Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №160/9875/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокуСправа №160/9875/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.04.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 №046150019169 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах на підставі п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (764/15) з 01.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.03.2026 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 №046150019169 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу та недосягненням віку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Крім того, в оскаржуваному рішенні до пільгового стажу позивача за Списком № 1 не було зараховано період роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997, підтверджений архівною довідкою №Т-2003-В/25-02/1 від 06.11.2025, оскільки, на думку відповідача, зазначена довідка не відповідає вимогам додатка №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вказує, що наявні в його трудовій книжці записи належним чином підтверджують періоди роботи на посадах, віднесених до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, зайнятість на яких надає право на пенсію за віком на пільгових умовах. На переконання позивача, після зарахування до пільгового стажу спірного періоду роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997 його пільговий стаж за Списком №1 становитиме 7 років 9 місяців 19 днів, що дає йому право на зменшення пенсійного віку та призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правових висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), починаючи з 01.10.2025. Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 №046150019169 протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

05.05.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . Головним управлінням Пенсійного фонду України було встановлено наявність у заявника страхового стажу тривалістю 36 років 8 місяців 7 днів, пільгового стажу за Списком №1 – 5 років 11 місяців, пільгового стажу за Списком № 2 – 13 років 1 місяць 12 днів, а також загального страхового стажу з урахуванням додаткових років за Списком №1 – 41 рік 8 місяців 7 днів. При цьому відповідач вказав, що до загального страхового стажу позивача зараховано всі підтверджені періоди роботи, однак до пільгового стажу не було зараховано період роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997, підтверджений архівною довідкою № Т-2003-В/25-02/1 від 06.11.2025, оскільки зазначена довідка, на думку відповідача, не відповідає вимогам додатка № 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993. Крім того, відповідач послався на рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи №2 від 13.02.2026, відповідно до якого заявнику необхідно надати наказ про переведення на посаду плавильника. Відповідач зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 мають чоловіки після досягнення 50-річного віку за наявності страхового стажу не менше 25 років, з яких не менше 10 років становить стаж роботи на відповідних посадах. На думку відповідача, хоча позивач досяг необхідного віку та має достатній страховий стаж, його пільговий стаж за Списком №1 становить лише 5 років 11 місяців. Навіть у разі зарахування спірного періоду роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997, який становить 1 рік 10 місяців 19 днів, загальна тривалість пільгового стажу за Списком №1 становитиме 7 років 9 місяців 19 днів, що, на переконання відповідача, є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1. Також відповідач зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 мають чоловіки після досягнення 55-річного віку за наявності страхового стажу не менше 30 років, з яких не менше 12 років 6 місяців становить стаж роботи на відповідних посадах. При цьому, за твердженням відповідача, хоча позивач має необхідний страховий та пільговий стаж за Списком № 2, він не досяг встановленого законом пенсійного віку, оскільки на момент звернення йому виповнилося 53 роки. Відповідач вважає, що позивач не має права на призначення пенсії на пільгових умовах ані за Списком №1, ані за Списком №2, оскільки у першому випадку відсутній необхідний пільговий стаж, а в другому – не досягнуто відповідного пенсійного віку. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що позивач фактично посилається на наявність права на пенсію зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з наявністю не менше половини необхідного стажу роботи за Списком № 1. Разом з тим, за твердженням відповідача, це питання не було предметом розгляду під час прийняття спірного рішення, оскільки наявний у позивача пільговий стаж за Списком №1 становить 5 років 11 місяців, що дає право на зниження пенсійного віку на 5 років, тобто до 55 років, тоді як позивач досяг лише 53-річного віку. Також відповідач зазначив, що для зарахування до пільгового стажу спірного періоду роботи позивачеві необхідно надати уточнюючу довідку про підтвердження пільгового стажу відповідно до вимог додатка №5 до Порядку №637. На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що звернення позивача до суду є передчасним, оскільки після усунення виявлених недоліків останній міг повторно звернутися до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. У зв`язку з наведеним відповідач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 №046150019169 правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, а заявлені позовні вимоги – такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

26.03.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

03.04.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046150019169 про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви:

до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи;

до пільгового стажу не зараховано період роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997 згідно з архівною довідкою №T-2003-B/25-02/1 від 06.11.2025, оскільки довідка не відповідає вимогам додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993. Відповідно до рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи №2 від 13.02.2026, що дає право на призначення пенсії, заявнику необхідно надати наказ про переведення на посаду «плавильник».

