Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №484/5933/25 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/5933/25

Провадження № 2/484/132/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.06.2026 р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання – Заволенковської Д.П.

за участі: позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідачів – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування частки житлового будинку,

У С Т А Н О В И В:

23.10.2025 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування частки житлового будинку, обґрунтувавши свої вимоги тим, що йому належало 33\100 часток житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Інша частина житлового будинку належала його брату ОСОБА_6 .

Відповідно до поповерхового плану будинку він користувався приміщеннями 1-4 площею в 14.8 кв.м.;1-5 площею в 12,6 кв.м.; 1-6 площею в 11,4 кв.м., крім того в моєму користуванні було приміщення 1-11 площею в 8,4 кв.м. та 1-12 площею в 3,60 кв.м.всі інші приміщення вказані в поповерховому плані використовував брат. Кожна частина будинку має свій окремий вхід.

В 2024 році він важко захворів і йому було встановлено діагноз - онкологічне захворювання. Він потребував термінової операції, яку було зроблено 11 липня 2024 року в КНП КМКЛ №, а 19 липня 2024 року його було виписано на домашнє лікування.

Додому він приїхав в дуже поганому стані, ще до операції він сильно схуд, став слабкий, а після операції потребував стороннього догляду та піклування, не міг сам придбати продукти, готувати дієтичну їжу, доглядати себе в гігієнічному плані. Його брат ОСОБА_6 запропонував що його діти згодні допомагати йому, якщо він передасть їм свою частину будинку, а вони будуть доглядати його та забезпечувати.

В нотаріальній конторі він розказав, що передає свою частину будинку відповідачам з умовою його постійного проживання в будинку, а вони будуть доглядати та забезпечувати його. Договір було складено та підписано його учасниками. Оскільки після операції в нього значно погіршився стан здоров`я-турбували сильні болі, він став погано бачити, погано пом`ятав події, був дуже слабкий, то погано розумів умови договору та його назву. Єдине, що він запам`ятав - це те, що він буде проживати в своїй частині будинку, він розумів, що відповідачі будуть надавати йому допомогу, якої він так сильно потребував.

Договір було укладено, деякий час йому допомагали відповідачі та дружина брата, вона приносила йому їжу один раз на день, брала речі на прання, прибирала в будинку, а потім і брат, і його дружина, і відповідачі почали грубо поводитись з ним, стали погрожувати, що викинуть його з будинку, ніякого догляду вже не було.

Він вирішив розірвати договір, пішов до нотаріуса і дізнався, що 19.09.2024 року в Приватній нотаріальній конторі в м. Первомайську, нотаріусом Мовчаном А.С., за реєстровим номером 2076 було посвідчено договір дарування, відповідно до якого він подарував відповідачам належні йому 33\100 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 . Йому було роз`яснено суть договору. Як виявляється він вже не власник будинку і ніхто не має обов`язку його доглядати.

Таким чином, вважає, що укладений ним договір дарування належної йому частки житлового будинку не відповідає його внутрішній волі - фактично він бажав укласти договір довічного утримання, тобто він передавав майно, а відповідачі повинні були доглядати та утримувати його.

Вважає, що в даному випадку має місце удаваний правочин. Тобто фактичний договір довічного утримання прикрито договором дарування, який ні до чого не зобов`язує відповідачів.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Однак, і фактичний договір відповідачі не виконували.

Вважає, що правочин - договір дарування відповідно до якого він подарував відповідачам 33\100 часток житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 повинен бути визнаний недійсним, оскільки цей правочин є удаваним.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Відповідачі в судовому засіданні просили відмовити у його задоволені.

Представник відповідачів в судовому засіданні та у відзиві на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вказаний договір дарування нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Мовчан А.С. Первомайського району Миколаївської області та зареєстровано у реєстрі за № 2076. Дарувальник та обдаровувані, однаково розуміючи значення й умови цього правочину та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, які обумовлені цим договором. Під друкованим текстом договору дарування містяться підписи позивача та відповідачів.

При цьому, матеріали позовної заяви не містять доказів на підтвердження наявності у позивача такого стану здоров`я, що свідчили б про її нездатність усвідомити зміст укладеного договору, що вона є особою з обмеженою дієздатністю або недієздатною, а також докази про погані у неї зір та слух у момент укладання договору, що унеможливлювало прочитати зміст документів, наданих нотаріусом.

Сторона позивача не довела, що на момент укладення оспорюваного договору дарування виникла помилка стосовно правової природи правочину та існували обставини, які зумовлюють визнання вказаного договору дарування недійсним, оскільки, укладаючи спірний договір, позивач усвідомлював умови правочину і його правові наслідки, тим більше з огляду на те, що договір посвідчувався нотаріально та їй роз`яснювався його зміст.

Крім того, на відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Тобто удаваний правочин не є автоматично недійсним. Більше того позивач не ставить вимоги щодо визнання оскаржуваного договору дарування удаваним, а просто стверджує це в описовій та мотивувальній частині свого відзиву.

Дослідивши матеріали справи, надані суду докази, суд приходить до наступного висновку.

Згідно до ч. 1 ст. 12 та ч.ч. 3, 4 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2024 року в приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області, Мовчаном А.С., за реєстровим номером 2076 було посвідчено договір дарування частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку та частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а останні прийняли в дар, належні йому 33\100 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810400000:06:019:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 33\100 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною частиною господарчих будівель та побутових споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).

Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Також, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що спірний договір дарування укладений в письмовій формі та посвідчений нотаріально.

Відповідно до п. 6.6 оскаржуваного договору, дарувальник стверджує, що дарування здійснюється без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального.

Згідно п. 6.7 сторони свідчать, що цей договір не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін і не носить характер удаваного правочину.

Відповідно до п. 6.13 цей договір складений при повному розумінні сторонами його умов.

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідачі прийняли в дар, належні позивачу 33\100 частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810400000:06:019:0005 та 33\100 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною частиною господарчих будівель та побутових споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , тобто сторони виконали умови договору.

Жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що оспорюваний договір дарування вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, або вчинено під впливом обману, помилки щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін позивач не надав.

Більш того, вимоги про визнання правочину (договору дарування) удаваним позивачем взагалі не заявлялось.

Судом були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , проте ці свідки надали суду пояснення щодо хвороби позивача у 2024 році, обставин догляду за ним та лікування. Покази цих свідків не спростовують, але і не підтверджують доводи позовної заяви, з огляду на заявлені позивачем підстави визнання договору дарування недійсним.

Допитаний судом свідок ОСОБА_1 , батько відповідачів та рідний брат позивача, пояснив, що позивач виявив бажання саме подарувати будинок його дітям.

Отже, з урахуванням наведеного, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268, 278-279 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) про визнання недійсним договору дарування частки житлового будинку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: