Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №922/1009/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1009/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Бойко О.Н.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна" (місцезнаходження: 61070, м. Харків, вул. Рудика,6; код ЄДРПОУ: 32438205)

до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житна, 14)

про стягнення 503 167 661,84 грн.

за участю представників:

позивача: Меркулов І.Є.(самопредставництво);

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Дебант Україна" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення завданих збитків в сумі 503 167 661,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2026 судом позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1009/26. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 квітня 2026 року об 11:20.

В судовому засіданні 20.04.2026 на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів за власною ініціативою суду, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18.05.2026 об 11:20 год.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.06.2026 судом оголшено перерву в судовому засіданні до 15.06.2026 до 11:40.

11.06.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх.№14245 від 11.06.2026).

Представник позивача, присутній в судовому засіданні 15.06.2026 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити, з підстав викладених у позові.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення оголошень на сайті Судової влади України.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одним із принципів господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, а також надані докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, він зареєстрований та діє як юридична особа приватного права за законодавством України, є суб`єктом виробничої господарської діяльності і зареєстроване за юридичною адресою: 61070, Харківська область, місто Харків, вулиця Рудика, будинок 6. Основними видом діяльності Позивача зареєстроване виготовлення готових текстильних виробів, крім одягу, ткацьке виробництво та неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 13.92).

З метою здійснення господарської діяльності Позивачем 10 вересня 2014 року, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за реєстровим записом №3129, було придбано у фізичної особи ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитлову будівлю - виробничий корпус №70 літ. С-5 по вул. Рудика, бум. Харкові і з того періоду почав нею управляти та використовувати у власній виробничій діяльності.

Станом на день події обстрілу підприємства Позивача загальна площа нежитлової виробничої будівлі з господарськими та виробничими спорудами становила 22455,0 квадратних метрів і включала в себе адміністративний корпус (офіс), ткацький цех, швейний цех, складські приміщення, приміщення матеріального складу, приміщення ремонтних служб, підвальні приміщення, під`їдні рампи та комунікації (електромережі, газо-водо-теплозабезпечення, каналізація.

З метою підтримання безперебійного циклу виробничої господарської діяльності Позивача та подальшої реалізації продукції іншим суб`єктам господарської діяльності на території виробничої будівлі постійно було зосередження великої кількості виробничого обладнання, сировини, готової продукції, ремонтної та допоміжної бази, інших матеріально-технічних цінностей, яке постійно змінювалося і переміщувалося але завжди перебувало у приблизно однакових об`ємах.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено до 9 травня 2026 року.

Відповідно до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 з подальшими змінами, Харківську міську територіальну громаду віднесено до територіальних громад, які розташовані в районі проведення активних воєнних (бойових) дій.

Надалі позивач зазначає, 07.06.2025 року мало місце порушення міжнародних норм правил та звичаїв ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, що полягало у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого виду озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру по території Київського району міста Харкова, а саме за адресою: вулиця Рудика, 6, ТОВ «Дебант Україна» (нежитлова будівля літ. С-5 - виробничий корпус №70), чим спричинили загибель цивільних осіб та знищення майна підприємства.

У зв`язку з зазначеним вище, слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025221130000986 від 08.06.2025 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України.

В ході розслідування даного кримінального провадження з метою з`ясування причин пошкодження майна та встановлення реального розміру завданої шкоди майну позивачу, було призначено наступні судові експертизи:

Судова будівельно-технічна експертиза. Питання:

1. Які пошкодження внаслідок обстрілу 07.06.2025 були заподіяні нежитловій будівлі літ. С-5, що належить на праві приватної власності ТОВ «Дебант Україна» та розташована за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 6?

2. Який розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна ТОВ «Дебант Україна», внаслідок руйнування (пошкодження) нежитлової будівлі літ. С-5 за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 6, в результаті обстрілу з боку вс зс рф 07.06.2025?

Проведення даної судової експертизи доручено експерту Харківського експертно-криміналістичного центру МВС України, згідно висновку якого №СЕ-19\121-25\21622-БТ від 03.11.2025 розмір матеріальної шкоди, завданої власнику нерухомого майна ТОВ «Дебант Україна», внаслідок руйнування (пошкодження) нежитлової будівлі літ. С-5, за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 6, в результаті обстрілу з боку вс зс рф 07.06.2025 складає: 247083097,00 (двісті сорок сім мільйонів вісімдесят три тисячі дев`яносто сім гривень 00 копійок) грн.

Також, експертизою було встановлено, що «внаслідок обстрілу 07.06.2025 нежитловій будівлі літ. С-5, що належить на праві власності ТОВ «Дебант Україна» та розташована за адресою: м. Харків, вул. Рудика, буд. 6, були заподіяні наступні пошкодження: - повна руйнація відповідальних несучих конструктивних елементів будівлі(каркасу, перекриття), які забезпечують жорсткість та міцність будівлі; - часткова руйнація не несучих конструктивних елементів будівлі (стіни, перегородки, заповнення віконних та дверних прорізів, підлоги, оздоблення); - часткова руйнація інженерних улаштувань (електрики, опалення, каналізації, водопроводу, ліфтів); - часткова руйнація не несучих конструктивних елементів будівлі (вимогцення, пандуси, сходи)».

Судова товарознавча експертиза.

На вирішення товарознавчої експертизи були поставлені наступні питання:

1. Який розмір матеріальної шкоди, заподіяної власнику майна «ТОВ «Дебант Україна», рухомого майна, внаслідок знищення 07.06.2025 у результаті збройної агресії?

Проведення даної судової експертизи доручено експерту-спеціалісту Національного наукового центру «Інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса.

При проведенні експертизи та визначенні шкоди експертом було досліджено та застосовано наступні документи:

-інвентаризаційна звіряльна відомість ТОВ «Дебант Україна» від 19.06.2025 року на 9-ти аркушах;

- інвентаризаційна звіряльна відомість ТОВ «Дебант Україна» від 19.06.2025 року на 9-ти аркушах;

- інвентаризаційна відомість ТОВ «Дебант Україна» на 32-х аркушах;

- носій компакт-диск.

Згідно висновку експертів №15399\1760-2009 від 24.02.2026 за результатами проведення комісійної судової товарознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12025221130000986 від 08.06.2025, розмір матеріальної шкоди, завданої власнику рухомого майна ТОВ «Дебант Україна», яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 6, в результаті знищення майна, станом на 07.06.2025 складає 256084564,84 (двісті п`ятдесят шість мільйонів вісімдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят чотири гривні 84 копійки) грн.

Всього понесені збитки Позивача, що складаються з пошкодженого (знищеного) нерухомого та рухомого майна становлять 256084564,84 грн. + 247083097,00 грн. = 503167661,84 (п`ятсот три мільйони сто шістдесят сім тисяч шістсот шістдесят одна гривня 84 копійки) грн.

Постановою слідчого Управління Служби безпеки України в Харківській області від 09.03.2026 року було визнано ТОВ «Дебант Україна», код ЄДРПОУ 32438205 потерпілою особою та залучено представника юридичної особи до участі у кримінальному провадженні №12025221130000986 від 08.06.2025.

Також, до матеріалів даного позову додається Протокол огляду місця події, проведеного слідчим СВ Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області, з фототаблицею.

Крім того, позивач зазначає, що згідно Експертного висновку Харківської Торгово-промислової палати №46-ПМ\25 від 29.08.2025 встановлено, що «на підставі аналізу наданих Замовником документів та фактичного візуального огляду нерухомого майна та активів, проведеного експертами Харківської Торгово-промислової палати, можна зробити наступні висновки: - Нерухоме майно, активи та документація ТОВ «Дебант Україна». Розташовані у місті Харкові, вулиця Рудика, 6, знаходяться на території Харківської міської територіальної громади, яка віднесена до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Дата початку бойових дій: 24.02.2022р. відповідно до Наказу Міністерства з розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Пошкодження майна ТОВ «Дебант Україна» відбулося через:

- порушення законів та звичаїв ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого виду озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру по території Київського району м. Харкова, а саме: за адресою: вул. Рудика, 6, ТОВ «Дебант Україна (нежитлова будівля літ. С-5, виробничого корпусу 70) відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №12025221130000986 від 08.06.2025р.;

- пожежа, що виникла 07.06.2025р. відповідно до Акту про пожежу №б\н від 19.06.2025р. складеного представниками Відділу запобігання надзвичайним ситуаціям по Київському районі Харківської міської територіальної громади Харківського районного управління ТУ ДСНС у Харківській області, та яка пов`язана з проведенням бойових (воєнних) дій.

Пошкодження та руйнація нерухомого майна представляють собою:

- виробничий будинок - нежитлова будівля літ. С-5: обрушення стін, покрівлі та перегородок; пошкодження віконних та дверних отворів; знищення внутрішнього та зовнішнього опорядження; знищення інженерних комунікацій.

- Стан активів: активи ТОВ «Дебант Україна» відповідно до Протоколу інвентаризаційної комісії №б\н від 18.07.2025р., складеного ТОВ «Дебант Україна» та які на момент огляду знаходились за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 6, були знищені в повному обсязі.

- Стан документації: документи ТОВ «Дебант Україна» , відповідно до Реєстру знищених бухгалтерських документів внаслідок бойових дій №19\06\25\1 від 19.06.2025р., складеного ТОВ «Дебант Україна» та які знаходились у бухгалтерському, фінансовому, комерційному відділах та архіву в адміністративній будівлі літ. С-5, за адресою: м. Харків, вул. Рудика, 6, знищені у повному обсязі».

Внаслідок заподіяння збитків позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права. До матеріалів справи позивачем додано постанову старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу управління СБ України в Харківській області від 08.06.2026 про ознайомлення з матеріалами досудового рослідування та надання дозволуТОВ "Дебант Україна" на розголошення та використання матеріалів досудового розслідування для долучення у якості доказів до даного позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спір у даній справі виник між юридичною особою приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач) як особливим суб`єктом цивільного права.

Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, Харківська область.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.

Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

У своїй постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про застосування тимчасових заходів від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час розгляду цієї справи Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як вже було зазначено, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Частиною третьою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Матеріалами справи, свідчать про те, що слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області було зареєстровано та здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025221130000986 від 08.06.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України, що підтверджується Витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань від 09.06.2025.

Досудовим розслідуванням встановлено, зокрема, що 07.06.2025 до ЧЧ Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області надійшли матеріаліи про те, що 07.06.2025 мало місце порушення законів та звичаїв ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого виду озброєння снапядами дальньої дії ураження невстановленого калібру по території Київського району м. Харкова, а саме за адресою: вул. Рудика, 6, ТОВ "Дебант Україна" (нежитлава будівля літ."С-5", виробничого корпусу 70), чим спричинили загибель шести осіб.

Відповідно до Постанови від 09 червня 2025 року слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області ТОВ «Дебант Україна» визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12025221130000986 від 08.06.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України

Факт спричинення відповідачем шкоди майну позивача підтверджується також наявними у матеріалах справи доказами, а саме:

-постановою слідчого 2 відділення слідчого відділу УСБУ в Харківській області про визнання юридияної особи потерпілим та залучення представника потерпілої юридичної особи до участі у кримінальному провадженні

-актом про пожежу від 19.06.2025

-висновком експертів №КСЕ-19/121-25/29545

-висновком експерта №СЕ-19/121-25/21622-БТ від 03.01.2025

-висновком екперта №46-ПМ/25 від 29.08.2025

-висновком експертів ННЦ «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» №115399/1760-2009 від 24.02.2026 за результатами проведення комісійної товарознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру кримінальних розслідувань за №12025221130000986.

Зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.

Згідно зі ст. 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.

Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст. 3 Гаазької Конвенції).

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено та пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.

Отже, згідно з положеннями ЦК України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф, починаючи з 19.02.2014.

Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

За змістом підпункту 18 пункту 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до постанови №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України, надалі Загальні засади) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

18.10.2022 наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України за №3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Пунктом 1 Методики №3904/1223 передбачено, що вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Росії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в цій Методиці, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.

Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23.02.2022. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23.02.2022, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.

Звіт про оцінку збитків - документ, що є результатом незалежної оцінки збитків, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Під час проведення оцінки майна, майнових прав оцінювачами, суб`єктами оціночної діяльності обов`язковим для застосування є Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1).

Національний стандарт №1 передбачає розділ, яким визначено загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна, зокрема, передбачено необхідність ознайомлення оцінювачем з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.

Також слід зазначити, що пунктом 52 Національного стандарту №1 визначено, що оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором на проведення оцінки майна.

Відповідно до пункту 56 Національного стандарту №1 у звіті про оцінку майна повинно бути зазначено про результати особистого огляду оцінювачем об`єкта оцінки. У разі неможливості особистого огляду оцінювач надає у звіті про оцінку майна відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів такої оцінки, що є важливим для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Ознайомлення з об`єктом оцінки в даному випадку здійснюється на підставі вихідних даних про об`єкт, документів, які містять характеристики об`єкта оцінки

Отже, у разі неможливості з об`єктивних причин проведення особистого огляду оцінювачем об`єкта оцінки та наявності наданих замовником необхідних вихідних даних для проведення оцінки майна оцінювач має право провести оцінку без особистого огляду із обов`язковим зазначенням про це у звіті про оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реального розміру збитків позивачем був наданий до матеріалів справи Висновок експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №СЕ-19/121-25/21622-БТ від 03.11.2025. Відповідно до вказаного Висновку розмір матеріальної шкоди, завданої власнику рухомого майна ТОВ «Дебант Україна», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Рудика, буд. 6, в результаті пошкодження руйнування майна складає 247 083 097,00 грн.

Висновком експертів ННЦ «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» №115399/1760-2009 від 24.02.2026 за результатами проведення комісійної товарознавчої експертизи за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру кримінальних розслідувань за №12025221130000986, визначено розмір матеріальної шкоди, завданої власнику рухомого майна ТОВ «Дебант Україна», розташованого за адресою: м. Харків, вул. Рудика, буд. 6, в результаті знищення майна, станом на 07.06.2025 року, що складає 256 084 564,84 грн., що в доларовому еквіваленті за курсом НБУ складає 36 174 923,26 доларів США.

Таким чином, загальний розмір спричинених збитків позивачу внаслідок пошкодження його майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації становить 503 167 661,84 грн.

Щодо витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, та документів доданих до позову суд зазначає таке.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Разом із тим відповідно до частин 1, 2 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19, від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18.

Разом з цим, в матеріах справи наявна Постанова СВ СБУ в Харківській області від 08.06.2026 про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та надання дозволу на їх розголошення по КП №12025221130000986 ВІД 08.06.2025, а тому докази надані позивачем є належними та допустимими в розумінні процесуального законодавства.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Дебант Україна" є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір у розмірі 1 164 800,00 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 1166 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна" – задовольнити повністю.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житна, 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дебант Україна" (місцезнаходження: 61070, м. Харків, вул. Рудика,6; код ЄДРПОУ: 32438205) шкоду, заподіяну внаслідок здійснення військової агресії у розмірі 503 167 661,84 грн.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житна, 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 1 164 800,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "24" червня 2026 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/1009/26