Страховий стаж заявника становить 36 років 8 місяців 7 днів.

Пільговий стаж особи по Списку №1 - 05 років 11 місяців 0 днів.

Пільговий стаж особи по Списку №2 - 13 років 01 місяць 12 днів.

Загальний страховий стаж з урахуванням додаткових років за Списком №1 становить 41 рік 8 місяців 7 днів.

Враховуючи зазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та недосягненням необхідного пенсійного віку відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з відмовою відповідача у зарахуванні спірного періоду роботи до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 36-2003-п виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, страховий та пільговий стаж для чоловіків збільшено - не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, ст. 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «а» ст. 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «а» ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає ст. 13 Закону №1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст. 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у ст. 13, Закону № №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми ст. 114 Закону №1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Суд зазначає, що норми ст. 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам ст. 13 Закону №1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень ст. 114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та ст. 114 Закону №1058.

Згідно зі ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як страховий та пільговий стаж, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Стосовно незарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Трудова книжка серії НОМЕР_2 від 13.04.1992 позивача містить наступні записи (№7-8) стосовно періоду роботи, що не зарахований відповідачем до пільгового стажу у Інженерно-виробничій фірмі «Кримет»:

12.12.1995 - прийнятий плавильником кольорових металів (наказ №191 від 12.12.1995);

30.10.1997 – звільнений за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) (наказ №170 від 30.10.1997).

Вказані у трудовій книжці дані, а також те, що позивач працював на роботах за посадами, що передбачені Списком №1 підтверджені архівною довідкою архівного відділу виконкому Криворізької міської ради від 06.11.2025 №Т-2003-В/25-02/1.

Крім того, у вказаній архівній довідці вказано, що в наказах з кадрових питань (особового складу) відсутні накази про роботу з неповним робочим днем, відомості про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься довідка від 30.10.2001 №228, видана Інженерно-виробничою фірмою «Кримет» про те, що ОСОБА_1 працював повний робочий день в цеху переробки лома та відходів кольорових металів плавильником кольорових металів і сплавів з 12.12.1995 по 30.10.1997, що передбачено Списком №1, розділ VII, позиція 1070500а-16613. Підтверджено атестацію робочих місць наказ №28 від 20.03.1998.

Водночас суд враховує, що Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, було передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають плавильники (шифр професії 1070500а-16613), зайняті на роботах у металургійному виробництві кольорових металів (одержання металу плавильним і електротермічним способами).

Крім того, суд звертає увагу на те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, що визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

До пільгового стажу не зараховано період роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997 згідно з архівною довідкою №T-2003-B/25-02/1 від 06.11.2025, оскільки довідка не відповідає вимогам додатку №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.

Водночас суд зауважує, що відповідно до п. 1 Порядку №637 стаж роботи може підтверджуватися і іншими документами, зокрема, виданими архівними установами.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зробив висновок, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.

У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 №046150019169 є протиправними та підлягає скасуванню.

З урахуванням встановлених у справі обставин підлягають задоволенню вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи за Списком №1 з 12.12.1995 по 30.10.1997.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що відповідачем не було проведено розрахунок пільгового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованого періоду роботи цим судовим рішенням.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах та призначення пенсії, суд зазначає про таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 26.03.2026 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає за необхідне покласти обов`язок щодо розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як визначений суб`єкт призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, а докази понесення ним інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2026 №046150019169 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 період його роботи з 12.12.1995 по 30.10.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2026 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованого цим рішенням періоду роботи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський