Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №385/211/26 — Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/211/26

Провадження № 2/385/104/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.06.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого-судді Венгрина М. В.,

секретар судового засідання Шевченко Л. О.

за участі:

представниці позивача - адвокатки Мазуренко Л. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся в суд з позовом до відповідачки, в якому, з урахуванням заяв про зміну предмету позову, просив поділити спільне майно подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки SKODA OCTAVIA А5, 2004 року випуску, наступним чином: визнати за позивачем ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , вартістю 197000,00 грн; залишити у власності відповідачки ОСОБА_2 , НОМЕР_2 , право власності на грошові кошти, отримані від продажу автомобіля марки SKODA OCTAVIA А5, 2004 року випуску, середня ринкова вартість якого складає 201270,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 позивача компенсацію за відхилення від рівності часток в розмірі 2135,00 грн та понесені позивачем судові витрати у справі, які складаються зі сплати судового збору, витрат на правову допомогу, витрат на експертний звіт.

В обґрунтовування позову покликався на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 20.02.2019. За час спільного проживання подружжя придбали майно, а саме: 06.09.2019 - житловий будинок АДРЕСА_1 та автомобіль марки Шкода Октавія А5, 2004 року випуску. Після придбання вказаного майна, право власності на житловий будинок було зареєстровано за позивачем, а автомобіля – за відповідачкою. Відповідно до звіту №23/01-1 про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку, вартість житлового будинку в АДРЕСА_2 ,становить 197000,00 гривень. Вартість автомобіля SKODA OCTAVIA, номер шасіTMBHA61Z852034800, 2004 року випуску, складає 201270,00 грн, згідно звіту про незалежну оцінку транспортного засобу від 16.03.2026 про оцінку найбільш ймовірної ринкової вартості автомобіля. Відповідно до поданого відповідачкою копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 09.01.2026, спірний автомобіль проданий нею за ціною 80000,00 грн. Хоча відповідачка у відзиві повідомила, що автомобіль проданий сторонами, та отримані від його відчуження кошти є спільними сімейними коштами, при цьому будь яких підтверджуючих доказів суду не надала. До часу отримання відзиву, позивач не володів інформацією про продаж спірного майна і на час подання позовної заяви вважав, що цей автомобіль перебуває у власності відповідачки. Позивач не приймав участі у продажі даного автомобіля та не володів інформацією щодо його продажу 09.01.2026,Оскільки 28.12.2025 сторони не проживали разом, не вели спільне господарство, не підтримувалистосунки. Також з рішення Гайворонського районного суду у справі №385/159/26 про розірвання шлюбу вбачається, що ОСОБА_2 подаючи до суду заяву про розірвання шлюбу 02.02.2026, посилалася на те, що подружні відносини припинені на протязі тривалого часу, що повністю спростовує той факт, що автомобіль проданий відповідачкою спільно з позивачем. Відповідно, є усі підстави вважати, що відповідачка ОСОБА_2 09.01.2026 продала спільно набутий автомобіль, а кошти привласнила, хоча кошти від продажу спірного автомобіля є спільно набутим майном і підлягають поділу між подружжям.

В судовому засіданні представниця позивача позов підтримала, просила його задоволити з наведених в заявах по суті справи підстав. Звернула увагу, що відповідачка в спірному будинку не проживає, про те, що претендуватиме на такий в заявах по суті справи не заявляла, після припинення спільного проживання з позивачем одразу переїхала до будинку, де зареєстровані її родичі та забрала свої речі. Вказала, що поділ майна по 1/2 не вирішить спору по суті, а також, що відповідачка не довела згоди позивача на продаж автомобіля чи витрати отриманих коштів на потреби сім`ї.

Відповідачка у поданому відзиві на позову наяву в первісній редакції позов заперечила, вказавши, зокрема, що спірний автомобіль не може бути предметом спору, оскільки 09.01.2026 сторонами даний автомобіль був відчужений за 80000,00 грн та отримані від продажу кошти є спільними сімейними коштами. Відзиву щодо позову в зміненій редакції відповідачкою подано не було. Водночас було подано заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача в якій представник відповідачки покликався на те, що заявлені уточнені вимоги відповідачка не визнає, просить в їх задоволенні відмовити, оскільки у відповідачки іншого житла немає, а автомобіль було продано під час перебування сторін в шлюбі за згодою позивача, доказів відсутності якої ним не подано, оцінка автомобіля, надана позивачем була проведена дистанційно, без проведення огляду такого.

В судове засідання відповідачка та її представник - адвокат Волощук В. В. не з`явились.

Суд, враховуючи позицію сторони позивача, заяву представника відповідача про розгляд справи за його та його довірительки відсутності, вважав за можливе, відповідно до ч. 3 ст. 211 та ст. 223 ЦПК України проводити розгляд справи в судовому засіданні за відсутності відповідачки та її представника.

Рух справи

09.02.2026 позивач звернувся в суд з позовом про поділ майна подружжя та подав клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 13.02.2026 відкрито провадження в справі.

05.03.2026 до суду надійшов відзив на позов.

16.03.2026 до суду надійшла відповідь на відзив.

20.03.2026 представницею позивача подано заяву про зміну предмету позову.

23.03.2026 представницею позивача подано заяву про виклик свідків.

26.03.2026 представником відповідачки подано заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

Ухвалою від 26.03.2026 судом прийнято заяву сторони позивача про зміну предмету позову, надано відповідачці строк для подання відзиву.

10.04.2026 представницею позивача подано заяву про зміну предмету позову.

22.04.2026 від відповідачки надійшла заява про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись з справою.

23.04.2026 від представниці позивача надійшла заява про проведення судового засідання 23.04.2026 за відсутності сторони позивача.

Ухвалою від 23.04.2026 відмовлено відповідачці у відкладенні підготовчого засідання та прийнято заяву сторони позивача про зміну предмету позову, надано відповідачці строк для подання відзиву.

18.05.2026 від представниці позивача надійшла заява про долучення доказів щодо витрат на правничу допомогу.

Ухвалою від 19.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, задоволено клопотання сторони позивача про виклик свідків.

11.06.2026 від представника відповідачки надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.

В судовому засіданні 11.06.2026 оголошено перерву до 18.06.2026 за клопотанням представниці позивача.

В судовому засіданні 18.06.2026 протокольною ухвалою задоволено клопотання представниці позивачки від допиту свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України, судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення після переходу до стадії ухвалення судового рішення до 24.06.2026.

Фактичні обставини встановлені судом

Сторони по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 20.02.2019, який було розірвано рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 02.03.2026 в справі № 385/159/26, що підтверджено свідоцтвом про шлюб та копією рішення суду (а.с. 10, 122-123).

За час перебування в шлюбі 06.09.2019 ОСОБА_1 , за згодою дружини - ОСОБА_2 , було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджено нотаріально засвідченим договором купівлі-продажу (а.с. 11-12) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 176514025 (а.с. 13), а також28.07.2025 ОСОБА_2 придбано автомобіль марки Шкода Октавія А5, 2004 року випуску, що підтверджено видатковою накладною № 815 від 28.07.2025 (а.с. 45) та який був зареєстрований за нею 14.08.2025 і за договором купівлі-продажу від 09.01.2026 нею відчужений ОСОБА_5 , що підтвердженого згаданим договором купівлі-продажу укладеним в ТСЦ МВС № 3545 РСЦ ГСЦ МВС в Кіровоградській області, ціна автомобіля за домовленістю сторін 80000,00 грн (а.с. 44).

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 13.03.2026 (а.с. 70), що складений комісією в складі заступника містького голови ОСОБА_6 , керуючої справами виконавчого комітету З. Хмари, депутата ОСОБА_7 , в присутності сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_1 , проживає в АДРЕСА_1 , з його слів сам з 28.12.2025, до 28.12.2025 проживав з дружиною ОСОБА_2 та двома дітьми, даний факт підтверджують свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 .

Зі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості житлового будинку по АДРЕСА_1 , що виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_11 23.01.2026 вбачається, що вартість такого будинку, загальною площею 65,67 кв.м становить 197000,00 грн (а.с. 71-98).

Зі звіту про незалежну оцінку транспортного засобу SKODA OCTAVIA А5, 2004 року випуску, що виконаний суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_12 середня ринкова вартість якого складає 201270,00 грн (а.с. 99-110).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційна довідка № 477287695 від 14.05.2026 вбачається, що з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , не значиться зареєстрованим жоден об`єкт нерухомого майна (а.с. 166).

Свідок ОСОБА_13 , будучи допитаним в судовому засіданні, показав, що проживає по сусідству з сторонами, які в свій будинок переїхали років 8 тому. ОСОБА_2 рідко бачив, востаннє в грудні 2025 року, тоді вона була на автомобілі.

Свідок ОСОБА_14 , будучи допитаним в судовому засіданні, пояснив, що підтримує відносини з позивачем, оскільки постачав йому м`ясопродукти, привозив їх до позивача додому. Відповідачку особисто не знає. Зі слів позивача знає що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були одружені, але припинили подружні відносини , зокрема перед новим роком, 29 чи 30 грудня 2025 позивач розповів йому, що відповідачка зібрала особисту речі, автомобіль і поїхала. Також зі слів позивача йому відомо, що відповідачка перепродала автомобіль, але продовжує ним користуватись.

Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до приписів ч.1,2статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 19.09.2012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012) встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Відповідно до ч. 1статті 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1статті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вказані норми закону регламентують презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Дана презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згодивиходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «устатті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України. Частиною першоюстатті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Судом достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що вони перебували в шлюбі з 20.02.2019, підчас якого ними було придбано 06.09.2019 - житловий будинок АДРЕСА_1 та28.07.2025 - автомобіль марки Шкода Октавія А5, 2004 року випуску. Будинок зареєстровано на ОСОБА_1 , автомобіль - на ОСОБА_2 . Водночас, враховуючи час придбання, такі відносяться до спільного майна подружжя та належали сторонам в рівних частках.

Судом також встановлено, що 06.01.2026 автомобіль Шкода Октавія А5, 2004 року випуску, було відчужено ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу за ціною 80000,00 грн.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 02.03.2026 в справі № 385/159/26. Слід вказати, що рішення суду набрало законної сили 02.04.2026, що вбачається з відомостей в ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134462348).

Отже, житловий будинок та автомобіль не визнані особистою приватною власністю одного з подружжя та були спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Спірний житловий будинок на даний час таким і залишається, водночас автомобіль на час розгляду справи відповідачкою відчужено.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 продала автомобіль, що був придбаний за їх спільні кошти, без його відома, частку коштів йому не передала. Відповідачка вказує, що автомобіль був відчужений в шлюбі, з відома позивача, та кошти виручені від продажу є спільними сімейними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частини 1, 4статті 65 СК України).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (Пленум Верховного Суду України п. 22, 30 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби (постанова ВС постанова від 05.04.2019 справа №645/4711/15).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц зауважено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 333/3529/19 зазначено, що визначаючи вартість відчуженого позивачкою автомобіля, суд апеляційної інстанції взяв до уваги загальнодоступні відомості щодо ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна, що з урахуванням наведених вище положень, а також поведінки сторони позивача, яка протягом усього розгляду справи в суді (3,5 років), заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог, не надала жодної інформації щодо ціни продажу спірного автомобіля чи його ринкової вартості, а в суді апеляційної інстанції зазначила, що не має договору купівлі-продажу, відповідає вимогам законності та справедливості.

У постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 545/2396/20 (61-4894св22) наведено правовий висновок, згідно якого розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, визначається виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, тобто виходячи з дійсної ринкової вартості транспортного засобу, а не договірної.

В постановах ВС від 03.05.2018 справа № 755/20923/14-ц, від № 444/848/16-ц, 30.01.2019 від 09.12.2020 справа №301/2231/17, суд дійшов таких висновків: при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуженнябез письмової згоди одного з подружжясуди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже,за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобілявін має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна; у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Зі змістуст. 208 ЦК Українитапостанови КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» від 7 вересня 1998 р. № 1388вбачається, що договір купівлі - продажу транспортного засобу повинен бути укладений в письмовій формі.

Норми ч. 3ст. 65 СК Українипередбачають надання згоди іншого з подружжя на відчуження цінного майна у письмовому вигляді, тому наявність такої згодиможе бути доведена лише письмовими доказами.

За нормами частини четвертоїстатті 203 ЦК Україниправочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Тобто, автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватись за письмової згоди другого з подружжя. Факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Таке відповідає висновку викладеному в постанові ВС у справі № 158/2229/16-ц від 30 січня 2019 року.

Спірний автомобіль був проданий ОСОБА_2 06.01.2026, тобто в шлюбі, оскільки шлюб розірвано рішенням суду від 02.03.2026.

Відповідачка стверджує, що позивач ОСОБА_1 знав про продаж автомобіля, однак не надала доказів письмової його згоди на таке відчуження.

