову службу на альтернативну. З обвинуваченим свідок знайомий вже декілька років. Познайомились, коли свідок як призначений священнослужитель, почав допомагати громаді ОСОБА_18 . Раніше вони з ним були в одній релігійній громаді ОСОБА_18 . Але зараз ОСОБА_6 входить до релігійної громади ОСОБА_23 . У свідків ОСОБА_8 як релігійної організації є певні вимоги - щоб стати свідком, треба вивчати ОСОБА_20 , міняти звички, дотримуватись вимог ОСОБА_20 , набувати віру. Коли особа вже стала свідком, то вона і надалі повинна дотримуватися релігійних вимог, відвідувати зібрання та бути на них активною, вивчати ОСОБА_20 , надавати приклад іншим. Зібрання проходять двічі на тиждень. ОСОБА_6 їх регулярно відвідує, виступає з промовами. ОСОБА_24 повинна займатись мирними справами згідно Біблії. Неприйнятно бути частиною військової структури. Свідки готові виконувати будь-яку роботу у цивільний спосіб. Знає, що ОСОБА_6 писав заяву на альтернативну службу, проходив ВЛК. Щодо зауважень про стан здоров`я з боку ОСОБА_6 свідку не відомо. По повістці не з`явився, бо має глибокі релігійні переконання, які не дозволяють воювати.

Незважаючи на часткове невизнання своєї провини обвинуваченим ОСОБА_6 в пред`явленому обвинуваченні за ст. 336 КК України, його вина повністю доводиться сукупністю зібраних в ході досудового розслідування доказів, які були предметом безпосереднього дослідження під час судового розгляду кримінального провадження, а саме:

- розпискою, згідно з якою 18.02.2025 ОСОБА_6 отримав повістку про виклик для призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби та повинен був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_6 27.02.2025 о 9 год. (т. 1, а.с. 85);

- довідкою військово-лікарської комісії № 507 від 18.02.2025 та карткою обстеження та медичного огляду від 18.02.2025, згідно яких ОСОБА_6 придатний до військової служби (т.1, а.с. 86,87);

- військовим квитком, виданим на ім`я ОСОБА_6 , у якому зафіксовано, що обвинувачений проходив альтернативну (невійському) службу з 08.11.2006 по 01.12.2008 лісником у ДП «Глухівський агролісгосп», зарахований в запас, йому присвоєно військове звання солдат, 14 липня 2023 року визнаний придатним до військової служби (т. 1, а.с. 88-90);

- довідкою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 № 1/1403 від 07.04.2025, з якої вбачається, що ОСОБА_6 права на відстрочку не має, з заявою про відстрочку чи про зняття його з військового обліку та оскарження рішення ВЛК від 18.02.2025 не звертався (т. 1, а.с. 94);

- протоколом огляду від 31.03.2025 та відеозаписом на диску CD-R «Artex», який переглянутий в судовому засіданні, та з яких вбачається, що 18.02.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_12 визнаному придатним за результатами проходження ВЛК до військової служби ОСОБА_6 було вручено під підпис бойову повістку та повідомлено про необхідність з`явитись до ТЦК та СП 27.02.2025 о 09-00 год. Також ОСОБА_6 було роз`яснено наслідки неявки (т. 1, а.с. 98-99);

- заявою ОСОБА_6 від 18.02.2025 заміну військової служби на альтернативну (невійськову) (т. 1, а.с. 101);

- довідкою начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 № 1/1821 від 23.05.2025, згідно якої ОСОБА_6 08.11.2006 визнаний придатним до альтернативної невійськової служби на направлений 08.11.2006 для проходження альтернативної служби до ДП «Глухівський агролісгосп» на посаду лісник. 01.12.2008 ОСОБА_6 був звільнений із альтернативної невійськової служби. На військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_6 став 25.12.2008. По теперішній час з військового обліку не знімався та не виключався (т. 1, а.с. 106).

