Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №906/1596/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23 червня 2026 року Справа № 906/1596/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС"

на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.02.2026

(ухвалене о 15:07 год. у м. Житомирі, повний текст складено 03.03.2026)

у справі № 906/1596/25 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків Вуд"

про стягнення 333 000 грн

за участю представників сторін:

від позивача - Мартиненко Ю.М.;

від відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Левків Вуд" 355 200 грн, з яких: 60 000 грн основного боргу; 295 200 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки товару №3 від 02.01.2025 в частині повної та своєчасної поставки товару або повернення залишку суми передоплати.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 25.02.2026 у справі № 906/1596/25 в позові відмовив.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що Договір поставки товару №3 від 02.01.2025 не містить умов щодо строків поставки товару, а також щодо відповідальності постачальника за порушення строків повернення суми попередньої оплати, у вигляді пені.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 530, 549, 551, 610, 611, 626, 629, 662, 663, 712 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" із апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 25.02.2026 у справі № 906/1596/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Судом першої інстанції не було взято до увагу те, що строком поставки є дата поставки частини товару, тобто, 16.06.2025, хоча мала би бути поставка товару у розмірі передбаченому рахунком № 20, що був надісланий відповідачем позивачу.

Згідно усної домовленості між позивачем та відповідачем товар мав бути поставлений 16.06.2025 (протягом 5 днів після оплати).

Поставка товару відбулася рівно в попередньо оговорений строк, через 5 днів після оплати вказаного рахунку, тобто 16.06.2025, але з невідомих причин позивачу товар було поставлено у меншій кількості, ніж була передбачена рахунком попередньої оплати такого товару. І хоча в рахунку не вказано дату поставки, проте рахунок містив чіткий перелік товару і чітко визначену його вартість і кількість, але його так і не було поставлено в кількості, що передбачена вказаним рахунком.

З аналізу умов Договору поставки товару №3 від 02.01.2025 вбачається, що покупець зобов`язаний попередньо сплатити за товар який замовляє, купує, у розмірі 100% суми такого оплата має бути здійснена за фактично поставлений товар.

Отже, між позивачем і відповідачем обговорювалось і фактично було урегульовано умову договору щодо кількості товару, оскільки, як слідує з умов Договору, позивач сплачував за попередньо обговорені між ними якісні і кількісні характеристики товару і на виконання умов договору позивачем була сплачена повна сума за замовлений у відповідача товар.

Проте, відповідач, в порушення умов договору 16.06.2025 не поставив товар у кількості, що була закріплена у виставленому ним рахунку № 20, що був у повному обсязі сплачений позивачем.

Жодною зі сторін факт встановлення дати поставки 16.06.2025 не оспорюється крім того, на виконання умови строку поставки, що не була належним чином засвідчена саме з вини відповідача згідно п.4.1. Договору, в якому передбачено, що постачальник направляє повідомлення покупцю про готовність постачання товару, що зазначений в пункті 1.1 Договору за допомогою електронної пошти, за один день до передбачуваної дати поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, жодною зі сторін не було надано подібного документу, оскільки його не існує з причин неналежного виконання відповідачем умов Договору, укладеного між ним і позивачем.

На виконання обговореної у телефонному режимі умови строку поставки товару у кількості, що відповідає сумі 100% попередньої оплати за таку кількість товару, відповідачем добровільно було поставлено товар у обговорений строк, а скаржник у свою чергу, на виконання умов договору такий товар прийняв.

Отже, своїми діями відповідач підтвердив строк поставки, поставивши товар у визначений усною домовленістю з скаржником строк, через 5 днів після оплати товару, тобто строком поставки обопільно визначеним сторонами Договору є 16.06.2025, дата фактичної поставки товару.

У судовому засіданні у представника відповідача суддя намагалася вияснити, чому не був поставлений товар у передбаченій рахунком на попередню оплату товару кількості, проте відповіді не було отримано.

Представник відповідача зазначив виключно про те, що строк Договору до 31.12.2025 і сторона відповідача вважає, що товар вони могли поставити до цієї дати. Але це суперечить тому, що зазначено в рахунку попередньої оплати, за яким сума за товар була внесена у розмірі 100% за чітко визначену у рахунку кількість товару.

В свою чергу, судом першої інстанції наведені аргументи було прийнято. Однак такі висновки суду першої інстанції суперечать висновкам викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Суд першої інстанції не досліджуючи в повному обсязі всі необхідні для з`ясування реальних обставин справи, відомості викладені стороною позивача у справі №906/1596/25, прийняв рішення, що суперечать усталеній судовій практиці, є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства у частині обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, а отже є незаконним.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що за прострочення поставки або недопоставку товару постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 3% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Тобто, є очевидним, що строк прострочення настав з моменту фактичної поставки частини товару 16.06.2025 (оскільки таке волевиявлення було схвалене діями обох сторін Договору і обов`язок поставки товару у повній кількості, за яку було внесено попередню оплату, випливає з умов Договору) до моменту пред`явлення вимоги про повернення коштів, тобто до 19.08.2025, тому за цей період, безспірно, необхідно стягнути неустойку 3% за недопоставку, оскільки така прямо передбачена умовами Договору.

Оскільки в договорі строк виконання зобов`язання по поставці товару не встановлений, але оговорений в телефонному режимі і жодна зі сторін цього не заперечує та товар за обопільною згодою був поставлений на виконання такої умови, проте не в повному обсязі, що передбачений рахунком на оплату №20, моментом з якого виникає обов`язок поставити товар у кількості передбаченій договором починається з 16.06.2025 і до моменту отримання відповідачем вимоги про повернення суми сплаченої наперед за цей товар 19.08.2025.

З врахуванням викладеного, позивач вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є протиправним, необґрунтованим, не вмотивованим та таким, що не відповідає усталеній судовій практиці, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню.

Також скаржник просить стягнути із відповідача судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 7 992 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 23.06.2026 представниця скаржника підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального права. Пояснила, що строк поставки слід обчислювати з 16.06.2025. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 25.02.2026 у справі № 906/1596/25 слід скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В судове засідання 23.06.2026 представник відповідача не з`явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а. с. 153), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представниці позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши в межах доводів та вимог апеляційної скарги правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 02.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Левків Вуд" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" (далі - Покупець) укладено договір поставки товару №3 (далі – Договір; а. с. 15-18), за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, в обумовлений Договором термін:

- пиломатеріали хвойних порід;

- готові вироби з деревини (далі по тексту Договору - Товар) згідно рахунків фактур (Специфікацій), а Покупець - прийняти та оплати Товар.

Відповідно до п. 2.1. Договору асортимент Товару, його кількість, комплектація, термін поставки, додаткові вимоги до умов поставки і ціна визначаються Постачальником і Покупцем в рахунках фактури та/або Специфікаціях.

Ціна на Товар встановлюється в рахунках-фактури (п.3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що оплаті підлягає Товар, прийнятий Покупцем в асортименті, кількості та якості, зазначений в рахунку-фактури та видатковій накладній.

У п.3.4. Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в розмірі 100% предоплати.

Згідно з п.4.1. Договору, Постачальник направляє повідомлення Покупцю про готовність постачання Товару, що зазначений в пункті 1.1. Договору, за допомогою електронної пошти, за один день до передбачуваної дати поставки.

Положеннями п.4.2. Договору визначено, що Покупець отримує Товар згідно видаткової накладної за якістю та кількістю в термін не більше 5 (п`яти) робочих днів після отримання повідомлення від Постачальника.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що за прострочення поставки або недопоставку Товару Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 3% від вартості недопоставленого в строк Товару за кожний день прострочення.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025.

09.06.2025 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №20 на суму 207 012 грн 96 коп., в якому вказані найменування товару, його кількість, ціна та загальна сума з ПДВ (а. с.19).

На підставі вказаного рахунка позивач 10.06.2025 сплатив 207 012 грн 96 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №15421 від 10.06.2025 (а. с. 20).

16.06.2025 відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 110 026 грн 04 коп., що підтверджується видатковою накладною №31 (а. с. 21).

Позивач вказує, що він звертався до відповідача шляхом телефонного зв`язку з проханням допоставити Товар або повернути залишок передоплати у розмірі 96 986 грн 92 коп., на що було отримано усну згоду про повернення коштів в повному розмірі. Проте протягом двох місяців відповідач так і недопоставив Товар, і не повернув кошти.

Тому, 12.08.2025 позивач надіслав відповідачу лист №1591 з проханням повернути залишок передоплати в розмірі 96 986 грн 92 коп., який отриманий відповідачем 19.08.2025 (а. с. 22-23).

30.09.2025 відповідач повернув на рахунок позивача частину залишку передоплати у розмірі 36 986 грн 92 коп., про що свідчить платіжна інструкція №1297 (а.с.79).

Позивач зазначає, що станом на момент подання позовної заяви відповідач як недопоставив Товар, так і не здійснив повернення залишку передоплати у розмірі 60 000 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач сплатив позивачу 60 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1335 від 03.12.2025 та №1355 від 30.12.2025 (а. с. 47).

У зв`язку з чим позивач подав заяву про зменшення позовних вимог на суму основного боргу у розмірі 60 000 грн, проте збільшивши при цьому суму пені до 333 000 грн, що відображено у розрахунку від 07.01.2026 (а.с.48).

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 17.02.2026 вказану заяву позивача прийняв до розгляду (а. с. 101-102).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із укладеного між сторонами Договору вбачається, що асортимент Товару, його кількість, комплектація, термін поставки, додаткові вимоги до умов поставки і ціна визначаються Постачальником і Покупцем в рахунках фактури та/або Специфікаціях (п. 2.1.).

З єдиного наявного в матеріалах справи рахунку на оплату №20 від 09.06.2025 вбачається, що він містить відомості про: найменування товару; кількість товару; ціну та загальна суму з ПДВ. Однак в ньому відсутні будь-які відомості щодо строку (терміну) поставки.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Постачальник направляє повідомлення Покупцю про готовність постачання Товару, що зазначений в пункті 1.1. Договору, за допомогою електронної пошти, за один день до передбачуваної дати поставки.

Сторонами суду не надано повідомлення постачальника адресованого покупцю про готовність постачання Товару.

Аналіз положень Договору та змісту рахунка на оплату, а також обставина відсутності повідомлення Постачальника про готовність Товару для постачання, дає підстави для висновку, що чіткий строк поставки товару сторонами не обумовлювався та не погоджувався.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі щодо заперечення вказаного будуються на власному трактуванні відповідних умов Договору, а також правовідносин, котрі склалися між сторонами.

Посилання позивача на усну домовленість (домовленість в телефонному режимі) із відповідачем щодо строку поставки товару відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки у відповідності до ст. 77 ГПК України вони не підтверджені допустимими доказами, якими в сили вимог ст. ст. 205-208, 654 ЦК України, є письмова угода.

Положеннями ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, представницею скаржника, позивач не оформлював належним чином вимогу про поставку товару (усна домовленість не може вважатися належною).

В той же час, листом №1591 від 12.08.2025 позивач просив відповідача повернути залишок передоплати в сумі 96 986 грн 92 коп.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вказано вище, п. 7.1. Договору передбачено, що за прострочення поставки або недопоставку Товару Постачальник сплачує Покупцеві пеню в розмірі 3% від вартості недопоставленого в строк Товару за кожний день прострочення.

В той же час, судом апеляційної інстанції було встановлено, що належним чином не було погоджено строк чи термін поставки товару із закінченням/настанням яких можна стверджувати про невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Тому, з огляду на відсутність у Договорі та рахунку-фактурі строку/терміну поставки товару, а також вимоги позивача саме про виконання зобов`язання поставити решту товару (ч. 2 ст. 530 ЦК України), не можна стверджувати про порушення відповідачем взятого на себе зобов`язання щодо поставки товару в обумовлений сторонами строк, а як наслідок – застосувати наслідки порушення такого зобов`язання, зокрема нарахування та стягнення неустойки.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив попередню оплату товару у розмірі 207 012 грн 96 коп. і в межах дії договору відповідач поставив товар на суму 110 026 грн 04 коп. та повернув невикористаний залишок передоплати у загальному розмірі 96 986 грн 92 коп., у зв`язку з чим загальна вартість поставленого товару та повернених коштів відповідає сумі сплаченої передоплати.

Крім того, суд зазначає, що умовами договору сторони погодили відповідальність Постачальника у вигляді пені виключно за порушення негрошового зобов`язання, а саме за прострочення поставки або недопоставку Товару.

Водночас Договір не містить положень щодо застосування штрафних санкцій у разі порушення грошового зобов`язання, зокрема несвоєчасного повернення залишку суми попередньої оплати.

Таким чином, сторони узгодили відповідальність лише за неналежне виконання обов`язку з поставки Товару, тоді як відповідальність за неповернення або несвоєчасне повернення попередньої оплати договором не передбачена та не погоджена.

За таких обставин також відсутні і правові підстави для стягнення пені за порушення грошового зобов`язання.

Посилання скаржника на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у такій постанові містяться висновки, що ґрунтуються на фактичних обставинах, відмінних від обставин, які мають місце у цій справі, зокрема, у справі №918/631/19 у правочині сторони погодили терміни поставки товару. Таким чином, відповідна правова позиція не є релевантною до правовідносин в цій справі.

З врахуванням викладеного, колегія суддів висновує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.02.2026 у справі № 906/1596/25 - без змін.

З огляду на те, що суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, у відповідності ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 25.02.2026 у справі №906/1596/25 - без змін.

2. Справу № 906/1596/25 надіслати Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" червня 2026 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.