Отже, суд виходить з того, що письмової згоди чоловіка на відчуження автомобіля, який був їхнім спільним подружнім майном, ОСОБА_2 не отримала. Доказів використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї відповідачкою не надано.

В договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (постанова ВС від 07.04.2021 справа № 402/849/18, від 17.08.2022 справа № 545/2396/20).

Позивач на підтвердження дійсної вартості автомобіля на час розгляд справи в суді надав висновок оцінювача.

Відповідачка, заперечуючи таку вартість, аргументів щодо незгоди, окрім посилань на ціну в договорі купівлі-продажу, не наводила, клопотань про призначення експертизи щодо вартості автомобіля не подавала. Суд повторює, що ціна автомобіля в договорі купівлі-продажу встановлена за домовленістю сторін такого та може не відповідати ринковій, крім того вартість спірного автомобіля, враховуючи, що він відчужений одним з подружжя до пред`явлення позову, має визначатись виходячи з його вартості на момент розгляду справи.

Тому суд приймає до уваги докази позивача щодо вартості автомобіля, як належні та допустимі, та відхиляє аргументи відповідачки.

Суд зазначає, що оцінка проведена суб`єктом оціночної діяльності, що підтверджено сертифікатом, аргумент відповідачки про те, що оцінка проведена без огляду самого автомобіля суд відхиляє з тих підстав, що конкретний автомобіль не відчужений, а тому надати для проведення оцінки саме цього автомобіля позивач не мав змоги. Тому вартість визначена виходячи найбільш вірогідної ціни ідентичних транспортних засобів на відкритому конкурентному ринку момент розгляду справи. Відповідачка висновку ексрерта на спростування доказу позивача не надала, клопотань про призначення експертизи не заявляла.

Суд вказує, що згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчинення нею процесуальних дій

Суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_14 , оскільки такі, як вбачається з їх змісту, базуються на інформації від самого позивача, який відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦПК України теж мав бути допитаним в якості свідка, однак відповідних клопотань сторона позивача не заявляла.

Отже, оскільки спірний автомобіль, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, було відчужено дружиною без отримання на це згоди чоловіка, доказів використання коштів від продажу в інтересах сім`ї немає, другий з подружжя має право на відшкодування йому 1/2 частини вартості спірного автомобіля, визначеної станом на час розгляду справи.

Щодо способу поділу майна, запропонованого позивачем.

Позивач просить поділити спільне майно подружжя - автомобіль та житловий будинок, визнавши за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , вартістю 197000,00 грн; залишивши у власності відповідачки ОСОБА_2 право власності на грошові кошти, отримані від продажу автомобіля марки SKODA OCTAVIA А5, 2004 року випуску, середня ринкова вартість якого складає 201270,00 грн і стягнути з ОСОБА_2 позивача компенсацію за відхилення від рівності часток в розмірі 2135,00 грн

Суд звертає увагу, що під час вирішення спору про поділ майна подружжя суд не зобов`язаний погоджуватися із запропонованим позивачем варіантом поділу такого майна та вправі визначити інший спосіб його поділу, з урахуванням інтересів дружини, чоловіка, дітей, а також інших обставин, що мають істотне значення. Обрання судом варіанта поділу майна подружжя, відмінного від запропонованого позивачем, за наявності вимоги про поділ такого майна не може розцінюватися як вихід за межі позовних вимог, оскільки предметом позову є саме поділ спільного майна подружжя, який залишається незмінним незалежно від конкретного способу його здійснення.

Такий висновок суду відповідає сталій практиці Верховного Суду, наприклад в постановах від 04 лютого 2026 року в справі № 489/2488/22від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, від 17 січня2024 рокуу справі № 522/17831/20.

Так оцінюючи позовні вимоги в остаточній редакції суд вказує на таке.

Згідно з частинами четвертою, п`ятоюстатті 41 Конституції Україниніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Аналогічна за змістом норма міститься встатті 321 ЦК України.

Частиною першоюстатті 365 ЦК Українипередбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першоюстатті 365 ЦК Українипідстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Обґрунтовуючи позов, позивач покликався на те, що є два об`єкти спільного майна подружжя, вартість яких є майже однаковою, тому вважав доцільним визначити за ним право власності на нерухоме майно, а за відповідачкою - залишити кошти, виручені нею від продажу рухомого майна, стягнувши з неї компенсацію різниці вартості даних об`єктів. При цьому представниця позивача покликалась, що такий розподіл, враховуючи те, що відповідачка відчужила автомобіль, та стягнення з неї компенсації вартості 1/2 частки буде ускладеним, крім того покликалась на практику ВС, де вбачається доцільним здійснювати поділ таким чином, щоб не виникала необхідність подальшого вирішення спорів, які неминуче виникнуть при визначені за сторонами по 1/2 частки житлового будинку.

Суд відхиляє такі аргументи виходячи з такого.

Суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду припинення права на частку можливе за умови, що частка в майні є незначною.

Натомість, як встановлено судом сторони мають рівні частки, а саме по 1/2 частці, а отже вважати, що частка відповідачки є незначною підстав немає.

Слід зазначити, що позивачем не надано жодних доказів та взагалі не зазначено жодних аргументів про неможливість виділу в натурі належної йому частини спірногожитлового будинку та неможливість спільного користування таким.

Крім того, позивач не надав суду доказів того, що припинення права відповідачки на її частку внаслідок запропонованого позивачем способу поділу не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Суд враховує, що відповідачка заперечує проти позбавлення її права власності на нерухоме майно.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи й не спростовано позивачем, відповідачка не має іншого житла, крім 1/2 частки у спірномужитловому будинку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Аналіз положеньст. 365 ЦК Українидає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

В свою чергу, виходячи із особливостей спірних правовідносин правильність застосування норм права, які регулюють взаємовідносини між сторонами і їх відповідність «праву однієї із сторін» буде оцінена при вирішенні питання щодо «пропорційності» втручання у право власності.

Вирішуючи в даній конкретній ситуації чи переслідувало втручання у право однієї із сторін «легітимну мету» (було здійснено «в інтересах суспільства»), суд бере до уваги те, що, виходячи із сталої практики ЄСПЛ поняття «суспільний інтерес» дуже широке і в такому випадку доводиться враховувати політичні, економічні та соціальні питання.

Говорячи про те, чи втручання у право підтримує «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи, Суд звертає увагу на те, що намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 Першого протоколу в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями (пункт 28 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

Враховуючи, що відповідачка іншого житла, крім спірногобудинку не має, суд доходить висновку про те, що запропонований позивачемваріант поділу, що призведе до позбавлення відповідачки права власності на єдине для неї нерухоме майно - 1/2 частку будинку,завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласника.

За таких обставин суд вважає правильним поділити спільне майно подружжя таким чином: визнати за сторонами право власності по 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 100635,00 грн грошової компенсації частини вартості автомобіля SKODA OCTAVIA А5, 2004 року випуску (201270,00 грн / 2).

Отже позов слід задоволити частково. При цьому суд звертає увагу, що змінивши запропонований позивачем спосіб поділу, суд не вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом позову є саме поділ спільного майна подружжя, який залишається незмінним незалежно від конкретного способу його здійснення, при цьому в грошовому відношенні вартість присудженого позивачу майна не змінилась.

Розподіл судових витрат

Позивачем, з поданням позову в первісній редакції сплачено 2160,32 грн судового збору, згідно долученої квитанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Стаття 139 ЦПК України регулює витрати, пов`язані із залученням спеціалістів . Так згідно ч. 3-6 цієї статті Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно ч. 1 - 3 ст 141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Однак суд враховує, що хоча і позов задоволено частково, однак суд при цьому, в грошовому відношенні, стягнув повну вартість заявленого позивачем майна, змінивши лише спосіб поділу такого, відповідно в майновому виразі, з точки зору ціни позову, такий задоволено повністю, а отже розподіл судових витрат слід здійснювати саме з такого ракурсу.

Отже доведені позивачем витрати слід стягнути з відповідачки на його користь, а витрати відповідачки на правничу допомогу - покласти на неї.

Враховуючи, що ціна позову, виходячи з вартості 1/2 частини спірного майна становить 199135,00 грн, то суд вважає, що позивач мав сплатити 1991,35грн судового збору, однак сплатив 2160,32 грн, беручи до уваги, що в процесі розгляду справи змінював предмет позову. Таким чином, позивач зайве сплатив 168,97 грн судового збору, який може бути повернутий за його заявою.

Таким чином, суд вважає доведеними витрати позивача на сплату судового збору на суму 1991,35грн, які слід стягнути з відповідачки на його користь.