Крім того судом досліджено докази та судова практика, які надані стороною захисту, а саме:

- довідки Релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» від 08.08.2025 та від 03.07.2024, відповіді Релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» від 08.04.2025, від 26.05.2025, з яких вбачається, що ОСОБА_6 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 31 липня 2004 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Як Свідок Єгови він бере участь у проповідуванні доброї новини. Статут Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні», зареєстрований 30 березня 1992 року Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України, із змінами та доповненнями, зареєстрованими 19 грудня 2017 року Міністерством культури України (т. 1, а.с. 133, 136, 137, 138);

- витяг з трудової книжки, згідно з яким ОСОБА_6 у період з 08.11.2006 по 01.12.2008 проходив альтернативну (невійськову) службу в ДП «Глухівський агролісгосп» та був звільнений у зв`язку із закінченням строку її проходження (т. 1, а.с. 134-135);

- відповідь Релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» від 03.06.2025 року № 7072 на запит слідчого, з якої вбачається, що богослужіння місцевої релігійної громади Свідків Єгови у м. Глухові Сумської області, до якої належить ОСОБА_6 , проводяться двічі на тиждень переважно в режимі онлайн. Релігійна організація «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» не володіє інформацією щодо того чи проводилося богослужіння місцевої релігійної громади Свідків Єгови у м. Глухові Сумської області 13.05.2025 та чи був присутній на ньому ОСОБА_6 . Щодо можливості чи неможливості проходити військову службу чи користуватися зброєю, то питання проходження військової служби є особистим рішенням кожного громадянина. Організація не втручається у здійснення конституційних прав та обов`язків громадян (т. 1, а.с. 139-140);

- заяви ОСОБА_6 від 18.02.2025, 24.02.2025, 27.02.2025, 04.05.2025, 07.05.2025 щодо звернення до ІНФОРМАЦІЯ_6 та УСЗН Шосткинської РДА про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями (т. 1, а.с. 141-149);

- роздруківку з офіційного сайту Свідків Єгови на тему «Чому Свідки Єгови не беруть участі у війнах?» (т. 1, ст. 150-151);

- довідку КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» від 11.05.2026 № 360, яка підтверджує, що ОСОБА_6 працює в цьому управлінні електромонтером (т. 2, а.с. 145);

- довідку Департаменту ЖКГ та паливно-енергетичного комплексу від 23.03.2026 про підтвердження КП «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» статусу критичного (т. 2, а.с. 146);

- витяг з Резерв+, згідно з яким ОСОБА_6 має бронювання до 30.01.2027 (т. 2, а.с. 147);

- рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баятян проти Вірменії» від 7 липня 2011 року (заява № 23459/03) (т. 1, ст. 152-193);

- рішення Комітету ООН по правах людини від 29.03.2012 (ССРІІ/С/104Я)/1853-1854/2008) у справі «Атасой проти Туреччини» (т. 1, а.с. 194-213);

- рішення Європейського суду з прав людини у справі «Феті Демірташ проти Туреччини» (заява № 5260/07) (т. 1, ст. 214-235);

- рішення Європейського суду з прав людини у справі «Адян та інші проти Вірменії» від 12 жовтня 2017 року (заява № 75604/11) ( т. 1, ст. 236-250; т. 2 ст. 1-13)

- рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17 жовтня 2019 року (заява № 14604/08) (т. 1, ст. 14-31);

- рішення Європейського суду з прав людини у справі «Християнська релігійна організація Свідків Єгови в НКР проти Вірменії» (заява № 41817/10) (т. 2, ст. 32-49);

- висновок Венеціанської комісії щодо альтернативної (невійськової) служби від 18.03.2025 (т. 2, ст. 50-67).

- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 23.06.2015 у справі №5-1583км15. (т. 2, а.с. 99-100).

З метою оцінки вказаних доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, установлення обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також з питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, судом досліджено процесуальні рішення, документи та інші матеріали, що подані стороною обвинувачення, а саме:

- витяг з ЄРДР № 42025202550000019 від 28.03.2025 року ( т. 1, а.с. 102-103);

- постанову слідчого від 31.03.2025 про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису (т. 1, а.с. 96);

- протокол про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 31.03.2025 (т. 1, а.с. 97);

- постанову слідчого про визнання та приєднання речових доказів до кримінального провадження від 31.03.2025 (т. 1, а.с. 100);

- постанову прокурора про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень від 29.05.2025 (т. 1, а.с. 104);

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, колегія суддів визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Прокурор у судовому засіданні стверджував про недопустимість показів свідка захисту ОСОБА_21 , який не був допитаний під час досудового розслідування.

З цього приводу ККС у складі Верховного суду в постанові від 07.06.2022 у справі № 462/1710/16-к сформулював правову позицію, вказавши, що у разі з`явлення доказу, про який іншій стороні не було відомо, ця сторона має право на достатній час і можливості для вивчення нового доказу і на підготовку до допиту, а суд має забезпечити стороні такі можливості відповідно до ст. 22 КПК України.

Тому в контексті ефективної організації судочинства бажано, щоб сторони завчасно повідомляли суд і одна одну про намір допитати ту чи іншу особу, щоб уникнути затягування розгляду справи. Однак, законодавець не передбачив таку вимогу, принаймні для сторони захисту, і допустимість доказів, зокрема показань свідка в суді, не може залежати від своєчасності повідомлення про свідка, якого сторона має намір допитати.

У цій справі, виступаючи зі вступною промовою, захисник обвинуваченого повідомила суду про намір клопотати про виклик свідка ОСОБА_21 , який раніше допитаний не був, а також окреслила суть його показів. З моменту вступної промови до допиту свідка минуло кілька місяців, і прокурор, який був присутній в судовому засіданні під час вступної промови сторони захисту, мав достатньо часу для підготовки до допиту свідка.

У зв`язку з наведеним суд не вбачає підстав для визнання свідчень ОСОБА_21 недопустимим доказом.

Решту доказів сторони захисту суд також приймає до уваги, але зазначені докази не спростовують доказів сторони обвинувачення та фактичних обставин кримінального провадження, не доводять суду поважних причин неявки обвинуваченого до ІНФОРМАЦІЯ_6 для відправки за призовом для проходження військової служби у Збройних Силах України за мобілізацією. Крім того, доводи обвинуваченого про те, що він не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби. Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не встановлена.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 - на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема, комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В свою чергу, міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Згідно ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відтак, всупереч доводів сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. При цьому жодна з норм Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

При цьому, ЄСПЛ послідовно вказує, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

Зокрема, ЄСПЛ у своїх рішеннях наголошує, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

В даному випадку судом враховується й те, що в умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову (альтернативну) службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, будучи ознайомленим особисто з повісткою про необхідність явки для проходження військової служби, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_6 для відправки за призовом для проходження військової служби у Збройних Силах України під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

Аналізуючи вищенаведене, надані докази відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, приходить до переконання, що вказані докази є належними, допустимими, достовірними, перебувають між собою у взаємозв`язку, доповнюють один одного, не суперечать між собою, тобто події кримінального правопорушення мали місце, а провина обвинуваченого повністю доведена, протиправні дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфіковані вірно, оскільки він при вищевказаних обставинах ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, тобто вчинив кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України.

Суд звертає увагу на той факт, що з 24 лютого 2022 року по даний час відбувається повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України для захоплення території держави Україна. Зазначені події та обставини спричинили оголошення в Україні загальної військової мобілізації всіх військовозобов`язаних осіб для захисту територіальної цілісності України. До військовозобов`язаних осіб, які підпадають під загальну військову мобілізацію відноситься і ОСОБА_6 .. Саме загальна військова мобілізація є вимушеною мірою захисту з боку держави Україна проти держави-агресора російської федерації.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27.10.2025, справа № 573/838/24 з врахуванням наведених мотивів та факторів наголосила, що в Україні загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від російської військової агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у т.ч мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Крім того, у зазначеній постанові об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду вказала, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, що гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, не поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. А отже, висновок, відповідно до якого було виключено можливість заміни військової служби, відповідає ст. 17, 35, 65, Конституції України та ст. 336 КК України, саме для забезпечення призову під час мобілізації на особливий період, не суперечить ст. 35 Конституції України.

