Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №320/11227/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року № 320/11227/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. № 10, адреса для листування: 08001, Київська обл., смт. Макарів, вул. Варшавська, 3б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (у редакції до набрання чинності Законом №2148-VIII);

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 11.09.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до п. 2 ст. 56 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції до набрання чинності Законом №2148-VIII), збільшивши пенсію на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, з урахуванням проведених платежів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 позовну заяву було залишено без руху, зазначено недоліки позовної заяви, спосіб і строк для їх усунення, який становив десять днів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, у зв`язку з чим пенсію їй призначено зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 зазначеного Закону. Згідно з матеріалами пенсійної справи, страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяців 19 днів. 20.01.2026 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років стажу відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII у редакції до набрання чинності Законом №2148-VIII, без застосування двоскладової формули обчислення пенсії. Листом від 16.02.2026 № 9488-7029/К-02/8-1000/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку, пославшись на те, що розмір пенсії, обчислений відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII з урахуванням частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є меншим за пенсію, яку позивач отримує на даний час, у зв`язку з чим проведення перерахунку визнано недоцільним. ОСОБА_1 вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує її право на належний перерахунок пенсії.

22.05.2026 року від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

Відповідно до заяви про призначення пенсії від 05.03.2020, наявної в матеріалах пенсійної справи, позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначену зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 09.10.2024, що підтверджується матеріалами пенсійної справи та листом відповідача від 10.02.2026.

Незважаючи на наявність у матеріалах пенсійної справи заяви від 05.03.2020, матеріалами справи підтверджується, що пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ позивачу призначено саме з 09.10.2024.

Згідно з матеріалами пенсійної справи та розрахунком пенсії від 26.02.2025, страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяців 19 днів, з яких до 01.01.2004 враховано 16 років 4 місяці 2 дні, а після 01.01.2004 – 12 років 7 місяців 17 днів. Із форми РС-право вбачається, що до страхового стажу позивача зараховано, зокрема, періоди навчання, догляду за дитиною до трьох років, догляду за дитиною-інвалідом до 12 років, періоди роботи та перебування на обліку по безробіттю.

Розмір пенсії за віком визначено у сумі 2601,29 грн, а з урахуванням підвищення як члену сім`ї померлої особи, прирівняної до військовослужбовця, загальний розмір пенсії складає 3191,54 грн довічно з 01.03.2025.

20.01.2026 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років стажу відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII у редакції чинній до 01.10.2017, без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 16.02.2026 № 9488-7029/К-02/8-1000/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку, пославшись на те, що розмір пенсії, обчислений відповідно до частини другої статті 56 Закону № 796-XII з урахуванням частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є меншим за пенсію, яку позивач отримує на даний час, у зв`язку з чим проведення перерахунку є недоцільним.

Також із листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.02.2026 вбачається, що Пенсійний фонд зазначив про застосування після набрання чинності Законом №2148-VIII, відповідно до яких збільшення пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж здійснюється лише у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-IV, а для зміни виду розрахунку пенсії особі необхідно подати відповідну заяву встановленого зразка.

ОСОБА_1 вважає відмову у проведенні перерахунку пенсії протиправною та такою, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства та доходить наступного висновку.

У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.

Відповідно до частини статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (частина друга статті 8 Конституції України).

В силу вимог частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, за своїм змістом положення частини другої статті 22 Конституції України передбачають, з одного боку, обов`язок держави гарантувати конституційні права і свободи, а з другого - утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до звуження обсягу уже існуючих на момент такого прийняття прав і свобод людини.

Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Чорнобильська катастрофа торкнулася долі мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та економічні умови. Україну оголошено зоною екологічного лиха. Створення системи надійного захисту людей від наслідків Чорнобильської катастрофи потребує залучення значних фінансових, матеріальних та наукових ресурсів, що в свою чергу вимагає належного правового регулювання відповідних правовідносин.

Суд звертає увагу на юридичну позицію, викладену Конституційним Судом України у рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018, у пункті 3 якого зазначено, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому Конституційний Суд України підкреслив, що встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку.

Таким чином, суд, виходячи зі змісту статті 16 Конституції України, доходить висновку про те, що обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, шляхом надання відповідних пільг, компенсацій та гарантій.

У рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 зазначено про недопустимість скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави (пункт 4 мотивувальної частини).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним, до категорій, 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 56 Закону № 796-ХІІ передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) осіб, які підпадають під його дію.

До 11.10.2017 діяла редакція пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, згідно із якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017, зокрема до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV.

Положеннями частини другої статті 27 Закону №1058-IV визначено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.

При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.

Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

Отже, правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв`язку із цими змінами Закон №796-ХІІ пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статті 27 Закону №1058-IV.

Ключовим правовим питанням, яке підлягає вирішенню в цій справі, є правомірність застосування пенсійним органом до позивача, якому пенсія призначена після 11.10.2017 року, положень пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

У рішенні від 26.01.2011 №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Необхідно зазначити, що аналіз положень статті 58 Конституції України в контексті аналогічних правовідносин до тих, що виникли у цій справі, було здійснено Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду і викладено у постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21.

У наведеній справі суд касаційної інстанції відступив від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду (від 23.10.2019 у справі №809/627/18, від 29.08.2022 у справі №300/1390/19, від 06.09.2023 у справі №300/2091/21, від 10.01.2024 у справі №300/168/21 та ін.) про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом №2148-VIII, на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та сформував такі висновки:

1) держава гарантувала, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту;

2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону №796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.

Вказана правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23, від 16.07.2024 у справі №460/14017/23, від 26.07.2024 у справі №460/11256/23, від 30.07.2024 у справі №460/14636/23, від 02.10.2024 у справі №460/6767/23, від 12.02.2025 у справі № 380/26337/23 та ін.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Пенсію позивачу призначено з 09.10.2024.

Згідно з матеріалами пенсійної справи страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяців 19 днів.

20.01.2026 позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення її розміру на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років стажу відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції чинній до 01.10.2017, без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 16.02.2026 відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку, пославшись на те, що після внесення Законом №2148-VIII змін до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII право на збільшення пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад встановлений стаж пов`язується із призначенням пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV.

Суд не погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для застосування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №565/871/17, від 16.07.2020 у справі №336/7176/16-а, від 26.12.2022 у справі №520/4297/19 та від 12.05.2023 у справі №300/3435/21.

Так, у зазначених справах Верховний Суд виходив із конкретних фактичних обставин та правовідносин, встановлених під час їх розгляду. Водночас обставини цієї справи не є тотожними обставинам справ, на які посилається позивач.

Зокрема, у наведених позивачем справах судами досліджувалися інші фактичні підстави виникнення права на пенсійне забезпечення та здійснення її перерахунку, тоді як у цій справі спір виник щодо правомірності відмови у перерахунку пенсії, призначеної позивачу з 09.10.2024, тобто після набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII до пункту 2 статті 56 Закону України №796-XII.

Отже, наведені позивачем судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ та не свідчать про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог у даній справі.

Також суд відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №300/3435/21.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що пенсія позивачу була призначена 25.11.2010, тобто до набрання чинності Законом України №2148-VIII від 03.10.2017, яким внесено зміни до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ. Саме ця обставина стала підставою для висновку Верховного Суду про необхідність застосування редакції пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ, чинної на момент призначення пенсії.

Натомість у цій справі судом встановлено, що пенсію за віком позивачу призначено з 09.10.2024, тобто після набрання чинності Законом №2148-VIII.

Відтак фактичні обставини справи №300/3435/21 та цієї справи є різними, а наведений позивачем правовий висновок Верховного Суду стосується правовідносин щодо пенсій, призначених до внесення змін Законом №2148-VIII, та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.

Таким чином, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що пенсію позивачу призначено з 09.10.2024, тобто після набрання чинності Законом №2148-VIII, а тому спірні правовідносини підлягають врегулюванню редакцією пункту 2 статті 56 Закону №796-XII, чинною на момент призначення пенсії.

Матеріали справи не містять доказів того, що пенсію позивачу призначено або переведено на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV.

Отже, передбачена пунктом 2 статті 56 Закону №796-ХІІ умова щодо призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058-IV у даному випадку не виконана.

Наведені вище правові висновки, викладені у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі №300/3435/21, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку позивачу призначено не до внесення змін до пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ (тобто не до 11.10.2017), а значно пізніше – з 09.10.2024, що підтверджується матеріалами пенсійної справи та розрахунком пенсії, наявними у матеріалах справи.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача зі збільшенням її розміру на 1 процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796-XII у редакції, чинній до 11.10.2017, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з вище окреслених підстав.

Судові витрати по справі.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

З огляду на наведене та керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. № 10, адреса для листування: 08001, Київська обл., смт. Макарів, вул. Варшавська, 3б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.