Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №140/4826/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4826/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; зобов`язання повторно розглянути рапорт від 05.03.2026 про звільнення з військової служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 по мобілізації.

Вказав, що в 05.03.2026 звернувся із рапортом поданим «по команді» до командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І-Б групи).

Зазначив, що разом із рапортом ним подавалися документи в оригіналах або нотаріально засвідчених копіях, проте командиром в/ч НОМЕР_1 здійснено запис на вищевказаному рапорті, що такий не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до поданого пакету документів відсутні законні підстави для звільнення.

Позивач стверджує, що здійснив усі заходи, передбачені законодавством, щодо подання рапорту на звільнення та надав усі підтверджуючі документи, а тому вважає дії керівництва щодо відмови у задоволенні його рапорту протиправними.

Ухвалою суду від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить вичерпний перелік підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших причин, а саме: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Вказав, що за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 , в/ч НОМЕР_1 було виявлено недоліки, які унеможливлюють прийняття рішення, щодо звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема: з рапорту (вх. №3646 від 05.03.2025) та доданих документів до рапорту можна зробити висновок про відсутність у позивача права звільнення з військової служби з наступних причин: - наявність у позивача рідного брата – ОСОБА_3 , який має ІІІ групу інвалідності та не потребує постійного стороннього догляду; - наявність у позивача рідного брата – ОСОБА_4 , який має ІІІ групу інвалідності та не потребує постійного стороннього догляду; - наявність у позивача матері– ОСОБА_5 , яка є членом сім`ї першого ступеня споріднення, пенсіонер за віком, а документів, які б засвідчували, що ОСОБА_5 потребує постійного стороннього догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я не надано.

Зауважив, що позивач заявляє про те, що його брати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не можуть здійснювати доглядати за їхнім батьком ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що відповідно до виписок з постанови ЛКК (КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Любешівської селищної громади від 29.01.2026 №47 та від 26.01.2026 №33 відповідно) за станом здоров`я не можуть надавати соціальні послуги, у зв`язку із чим тільки позивач може здійснювати постійний сторонній догляд, при цьому в доданих до рапорту документах ОСОБА_1 не довів факту, що його брати самі потребують постійного стороннього догляду, а лише те, що вони не можуть надавати соціальні послуги.

У відповіді на відзив позивач підтвердив свої доводи, зазначені у позовній заяві та просив у задовольнити його позовні вимоги.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», проходить службу у в/ч НОМЕР_1 з вересня 2022 року.

05.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом поданим «по команді» до командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) за сімейними обставинами: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І-Б групи довічно та потребує постійного стороннього догляду.

За результатами розгляду даного рапорту командиром в/ч НОМЕР_1 здійснено запис на вищевказаному рапорті, що такий не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до поданого пакету документів відсутні законні підстави для звільнення.

Не погодившись з діями в/ч НОМЕР_1 позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами другою, третьою та п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац 3 частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частина сьома статті 26 Закону № 2232-XII також визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відтак, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У відповідності до приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З аналізу приведених вище положень нормативно-правових актів вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2232-XII передбачав звільнення з військової служби за призовом під час дії воєнного стану у зв`язку із загибеллю рідного (повнорідного) брата під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Як встановлено судом, з матеріалів справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 солдатом.

05.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом поданим «по команді» до командира в/ч НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) за сімейними обставинами: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І-Б групи довічно та потребує постійного стороннього догляду.

Відповідачем не заперечувались приведені вище обставини подання рапорту разом з вказаними документами.

В той же час, за результатами розгляду рапорту позивача від 05.03.2026 командиром в/ч НОМЕР_1 здійснено запис на вищевказаному рапорті, що такий не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до поданого пакету документів відсутні законні підстави для звільнення.

Суд зазначає. що згідно із абзацом 2 пункту 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За приписами пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з приписами пункту 12.9 Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення, зокрема, за підставами, передбаченими підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

У відповідності до пункту 12.11 Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно пункту 5 додатку №19 до Інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: - копія аркуша бесіди; - копія рапорту військовослужбовця; - копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); - документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами або з інших поважних причин з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період, в той час як такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.

Як встановлено судовим розглядом, 05.03.2026 до відповідача надійшов рапорт позивача з проханням про звільнення останнього з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пункту підпункту «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І-Б групи довічно та потребує постійного стороннього догляду, долучивши необхідний перелік документів, проте командиром в/ч НОМЕР_1 здійснено запис на вищевказаному рапорті, що такий не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до поданого пакету документів відсутні законні підстави для звільнення.

Щодо розгляду рапорту позивача, суд зазначає наступне.

Так, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (надалі Положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із приписами абзацу 2 пункту 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За приписами пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

У відповідності до пункту 234 Положення перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.

Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.

Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (далі Інструкція №170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються, зокрема: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

Отже, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період, при цьому такі підстави мають бути підтверджені наданими військовослужбовцем відповідними документами.

Як вбачається з дослідженого судом поданого «по команді» до командира в/ч НОМЕР_1 рапорту від 05.03.2026, ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», при цьому командиром в/ч НОМЕР_1 на вищевказаному рапорті здійснено запис, що такий не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до поданого пакету документів відсутні законні підстави для звільнення, відтак відмова у задоволенні рапорту була викладена у формі резолюції на самому рапорті.

Слід зазначити, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточняються дані про проходження особою військової служби.

Таким чином суд встановив, що відповідачем рішення по суті рапорту щодо відмови в задоволенні або задоволення наведеного в ньому питання прийнято не було, резолюція на рапорті не містить надання оцінки доводам, обставинам викладеним позивачем в рапорті, а також наданих ним до нього документам, відповідачем не перевірялося чи відповідають подані до рапорту документи встановленим формам. Отже наведена резолюція не свідчить про прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду рапорту, оскільки відповідачем не наведено підстав відмови в задоволенні рапорту або його задоволенні, не прийнято до уваги та не надано оцінку документам, які були підставою для подання рапорту.

Водночас, таке повідомлення не звільняє відповідача, як суб`єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов`язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту, про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому. Суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

Таким чином, оскільки за наслідками поданого позивачем рапорту про звільнення відповідачем не прийнято рішення по суті поставлених в ньому питаннях, не розглянуто надані позивачем документи та не надана ним оцінка, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права буде задоволення позову про визнання протиправних дій суб`єкта владних повноважень щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення позивача та зобов`язання повторно розглянути рапорт по суті та прийняти відповідне рішення, з врахуванням висновків суду.

Аналогічна позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі № 440/14524/24.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №815/7245/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/8190/21.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Враховуючи те, що відповідач фактично не розглянув по суті рапорт позивача, не перевірив надані до нього документи не надав таким оцінку, а прийняття наказу про звільнення з військової служби відноситься до повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець, а суд не може перебирати на себе такі повноваження, то за таких обставин відсутні підстав для покладення обов`язку на відповідача прийняти рішення про звільнення позивача.

Враховуючи викладене та оскільки саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в даному випаду, є зобов`язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І-Б групи довічно та потребує постійного стороннього догляду, з врахуванням висновків суду.

Підсумовуючи приведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позовної заяви ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду рапорту про звільнення від 05.03.2026 та зобов`язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.03.2026, з врахуванням висновків суду.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 14, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 05.03.2026 на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 05.03.2026 на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення за результатами такого розгляду, з врахуванням висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич