Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №133/3187/25 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

Іменем України

Справа №133/3187/25

24.06.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

обвинуваченого ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Козятин кримінальне провадження 12025020230000286 від 12.07.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Козятин Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із загальною середньою освітою, не працює, не одруженого, раніше не судимого, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

встановив:

Формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Так, 30.06.2025 ОСОБА_3 , перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 у відповідності до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 06.02.2023 № 59-2023, отримав від тимчасового виконувача обов`язків начальника відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_6 , повістку з вимогою з`явитись 03.07.2025 о 07:30 години до збірного пункту, який розташований на території ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого призову по мобілізації до 235 Навчального Центру в/ч НОМЕР_1 .

Однак, будучи належним чином повідомленим з вимогою прибути 03.07.2025 для подальшого призову по мобілізації до НОМЕР_2 Навчального центру в/ч НОМЕР_1 , ОСОБА_3 умисно, без поважних на те причин не прибув на вказаний у повістці день та час, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Судом дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ст. 336 КК України, а саме як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Психічне ставлення обвинуваченого до діяння, винним у вчиненні якого він визнається судом. Позиції сторін захисту та обвинувачення.

В суді обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 336 КК України, а саме ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не визнав.

Лише в судових дебатах, після оголошення прокурором міри покарання, обвинувачений зазначив, що все ж таки визнає свою вину та щиро кається. З мірою покарання не погодився, просив суворо його не карати.

Прокурор просив визнати обвинуваченого ОСОБА_3 винуватим та призначити йому покарання в межах санкції статті 336 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Захисник, адвокат ОСОБА_5 просив суд врахувати пом`якшуючі обставини, призначити покарання в межах мінімальної санкії статті 336 КК України із застосуванням положень ст. 74 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також обсяг доказів, які досліджувались судом на підтвердження пред`явленого обвинувачення.

Судом було постановлено здійснити дослідження доказів у повному обсязі.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 , його доводи були перевірені судом та оцінені у сукупності з іншими доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду.

Показання обвинуваченого

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що був зупинений працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки, після чого пройшов військово-лікарську комісію та отримав повістку про необхідність прибуття 03.07.2026.

Разом з тим зазначив, що у визначений день не прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. За його словами, він захворів та не мав можливості повідомити про це відповідних посадових осіб.

Обвинувачений також вказав, що під час вручення повістки 30.06.2026 наслідки неприбуття йому не роз`яснювалися.

При цьому ОСОБА_3 підтвердив, що документів на підтвердження факту захворювання, перебування на лікуванні чи тимчасової непрацездатності він не має, оскільки до медичного закладу не звертався.

Крім того, обвинувачений повідомив, що під час проходження військово-лікарської комісії у нього було виявлено гепатит С, однак за результатами медичного огляду він був визнаний придатним до військової служби.

Відомостями із документів.

Відомосятми з пам`ятки про ознайомлення із відповідальністю за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. ст. 336 КК України, де наявний особистий підпис ОСОБА_3 .

Відомостями з оповіщення № 35, де наявний особистий підпис ОСОБА_3 .

Відомостями з обліково-послужної картки.

Відомостями з довідки ВЛК№128/1576 від 18.06.2024, згідно із якими ОСОБА_3 придатний до військової служби.

Відомостями з картки обстеження та медичного огляду від 28.06.2024.

Відомостями картки соціально-психологічного вивчення військовослужбовця від 26.06.2024.

Відомостями з мобілізаційного розпорядження.

Відомостями з повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , згідно з яким ОСОБА_3 всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року, Указу Президента України №235/2025 від 15.04.2025 року "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, попередженим про прибуття та, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ухилився від призову за мобілізацією, не прибувши на пункту збору до ІНФОРМАЦІЯ_4 , для відправлення у команді до військової частини НОМЕР_1 з метою проходження військової служби за мобілізацією.

Відомостями з відеоматеріалу.

Дослідженим у судовому засіданні відеозаписом встановлено, що 30.06.2026 ОСОБА_3 отримав від тимчасово виконуючого обов`язки начальника відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 капітана ОСОБА_6 повістку, відповідно до якої він був зобов`язаний з`явитися 03.07.2026 о 07 год. 30 хв. до збірного пункту, розташованого на території ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого призову під час мобілізації до 235 навчального центру військової частини НОМЕР_1 .

Показання свідків

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка обіймає посаду голови військово-лікарської комісії, пояснила порядок проходження військово-лікарської комісії. Зокрема, зазначила, що для проходження комісії особа повинна надати відповідне направлення, паспорт та військово-обліковий документ. У разі наявності захворювань особа подає медичну документацію, яка підлягає вивченню членами комісії.

Свідок повідомила, що пам`ятає ОСОБА_3 , оскільки він неодноразово проходив військово-лікарську комісію. За словами свідка, під час попередніх відвідувань у нього виникали конфліктні ситуації з працівниками комісії.

Щодо стану здоров`я обвинуваченого свідок пояснила, що ОСОБА_3 перебуває на диспансерному обліку в лікаря-офтальмолога та лікаря-інфекціоніста. Також зазначила, що у нього діагностовано хронічний гепатит С, який, за її словами, перебуває у стадії, що не становить небезпеки для оточуючих.

Свідок вказала, що з урахуванням результатів медичного огляду та наявних медичних документів військово-лікарська комісія визнала ОСОБА_3 придатним до військової служби. Рішення військово-лікарської комісії обвинуваченим не оскаржувалося.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , який обіймав посаду т.в.о. начальника відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 , показав, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку пройшов військово-лікарську комісію та був визнаний придатним до військової служби.

Після проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_3 під особистий підпис було вручено повістку про прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Свідок зазначив, що процедура вручення повістки, а також роз`яснення прав, обов`язків та наслідків неприбуття фіксувалися за допомогою відеозапису.

Крім того, свідок пояснив, що особисто попереджав ОСОБА_3 про передбачену законом відповідальність за неявку за повісткою. За словами свідка, обвинувачений повідомив, що прибуде у визначений час із необхідними речами, однак у подальшому до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не з`явився.

Після неявки ОСОБА_3 було складено відповідні службові документи, зокрема доповідну записку та рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свідок також зазначив, що будь-яких повідомлень про поважні причини неявки, наявність захворювання чи інших обставин, які б перешкоджали прибуттю, від ОСОБА_3 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не надходило.

Мотивована оцінка доказів судом.

Наведені вище докази були безпосередньо досліджені судом у судовому засіданні, отримані у порядку, встановленому КПК України, та відповідають вимогам належності, допустимості й достовірності.

Оцінивши кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони є взаємопов`язаними, узгоджуються між собою та підтверджують обставини, які відповідно до статті 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 94 КПК України суд оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних і досліджених доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття процесуального рішення.

За результатами судового розгляду суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів поза розумним сумнівом.

При цьому суд бере до уваги показання свідків, письмові докази, досліджені відеоматеріали, а також показання самого обвинуваченого в тій частині, в якій вони узгоджуються з іншими встановленими у справі обставинами.

Доводи обвинуваченого про неможливість прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зв`язку із захворюванням не знайшли свого об`єктивного підтвердження під час судового розгляду, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин стороною захисту надано не було.

Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про необхідність прибуття за повісткою, будучи придатним до проходження військової служби за висновком військово-лікарської комісії та усвідомлюючи покладений на нього обов`язок, без поважних причин не прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначений час, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

За таких обставин суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за статтею 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Мотиви призначення покарання.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд відповідно до вимог статей 50, 65–67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про покарання.

Відповідно до статті 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України, належить до нетяжких злочинів.

Суд враховує, що ОСОБА_3 раніше не судимий, неодружений, не працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, ухилявся від суду, у зв`язку із чим був оголошений в розшук.

Обставин, які відповідно до статей 66 та 67 КК України пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

Згідно з частиною другою статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Відповідно до статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про можливість застосування положень статті 75 КК України, суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 без відбування покарання. Такий висновок ґрунтується на характері вчиненого кримінального правопорушення, його вчиненні в умовах дії правового режиму воєнного стану та проведення загальної мобілізації, відсутності критичної оцінки обвинуваченим власної поведінки, невизнанні вини та відсутності обставин, які б свідчили про можливість досягнення мети покарання без його реального відбування.

Суд також враховує, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Зокрема, суд враховує, що відмова ОСОБА_3 від захисту Батьківщини в умовах загальної мобілізації свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого ним діяння, що може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. А тому, враховуючи викладене, на переконання суду, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, не відповідатиме принципам законності та справедливості покарання.

Такі висновки суду обґрунтовані визначеною законодавцем метою застосування покарання до обвинуваченої особи, яка полягає у запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та узгоджуються зі сталою судовою практикою Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 3 грудня 2024 року у справі №591/6556/23 та від 28 лютого 2024 року у справі №183/2097/23.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що призначення покарання із застосуванням статті 75 КК України не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, а також принципи справедливості, співмірності, необхідності та достатності покарання, суд вважає за необхідно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах мінімальної санкції статті 336 КК України.

Такий вид покарання, на переконання суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15.06.2026 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

З урахуванням обставин кримінального провадження та призначеної остаточної міри покарання у виді реального позбавлення волі, запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили слід залишити у виді тримання під вартою, оскільки враховані при застосуванні обставини (переховування від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень), не змінились.

Рішення щодо речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження

Долю речових доказів слід вирішити згідно із положеннями ч. 9 ст. 100 КПК України.

Рішення щодо відшкодування процесуальних витрат у справі.

Процесуальні витрати у справі, пов`язані із залученням експертів, згідно із обвинувальним актом відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 100, 368, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Залишити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу, але не більше 60 днів.

Строк відбування покарання рахувати з дати набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання час перебування під вартою з 15.06.2026 по день набрання вироку законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази у кримінальному провадженні - документи відносно ОСОБА_3 , а саме: повідомлення щодо неявки на збірний пункт ОСОБА_3 ; пам`ятку військовозобов`язаного ОСОБА_3 ; розписку ОСОБА_3 ; облікову карту на ім`я ОСОБА_3 ; картка соціально-психологічного вивчення військовослужбовця на ім`я ОСОБА_3 ; мобілізаційне розпорядження на ім`я ОСОБА_3 ; військовий квиток на ім`я ОСОБА_3 , які визнані речовими доказами та зберігаються в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Речовий доказ DVD диск , що є додатком до протоколу огляду предмету від 24.07.2025 - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана учасниками судового провадження до Вінницького апеляційного суду через Козятинський міськрайонний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, з часу отримання копії вироку.

Суддя ОСОБА_10