Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №904/210/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/210/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 (суддя Ярошенко В.І.)

у справі № 904/210/26

за позовом Акціонерного товариства "УКРСИББАНК", м. Київ

до Приватного підприємства АРТ-ОФІС, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Сурсько-Литовське(пн)

про стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» про стягнення заборгованості за генеральним договором про кредитування № 11529001000 від 28.12.2021 у загальному розмірі 333 582,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування кредитом.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору Позивач просив стягнути з Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» 251 212, 08 грн простроченої заборгованості за кредитом та 82 370, 91 грн процентів за користування простроченим кредитом, нарахованих за період з 01.07.2023 по 31.12.2025.

Позивач зазначав, що на виконання умов генерального договору про кредитування ним було надано відповідачу кредитні кошти в межах встановленого ліміту кредитної лінії, однак останній свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на момент звернення до суду залишалася непогашеною.

У зв`язку з викладеним АТ «УКРСИББАНК» просило позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 позов Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» на користь Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» заборгованість за кредитом у розмірі 251 212,08 грн, проценти за користування простроченим кредитом у розмірі 82 370, 91 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 003 грн.

Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами укладено генеральний договір про кредитування № 11529001000 від 28.12.2021, на виконання умов якого Позивач надав Відповідачу кредитні кошти в межах встановленого ліміту кредитної лінії. Суд встановив факт належного виконання Банком своїх зобов`язань щодо надання кредиту та неналежного виконання Відповідачем обов`язку щодо його повернення у визначений договором строк.

Дослідивши надані Позивачем докази, зокрема кредитний договір, заяви на видачу траншів, банківські виписки та розрахунок заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту існування заборгованості та її розміру. При цьому суд зазначив, що Відповідач не подав відзиву на позовну заяву та не надав доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором або спростування здійсненого Позивачем розрахунку.

З огляду на встановлені обставини та положення статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26, Приватне підприємство «АРТ-ОФІС» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, неправильне встановлення фактичних обставин справи, неналежну оцінку доказів, а також порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт наявності та розмір заявленої до стягнення заборгованості, не дослідив належним чином подані позивачем документи та не перевірив правильність здійсненого Банком розрахунку.

Крім того, апелянт вважає, що банківські виписки та наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належними і допустимими доказами для підтвердження заявлених вимог, а також посилається на сплив строку позовної давності та інші обставини, які, на його переконання, свідчать про відсутність підстав для задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Приватне підприємство «АРТ-ОФІС» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, без належного дослідження та оцінки доказів, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність заявлених позовних вимог, оскільки не встановив усіх істотних обставин, пов`язаних із виникненням та розміром заборгованості, а також не перевірив належним чином надані Позивачем докази. На думку Скаржника, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах доказам.

Зокрема, Приватне підприємство «АРТ-ОФІС» зазначає, що суд першої інстанції фактично поклав в основу рішення лише доводи та документи, подані банком, не здійснивши належної перевірки їх змісту, достовірності та достатності для підтвердження заявленої до стягнення суми. При цьому, на переконання скаржника, суд не встановив порядок формування спірної заборгованості, не перевірив періоди її виникнення та не дослідив обставини нарахування процентів за користування простроченим кредитом.

Окремим доводом апеляційної скарги є твердження про неналежність банківської виписки як доказу у справі. Апелянт вказує, що надана позивачем виписка за рахунком лише відображає рух грошових коштів та здійснення окремих банківських операцій, однак сама по собі не підтверджує ані підстав виникнення заборгованості, ані правильності її розміру. На думку скаржника, така виписка не може вважатися достатнім доказом існування боргу без надання інших документів, які б підтверджували порядок та підстави здійснення відповідних нарахувань.

Також Приватне підприємство «АРТ-ОФІС» заперечує належність та допустимість поданого позивачем розрахунку заборгованості. На його думку, наданий розрахунок не містить відомостей про порядок здійснення нарахувань, не розкриває методику обчислення спірних сум та не дає можливості перевірити правильність визначення суми боргу. Скаржник вважає, що такий документ має виключно інформаційний характер, складений Банком в односторонньому порядку та не може вважатися достатнім доказом заявлених позовних вимог.

