Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №761/2985/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/2985/26

Провадження № 2/761/7984/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

22 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., при секретарі Каніковському Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у Шевченківський районний суд м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою номер АДРЕСА_1 між співвласниками.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що квартира придбана 05.01.2012 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу в рівних частинах з відповідачем ОСОБА_2 . Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 4846853, предмет правочину вищезазначена квартира за реєстраційним номером об`єкту у РПВН: 35567393. Право власності сторін на зазначену квартиру зареєстровано, про що свідчить витяг № 33086349 від 06.02.2012 року з Державного реєстру прав, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіють на праві приватної власності по частині квартири АДРЕСА_1 . Згідно п. 1.3 Договору купівлі-продажу від 05.01.2012 року квартира АДРЕСА_1 має такі характери: загальна площа 56,30 кв. м., житлова площа - 41,30 кв. м., кількість кімнат - три.

За даними технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 знаходиться на III поверсі та має 3 кімнати жилою площею 41,3 кв.м, а саме: 18,3 кв. м., 10,5 кв. м. та 12,5 кв.м. Крім того в квартирі є кухня площею 5,5 кв. м., ванна кімната площею 2,2 кв. м., вбиральня площею 0,9 кв. м., коридор площею 4,9 кв. м., вбудована шафа площею 0,7 кв. м. Також квартира обладнана балконом площею 0,8 кв. м., який схематично знаходиться в кімнаті 18,3 кв. м.

Кімнати квартири площею 10,5 кв. м. та 12,5 кв.м. є ізольованими, кімната площею 18,3 кв. м. є прохідною до кухні, що схематично вбачається з технічного паспорту.

На час набуття у власність квартири АДРЕСА_1 сторони визначали наступний порядок користування: проживали в кімнаті 12,5 кв.м., кімната 10,5 кв.м. була визначена, як дитяча, а кімната 18,3 кв. м. була кімнатою загального користування.

В подальшому, Позивач переїхав проживати за межі України, де знаходиться вже понад десять років. Відповідач залишилася проживати в спірній квартирі, комунальні послуги не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість, частину якої позивач сплатив, про що свідчать квитанції про часткову оплату комунальних платежів.

Внаслідок несплати ОСОБА_2 за комунальні послуги, утворилася заборгованість в розмірі 132652,74 гривень. 23.01.2026 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (справа № 761/40487/25) в розмірі 120 814 (сто двадцять тисяч вісімсот чотирнадцять 58) гривень (справа № 761/40487/25).

Потреба у встановленні порядку користування квартирою АДРЕСА_1 пов`язана з тим, що Позивач має намір здати виділену йому кімнату в оренду для покриття, в тому числі, витрат на оплату комунальних послуг.

Крім того, на утриманні Позивача перебуває малолітня дитина, з якою ОСОБА_1 після закінчення військового стану в України планує жити в квартирі. Відповідач ОСОБА_2 у відповідь на численні пропозиції позивача щодо визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виділення кожному ізольованих кімнат, а саме - їй кімнату площею 10,5 кв. м., а ОСОБА_1 - 12,5 кв.м. з залишенням кімнати 18.3 кв. м. та інших приміщень квартири в спільному користуванні, відмовляється.

Як було з`ясовано, Відповідач зареєструвала в квартирі свою доньку (з серпня 2025 року повнолітня), яка там і проживає. Наразі Відповідач проживає в одній ізольованій кімнаті, а її донька в іншій, що влаштовує в повній мірі Відповідача. За таких обставин, позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.04.2026 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач до судового засідання не з`явився, але надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Судом вживались заходи стосовно повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, відзиву на позов не надала, тому у суду є підстави для розгляду справи у її відсутність на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст.280-289 ЦПК України у заочному порядку, оскільки проти цього не заперечує позивач.

Так, у призначені судові засідання відповідач не з`явилася, поштові відправлені, направлені на її адресу повернулися на адресу суду.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 та Відповідач ОСОБА_2 є співвласниками квартири номер АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі продажу від 05.01.2012 року. Їх частки рівні і складають по 1/2 квартири .

Згідно п. 1.3 Договору купівлі-продажу від 05.01.2012 року квартира АДРЕСА_1 має такі характери: загальна площа 56,30 кв. м., житлова площа - 41,30 кв. м., кількість кімнат - три.

За даними технічного паспорту квартира АДРЕСА_1 знаходиться на III поверсі та має 3 кімнати жилою площею 41,3 кв.м, а саме: 18,3 кв. м., 10,5 кв. м. та 12,5 кв.м. Крім того в квартирі є кухня площею 5,5 кв. м., ванна кімната площею 2,2 кв. м., вбиральня площею 0,9 кв. м., коридор площею 4,9 кв. м., вбудована шафа площею 0,7 кв. м. Також квартира обладнана балконом площею 0,8 кв. м., який схематично знаходиться в кімнаті 18,3 кв. м.

Кімнати квартири площею 10,5 кв. м. та 12,5 кв.м. є ізольованими, кімната площею 18,3 кв. м. є прохідною до кухні, що схематично вбачається з технічного паспорту.

На час набуття у власність квартири АДРЕСА_1 сторони визначали наступний порядок користування: проживали в кімнаті 12,5 кв.м., кімната 10,5 кв.м. була визначена, як дитяча, а кімната 18,3 кв. м. була кімнатою загального користування.

Позивач переїхав проживати за межі України, де знаходиться вже понад десять років. Відповідач залишилася проживати в квартирі, комунальні послуги не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість.

23 січня 2026 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 120 814 (сто двадцять тисяч вісімсот чотирнадцять 58) гривень.

Як на підставу звернення до суду з вказаним позовом, позивач посилається на те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні його часткою квартири, через що порушуються його права, як співвласника спірної квартири.

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права власності, а саме права користування та розпорядження житловим приміщенням. Вказані правовідносини регулюються нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Цивільного кодексу України.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, слід дійти висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. Зокрема при встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири), виходячи з його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру).

Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Зазначене кореспондується з висновками Верховного суду викладеними у Постанові № 727/7224/22від 08.05.2024 року.

Встановлення співвласниками порядку користування будинком (квартирою) з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в об`єкт самостійної власності кожного з них.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.04.2013 року у справі № 6-12цс13, від якого не відійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 року у справі № 127/7320/13 (провадження № 61-18125св18).

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, відповідно до розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 року № 6-1500 цс 15.

Таким чином при визначенні порядку користування квартирою допускається можливість відійти від відповідності реальних часток ідеальним, проте в незначних обсягах.

За змістом ст. 47, 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Загальна жила площа квартири складає 41,3 кв.м.

Таким чином, враховуючи загальну житлову площу квартири, запропонований позивачем порядок користування квартирою з виділенням йому у користування житлової кімнати площею 12,5 кв.м. враховано баланс інтересів співвласників та забезпечуються рівні умови здійснення ними своїх прав, що не призведе до погіршення житлових умов цих осіб.

Слід також зазначити, що ст.383 ЦК України передбачає, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та членів його сімї; в свою чергу ст. 391 ЦК України визначене право власника майна, за наявності дій, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Дана правова норма кореспондується із положенням статті 150 Житлового кодексу України, відповідно до якої визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: проживати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Як роз`яснено в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року № 20, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Враховуючи, що спірна квартира складається з двох ізольованих кімнат, існує можливість встановлення порядку користування квартирою шляхом виділу кожному із співвласників у користування по кімнаті, а прохідну кімнату, кухню, коридор, ванну кімнату з вбиральнею (санвузол) залишити у загальному (спільному) користуванні учасників спільної часткової власності.

Такий порядок користування спірною квартирою враховує баланс інтересів співвласників та забезпечує рівні умови здійснення ними своїх прав.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити.

Виділити у користування позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одну житлову кімнату площею 12,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) у користування одну житлову кімнату площею 10,5 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 .

Виділити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у спільне користування кімнату площею 18,3 кв. м. з балконом площею 0,8 кв.м.

Місця загального користування: кухню площею 5,5 кв. м., ванну кімнату площею 2,2 кв. м., вбиральню площею 0,9 кв. м., коридор площею 4,9 кв. м., вбудовану шафу площею 0,7 кв. м. залишити у спільному користуванні співвласників квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) .

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення виготовлено 22.06.2026 року.

Суддя Ю.О. Матвєєва

22 червня 2026 року