Однак, на підставі викладеного, в Україні військова служба під час загальної мобілізації, на особливий період, а саме, у період воєнного стану є обов`язковою для всіх військовозобов`язаних та резервістів, без виключення, незалежно від їх світогляду та віросповідання, що виключає можливість сумлінної відмови від військової служби в розумінні прав, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Законодавство в України не передбачає можливості уникнути призову від мобілізацією в особливий період з підстав релігійних переконань.

У постанові Верховного Суду від 27.10.2025 в справі № 573/838/24 об`єднана палата ККС визнала, що відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань. Тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією. Водночас, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

Верховний суд у згаданій постанові зробив правовий висновок, що відмова особи від призову під час мобілізації з релігійних або інших переконань, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України. Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Зазначеної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, яка, відмовляючи своєю ухвалою від 29.04.2026 у справі № 689/2280/23 у прийнятті справи до розгляду, звернула увагу на те, що за подібних правовідносин об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24) дійшла висновку, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

Таке рішення об`єднана палата ухвалила системно проаналізувавши зміст законодавства України щодо можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях.

Таким чином, обставини, на які посилається суд касаційної інстанції, вже було досліджено об`єднаною палатою. Натомість нових, додаткових аргументів, не розглянутих указаною палатою, які би доводили юридичну невизначеність, існування виключної правової проблеми й необхідність вирішення її для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, в ухвалі колегії суддів Касаційного кримінального суду не наведено.

Тож питання, поставлені судом касаційної інстанції перед Великою Палатою, достатньо врегульовані у правовому висновку об`єднаної палати, а сама собою незгода з ним за відсутності в аспекті згаданих критеріїв відповідного обґрунтування не свідчить про наявність виключної правової проблеми та не може слугувати підставою для передачі провадження на розгляд Великої Палати.

Суд звертає увагу на той факт, що з 24 лютого 2022 року по даний час, фактично скоєно широкомасштабний віроломний, без оголошення війни напад на державу Україну під вигаданим мотивом «спеціальна операція» з територій суміжних з Україною - російської федерації та республіки білорусь, захопивши та окупувавши ряд територій, періодично захоплюючи такі території у глибину.

З цих підстав в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних, в тому числі і ОСОБА_6 .

Мобілізація є вимушеною мірою з боку держави Україна, яка веде не загарбницьку війну, а перебуває у стані «оборонної війни» та більше чотирьох років у особливому стані.

Під час мобілізації військовозобов`язаних, можливість проходження альтернативної служби не передбачено з тієї причини, що мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Вітчизни від протиправного військового вторгнення з боку російської федерації.

Держава Україна веде визвольну війну проти військової агресії російської федерації та її сателітів, які значно перевищують її матеріальні, а також людські ресурси, які є обмеженими в силу різних обставин, а тому мобілізаційні заходи за таких умов є виправданими.

Посилання обвинуваченого та його захисника на порушення з боку держави Україна вимог про захист прав людини і основоположних свобод, та висновку «АМІCUS CVRIAE» щодо альтернативної служби (невійськової) ухваленої Венеціанською комісією на 142 пленарному засіданні (14-15 березня 2025 року) суд з`ясував таке.

Україна є підписантом Конвенції, а тому у разі існування реальної загрози внаслідок військової інтервенції з метою послідуючого існування державності, зобов`язана вживати усіх без винятку заходів збереження. Ініціатором надання Висновку «АМІCUS CVRIAE» Венеціанської комісії з питань альтернативної (невійськової) служби виступив в.о. голови Конституційного Суду України, оскільки у провадженні цього суду на розгляді перебуває скарга з приводу відповідності Конституції України ч. 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну службу», що само по собі свідчить про намагання держави вирішити це у законодавчому та правовому відношенні.

З показів ОСОБА_6 слідує, що для нього, як для свідка Єгови ключовим є не тільки те, чи буде він тримати у руках зброю чи ні, для нього є неприйнятна військова служба в цілому: військова присяга, виконання військових наказів, військова форма, військова зарплата. Все це суперечить його релігійним поглядам.

Разом з тим, Збройні Сили потребують та мають значну кількість професій та посад, прямо не пов`язаних з безпосередньою участю у бойових діях.

Таким чином перебування у ЗСУ не охоплюється тільки участю у веденні бойових дій, з врахуванням його досвіду.

За таких обставин посилання ОСОБА_6 на те, що релігійні переконання не дозволяють йому одягати військову форму, отримувати команди командирів, отримувати військову платню та брати у руки зброю, не може бути оцінено судом як такі обставини, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що само по собі виключає можливість виконання військового обов`язку, військовозобов`язаного ОСОБА_6 як громадянина України по мобілізації під час воєнного стану, незалежно від його віросповідання як Свідка Єгови.

Враховуючи наведене, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши докази кримінального провадження, суд поза розумним сумнівом встановив винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин викладених у обвинувальному акті та вироку суду, а його вина є доведеною повністю.

За таких обставин, суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ст. 336 КК України, оскільки він вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винних, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особам, які вчинили кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обставиною, яка пом`якшуює покарання обвинуваченого у відповідності до ч. 2 ст. 66 КК України суд визнає вчинення ОСОБА_6 нетяжкого злочину вперше.

Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, відсутні.

Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином; особу обвинуваченого, який свою вину визнав частково, однак, позитивно характеризується за місцями проживання та реєстрації; відсутність обставин, що обтяжують покарання; задовільний стан здоров`я обвинуваченого, на обліку у лікарів нарколога та психіатра він також не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, висновок органу пробації, який вважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції його від суспільства, згідно з довідками Релігійної організації «Релігійний центр свідків Єгови в Україні» з 31 липня 2004 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, та вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ст. 336 КК України, оскільки саме таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових правопорушень.

При цьому, судом також враховано і позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого, який влаштувався на роботу до критично важливого для держави підприємства Шосткинський водоканал, у зв`язку з цим має відстрочку від мобілізації через бронювання, що на думку суду, також істотно знижує ступінь тяжкості, вчиненого ним злочину.

Суд також враховує практику Верховного Суду (постанова № 634/609/15-к від 01.02.2018 щодо дискреції), де зазначено що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально - вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Водночас, Конституційний суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року, справа № 1-33/2004, зазначив, що: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України ( 254к/96-ВР).

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР )».

Отже, за загальним правилом призначення кримінальних покарань особі, що вчинила правопорушення вперше, має позитивну характеристику та відсутність обтяжуючих обставин, не призначається реальне позбавлення волі, а надається можливість спокутувати провину, шляхом встановлення іспитового строку. При цьому законодавець не встановлює обмежень у застосуванні ст. 75 КК України при кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 336 КК України.

За правилами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.

Дана позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові ККС ВС від 18 лютого 2025 року у справі № 226/1856/23.

Враховуючи наявність пом`якшуючої обставини, даних про особу винного, а також те, що згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, суд вважає, що виправлення ОСОБА_6 можливе без реального відбування покарання і застосовує ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на нього на цей строк обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Витрати на проведення судових експертиз відсутні.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

З урахуванням процесуальної поведінки обвинуваченого суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 374, 376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені обов`язки.

На підставі статті 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_6 :

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- періодично з`являтися на реєстрацію в уповноважений орган з питань пробації.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з 24 червня 2026 року.

Речовий доказ – оптичний носій інформації DVD-R - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1