Апелянт наголошує, що надана позивачем банківська виписка не містить відомостей, які б самостійно підтверджували складові заявленої до стягнення заборгованості, оскільки відображає лише рух коштів за рахунком та окремі банківські операції. На думку скаржника, із зазначеного документа неможливо встановити порядок формування суми боргу, періоди виникнення прострочення, а також перевірити правильність здійснених банком нарахувань.

Крім того, скаржник зазначає, що наданий банком розрахунок заборгованості не містить деталізованого порядку її обчислення, не розкриває алгоритму нарахування платежів та не дозволяє перевірити правильність визначення заявленої до стягнення суми. У зв`язку з цим апелянт вважає, що виписка по рахунку та розрахунок заборгованості не можуть розглядатися як належні та достатні докази для підтвердження позовних вимог без подання інших документів, які б підтверджували підстави та порядок здійснення відповідних нарахувань.

Крім того, Приватне підприємство «АРТ-ОФІС» посилається на те, що надані банком документи не дають можливості встановити порядок нарахування процентів, їх розмір та періоди, за які вони були нараховані. На переконання апелянта, позивач не довів належними доказами правомірність та обґрунтованість заявленої до стягнення суми процентів за користування простроченим кредитом.

Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно виходив із того, що Правила обслуговування суб`єктів господарювання АТ «УКРСИББАНК» є складовою частиною спірного кредитного договору. На думку апелянта, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що Відповідач був ознайомлений із зазначеними Правилами, погодився з їх змістом та прийняв їх умови на момент укладення договору. У зв`язку з цим скаржник вважає недоведеними обставини, пов`язані із застосуванням відповідних положень Правил до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що матеріали справи не містять належних доказів погодження сторонами всіх умов кредитування, на які посилається Позивач як на підставу заявлених вимог, а тому висновки місцевого господарського суду щодо доведеності підстав та розміру заборгованості є передчасними та необґрунтованими.

Крім наведеного, апелянт посилається на сплив строку позовної давності щодо заявлених вимог та вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цій обставині. На переконання скаржника, заявлені позивачем вимоги підлягають відхиленню також з підстав пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Узагальнюючи наведене, Приватне підприємство «АРТ-ОФІС» вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факт існування заборгованості у заявленому розмірі, ані правомірність її нарахування, а тому просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких Позивач просить залишити апеляційну скаргу Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 без змін.

Позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи. На думку Банку, апеляційна скарга не містить конкретних обставин або доказів, які б свідчили про неправильність висновків місцевого господарського суду, а наведені у ній твердження мають загальний характер та фактично зводяться до незгоди Відповідача з ухваленим рішенням.

АТ «УКРСИББАНК» звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що між сторонами 28.12.2021 укладено генеральний договір про кредитування № 11529001000, на виконання якого Банком було надано Відповідачу кредитні кошти шляхом видачі двох траншів на загальну суму 550 000 грн. При цьому кінцевий строк повернення кредиту відповідно до умов договору настав 27.12.2022, однак Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка стала предметом даного спору.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги щодо неналежності доказів, Позивач зазначає, що кредитний договір, банківські виписки та розрахунок заборгованості є належними і допустимими доказами у розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України та підтверджують як факт надання кредитних коштів, так і розмір існуючої заборгованості.

АТ «УКРСИББАНК» наголошує, що банківські виписки є первинними бухгалтерськими документами, які відповідно до вимог законодавства та нормативних актів Національного банку України підтверджують здійснення банківських операцій та рух коштів за рахунками клієнтів. У зв`язку з цим твердження Апелянта про неналежність виписок як доказів є помилковими та такими, що суперечать чинному законодавству і сформованій судовій практиці.