Також суд вважає доведеним розмір витрат на залучення спеціаліста, у зв`язку з долученням позивачем висновку спеціаліста - оцінювача (а.с. 99-110), вартість послуг якого, згідно долученої квитанції -2500,00 грн (а.с. 110 зворот). Цю суму теж слід стягнути з відповідачки на його користь.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу слід вказати таке.

Позивач стверджує, що ним понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн, про що долучає платіжну інструкцію на суму 25000,00 грн (а.с. 119) розрахунок розміру гонорару адвоката від 17.06.2026 на загальну суму 25000,00 грн (а.с. 181); Договір про надання правової/правничої допомоги від 12.03.2026 між адвокаткою Мазуренко Л. О. та ОСОБА_1 (а.с. 55); додаток до договору про надання правової допомоги від 12.03.2026 (а.с. 118) за яким вартість послуг адвоката становить 25000,00 грн, тобто визначена в фіксованому розмірі, ордер на надання правничої допомоги (а.с. 69).

Представник відповідачки в заяві від 11.06.2026 вказує, що витрати на правничу допомогу є завищеними, не підтверджені належними доказами, подані з порушенням процесуального законодавства, тому просить зменшити їх або відмовити у стягненні. Більш детальних аргументів не наводить.

Суд звертає увагу, що в силу ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачка у поданому відзиві заявила про зменшення або про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу.

Оцінюючи твердження сторони відповідача щодо непідтвердження витрат на правничу допомогу позивача належними доказами та подання доказів таких з порушенням процесуального законодавства суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судовівитрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничоїдопомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхвартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

ВП ВС в постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 вказав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предметадоказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договірпро надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичнихпослуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних знаданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку(квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку абоінший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначенівитрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд вважає, що позивач, надавши платіжну інструкцію на суму 25000,00 грн щодо сплати за юридичні послуги у справі № 385/211/26 (а.с. 119), Договір про надання правової/правничої допомоги від 12.03.2026 між адвокаткою Мазуренко Л. О. та ОСОБА_1 , додаток до договору про надання правової допомоги від 12.03.2026, ордер на надання правничої допомоги (а.с. 69), які були подані до гранично визначеного ЦПК України строку - до судових дебатів, з долученими доказами скерування таких стороні відповідачки, в повній мірі виконав вимоги ЦПК України та надав належні докази, тобто судом не встановлено процесуальних порушень.

Водночас суд звертає увагу, що в позовній заяві хоча і вказано орієнтовний розрахунок витрат - 14169,32 грн, однак в справі позивач змінив адвоката, яка в заяві про зміну предмета позову вказала орієнтовний розрахунок витрат 25000,00 грн.

ВП ВС у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 виснувала, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Тому суд зазначає, що хоча відповідачка формально і зазначила про завищення вартості послуг правничої допомоги, однак свого обов`язку по доведенню неспівмірності таких, на переконання суду - не виконала, оскільки не вказала, в чому така неспівмірність проявляється та не довела цього.

При цьому бере до уваги, що відповідачкою на підтвердження її витрат на правничу допомогу долучено додаток до договору про надання правничої допомоги (а.с. 166 зворот), акт прийому-надання послуг від 20.03.2026 (а.с. 167), ордер на надання правничої допомоги (а.с. 43). З додатку до договору вбачається, що витрати на правничу допомогу становлять 33280,00 грн. А отже розмір витрат відповідачки на правничу допомогу в цій справі є навіть більшим за розмір таких позивача.

Окремо суд відзначає, що частинами першою та другою статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:- фіксованого розміру,- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У зв`язку з наведеним суд висновує, що витрати позивача на правничу допомогу доведеними та вважає правильним стягнути з відповідачки на користь позивача в повному обсязі.

Витрати на правничу допомогу відповідачки слід покласти на неї.

Керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

Ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про розподіл спільного майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , за кожним.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100635 (сто тисяч шістсот тридцять п`ять) грн 00коп грошової компенсації частини вартості автомобіля SKODA OCTAVIA А5, номер шасі НОМЕР_5 , 2004 року випуску.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1991,35грн сплаченого судового збору, 2500,00 грн витрат на залучення спеціаліста та 25000,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього 29491 (двадцять дев`ять тисяч чотириста дев`яносто одну) грн 35 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 24.06.2026.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 24.06.2026