Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №342/312/26 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/312/26

Провадження № 1-кп/342/124/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні у залі суду м. Городенка матеріали кримінального провадження за №12026091150000020 від 08.03.2026 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Чернятин, Городенківського району Івано-Франківської області, зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_1 , громадянин України, одружений, з середньою освітою, не працює, на утриманні малолітніх дітей немає, згідно ст. 89 КК України раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачений ОСОБА_3

в с т а н о в и в :

Обвинувачений ОСОБА_3 умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, постановою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2025 року у справі №342/175/25 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу розміром 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Обов`язковість судового рішення згідно зі ст. 129 Конституції України є однією з основних засад судочинства. Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрійі статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Як установлено ст. 298 КУпАП, яка кореспондується із ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Однак, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про наявність постанови суду, яка набрала законної сили, та якою його позбавлено права керувати транспортними засобами, будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом та маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, 07.03.2026 близько 20:20 години, рухаючись по вулиці Винниченка, с.Чернятин, Городенківської ТГ, Коломийського району Івано-Франківської області, повторно, грубо ігноруючи норми законодавства у частині дотримання Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2021, керував транспортним засобом марки «Фольцваген Пассат» із державним реєстраційним номером НОМЕР_1 та був зупинений працівниками СРПП відділення поліції № 2 (м. Городенка) Коломийського районного відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області, під час виконання ними своїх службових обов`язків, на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» викликано слідчо-оперативну групу. Унаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_3 постанова №342/175/25 від 20.03.2025 судді Городенківського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_5 добровільно виконана не була, що порушило один із основних принципів судочинства, - обов`язковість судових рішень.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_3 умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 382 КК України.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, на підставі ч.3 ст.349 КПК України. Просив визнати обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та застосувати до нього покарання, передбачене санкцією статті, у виді одного року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 , який відмовився від призначення йому захисника, погодився щодо недослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, вказавши, що погоджується зі всіма обставинами кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, щиро розкаюється у вчиненому, запевнив, що більше не буде вчиняти подібних дій. Просив суд суворо не карати. Призначити покарання у виді штрафу.

Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що розгляд справи здійснюється у порядку ч.3 ст.349 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_3 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, те, що він не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, той факт, що його винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, вислухавши думку прокурора, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнав недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, а також досудової доповіді.

Суд дослідив матеріали кримінального провадження, що стосуються обвинуваченого – ОСОБА_3 , зокрема, довідки КНП «Городенківська БЛІЛ» Городенківської міської ради про неперебування на обліку у кабінетах лікаря-психіатра та лікаря-нарколога; позитивну характеристику з місця проживання обвинуваченого; вимогу про судимість; довідку про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, повідомлення про звільнення з Городоцького виправного центру, висновок органу пробації, довідку з органу пробації про неперебування ОСОБА_3 на обліку, лист начальника Городенківського відділу ДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області про відсутні виконавчі провадження щодо ОСОБА_3 .

Згідно з досудовою доповіддю Коломийського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області ризик повторного вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб середній; орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі можливе з покладенням обов`язків згідно ст.76 КК України.

Суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю, і його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, є інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією ч.1 ст. 382 КК України, передбачено покарання у виді штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Обставиною, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненому кримінальному правопорушенні, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

При призначенні покарання ОСОБА_3 суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 призначити покарання у межах санкції ч.1 ст. 382 КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене.

На підставі викладеного, суд вважає, що ОСОБА_3 слід обрати покарання за ч.1 ст.382 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік.

Щодо прохання обвинуваченого призначити як міру покарання штраф, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що керування в стані алкогольного чи іншого сп`яніння є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки руху. Тяжкість зумовлена ступенем суспільної небезпечності такого діяння,

оскільки водій у стані алкогольного сп`яніння становить загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху, безпосередньо для себе, і серед іншого для третіх осіб.

Враховуючи наведене, суд не знаходить підстав для призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу.

Водночас згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи засудження обвинуваченим свого вчинку та його бажання вести надалі законослухняний спосіб життя, що свідчить про те, що він став на шлях виправлення, пом`якшуючу покарання обставину – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що відповідно до ст. 12 КК України дане кримінальне правопорушення віднесено до категорії нетяжких злочинів, те, що кримінальними правопорушеннями шкоди не завдано, думку органу пробації, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, із застосуванням положень ст.75 КК України, звільнивши останнього від відбування покарання з випробуванням та покладанням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене судом покарання є необхідним і достатнім заходом примусу для перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 , відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме дотриманню обвинуваченим правослухняної поведінки у майбутньому та забезпечує баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Суд приймає до уваги ту обставину, що під час досудового розслідування щодо обвинуваченого слідчим суддею Городенківського районного суду було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, та в подальшому, за відсутністю клопотань учасників процесу, заходи забезпечення кримінального провадження під час судового провадження не застосовувалися.

У кримінальному провадженні арешт на майно не накладався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, ч.1 ст.382 КК України, ст.ст. 349, 369-371, 373-374, 394 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного за цим вироком покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк –1 (один) рік.

Відповідно до положень п.п.1,2 ч.1,п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_3 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1