Крім того, Банк зазначає, що наданий до матеріалів справи розрахунок заборгованості складено на підставі даних бухгалтерського обліку та банківських документів, а тому він є належним доказом розміру заявлених до стягнення сум. При цьому Відповідач не надав жодного контррозрахунку, не спростував правильність наведених Позивачем розрахунків та не подав доказів погашення кредитної заборгованості у заявленому Банком розмірі.

Позивач окремо звертає увагу на те, що під час розгляду справи Відповідач не подав жодних доказів погашення кредитної заборгованості, не спростував факт отримання кредитних коштів та не надав власного розрахунку заборгованості. На думку Банку, незгода з наданим розрахунком без подання належних доказів його помилковості не може свідчити про недоведеність заявлених позовних вимог.

Також АТ «УКРСИББАНК» посилається на правові висновки Верховного Суду щодо допустимості використання банківських виписок як доказів руху коштів та підтвердження наявності заборгованості, зазначаючи, що такі документи відповідають вимогам законодавства щодо первинних документів бухгалтерського обліку та можуть бути використані судом при встановленні фактичних обставин справи.

Крім того, Позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично не містять конкретних заперечень щодо встановлених судом першої інстанції обставин та не підтверджені належними доказами. Банк вважає, що наведені в апеляційній скарзі твердження спрямовані виключно на переоцінку належним чином досліджених судом доказів та не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

У поданих письмових поясненнях АТ «УКРСИББАНК» просить врахувати, що матеріалами справи підтверджуються як факт отримання Відповідачем кредитних коштів, так і факт їх неповернення у визначений договором строк, тоді як доводи апеляційної скарги не підтверджені належними доказами та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин. У зв`язку з цим Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 для розгляду справи № 904/210/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Андрейчук Л.В., судді Кошля А.О. та Левшина Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України.

01.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази сплати судового збору та документи на підтвердження виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26. Цією ж ухвалою, враховуючи ціну позову та положення частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

13.05.2026 матеріали справи № 904/210/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області на виконання ухвали апеляційного суду.

09.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких Позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 без змін.

Інших заяв, клопотань чи пояснень від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 та частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2021 між Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» (кредитор, банк) та Приватним підприємством «АРТ-ОФІС» (клієнт, позичальник) укладено генеральний договір про кредитування № 11529001000.

Відповідно до пункту 1.1.1 договору банк зобов`язався надати клієнту кредит у вигляді кредитної лінії в межах встановленого ліміту кредитної лінії, а клієнт зобов`язався прийняти кредитні кошти, належним чином використовувати їх, повернути кредит та сплатити плату за користування ним у порядку та на умовах, визначених договором. Загальний ліміт кредитної лінії встановлено у розмірі 655 480 грн. Клієнт мав право отримати кредит у вигляді одного або декількох траншів, загальна сума яких не могла перевищувати встановлений ліміт кредитної лінії.

Згідно з пунктом 1.1.2 договору кредит надавався шляхом зарахування банком коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок клієнта, відкритий у банку, для подальшого використання за цільовим призначенням. Цільовим призначенням кредиту сторони визначили поповнення обігових коштів позичальника.

Відповідно до пункту 1.2.2 договору клієнт зобов`язався повернути кредит у повному обсязі не пізніше 27.12.2022, якщо інший строк повернення заборгованості не застосовується відповідно до умов договору. Також позичальник зобов`язався своєчасно сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі, передбачені умовами договору.

За умовами пункту 1.3.1 договору для строкової суми кредиту встановлено фіксовану процентну ставку у розмірі 12,9 % річних. Пунктом 1.3.2 договору передбачено, що для простроченої суми кредиту застосовується процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми кредиту на дату виникнення прострочення.

Пунктом 1.3.4 договору встановлено обов`язок клієнта сплачувати банку комісії згідно з додатком № 1 до договору у порядку, визначеному Правилами обслуговування суб`єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, представництв — клієнтів АТ «УКРСИББАНК». Проценти за користування кредитом також нараховуються та сплачуються у порядку, передбаченому зазначеними Правилами.

Згідно з пунктом 8.3 Правил за користування кредитом або траншем клієнт сплачує проценти, а процентна ставка для строкової суми кредиту встановлюється відповідно до договору кредитування. Пунктом 8.3.1 Правил визначено порядок нарахування процентів за методом «факт/360» на фактичний залишок непогашеної заборгованості, а також строки їх сплати. У свою чергу пунктом 8.6 Правил передбачено, що за користування кредитом понад встановлений договором строк застосовується процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діяла для строкової суми кредиту на дату виникнення прострочення або в іншому розмірі, визначеному договором, а нарахування такої ставки здійснюється з дня виникнення прострочення до моменту повного погашення відповідної заборгованості.

На виконання умов генерального договору про кредитування та на підставі заяв клієнта № 1 від 28.12.2021 про надання траншу у сумі 300 000 грн та № 1 від 27.01.2022 про надання траншу у сумі 250 000 грн Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» надало Приватному підприємству «АРТ-ОФІС» кредитні кошти у загальному розмірі 550 000 грн у межах встановленого ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 . Зазначені обставини підтверджуються випискою по кредитному договору (рахунку) за період з 28.12.2021 по 07.01.2026, наявною у матеріалах справи.

Надана до матеріалів справи виписка по кредитному договору відображає рух кредитних коштів, надання Банком траншів, здійснені Позичальником платежі, а також облік заборгованості за кредитним договором протягом усього періоду його виконання. Вказаний документ був поданий Позивачем на підтвердження факту надання кредитних коштів, їх часткового погашення та залишку непогашеної заборгованості станом на дату звернення до суду.

Судом встановлено, що після отримання кредитних коштів Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконав, кредит у встановлений договором строк не повернув та не забезпечив повне і своєчасне погашення заборгованості. Зокрема, станом на дату настання кінцевого строку повернення кредиту, 27.12.2022, зобов`язання позичальника залишилися невиконаними.

Матеріалами справи підтверджується, що після настання визначеного договором строку повернення кредиту заборгованість позичальником у повному обсязі погашена не була, у зв`язку з чим облік кредитної заборгованості продовжувався банком як простроченої відповідно до умов кредитного договору та Правил обслуговування клієнтів Банку.

Як зазначив позивач та встановив суд першої інстанції, станом на 07.01.2026 заборгованість Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» за генеральним договором про кредитування № 11529001000 від 28.12.2021 становила 333 582, 99 грн, з яких: 251 212, 08 грн — прострочена заборгованість за кредитом; 82 370,91 грн — проценти за користування кредитом у розмірі 12,9 % річних за користування простроченим кредитом за період з 01.07.2023 по 31.12.2025.

Матеріали справи не містять доказів повного або часткового погашення зазначеної заборгованості у розмірі, який би спростовував здійснений позивачем розрахунок. Так само Відповідачем не надано власного контррозрахунку заборгованості чи інших належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу або його іншого розміру.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором, сплати заявленої до стягнення заборгованості або заперечень щодо наведеного Позивачем розрахунку суду не надав. Також у матеріалах справи відсутні докази оспорювання відповідачем факту отримання кредитних коштів або факту укладення генерального договору про кредитування.

Саме наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором та невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів і сплати процентів стали підставою для звернення Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до Господарського суду Дніпропетровської області з даним позовом.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026, яким задоволено позов Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» про стягнення заборгованості за генеральним договором про кредитування № 11529001000 від 28.12.2021 у загальному розмірі 333 582,99 грн, з яких 251 212, 08 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 82 370, 91 грн - проценти за користування простроченим кредитом.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, письмові пояснення Позивача, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом статей 11, 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити кошти, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Таким чином, для правильного вирішення спору у цій справі суду необхідно було встановити: факт укладення між сторонами кредитного договору, факт надання Банком кредитних коштів, умови їх повернення, факт порушення Відповідачем договірного обов`язку, наявність і розмір непогашеної заборгованості, а також правомірність нарахування процентів за користування простроченим кредитом.

Як правильно встановив суд першої інстанції, 28.12.2021 між Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» та Приватним підприємством «АРТ-ОФІС» укладено генеральний договір про кредитування № 11529001000, за умовами якого Банк надав Відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії в межах ліміту 655 480 грн, а позичальник зобов`язався повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними.

На підставі заяв клієнта № 1 від 28.12.2021 про надання траншу у розмірі 300 000,00 грн та № 1 від 27.01.2022 про надання траншу у розмірі 250 000 грн Банк надав Відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 550 000 грн шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника.

Кінцевий строк повернення кредиту сторони погодили до 27.12.2022. Відповідач у визначений договором строк кредит у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим станом на 07.01.2026 за ним обліковувалася заборгованість у розмірі 333 582,99 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Суд встановив правову природу спірних правовідносин, дослідив умови кредитного договору, встановив обсяг наданих Банком кредитних коштів, строк їх повернення, факт неналежного виконання Відповідачем грошового зобов`язання та розмір заявленої до стягнення заборгованості.

При цьому Апелянт в апеляційній скарзі не заперечує сам факт укладення генерального договору про кредитування, не спростовує факт отримання кредитних коштів у загальному розмірі 550 000 грн, не надає доказів повного повернення кредиту та не подає власного розрахунку заборгованості.

Водночас відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій, несе відповідна сторона.

У такий спосіб, саме на Відповідача покладався обов`язок подати докази належного виконання кредитних зобов`язань, спростувати здійснений позивачем розрахунок або надати власний контррозрахунок, чого зроблено не було.

Саме лише посилання скаржника на неповне з`ясування обставин справи без наведення конкретних доказів, які залишилися недослідженими судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність вирішення спору, не є підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення.

Щодо доводів апелянта про неналежність банківських виписок як доказу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Пунктом 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 75 від 04.07.2018, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16 зазначено, що виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, містить записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21 Верховний Суд виходив із того, що банківські виписки можуть бути належними доказами руху коштів та підтвердженням заборгованості за банківським кредитом, а розрахунок заборгованості підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, зокрема договором та виписками.

Аналогічні правові висновки щодо належності банківських виписок як доказів руху коштів за рахунком, виконання банківських операцій та підтвердження наявності заборгованості викладені Верховним Судом у постановах від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18 та від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16.

У такий спосіб, усталена практика Верховного Суду виходить з того, що банківські виписки є належними та допустимими доказами у спорах, пов`язаних із виконанням кредитних зобов`язань, а тому доводи Апелянта про неможливість використання таких документів як доказів суперечать як положенням законодавства, так і сформованій судовій практиці.

Таким чином, твердження апелянта про те, що банківська виписка лише відображає рух коштів і тому не може бути доказом наявності заборгованості, є помилковим. Саме відображення руху коштів за рахунком, надання траншів, здійснення платежів, обліку залишку заборгованості та нарахувань і є тими даними, які мають значення для встановлення обставин виконання або невиконання кредитного зобов`язання.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі банківська виписка не є єдиним доказом, на підставі якого суд першої інстанції дійшов висновку про наявність заборгованості. Вона оцінювалася у сукупності з генеральним договором про кредитування, заявами Позичальника на отримання траншів, умовами договору щодо строку повернення кредиту, процентної ставки та порядку виконання зобов`язання, а також розрахунком заборгованості.

Така сукупність доказів дає можливість встановити як факт надання Банком кредитних коштів, так і факт їх неповернення у повному обсязі у встановлений договором строк.

Апелянт не навів конкретних обставин, які б свідчили про недостовірність банківської виписки, не зазначив, які саме операції у виписці є неправильними, не довів наявності платежів, які Банк не врахував, та не подав доказів іншого розміру заборгованості.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про неналежність банківської виписки як доказу відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Щодо доводів апелянта про те, що розрахунок заборгованості складений Банком в односторонньому порядку та не підтверджує заявлену суму, колегія суддів зазначає наступне.

Розрахунок заборгованості сам по собі не є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», однак він є процесуальним документом, який відображає спосіб визначення позивачем заявленої до стягнення суми та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Такий підхід узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, де зазначено, що розрахунок заборгованості має оцінюватися не ізольовано, а разом з первинними документами, банківськими виписками та умовами відповідного договору.

У цій справі розрахунок банку узгоджується з умовами генерального договору про кредитування, заявами на видачу траншів та банківською випискою, яка відображає рух коштів і стан заборгованості за кредитним договором.

Водночас відповідач не подав до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції власного контррозрахунку, не зазначив конкретної арифметичної помилки у розрахунку позивача, не спростував розмір залишку тіла кредиту та не надав доказів здійснення платежів, які не були враховані банком.

У господарському процесі кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Такий обов`язок прямо встановлений частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

У такий спосіб, якщо апелянт заперечує правильність розрахунку банку, саме на нього покладається обов`язок навести конкретні заперечення щодо відповідних сум, періодів, ставок або платежів, а не лише загально стверджувати про недоведеність позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що розрахунок не містить достатньої деталізації, за відсутності контррозрахунку та доказів іншого розміру боргу не спростовує висновків суду першої інстанції про доведеність заявленої до стягнення заборгованості.

Щодо доводів апелянта про недоведеність порядку нарахування процентів за користування простроченим кредитом, колегія суддів зазначає таке.

За умовами пункту 1.3.1 генерального договору про кредитування для строкової суми кредиту встановлено фіксовану процентну ставку у розмірі 12,9 % річних.

Пунктом 1.3.2 договору передбачено, що для простроченої суми кредиту встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми кредиту на дату виникнення такого прострочення.

Пунктом 8.6 Правил обслуговування передбачено, що за користування кредитом понад встановлений договором строк застосовується процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми кредиту/траншу на дату виникнення прострочення, або ставка у розмірі, визначеному відповідним договором. Такий розмір процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми кредиту/траншу.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що Банк заявив до стягнення проценти за користування простроченим кредитом не у подвійному розмірі, а у розмірі 12,9 % річних за період з 01.07.2023 по 31.12.2025, тобто у розмірі, встановленому договором для строкової суми кредиту.

Такий підхід не погіршує становища Відповідача та не свідчить про завищення заявлених до стягнення сум, оскільки Позивач фактично застосував нижчу ставку, ніж та, яка передбачена договором для простроченої суми кредиту.

Колегія суддів зазначає, що предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення заявленої банком суми процентів та правильність здійсненого розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, проценти у сумі 82 370, 91 грн нараховані позивачем за період з 01.07.2023 по 31.12.2025 виходячи із процентної ставки 12,9 % річних, передбаченої умовами генерального договору про кредитування.

При цьому апелянт не навів конкретних доводів щодо неправильності визначеного Банком періоду нарахування процентів, не спростував застосовану процентну ставку, не зазначив про наявність арифметичних помилок у розрахунку та не подав власного контррозрахунку.

Також матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заявлених до стягнення процентів або доказів неправильного визначення їх розміру.

Відтак за відсутності належних та допустимих доказів на спростування здійсненого позивачем розрахунку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність заявленої до стягнення суми процентів.

При цьому апелянт не довів неправильність періоду нарахування процентів, не спростував застосовану Банком ставку 12,9 % річних, не подав власного розрахунку процентів та не навів доказів їх сплати.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про недоведеність правомірності нарахування процентів за користування простроченим кредитом не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Щодо доводів апелянта про те, що Правила обслуговування клієнтів Банку не є складовою частиною договору, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що генеральний договір про кредитування містить прямі посилання на Правила обслуговування суб`єктів господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, осіб, що провадять незалежну професійну діяльність, представництв - клієнтів АТ «УКРСИББАНК», зокрема щодо порядку нарахування та сплати процентів, комісій та інших платежів.

Укладення відповідачем кредитного договору, подання заяв на отримання траншів та фактичне користування кредитними коштами свідчать про прийняття ним умов кредитування, визначених договором.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас апелянт не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що під час укладення генерального договору про кредитування він заперечував проти застосування Правил обслуговування, не був ознайомлений з ними або не погоджувався з їх умовами.

Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до банку із зауваженнями щодо змісту Правил, вимог про зміну умов кредитування або вимог про визнання недійсними окремих положень договору чи Правил, на які посилається позивач. Тому наведені в апеляційній скарзі твердження мають характер припущень та не підтверджені належними і допустимими доказами.

При цьому обов`язок відповідача повернути кредит і сплатити проценти випливає насамперед із самого генерального договору про кредитування та положень статті 1054 Цивільного кодексу України.

Тому навіть доводи апелянта щодо Правил обслуговування не спростовують основного висновку суду першої інстанції про існування у Відповідача обов`язку повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти, оскільки такі істотні умови кредитування, як розмір кредитного ліміту, порядок отримання траншів, кінцевий строк повернення кредиту та процентна ставка, безпосередньо визначені у договорі.

Крім того, апелянт не довів, що застосована банком редакція Правил відрізнялася від тієї, яка діяла на момент укладення договору, не зазначив, які саме положення Правил є для нього несподіваними або такими, що не були погоджені, та не навів конкретних обставин, які б свідчили про недійсність чи незастосовність відповідних умов.

За таких обставин посилання апелянта на недоведеність погодження Правил обслуговування не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про сплив строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність становить три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

За умовами договору кінцевий строк повернення кредиту настав 27.12.2022. Саме з цієї дати Банк міг вважати своє право порушеним у зв`язку з неповерненням позичальником кредиту у повному обсязі.

Позов у цій справі подано у січні 2026 року. При цьому апелянт не навів належного обґрунтування того, з якої саме дати, на його думку, необхідно обчислювати позовну давність, щодо якої конкретної вимоги вона сплинула та з яких підстав суд першої інстанції мав відмовити у позові саме з цієї підстави.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні строки, визначені, зокрема, статтями 257– 259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

У такий спосіб, доводи апелянта про сплив позовної давності є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо загального твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що саме по собі незадоволення сторони результатом розгляду справи не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що відповідає положенням Господарського процесуального кодексу України. Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість подати відзив, докази, заяви і клопотання, однак своїми процесуальними правами належним чином не скористався.

Неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, доказів погашення заборгованості або контррозрахунку не може покладатися в провину суду першої інстанції та не свідчить про неповне з`ясування обставин справи.

З урахуванням принципу змагальності, закріпленого у статтях 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції надав оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, а висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не містять належного спростування факту укладення договору, отримання кредитних коштів, неповернення їх у повному обсязі та наявності заборгованості.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не підтверджують неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та фактично зводяться до незгоди Апелянта з наданою судом оцінкою доказів. Водночас підстав для переоцінки належним чином досліджених судом доказів або для висновку про помилковість встановлених місцевим господарським судом обставин колегією суддів не встановлено.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» є необґрунтованою, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 підлягає залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїс Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від судів детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Також у рішенні у справі «Проніна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що межі обов`язку суду щодо наведення мотивів рішення можуть бути різними залежно від характеру рішення та повинні оцінюватися у світлі обставин кожної конкретної справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Дніпропетровської області повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, не підтверджують неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не містять підстав для висновку про незаконність або необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» та необхідність залишення без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26.

Судові витрати.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судовий збір, пов`язаний з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладається на особу, апеляційну скаргу якої залишено без задоволення.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» та залишення без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76– 79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «АРТ-ОФІС» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2026 у справі № 904/210/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.О. Кошля

Суддя Г.В. Левшина