Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №509/2854/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2854/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.

за участю секретаря судового засідання Савченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Овідіопольський відділ державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ПМУ МЮ (м.Одеса) про скасування арешту нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

30.04.2026 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом про звільнення нерухомого майна з-під арешту. Вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору дарування № 3099 від 20.12.1994 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.12.2025р № 455160925 їй стало відомо, що на вказаний жилий будинок накладено арешт на підставі постанови, серія та номер: АВ№ 998396, виданий 12.07.2004, видавник: Відділ державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області (номер запису про обтяження: 1246522). Наявність арешту, накладеного на вказаний жилий будинок, порушує майнові права та інтереси позивачки як власника нерухомого майна. Овідіопольським відділом державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у задоволенні заяви позивача про скасування арешту відмовлено листами № 21.14-69323 від 19.12.2025р., № 19.14-17977 від 25.03.2026р. та вказано на необхідність звернення до суду з позовом про зняття арешту з нерухомого майна.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року відкрито провадження у справі та в порядку ст.ст.274,277 ЦПК України призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву до суду не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд встановив, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.12.2025р № 455160925 вбачається, що на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі постанови, серія та номер: АВ№ 998396, виданий 12.07.2004, видавник: Відділ державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області (номер запису про обтяження: 1246522), власником зазначеного жилого будинку вказаний ОСОБА_1 .

Відповідно до договору дарування № 3099 від 20.12.1994 року, посвідченого державним нотаріусом Овідіопольської районної нотаріальної контори Мірощніченко Л.М. , жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1

Як вбачається з листа Одеського державного нотаріального архіву за № 257/01-18 від 09.02.2026р. в документах архівного фонду, переданих на зберігання Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою, міститься постанова серії АА № 103663 від 12.07.2004 року ДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Відомості про зняття арештів в матеріалах справи відсутні. До вказаної архівної довідки додано вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.11.2001року по справі № 1-258, відповідно до якого гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винними у скоєнні злочину, передбаченому ст.249 ч.1 КК України і призначено покарання кожному з них к вигляді обмеження волі терміном на 2 роки з конфіскацією здобутої ними риби та знаряддя лову, а також стягнуто на користь Ніжньо-Дністровської держрибінспекції 1035,30 грн. в солідарному порядку.

Отже, фактично арешт накладався ДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області на нерухоме майно гр. ОСОБА_1 , а не майно ОСОБА_1 .

Згідно листів Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 19.12.2025 року № 21.14-69323 та № 19.14-17977 від 25.03.2026р. вбачається, що у зв`язку зі знищенням виконавчих проваджень неможливо зняти арешт в позасудовому порядку, тому заявниці ОСОБА_1 рекомендовано звертатися до суду.

З огляду доказів, наданих позивачкою, вбачається, що державним виконавцем при виконанні вироку Овідіопольського районного суду помилково було накладено арешт на нерухоме майно – житловий будинок, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а не ОСОБА_1 .

Позивачка вважає, що не маючи жодних зобов`язань, вона незаконно обмежена у своєму праві власності володіти, користуватися, розпоряджатися, відносно зазначеного вище нерухомого майна і тому іншим шляхом ніж звернутись до суду, вона не має можливості вирішити дане питання.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Наявність обтяжень на майно обмежує законні права позивача ОСОБА_1 як власника, перешкоджає вільно володіти, користуватись та розпоряджатись ним.

Позивачка не є боржником за виконавчими провадженнями, арешт накладений у зв`язку з помилкою державного виконавця за повним співпадінням прізвища, ім`я та по-батькові боржника та позивачки, а тому збереження арешту майна за відсутності підстав для цього є порушенням права власності позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. 1ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності згідно із ч. 1 ст.321 ЦК України є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений його права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таке право особи реалізується шляхом звернення до суду з позовом про захист свого порушеного права та усунення будь-яких перешкод у вільному та на власний розсуд користуванні та розпорядженні майном.

Як зазначено в Постанові ВСУ від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16, згідно з положенням статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Згідно з ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Правовими нормами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог із метою повного та ефективного захисту прав і законних інтересів позивачки, яка просить звільнити з-під арешту її власне майно, а саме жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка при поданні позову сплатила судовий збір в повному обсязі, питання про поділ судових витрат позивачка не ставить, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 13, 19, 81, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна – житлого будинку, що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер обтяження 1246522, зареєстровано 18.08.2004 року реєстратором Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою, підстава обтяження:постанова АВ № 998396 від 12.07.2004р. ДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області, об`єкт обтяження: будинок, все майно та житловий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_1 , код відсутній. Додаткові дані, все майно та житловий будинок.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.К. Кочко