Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №761/10871/24 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/10871/24

Провадження № 2/761/962/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді: Кондратенко О.О.

при секретарях: Коломієць А.Д., Луценко І.С., Фортуна М.А.

за участі:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду в м. Києві за правилами позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стретович Тетяна Іванівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна про визнання заповіту недійсним

В С Т А Н О В И В :

В березні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до відповідача: ОСОБА_4 , в якому просив суд:

- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 та посвідчений 02 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стретович Т.І., зареєстрований в реєстрі за №162;

- стягнути з ОСОБА_4 на його ( ОСОБА_3 ) користь судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його ( ОСОБА_3 ) дядько - ОСОБА_5 . Після смерті дядька, він звернувся до приватного нотаріуса Халявки Н.М. для подачі заяви на прийняття спадщини. Спадкову справу зареєстровано в спадковому реєстрі під № 71218361. Проте, 04 березня 2024 року приватний нотаріус Халявка Н.М. повідомила ОСОБА_3 про неможливість реалізації права на спадкування за законом, оскільки, 02 травня 2019 року ОСОБА_5 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Стретович Т.І. за реєстровим номером № 162, що був складений на ім`я ОСОБА_4 - двоюрідний племінник померлого ОСОБА_5 . На момент смерті ОСОБА_5 , йому належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 56, 80 кв.м.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, позивач стверджував, що на момент складення заповіту ОСОБА_5 мав стійкі проблеми із психічним здоров?ям, зокрема, в нього було діагностовано невиліковне психічне захворювання - шизофренія, у зв?язку з чим він регулярно перебував на лікуванні у психіатричній лікарні. А відтак, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_3 вважає, що його права, як спадкоємця ОСОБА_5 порушені, оскільки, оскаржуваний заповіт був складений особою, яка вже тривалий час не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Позивач зазначав, що стан психічного здоров`я ОСОБА_5 вже був предметом дослідження в рамках цивільної справи № 761/26228/15-ц, де призначалась експертиза з метою визначення здатності керувати своїми діями, а також, укладати правочини, якою було встановлено, що ОСОБА_5 страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний тип перебігу, з вираженим апатико-дисоціативним типом дефекту, та за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними на момент вчинення правочину, що визнавався недійсним в рамках справи № 761/26228/15-ц. Позивач зазначає, що з того часу стан ОСОБА_5 погіршувався, внаслідок чого 01 вересня 2023 року ОСОБА_5 здійснив самогубство.

В червні 2024 року від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Попова А.С. на адресу Шевченківського районного суду м. Києва надійшов письмовий відзив на позов у якому відповідач, просив суд в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. У своєму відзиві, відповідач зазначає, що ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг ними керувати під час складання та посвідчення оспорюваного заповіту. Наголошував, що визнання особи неосудною в кримінальному провадженні не означає, що така особа є недієздатною в цивільних правовідносинах. Також, посилався на те, що згідно пошуку в системі ?Судова влада України? відсутні справи з предметом обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатним ОСОБА_5 . Крім того, акцентував увагу, що оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивачем належних та допустимих доказів не надано.

Письмова відповідь на відзив від позивача не надходила.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2024 року задоволено клопотання представника позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи у зазначеній цивільній справі. Ухвалено: проведення експертизи доручити експертам Державної установи ?Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України?.

На вирішення експертизи поставлені питання:

1. Чи страждав ОСОБА_5 будь-яким психічним захворюванням (розладом) на момент укладення заповіту 02 травня 2019 року?

2. Чи усвідомлював ОСОБА_5 свої дії та чи міг ними керувати, на момент укладення заповіту 02 травня 2019 року?

09 грудня 2024 року Державною установою ?Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України? на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2024 року вчинено висновок експерта за результатами проведення посмертної судово - психіатричної експертизи. Матеріали цивільної справи та медична документація повернуті на адресу суду.

25 вересня 2025 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 заявив клопотання про призначення повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи. Своє клопотання обґрунтовував тим, що при проведенні експертизи не було забезпечено належну повноту досліджуваних матеріалів. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року зазначене клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про призначення повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи залишено без задоволення.

28 січня 2026 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 повторно заявлено клопотання про призначення повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи на підставі того, що проведена експертиза є неповною та такою, що потребує повторного проведення.

20 березня 2026 року від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Яреська Т.В. через підсистему ?Електронний Суд? ЄСІТС подано заперечення на клопотання відповідача про призначення повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, в яких просив відмовити у задоволенні зазначеного клопотання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про призначення повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 28 січня 2026 року залишено без задоволення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, наданий Державною установою ?Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України? висновок експерта за результатами проведення посмертної судово - психіатричної експертизи, повно і всебічно з?ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об?єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно частин першої, другої статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За змістом статті 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв?язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (статті 202, 203 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право відповідно до закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

За змістом частини першої статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред?явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб?єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб?єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанова Верховного Суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Правочин чи договір з?являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може ?вражати? правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (постанова Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20).

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (постанова Верховний Суд від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц, постанова Верховного Суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19).

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц вказано, що:

?правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов?язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України)?.

В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).

Належним і достовірним доказом у справі, який підтвердив би чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 295/11526/22).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 1, 3 статті 13 ЦПК України).

У частинах 1, 3 статті 12, частинах 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина 1 статті 264 ЦПК України).

Призначення експертизи судом є обов?язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов?язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (пункт 2 частини 1 статті 105 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов?язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (п.21)).

Як встановлено судом, 02 травня 2019 року ОСОБА_5 склав заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стретович Т.І.

В заповіті ОСОБА_5 вказує, що попередньо був ознайомлений нотаріусом з загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, усвідомлює значення своїх дій, та за своїм вільним волевиявленням, котре повністю відповідає його внутрішній волі як учасника цього правочину за відсутності будь-якого тиску як фізичного так і психічного, не страждаючи на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті правочину, не обмежений повністю або частково в установленому порядку у праві укладати правочини, призначає у випадку його смерті спадкоємцем всього майна, що буде належати йому на день його смерті ОСОБА_4 .

Під час розгляду справи, судом встановлено, що за життя, померлий ОСОБА_5 у встановленому законом порядку не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним.

Водночас, суд зазначає, що між померлим ОСОБА_5 та позивачем вже існував спір, який розглядався Шевченківським районним судом м.Києва в межах справи № 761/26228/15-ц про визнання договору дарування недійсним.

Як вбачається з рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 13 червня 2017 року у справі № 761/26228/15-ц, яке набрало законної сили, в межах зазначеної цивільної справи була призначена судово-психіатрична експертиза та висновком якої від 01 грудня 2016 року встановлено, що ОСОБА_5 станом на 05 лютого 2010 року страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді шизофренії параноїдної, безперервний тип перебігу, з вираженим апатико-дисоціативним типом дефекту та на день підписання договору дарування частини квартири - 05 лютого 2010 року за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року КНП ?Клінічна лікарня ?Психіатрія? Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано медичну документацію померлого ОСОБА_5 .

Як вбачається з зазначеної медичної документації з 2001 року по дату смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 перебував на обліку в Київському міському психоневрологічному диспансері №1 з приводу хронічного психічного захворювання та проходив підтримуюче лікування.

За клопотанням позивача, ухвалою Шевченківським районним судом м. Києва 25 червня 2024 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 09 грудня 2024 року №1707, встановлено, що на момент укладення заповіту - 02 травня 2019 року ОСОБА_5 страждав на стійкий хронічний психічний розлад ?Шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу, з вираженим апатико-дисоціативним дефектом? (МКХ-10: F 20.0) та за своїм психічним станом на момент укладення заповіту - 02 травня 2019 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Таким чином, посилання у своєму відзиві відповідача, що ОСОБА_5 усвідомлював значення своїх дій та міг ними керувати під час складання та посвідчення оспорюваного заповіту не підтверджуються зазначеними висновками судово-психіатричного експерта.

Суд звертає увагу відповідача, що під час задоволення клопотання представника позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, представником відповідача не висувалося заперечень щодо задоволення даного клопотання, ні в частині призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, ні в частині вибору експертної установи, якій було доручено проведення даної експертизи. Експерти Державної установи ?Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України? були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України - за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, висновок судово-психіатричного експерта від 09 грудня 2024 року №1707 належно обґрунтований та аргументований, ґрунтується на медичній документації та узгоджується з наявними у справі доказами, тобто, відсутні обставини сумніватися у правильності цього висновку.

Твердження відповідача, що оскаржуваний заповіт по відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, відповідає вимогам закону, також не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки, в витребуваній медичній документації наявний запит приватного нотаріуса Стретович Т.І. від 28 березня 2019 року №22/01-16 ?Щодо надання інформації. Як вбачається з даного запиту у приватного нотаріуса Стретович Т.І. після спілкування з ОСОБА_5 виникли сумніви щодо обсягу його дієздатності. КНП ?Київський Міський Психоневрологічний Диспансер №1? Виконавчого Органу Київської Міської Ради (Київської Міської Державної Адміністрації) надало приватному нотаріусу Стретович Т.І. відповідь від 29 березня 2019 року №183, де повідомило, що ОСОБА_5 перебуває на обліку в Київському міському ПНД №1 з приводу хронічного психічного захворювання з 2001 року, є інвалідом ІІ групи безстроково. Питання дієздатності вирішує судово-психіатрична експертна комісія. На дату написання відповіді дієздатності не позбавлений. Разом з тим, в заповіті зазначено, що ОСОБА_5 стверджує, що він не страждає на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті правочину, що прямо суперечить наявним у справі доказам, а також, тому факту, що приватному нотаріусу Стретович Т.І. на момент посвідчення оспорюваного заповіту було відомо про стан ОСОБА_5 з відповіді КНП КМПД №1 від 29 березня 2019 року №183.

Окрім того, суд не може взяти до уваги зазначені посилання відповідача, оскільки, нотаріус не є спеціалістом у сфері психіатрії, а тому, його суб`єктивне сприйняття поведінки особи саме по собі не спростовує висновок посмертної судово-психіатричної експертизи.

Відповідачем не надано, а матеріали справи не містять, інших доказів, що саме в момент укладення заповіту - 02 травня 2019 року ОСОБА_5 розумів значення своїх дій та міг ними керувати.

З урахуванням вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що існують законом передбачені підстави для задоволення позовних вимог, так як, на час складання оспорюваного заповіту ОСОБА_5 страждав на стійкий хронічний психічний розлад ?Шизофренія, параноїдна форма, безперервний тип перебігу, з вираженим апатико-дисоціативним дефектом? та за своїм психічним станом не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи.

Згідно ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача (ст. 141 ЦПК України).

Оскільки, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги, то судові витрати, пов?язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

В матеріалах справи міститься квитанція від 22 березня 2024 року щодо сплати позивачем судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Також, наявний лист експертної установи щодо вартості проведення посмертної судово-психіатричної експертизи у розмірі 51 503, 00 грн., а також докази оплати її проведення позивачем.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме: 1 211, 20 грн. судовий збір за подання позовної заяви, 51 503, 00 грн. - витрати за проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача на користь позивача суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 вказано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі ?аришевський проти України? від 26 лютого 2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі ?Гімайдуліна і інших проти України? від 10 грудня 2009, пункті 80 рішення у справі ?Двойних проти України? від 12 жовтня 2006 року, пункті 88 рішення у справі ?Меріт проти України? від 30 березня 2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ?Лавентс проти Латвії? від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За умовами ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем, через підсистему ?Електронний Суд? ЄСІТС було подано в порядку та строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України докази понесених витрат на правничу (правову) допомогу, а саме: копію Договору про надання правничої (правової) допомоги від 11 грудня 2023 року з Додатком №1 до даного договору від 04 січня 2024 року, копію розрахункової квитанції від 04 січня 2024 року №04/01/24 щодо отримання представником позивача адвокатом Яреськом Т.В. гонорару в розмірі 40 000 грн. 00 коп., копію Акта приймання-передачі послуг від 22 вересня 2025 року, в якому зазначений гонорару в розмірі 40 000 грн. 00 коп., детальний опис наданих адвокатом послуг, а також посвідчення позивачем того, що він не має претензій до обсягу та якості наданих послуг.

Водночас, проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред?явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд прийшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 15 000, 00 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі. При цьому, судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих з відповідача на користь позивача коштів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 105, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, статтями 203, 215, 225, 1216-1218, 1223, 1233, 1247, 1248, 1257 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стретович Тетяна Іванівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Наталія Миколаївна про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 02 травня 2019 року, складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стретович Тетяною Іванівною, за реєстровим № 162.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 52 714 (п?ятдесят дві тисячі сімсот чотирнадцять), витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 15 000 (п?ятнадцяти тисяч) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: