Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №910/4030/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них

Дата: 27 травня 2026 р.

Справа: №910/4030/25

Суддя: Алданова С.О.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2026 р. Справа № 910/4030/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Шапрана В.В.

Корсака В.А.

секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025

у справі № 910/4030/25 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом ОСОБА_1

до:

1. Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп

підтримки спортивних команд"

2. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

України (м. Київ)

про визнання недійсними рішень, скасування реєстраційної дії/рішення про державну реєстрацію змін до відомостей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ; апелянт; скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (надалі - відповідач-1; ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд"; Громадська організація; Федерації) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (в подальшому - відповідач-2; ЦМУ МЮ України), в якому просила суд:

- визнати недійсним рішення позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" в частині виключення ОСОБА_1 з членів Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що оформлено протоколом позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд"(код 33299019) від 12.01.2008 за № 1-П;

- визнати недійсним рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), датованого 2008 роком, до порядку денного якого входить/входять питання щодо виборів президента та/або інших статутних органів/органів управління Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019);

- визнати недійсними рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), датованого 2013 роком, до порядку денного якого входить/входять питання щодо виборів президента та/або інших статутних органів/органів управління Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019);

- визнати недійсними рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), датованого 2017 роком, до порядку денного якого входить/входять питання щодо виборів президента та/або інших статутних органів/органів управління Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019);

- визнати недійсними рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), датованого 2021 роком, до порядку денного якого входить/входять питання щодо виборів президента та/або інших статутних органів/органів управління Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019);

- скасувати державну реєстрацію змін до відомостей Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.02.2025 № 1000671070008001420, проведену державним реєстратором Корнійчук А. - головним спеціалістом відділу державної реєстрації громадських формувань у місті Києві Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 відкрито провадження у справі № 910/4030/24.

21.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, уточнивши відомості щодо спірних протоколів.

Судом прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/4030/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

За висновками місцевого господарського суду, позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 заяву ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4030/25 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. У задоволенні заяви в решті суми витрат на правову допомогу відмовлено.

Суд І-ої інстанції виснувався, що з огляду на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість наданих послуг, їх значення для вирішення спору та враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, необхідним є зменшення заявленої суми за надання правничої допомоги відповідачу у справі № 910/4030/25 з 90 000,00 грн до 20 000,00 грн, які покладаються на позивача.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права на підставі неправильно встановлених обставин, що мають значення для справи, неправильної оцінки доказів та неправильного визначення правовідносин.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції проігнорував і не спростував аргументи/доводи ОСОБА_1 та відповідні надані нею докази і безпідставно, в порушення норм матеріального та процесуального права, поклав в основу оскаржуваного основного рішення доводи та неналежні й недопустимі докази відповідачів, які не відповідають дійсності.

Щодо недійсності рішень позачергового з`їзду громадської організації «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд» (код 33299019) від 12.01.2008, оформлених протоколом за № 1-П, позивач вказує, що відповідаючи ОСОБА_1 і подаючи до суду по справі № 910/981/25 відзив від 18.02.2025, відповідач-1 стверджував, що в 2008, 2013, 2017 та 2021 роках та 01.02.2025 проводилися зїзди ГО «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд», хоча протоколи вказаних З`їздів приховуються. При цьому, відповідач-1 - ГО «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд» також з метою позбавлення позивача права на позов, стверджував, що ОСОБА_1 начебто ще рішенням позачергового з`їзду від 12.01.2008 виключена з членів ГО «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд». Втім, для ОСОБА_1 це було відвертою новиною, оскільки жодного повідомлення як про позачерговий з`їзд, так і про відповідні питання порядку денного та його рішення вона не отримувала і не знала до 18.02.2025 (дата отримання відзиву з витягом з протоколу від 12.01.2008). Тобто, відповідач-1 або не вважав за необхідне повідомляти ОСОБА_1 в порушення її прав як члена Федерації, що свідчить про його незаконність, або ж дане виключення було вигадано виключно в зв`язку з поданням позовної заяви по справі № 910/981/25 за відсутності інших аргументів проти позовних вимог ОСОБА_1 у справі.

Позивач акцентує, що рішення Федерації від 12.01.2008 прийнято неправомочним органом. В наведеному скаржник вказує, що є членом виконавчого комітету Федерації, і при цьому до її відома не доводилося, що на розгляд виконавчого комітету виносилося дане питання, що підтверджується і неподанням відповідного протоколу виконкому відповідачем-1. Рішення органу, уповноваженого згідно п.п. 5.11.7. Статуту на прийняття рішення про виключення ОСОБА_1 з членів Федерації, (виконкому) - відсутні. Тим самим, ОСОБА_1 не виключена з членів організації і є й до сьогодні її членом, а рішення позачергового З`їзду від 12.01.2008 прийнято всупереч вимогам Статуту, а відповідно, згідно (ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1, ч. 2 ст. 228, ст. 236 ЦК України) є недійсним з моменту його прийняття. Також рішення прийнято заочно без повідомлення про розгляд відповідного питання та про проведення позачергового З`їзду від 12.01.2008. Крім того, відсутні підстави для виключення позивача із членів Громадської організації, передбачені Статутом.

Окремо апелянт звертає увагу, що виключенням остатнього порушено права ОСОБА_1 , передбачені п. 4.7. Статуту як члена організації та як Першого Віце-президента (п.п. 5.11., 5.18-5.19.4. Статуту).

Скаржник також підкреслює, що оскільки визнання недійсним вказаного рішення з`їзду від 12.01.2008 поновить позивача в правах члена відповідача-1 і тим самим надасть можливість їх реалізувати й щодо подальших з`їздів, які оскаржуються, так як той же суд 1-ї інстанції, не визначаючи недійсними рішення з`їздів 2008, 2013, 2017, 2021р.р. та з`їзду від 01.02.2025, посилається саме на рішення з`їзду від 12.01.2008 про виключення позивача з членів відповідача-1.

Щодо недійсності рішень з`їздів 2008, 2013, 2017, 2021 років та від 01.02.2025 апелянтом зазначається, що ОСОБА_1 була обрана Першим Віце президентом Федерації, жодна інша особа замість неї не обиралась на дану посаду в установленому Статутом порядку (а якщо і обиралась, про що позивачу не відомо, то документи щодо цього не подавались для проведення державної реєстрації змін, а отже, не мають юридичного значення для третіх осіб). Проте їй як члену Виконкому за посадою не повідомлялося про скликання засідань Виконкому в 2008, 2013, 2017, 2021, 2025 роках, на яких би розглядалися питання скликання З`їзду щодо переобрання членів керівних органів Федерації. Більше того, як член Федерації, як вказувалося вище, вона також не повідомлялася про скликання З`їздів в 2008, 2013, 2017, 2021, 2025 роках щодо обрання керівних органів Федерації. Відповідно, вказані З`їзди скликано та проведено з порушенням вимог законодавства та Статуту Федерації, відповідно, вони є недійсними.

Додатково скаржником, в рамках протоколу З`їзду відповідача-1 від 01.02.2025, вказується, що головуючим є президент згідно п. 5.7. Статуту, однак в протоколі та в реєстраційній справі відповідача-1 відсутні підтвердження про наявність у ОСОБА_2 , станом на 01.02.2025, повноважень президента Федерації.

Таким чином, З`їзд мав обрати Головуючого З`їзду, а вказаного не було здійснено, відповідно, протокол складено та З`їзд проведено з порушенням вимог ч. 7 ст. 9 Закону України «Про громадські об`єднання», а відповідно, є таким що не відповідає дійсності/є недостовірним, а відповідно, недійсним. Таким чином, ОСОБА_2 підписав протокол, як Головуючий з`їзду безпідставно. Також, відповідно, є неналежним і недопустимим доказом наявності у ОСОБА_2 повноважень президента відповідача-1 станом на 01.02.2025 (і раніше). Окрім цього, в протоколі від 01.02.2025 зазначено про присутність 24 осіб, а не 21 особи, що свідчить про подання органу державної реєстрації недостовірної інформації, а відповідно, - підробку документу і, відповідно, про його недійсність/недостовірність.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними рішень З`їзду Громадської організації «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд», оформлені протоколами З`їзду громадської організації «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд» від 26.01.2013 за № 3, від 24.02.2017 за № 4 та від 06.02.2021 за № 5 позивачем звертається увага на те, що відповідач-1 в даній справі в процесі її розгляду заявив суду, що повноваження ОСОБА_2 як президента Федерації наявні з огляду на нібито його переобрання відповідно до протоколів, зокрема, від 26.01.2013 за № 3; від 24.02.2017 за № 4 та від 06.02.2021 за № 5, однак в позивача відсутня будь-яка інформація щодо скликання цих з`їздів, вона про таке скликання не повідомлялася. Тобто, якщо відповідач-1, надавши суду таку інформацію, в подальшому «наявність цих рішень заперечив», то це доводить відсутність повноважень ОСОБА_2 як президента Федерації станом на дату нібито скликання та проведення З`їзду в 2025 році, а отже додатково підтверджує недійсність рішень З`їзду, оформлених протоколом від 01.02.2025, та відповідної реєстраційної дії і обґрунтованість вимог позивача. Однак, всупереч своїм же висновкам, суд незаконно відмовив позивачу в задоволенні її вимог. Апелянт вважає, що суд не може одночасно приймати наявність повноважень ОСОБА_2 як президента на З`їзді 2025 року з огляду на його нібито обрання в 2013, 2017 та 2021 роках, та встановлювати відсутність відповідних рішень. Відтак, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Також скаржник висновується, що всупереч вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи державний реєстратор (відповідач-2) провела реєстраційну дію за наявності підстав для відмови у її державній реєстрації, визначених статтею 28 Закону. Отже оскаржувана реєстраційна дія підлягає скасуванню.

В частині додаткового рішення позивач зазначає, що розмір заявлених відповідачем-1 витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспіврозмірні з виконаною роботою. Отже їх розмір є необґрунтованим, порядок заявлення витрат до відшкодування не дотримано, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується з принципом та порядком розподілу таких витрат. Більше того, реальних доказів понесення відповідних витрат відповідачем-1 не надано, зважаючи на обов`язок, згідно договору сплати їх останнім протягом 20 днів після постановлення рішення. Вказаний строк сплив 10.12.2025. Наразі - 22.12.2025 (дата подання апеляційної скарги) - до матеріалів справи доказів понесення таких витрат відповідачем-1 не надано.

В апеляційній скарзі позивач виокремлює й те, що заперечує щодо ухвал суду 1-ї інстанції про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_1 та щодо ухвал про задоволення клопотань відповідача-1 всупереч заперечень позивача, а саме:

- про відмову в задоволенні клопотання позивача про об`єднання справ: № 910/4030/25 та № 910/981/25;

- про відмову в задоволенні клопотання позивача про залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача;

- про відмову в задоволенні клопотання позивача про виключення з числа доказів копії Протоколу позачергового з`їзду від 12.01.2008 № П-1;

- про відмову в задоволенні клопотань позивача про призначення почеркознавчої експертизи та технічної експертизи;

- про відмову в задоволенні клопотання позивача про призначення судово-психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа;

- про відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик і допит свідків;

- про долучення до матеріалів справи доказів, доданих відповідачем-1 до клопотання про витребування у позивача доказів;

- про долучення дублікатів протоколів відповідача-1 всупереч аргументованих заперечень позивача;

- про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів перебування за кордоном осіб, які зазначені в протоколі від 01.02.2025 як присутніх на з`їзді в м. Києві та ненадання відповідних доказів відповідачем-1.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції не навів жодного обґрунтування прийняття вказаних процесуальних рішень як в оскаржуваному рішенні, так і окремими письмовими ухвалами з відповідним обґрунтуванням, тим самим унеможливлюючи їх оскарження.

Тому, скаржник просить повторно розглянути та задовольнити всі клопотання позивача і відхилити відповідне клопотання відповідача-1.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2025, апеляційна скарга в справі № 910/4030/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2026 у справі № 910/4030/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/4030/25. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/4030/25 призначено на 12.02.2026.

На адресу апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Згідно тверджень Федерації, з огляду на статус засновника та першого віце-президента ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" ОСОБА_1 була повністю обізнана з положеннями Статуту Федерації. Зокрема, ОСОБА_1 не могла не знати, що станом на 2004 рік строк повноважень першого віце-президента Федерації, згідно Статуту, становить 4 роки та не передбачає автоматичного продовження повноважень.

Відповідач-1 звернув увагу, що позивач вже з 2005 року, після заснування Федерації, перестав цікавитися діяльністю ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", втратив будь-який зв`язок з Федерацією, припинив брати участь в діяльності Громадської організації тощо. При цьому, у судовому засіданні 17.09.2025 позивач під час допиту судом фактично підтвердив всі обставини, які слугували підставою для його виключення з членів Федерації (неучасть у заходах, не сплата членських внесків, відсутність комунікації, неучасть в діяльності Федерації тощо).

На думку відповідача-1 відсутнім є порушене право позивача.

Розгляд справи відкладався, а в судових засіданнях оголошувалась перерва.

Апелянт та його представник в судовому засіданні 28.05.2026 вимоги апеляційної скарги підтримали та просили апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржувані рішення залишити без змін.

Відповідач-2 в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи ЦМУ МЮ України повідомлене належним чином, що підтверджується довідкою від 07.05.2026 про доставку електронного документа до електронного кабінета останнього.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка відповідача-2 судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності ЦМУ МЮ України, якого належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.

Також судовою колегією зазначається, що відзиву/письмових пояснень на апеляційну скаргу від відповідача-2 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача та представників апелянта та відповідача-1, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 03.09.2004 відбувся Установчий з`їзд Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" за участю засновників ( ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) та делегатів від місцевих осередків (15 осіб), на якому було вирішено:

- заснувати Громадську організацію "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- затвердити Статут Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати ОСОБА_2 . Президентом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати ОСОБА_1 . Першим Віцепрезидентом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати ОСОБА_5 Віцепрезидентом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати ОСОБА_4 Віцепрезидентом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати ОСОБА_6 . Генеральним секретарем Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати Виконавчий комітет Федерації у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ;

- обрати Ревізійну комісію у складі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Наведені рішення оформлені Протоколом № 1 Установчого з`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 03.09.2004.

ОСОБА_1 в позовній заяві зазначала, що в порушення вимог Статуту - членів Федерації: позивача не було повідомлено про проведення жодних Звітно-виборчих чи інших - чергових чи позачергових З`їздів Федерації належним чином та у визначений строк, що позбавило (як і інших членів Федерації) можливості брати участь в управлінні юридичною особою; приховується інформація про дійсний склад/перелік членів Федерації тощо, відповідно, якщо і проводилися З`їзди позаочі від членів Федерації (з порушенням права, передбаченого п.4.7.2. Статуту), то вказані З`їзди є неправомочними, а прийняті ними рішення не мають юридичної сили; строк повноважень ОСОБА_2 на посаді президента Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" закінчився 03 вересня 2008 року, проте З`їздом Федерації не було обрано до вказаної дати нового президента, як і не було проведено виборів президента Федерації взагалі, і відповідно, з того часу не було подано документів для державної реєстрації змін відомостей про органи управління Федерації, а державна реєстрація змін, проведена 07.02.2025, здійснена з порушенням вимог Конституції, законів України та статутних документів відповідача-1.

12.01.2008 на позачерговому З`їзді ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" ОСОБА_1 було виключено зі складу членів організації.

Водночас, позивач у позові вказував, що рішення Федерації від 12.01.2008 прийнято неправомочним органом, заочно без повідомлення про розгляд відповідного питання та про проведення позачергового з`їзду від 12.01.2008, відсутні підстави для виключення позивача зі складу членів організації, передбачені статутом, та відсутні підтвердження, що вказані в протоколі позачергового З`їзду особи приймали участь у вказаному З`їзді.

Також позивач наголошував, що як член Федерації, він також не повідомлявся про скликання З`їздів в 2008, 2013, 2017, 2021, 2025 роках щодо обрання керівних органів Федерації. Відповідно, на переконання позивача, вказані З`їзди скликано та проведено з порушенням вимог законодавства та статуту Федерації, відповідно, вони є недійсними.

Крім того, позивач стверджував, що в протоколі від 01.02.2025 зазначено про присутність 24 осіб, а не 21 особи, що свідчить про подання органу державної реєстрації недостовірної інформації, а відповідно, - підробку документу і, відповідно, про його недійсність/недостовірність.

При цьому, як зазначав позивач, в протоколі від 01.02.2025 вказано, що всі 24 особи були присутні в місці проведення З`їзду та голосували по кожному питанню порядку денного З`їзду від 01.02.2025.

Разом з тим, позивач стверджував, що в протоколі від 01.02.2025 не зазначено загальну кількість членів Федерації, що свідчить про той факт, що відсутнє підтвердження правомочності З`їзду від 01.02.2025, навіть виходячи з самого тексту протоколу, що свідчить про факт неправомочності вказаного З`їзду 01.02.2025 і, тим самим, недійсності відповідних рішень від 01.02.2025.

Щодо позовної вимоги про скасування реєстраційної дії від 07.02.2025 позивач вказував, що 07 лютого 2025 року головним спеціалістом відділу державної реєстрації громадських формувань у місті Києві Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (державним реєстратором) Корнійчук А.В. проведено державну реєстрацію змін до відомостей Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме:

- Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого);

- Зміна місцезнаходження юридичної особи;

- Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи;

- Зміна відомостей про членів керівних органів громадського формування;

- Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи;

- Зміна мети діяльності громадського формування;

- Зміна установчих документів.

Номер реєстраційної дії 1000671070008001420.

Позивач вважає, що дана реєстраційна дія проведена на підставі недійсного документу та з порушенням ст. 19 Конституції України, п.п. 3, 8 ч. 1 ст. 4, п.п. 1-3 ч. 2 ст. 6, п. 6 ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 25, п. 2 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивач звернувся до господарського суду з вимогами:

- визнати недійсним рішення позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), в частині виключення ОСОБА_1 з членів Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що оформлено протоколом позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019) від 12.01.2008 за № 1-П;

У відзиві на позов відповідач-1 проти позову заперечував зазначивши, що позивач жодним чином не аргументував, яким чином, у зв`язку з чим та в який спосіб відповідач-1 порушив його права та/або інтереси. Громадська організація акцентувала, що ОСОБА_1 не була і не могла бути присутньою на відповідних З`їздах, оскільки з 2008 року не є членом ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд".

Подібні за змістом доводи та заперечення наведені позивачем та відповідачем-1 у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 915/1153/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 28.11.2019 у справі № 234/19750/18, від 24.06.2020 у справі № 202/7415/16-ц, від 04.11.2020 у справі № 392/716/16-ц, від 25.11.2020 у справі № 530/1856/18, від 23.06.2020 у справі № 910/2726/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17 тощо).

Згідно з частиною 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За ч. 6 ст. 96-1 ЦК України корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

Права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства (ч. 1 ст. 96-1 ЦК України).

Як вже зазначалось, 03.09.2004 відбувся Установчий з`їзд Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" за участю засновників ( ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) та делегатів від місцевих осередків (15 осіб), на якому було вирішено:

- заснувати Громадську організацію "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд";

- обрати Виконавчий комітет Федерації у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ;

- обрати Ревізійну комісію у складі: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Згідно з п. 1.1 Статуту Громадська організація "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" є всеукраїнською громадською організацією, яка об`єднує громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства для задоволення та захисту законних спортивних, соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів.

Федерація утворюється та діє на засадах неприбутковості, масовості, добровільності, рівноправності її членів, самоврядування, законності та гласності (п. 1.4 Статуту).

Федерація є юридичною особою з моменту її державної реєстрації у встановленому чинним законодавством порядку (п. 3.1 Статуту в редакції 2004 року).

Членство в Федерації є добровільним, може бути індивідуальним та колективним. У Федерації встановлюється фіксоване членство (п. 4.1 Статуту).

Колективними членами Федерації можуть бути колективи громадських організацій, підприємств, установ та організацій, що легалізовані у встановленому законодавством України порядку, які визнають Статут, завдання та напрями діяльності Федерації, цілі та завдання яких не суперечать цілям та завданням Федерації (п. 4.4 Статуту).

Індивідуальними членами Федерації на засадах рівноправності можуть бути громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які досягли 14 років та перебувають в Україні на законних підставах, визнають Статут, завдання і напрями діяльності Федерації (п. 4.2 Статуту).

Прийом індивідуальних та колективних членів здійснюється за рішенням Виконкому Федерації згідно поданого звернення кандидата (п. 4.5 Статуту).

Виключення з членів Федерації здійснюється на підставі звернення члена у порядку, передбаченому для вступу. У випадку порушення норм Статуту, вчинення дій, що завдають шкоди Федерації, може відбуватися примусове виключення індивідуальних та колективних членів за поданням Президента Федерації Виконкомом, якщо таке рішення буде підтримано більшістю членів Федерації (п. 4.6 Статуту).

Члени Федерації мають право: брати участь у заходах, які проводяться Федерацією; право обирати та бути обраними до органів управління Федерації; вносити пропозиції та зауваження щодо діяльності Федерації; отримувати інформацію про діяльність Федерації та її органів управління (пп. 4.7.1 - 4.7.4 п. 4.7 Статуту).

Члени Федерації зобов`язані: дотримуватися Статуту Федерації, виконувати рішення органів управління Федерації, прийняті у межах їх компетенції; брати активну участь та не перешкоджати діяльності Федерації, дбати про імідж Федерації своєчасно сплачувати членські внески, порядок сплати яких встановлюється Положенням, яке затверджується Виконкомом Федерації (пп. 4.8.1 - 4.8.3 п. 4.8 Статуту).

Керівництво Федерацією здійснюють З`їзд, Виконавчий комітет, Президент, Перший Віце-Президент, Віцепрезиденти, Генеральний секретар, Ревізійна комісія (п. 5.1 Статуту).

Вищим органом управління Федерації є З`їзд. Він складається з членів Федерації проводить свої засідання не менше одного разу на чотири роки (п. 5.2 Статуту).

До виключної компетенції З`їзду Федерації відносяться наступні питання: затвердження Статуту Федерації; затвердження змін та доповнень до Статуту Федерації; обрання на чотири роки та переобрання Президента, Першого Віцепрезидента, Віцепрезидентів, Генерального секретаря, членів Виконавчого комітету, Ревізійної комісії (пп 5.3.1, 5.3.2, 5.3.5 п. 5.3 Статуту).

Позачергове засідання З`їзду Федерації скликається на вимогу Президента або не менш, як однієї третини членів Федерації (п. 5.5 Статуту).

Виконавчий комітет Федерації (надалі - Виконком) обирається строком на 4 роки з членів Федерації З`їздом Федерації, на якому визначається його кількісний склад та є керівним органом Федерації в період між з`їздами (п. 5.9 Статуту).

Виконком Федерації складається з: Президента Федерації; Першого Віцепрезидента; Двох Віцепрезидентів; Генерального секретаря Федерації; інших членів, які можуть бути обрані З`їздом (пп. 5.10.1 - 5.10.5 п. 5.10 Статуту).

Президент Федерації обирається З`їздом Федерації строком на 4 роки. Президент може обиратися на будь-який наступний чотирирічний термін (п. 5.15 Статуту).

Перший Віцепрезидент може обиратися на будь-який наступний чотирирічний термін, рішення про що приймається З`їздом Федерації (п. 5.3.5 Статуту).

Закон України "Про об`єднання громадян" визначав право громадян на свободу об`єднання є невід`ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об`єднань.

За ст.ст. 3, 9, 13 "Про об`єднання громадян" громадською організацією є об`єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Об`єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об`єднань громадян належать об`єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. До місцевих об`єднань належать об`єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об`єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави. Об`єднання громадян діє на основі статуту або положення (далі - статутний документ). Статутний документ об`єднання громадян повинен містити: 1) назву об`єднання громадян (повну, а також скорочену відповідно до частини третьої статті 12-1 цього Закону), його статус та юридичну адресу; 2) мету та завдання об`єднання громадян; 3) умови і порядок прийому в члени об`єднання громадян, вибуття з нього; 4) права і обов`язки членів (учасників) об`єднання; 5) порядок утворення і діяльності статутних органів об`єднання, місцевих осередків та їх повноваження; 6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об`єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; 7) порядок внесення змін і доповнень до статутного документа об`єднання; 8) порядок припинення діяльності об`єднання і вирішення майнових питань, пов`язаних з його ліквідацією. У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об`єднання громадян. Статутний документ об`єднання громадян не повинен суперечити

законодавству України.

На зміну Закону України "Про об`єднання громадян" Верховною Радою України прийнято Закон України "Про громадські об`єднання".

Так, правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань врегульовано Законом України "Про громадські об`єднання", який набрав чинності 19.04.2012 та введений в дію з 01.01.2013 (далі - Закон України "Про громадські об`єднання"; Закон № 4572-VI).

Відповідно до пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного закону визнано такими, що втратили чинність з дня введення цього Закону в дію Закон України "Про об`єднання громадян"; постанову Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про об`єднання громадян".

Згідно пункту 4 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про громадські об`єднання" громадські організації, їх спілки (союзи, асоціації, інші об`єднання громадських організацій), легалізовані на день введення цього Закону в дію шляхом реєстрації або повідомлення про заснування, не потребують відповідно перереєстрації або повторного подання документів для повідомлення. Статути (положення) громадських організацій, спілок громадських організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом протягом п`яти років з дня введення його в дію. Реєстрація змін до статуту (положення), пов`язаних з введенням цього Закону в дію, здійснюється без справляння плати за реєстраційні дії протягом п`яти років з дня введення цього Закону в дію.

Статтею 3 Закону України "Про громадські об`єднання" встановлено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності (частина 1). Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому (частина 2). Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом (частина 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадські об`єднання" членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадські об`єднання" засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років.

В силу ч. 1 ст. 11 Закону України "Про громадські об`єднання" статут громадського об`єднання має містити відомості про: 1) найменування громадського об`єднання та за наявності - скорочене найменування; 2) мету (цілі) та напрями його діяльності; 3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об`єднанні, права та обов`язки його членів (учасників); 4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадського об`єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об`єднання, та її заміни (для громадських об`єднань, що не мають статусу юридичної особи); 5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об`єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв`язку; 6) порядок звітування керівних органів громадського об`єднання перед його членами (учасниками); 7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг; 8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об`єднання; 9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання (у разі їх створення громадським об`єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи); 10) порядок внесення змін до статуту; 11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об`єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.

Громадське об`єднання, зареєстроване в установленому законом порядку, може мати всеукраїнський статус за наявності у нього відокремлених підрозділів у більшості адміністративно-територіальних одиниць, зазначених у частині другій статті 133 Конституції України, і якщо таке громадське об`єднання підтвердило такий статус у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (ст. 19 Закону України "Про громадські об`єднання").

Як встановлено згідно матеріалів справи, при створенні ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" в 2004 році ОСОБА_1 було обрано на посаду першого віце-президента, строк повноважень якого, згідно Статуту, становив 4 роки та не передбачав автоматичного продовження повноважень.

Тобто, після закінчення 4-річного строку з моменту обрання позивач втратив посаду першого віце-президента федерації та у передбаченому Статутом порядку позивач не ініціював вирішення питання щодо переобрання його на зазначену посаду.

Протилежного до суду не надано.

В силу п. 4.8 Статуту члени Федерації зобов`язані дотримуватись Статуту.

Поряд із цим, перший віце-президент Федерації здійснює функції по управлінню Федерацією (п. 15.19 Статуту).

Тобто, ОСОБА_1, з огляду на приписи Закону України "Про об`єднання громадян" та Статуту Федерації, обіймаючи посаду першого віце-президента Федерації, повинна була бути обізнаною як щодо того, коли спливає термін її повноважень, а також обізнаною з процедурою набуття статусу члена Федерації, обов`язками члена Федерації, що передбачені п. 4.8. Статуту Федерації (в редакції станом на 2004 рік), зокрема:

1) виконувати рішення органів управління Федерації, прийняті в межах їх компетенції;

2) брати активну участь та не перешкоджати діяльності Федерації; дбати про імідж Федерації;

3) своєчасно сплачувати членські внески.

Тим самим, очевидним є також той факт, що позивач, як засновник Федерації, чітко знав порядок обрання органів управління Федерацією, періодичність та порядок скликання З`їздів Федерації тощо.

На це, як вважає судова колегія, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.

12.01.2008 відбувся З`їзд Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", рішення якого оформлені Протоколом № 1-П З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд".

Оригінал протоколу від 12.01.2008 № 1-П З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" був втрачений, тому був виготовлений дублікат, про що відповідачем-1 були надані відповідні пояснення.

Доказів того, що зазначений дублікат протоколу є підробленим документом чи містить неправдиву інформацію, позивачем не надано.

З огляду на зазначене, дублікат протоколу № 1-П З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 12.01.2008 є належним доказом у справі.

На вирішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" 12.01.2008 було поставлено питання про виключення ОСОБА_1 з членів Федерації.

Зокрема, слухали ОСОБА_2 , який поінформував про стан справ у Виконкомі Федерації; пасивність та бездіяльність окремих членів Федерації в роботі Федерації та її керівних органів.

У протоколі № 1-П З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" зазначено, що ОСОБА_2 поінформував, що член Федерації ОСОБА_1 з липня 2005 року фактично припинила будь-які контакти з Федерацією та не приймала участь в роботі та заходах Федерації. При цьому зафіксовано, що ОСОБА_1, зокрема:

1) в 2005 році не заявляла свою команду на участь у першому чемпіонаті України з черліденгу, що відбувся в жовтні 2005 року в Харкові,

2) не приймала участі в організації чемпіонату України з черліденгу,

3) не була присутня на чемпіонаті України з черліденгу особисто,

4) не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до участі у чемпіонаті світу з черліденгу 2005 року в Токіо (Японія),

5) не заявляла свою команду на участь у чемпіонатах України з черліденгу у 2006 та 2007 роках,

6) не приймала участі в організації чемпіонатів України з черліденгу,

7) не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до участі у чемпіонаті Європи з черліденгу 2006 року в Осло (Норвегія),

8) не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до участі у І Європейських спортивних іграх, що відбулися в Києві в липні 2007 році за участю провідних збірних Європи,

9) не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до чемпіонату світу з черліденгу, що проходив восени 2007 року в Гельсінкі (Фінляндія),

10) не брала участі і в інших заходах Федерації та роботі її керівних органів.

ОСОБА_4 запропонував виключити ОСОБА_1 з членів Федерації на підставі п.п. 4.8.2, 5.2. Статуту Федерації у зв`язку з тим, що з липня 2005 року вона не приймала будь-якої участі в діяльності Федерації.

Голосували:

"ЗА" - 100% (присутніх на З`їзді);

"ПРОТИ"- 0%;

"УТРИМАЛИСЬ" - 0%.

Рішення було прийнято одностайно.

З огляду на вказані у спірному Протоколі № 1-П від 12.01.2008 причини виключення ОСОБА_1 з членів Федерації, судом 1-ої інстанції було поставлено питання особисто позивачу в судовому засіданні 17.09.2025.

На питання місцевого господарського суду ОСОБА_1 повідомила, що в 2005 році хотіла заявити свою команду на участь у першому чемпіонаті України з черліденгу, що відбувся в жовтні 2005 року в Харкові, проте низка обставин не дали їй цього зробити; не приймала участі в організації чемпіонату України з черліденгу; не була присутня на чемпіонаті України з черліденгу особисто; не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до участі у чемпіонаті світу з черліденгу 2005 року в Токіо (Японія); заявляла свою команду в 2008 та в 2009 роках на участь у чемпіонатах, проте не заявляла свою команду на участь у чемпіонатах України з черліденгу у 2006 та 2007 роках; не приймала участі в організації чемпіонатів України з черліденгу; не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до участі у чемпіонаті Європи з черліденгу 2006 року в Осло (Норвегія); не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до участі у І Європейських спортивних іграх, що відбулися в Києві в липні 2007 році за участю провідних збірних Європи та не приймала участі у підготовці збірної України з черліденгу до чемпіонату світу з черліденгу, що проходив восени 2007 року в Гельсінкі (Фінляндія), оскільки в липні та восени 2007 ОСОБА_1 була вагітна та перебувала на відпочинку.

Таким чином, у судовому засіданні 17.09.2025 ОСОБА_1 під час відповіді на запитання суду фактично підтвердила наявність всіх 10 пунктів підстав позбавлення останньої членства в ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд".

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання нею обов`язків члена Федерації (сплата членських внесків тощо), реалізацію нею прав члена Федерації.

Зворотнього матеріали справи не містять.

За таких обставин, судовою колегією враховується, що з огляду на втрату статусу члена ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" ОСОБА_1 не могла приймати (і не приймала) участі в діяльності відповідача-1, включаючи участь в обранні до його керівних органів.

Рішення про виключення позивача з числа членів Федерації було прийняте вищим органом управління ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" - З`їздом.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів (з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності) - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).

Отже, з огляду на положення Закону України "Про об`єднання громадян" та Статуту Федерації, з урахуванням зазначених обставин справи, на переконання колегії суддів обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про недоведеність належними та допустимими, в силу ст.ст. 76, 77 ГПК України, доказами заявлених вимог про визнання недійсними рішення позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" в частині виключення ОСОБА_1 з членів Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що оформлено протоколом позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд"(код 33299019) від 12.01.2008 за № 1-П.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформленого протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019) від 30.08.2008 за № 2, колегія вказує на таке.

Відповідачем-1 надані пояснення відносно дублікату протоколу рішення № 2 З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", зокрема, останній зазначив, що даний протокол був втрачений, тому був виготовлений дублікат.

Доказів того, що зазначений дублікат протоколу рішення № 2 є підробленим документом чи містить неправдиву інформацію, позивачем не надано.

З урахуванням вказаного, дублікат протоколу № 2 З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 30.08.2008 є належним доказом у справі.

Водночас, позивач не довів, належними засобами доказування, що рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 30.08.2008 за № 2, порушують його права.

Крім того, позивачем не доведено, що задоволення цих позовних вимог відновить його порушене суб`єктивне право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.

У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у справах №№: 922/2652/17 та 922/2155/18, суд може захистити порушене право шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту права, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто є ефективним способом захисту і виключає надалі необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 904/9070/21.

Реалізуючи передбачене Конституцією України та законами право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, водночас порушене право має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи.

Наведене вище узгоджується з усталеною позицією Верхового Суду, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі № 9901/283/19.

Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 по справі № 320/6373/16 вказав, що звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів особи, тому вона має довести (а суд - встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.

Відповідно до позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 15.08.2019 по справі № 1340/4630/18, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вмотивованими висновки суду попередньої інстанції про те, що позивач не довів, що рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", оформлене протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 30.08.2008 за № 2 реально порушує його права.

Додатково, з огляду на аргументи апеляційної скарги, судовою колегією приймається до уваги, що ОСОБА_1 зверталась до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" про визнання повноважень президента громадської організації припиненими, визнання повноважень першого віце-президента та члена виконавчого комітету громадської організації чинними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/981/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що: матеріали справи не містять належних та допустимих доказів припинення з 04.09.2008 повноважень ОСОБА_2 як Президента Федерації; станом на час розгляду справи по суті керівником (президентом) Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" є ОСОБА_2, якого обрано 01.02.2025 З`їздом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" Президентом Федерації строком на 6 років, відомості про що внесено до ЄДР. Тобто, повноваження ОСОБА_2 чинні з 01.02.2025 протягом 6 років; позивача було обрано Першим Віцепрезидентом строком на 4 роки, жодних належних доказів, що ОСОБА_1 було обрано Першим Віцепрезидентом на новий строк (зокрема, рішення З`їзду Федерації) матеріали справи не містять; станом на час розгляду справи по суті Першим Віцепрезидентом та членами Виконавчого комітету є інші особи. Натомість ОСОБА_1 не входить до складу Виконавчого комітету, обраного на З`їзді Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", проведеному 01.02.2025; станом на час вирішення справи по суті відбувся З`їзд Федерації, який серед іншого прийняв рішення про обрання Президента, Першого Віцепрезидента, Віцепрезидентів, Генерального секретаря та вніс зміни до Статуту Федерації шляхом викладення Статуту в новій редакції. Нова редакція Статуту Федерації була зареєстрована Міністерством юстиції, при цьому не встановлено невідповідності нової редакції Статуту Федерації вимогам чинного законодавства України, докази протилежного в матеріалах справи відсутні; у п. 4 прохальної частини позовної заяви позивач просив зобов`язати відповідача привести Статут Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" у відповідність з Законом України "Про громадські об`єднання", Податковим кодексом України та іншими вимогами законодавства (вимога-4), однак при цьому не зазначено, який саме Статут Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" позивач просить привести у відповідність до вимог законодавства, враховуючи, що матеріали справи містять Статут, затверджений установчим З`їздом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", Протокол № 1 від 03.09.2004, та Статут (нова редакція), затверджений З`їздом Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", Протокол № 6 від 01.02.2025. Крім того, позивачем чітко не зазначалось про потребу привести Статут у відповідність до яких саме вимог/норм Закону України "Про громадські об`єднання", Податкового кодексу України та яких саме інших вимог законодавства. Отже, наведена позовна вимога викладена позивачем не чітко, уточнення її змісту позивачем суду не подавались.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 у справі № 910/981/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/981/25 задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 у справі № 910/981/25 скасовано та прийнято нове, яким також відмовлено Рожковій О.С. у задоволенні позову.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними рішень З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", оформлені протоколами З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 26.01.2013 за № 3; від 24.02.2017 за № 4 та від 06.02.2021 за № 5, апеляційний господарський суд зазначає.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах судової та реєстраційної справ відсутні оригінали чи копії рішень З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", оформлені протоколами З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 26.01.2013 за № 3; від 24.02.2017 за № 4 та від 06.02.2021 за № 5.

Позивач зазначені рішення суду не надав, відповідач-1 наявність цих рішень заперечує.

Таким чином, суд позбавлений можливості дослідити зміст оскаржуваних рішень та наявність обставин, які порушують права позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для розгляду справи обов`язковою умовою є наявність доказів та рішень, які позивач просить визнати недійсними.

Якщо в матеріалах справи відсутнє рішення, яке позивач просить визнати недійсним, судова практика вказує на те, що у такому випадку суду слід відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не надав доказів його існування. У випадку, коли сторона не надала належних доказів, позов не може бути задоволений, оскільки позивач не довів, що такий правочин взагалі існував.

Більше того, звернення до суду з вимогою про визнання недійсним рішення, яке відсутнє в матеріалах справи, може бути кваліфіковане як вибір неналежного способу захисту, що є підставою для відмови у позові.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 7 квітня 2021 року в справі № 924/199/20.

Тому, як вважає судова колегія, відповідають фактичним обставинам справи висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсними рішень З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", оформлені протоколами З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 26.01.2013 за № 3; від 24.02.2017 за № 4 та від 06.02.2021 за № 5.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 01.02.2025 за № 6, та скасування державної реєстрації змін до відомостей Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.02.2025 № 1000671070008001420, проведену державним реєстратором Анною Корнійчук - головним спеціалістом відділу державної реєстрації громадських формувань у місті Києві Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), то колегія суддів вказує наступне.

01.02.2025 відбувся З`їзд Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", рішення якого оформлені Протоколом № 6 З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд". На З`їзді, проведеному 01.02.2025, були присутні більше 3/4 членів громадської організації, реєстр присутніх є додатком до Протоколу № 6 від 01.02.2025.

Згідно п. 5.7 Статуту Федерації Головою З`їзду є Президент Федерації ОСОБА_2

На З`їзді, проведеному 01.02.2025, вирішили, зокрема:

- внести зміни до Статуту Федерації шляхом викладення Статуту в новій редакції, враховуючи необхідність приведення Статуту до нового законодавства, зміни в найменуванні, меті діяльності Федерації, та затвердити редакцію Статуту Федерації (сьоме питання порядку денного);

- звільнити з посад весь склад органів управління Федерації (в тому числі членів Виконавчого комітету, Президента, Першого Віцепрезидента, Віцепрезидентів, Генерального секретаря) та членів Ревізійної комісії у зв`язку з закінченням термінів повноважень (восьме питання порядку денного);

- обрати Президентом Федерації строком на 6 років ОСОБА_2 (дев`яте питання порядку денного);

- затвердити кількісний склад Виконавчого комітету Федерації у кількості 5 (п`яти) осіб (десяте питання порядку денного);

- обрати ОСОБА_17 Першим Віцепрезидентом Федерації строком на 6 років (одинадцяте питання порядку денного);

- обрати Віцепрезидентами Федерації строком на 6 років ОСОБА_4 та ОСОБА_16 (дванадцяте питання порядку денного);

- обрати Генеральним Секретарем Федерації ОСОБА_10 строком на 6 років (тринадцяте питання порядку денного);

- вжити заходів щодо виключення даних про засновників Федерації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР), а саме виключити з ЄДР інформацію про наступних осіб як засновників: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (шістнадцяте питання порядку денного); уповноважити Голову і Секретаря З`їзду ( ОСОБА_2 та ОСОБА_11 відповідно) на підписання протоколу цього З`їзду та Статуту Федерації в новій редакції.

Державним реєстратором Корнійчук А. - головним спеціалістом відділу державної реєстрації громадських формувань у місті Києві Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) за результатами розгляду заяви та документів, поданих ОСОБА_2 06.02.2025, було прийнято рішення про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу Громадська організація "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.02.2025 № 441, на підставі якого було проведено відповідну державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу № 1000671070008001420.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанови КГС ВС від 20.03.2018 у справі № 916/375/17; від 16.10.2019 у справі № 909/556/18; від 01.09.2022 у справі № 922/2402/21, від 19.04.2023 у справі № 916/4097/21; від 06.09.2023 у справі № 910/1942/22).

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України (постанови КГС ВС від 10.05.2018 у справі № 909/597/17; від 17.07.2018 у справі № 916/2386/17; від 30.04.2020 у справі №924/497/19; від 11.03.2021 у справі №925/510/20; від 12.07.2023 у справі № 924/641/20; від 02.11.2023 у cправі № 918/919/22).

Існування презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи прямо випливає з правової природи таких рішень, які є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не можуть за будь-яких підстав автоматично вважатися недійсними за відсутності відповідного судового рішення. До моменту визнання рішення недійсним в судовому порядку юридична сила такого рішення не може ставитися під сумнів. Отже, презумпція легітимності, яка закріплює обов`язковість та дійсність рішень органів управління товариств, покликана сприяти правовій визначеності у діяльності юридичної особи (постанова КГС ВС від 03.08.2023 у cправі № 916/3610/21).

Станом на час розгляду даної справи по суті рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що оформлені протоколом З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" № 6 від 01.02.2025, та здійснена на їх підставі державна реєстрація змін до відомостей Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 07.02.2025 № 1000671070008001420 є чинними.

Протилежні докази в матеріалах справи відсутні.

Питання формування керівних органів та статутних документів ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" жодним чином не стосуються прав та інтересів позивача, який не є членом організації.

Крім того, позивач не була і не могла бути присутньою на цих З`їздах, оскільки, як вже зазначалось, з 2008 року позивач не є членом ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд".

За таких обставин, судова колегія висновується про правильність висновків суду 1-ої інстанції, що вимоги позивача про визнання недійсними рішення З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), оформлені протоколом З`їзду громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" від 01.02.2025 за № 6 та скасування державної реєстрації змін до відомостей Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд", що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.02.2025 № 1000671070008001420, проведену державним реєстратором Анною Корнійчук - головним спеціалістом відділу державної реєстрації громадських формувань у місті Києві Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), - є необґрунтованими.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 16.11.2022 № 911/3135/20, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19).

Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 906/283/20, від 26.04.2023 у справі № 924/438/22, від 20.06.2023 у справі № 906/129/21, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 27.06.2023 у справі № 924/1351/20 (924/493/22), від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17, від 04.07.2023 у справі № 904/9132/21, від 18.07.2023 у справі № 908/1845/21, від 25.07.2023 у справі № 910/7826/21).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Абзацом 12 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Характер вимоги позивача про захист права визначається характером порушеного чи оспорюваного права або інтересу, зміст і призначення якого, в основному, і визначає спосіб його захисту.

За частинами першою, другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту, визначений законом або договором у розумінні статті 5 ГПК України - це спосіб захисту, передбачений законами України або договором, або не передбачений ними, але такий, що не суперечить законам України.

Системний аналіз положень наведених норм свідчить, що позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.

Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного цивільного права та інтересу.

Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорювання та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 18.01.2013 у справі № 488/2807/17, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

Позивач вправі обирати будь-який із передбачених частиною другою статті 16 ЦК України способів захисту, а також способи захисту, передбачені договором або іншим законом. Проте не кожен спосіб захисту за своїми властивостями може бути застосований в окремо визначених конкретних правовідносинах (конкретній правовій ситуації).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Отже, належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).

Звідси, належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб`єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

З огляду на вищевикладене, судова колегія висновується, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції.

У свою чергу, з огляду на зазначені висновки щодо суті спору, судовою колегією критично оцінюються доводи апелянта щодо помилковості висновків суду попередньої інстанції про недоведеність та необґрунтованість, за викладених у позові підстав, порушення відповідачами прав позивача.

В межах зазначених позивачем процесуальних порушень, пов`язаних з відмовою місцевого господарського суду в задоволенні клопотань ОСОБА_1 , а також задоволення клопотань відповідача-1 всупереч заперечень позивача, колегія суддів вказує наступне.

В частині клопотання апелянта про витребування доказів від 01.04.2025 та заяви від 07.05.2025 про доповнення такого клопотання.

У клопотанні позивач просив:

1) витребувати від Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (ідентифікаційний код: 33299019);

2) витребувати від Державної прикордонної служби України: 2.1. Інформацію про те, коли востаннє - в яку дату з України виїжджала/перетинала кордон України громадянка України ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та в яку дату громадянка України ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в`їжджала в Україну/перетинала кордон України і відповідно, чи перебувала 01.02.2025 в Україні ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); 2.2. Інформацію про те, коли востаннє - в яку дату з України виїжджала/перетинала кордон України громадянка України ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та в яку дату громадянка України ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в`їжджала в Україну/перетинала кордон України і відповідно, чи перебувала 01.02.2025 в Україні ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); 2.3. Інформацію про те, коли востаннє - в яку дату з України виїжджала/перетинала кордон України громадянка України ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та в яку дату громадянка України ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) в`їжджала в Україну/перетинала кордон України і відповідно, чи перебувала 01.02.2025 в Україні ОСОБА_14 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

3) витребувати від відповідача 1 - Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд":

3.1. Протокол позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019) від 12.01.2008 р. за № 1-П, в т.ч. з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді;

3.2. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2008 році, в т.ч. з питання про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді;

3.3. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2013 році, в т.ч. з питання про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді;

3.4. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2017 році, в т.ч. з питання про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді;

3.5. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2021 році, в т.ч. з питанням про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді;

3.6. Інформацію про кількість членів та копії документів на підтвердження кількості членів (заяв про вступ в члени організації та рішень уповноваженого органу про прийом членів організації та про виключення з членів організації) Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019) за період з 09.03.2004 по 06.02.2025 та станом на 03.09.2004, станом на 01.01.2008, станом на 12.01.2008, станом на 01.01.2013, станом на 01.01.2017, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2025, станом на 01.02.2025, а також станом на дати скликання З`їздів та на дати проведення З`їздів, в т.ч. позачергового З`їзду 12.01.2008, З`їзду 2008 року, З`їзду 2013 року, З`їзду 2017 року, З`їзду 2021 року, З`їзду 01.02.2025, з метою визначення правомочності всіх З`їздів Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019) в разі, якщо вони проводилися/відбулися;

3.7. Документи та рішення про скликання зазначених вище З`їздів, в т.ч. позачергового З`їзду 12.01.2008, З`їзду 2008, З`їзду 2013, З`їзду 2017, З`їзду 2021, З`їзду 01.02.2025 та всіх повідомлень (в т.ч. направлених Рожковій О.С. та іншим членам Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд") про порядок денний, дату, час та місце проведення відповідних/кожного із З`їздів Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019).

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового дослідження.

Виходячи зі змісту ст. 73 ГПК України належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

У підготовчому засіданні 21.05.2025, заслухавши думку присутніх представників сторін та дослідивши матеріали справи, враховуючи, що докази є необхідними для забезпечення справедливого, повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, встановлення всіх обставин, що мають істотне значення для розгляду справи, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання позивача про витребування додаткових доказів у справі та витребував докази, зазначені в п. 1, п.п. 3.1-3.5, 3.7 клопотання.

В наведеному колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 13 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 № 614, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за № 1319/38655 (далі - Положення) інформація (відомості) про осіб, які перетнули державний кордон України, в?їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, що обробляється в Базі даних, є інформацією з обмеженим доступом, а саме конфіденційною інформацією (персональними даними). Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься в Базі даних, здійснюються відповідно до законодавства.

Згідно адвокатського запиту № 25/03/25 від 25.03.2025 запитувалась інформація, в т.ч. щодо перебування відповідних осіб у конкретну дату на території України.

За ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В силу ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу з баз персональних даних за згодою суб?єкта персональних даних.

За п. 9 Положення у Базі даних обробляється така інформація:

1) загальні відомості про особу, яка перетнула державний кордон України, в`їхала на тимчасово окуповану територію України або виїхала з такої території (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), число, місяць, рік народження, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності), стать, громадянство);

2) реквізити документів, що дають право на перетинання державного кордону України, в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з такої території (тип, серія та/або номер документа, що посвідчує особу), реквізити візи та інші реквізити з документів, що підтверджують право на перетинання державного кордону України;

3) напрямок перетинання державного кордону України, в`їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з такої території;

4) відібрані біометричні дані іноземців та осіб без громадянства;

5) системна інформація (дата і час внесення інформації, прізвище та ініціали користувача, системне ім`я користувача, назва пункту пропуску (пункту контролю, контрольного пункту в`їзду-виїзду), мітка про ідентифікацію особи за базами даних доручень уповноважених державних органів, інших баз даних.

Згідно відповіді № 19/25895-25-Вих від 28.03.20205 Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України унеможливленим є надання інформації щодо перебування відповідних фізичних осіб на території України або за її межами, оскільки Державною прикордонною службою України обліковується інформація щодо фактів перетинання державного кордону України у напрямках «виїзд» та «в?їзд» особою, яка надається в порядку та в спосіб, визначені Положенням.

При цьому, доказів вжиття заходів для отримання запитуваної інформації від відповідних фізичних осіб, за їх згодою, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Щодо відмови в задоволенні клопотання позивача про об`єднання справ: № 910/4030/25 та № 910/981/25.

У підготовчому засіданні 21.05.2025 місцевим господарським судом було поставлено на розгляд клопотання про об`єднання справ № 910/4030/25 та № 910/981/25 в одне провадження. Представник позивача підтримав дане клопотання, просив його задовольнити. Представник відповідача 1 заперечував щодо задоволення даного клопотання. Представник відповідача 2 залишив вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Так, заслухавши думку присутніх представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника позивача щодо об`єднання справ № 910/4030/25 та № 910/981/25 в одне провадження, у зв`язку з необґрунтованістю та відсутністю підстав.

В межах вказаного судова колегія акцентує, що за ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Поряд із цим, за ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Крім того, за ч.ч. 1, 2 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Тому, зважаючи, що правила ст. 173 ГПК України не встановлюють для суду імперативного припису для об`єднання в одне провадження декількох справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача, враховуючи, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, колегія судді відхиляє, як необґрунтовані, твердження апелянта про порушення судом І-ої інстанції вимог процесуального права: ч.ч. 4, 7 ст. 75, ст. 173 ГПК України.

В свою чергу, з урахуванням правил, визначених ч.ч. 4, 7 ст. 75, ст. 173 ГПК України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про об`єднання справ: № 910/4030/25 та № 910/981/25 в одне провадження.

Стосовно клопотання позивача про виклик і допит свідків.

У підготовчому засіданні 21.05.2025 суд першої інстанції, заслухавши думку присутніх представників сторін та дослідивши матеріали справи, ухвалив відмовити у клопотанні представника ОСОБА_1 про виклик та допит свідків.

Колегія суддів вказує, що відповідно до ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Частиною 1 статті 89 ГПК України визначено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Таким чином, для того щоб визначити необхідність виклику свідка в судове засідання, останнім повинна бути подана заява з дотриманням приписів статті 88 ГПК України, а у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти суд викликає свідка для допиту.

У той же час, до заяви про виклик свідків позивачем не було додано жодної письмової заяви вказаних в ній осіб, складеної у відповідності з вимогами 88 ГПК України.

Відповідних заяв не додано й на стадії апеляційного провадження.

Беручи до уваги вказане, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про виклик і допит свідків.

Щодо клопотання позивача про виключення з числа доказів копії Протоколу позачергового З`їзду від 12.01.2008 № П-1.

Згідно клопотання позивача, надана відповідачем-1 копія протоколу від 12.01.2008 позачергового З`їзду за № П-1 громадської організації «Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд» не спростовує доводів позивача, викладених у позові щодо суті спору.

10.09.2025 у підготовчому засіданні суд 1-ої інстанції протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про виключення протоколу з числа доказів.

Судова колегія зазначає, що за ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Правові висновки щодо застосування правил, передбачених ч. 11 ст. 80 ГПК України, зокрема суб`єкта, якому надано право порушувати питання щодо виключення документа з числа доказів, викладені у постанові Верховного Суду від 16 червня 2025 року в справі № 922/875/23.

Копію протоколу від 12.01.2008 подано до місцевого господарського суду відповідачем-1, а не позивачем.

За таких обставин, позивач не мав підстав ставити питання про виключення Протоколу позачергового з`їзду від 12.01.2008 № П-1 з числа доказів, оскільки положеннями частини одинадцятої статті 80 ГПК таке право надано лише особі, яка подала цей протокол.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відхилення клопотання позивача про виключення з числа доказів копії Протоколу позачергового З`їзду від 12.01.2008 № П-1.

За наведеного, судова колегія вказує на відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про виключення з числа доказів копії Протоколу позачергового З`їзду від 12.01.2008 № П-1.

Щодо заперечень позивача про долучення судом попередньої інстанції поданих відповідачем-1 доказів, в т.ч. дублікатів протоколів Федерації, то колегією суддів зазначається, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За ст. 42 ГПК України учасники справи мають право: 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).

Згідно ч. 7 ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

За ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 витребувано у строк до 20.06.2025 від відповідача 1 - Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 45, кв. 37): 1. Протокол позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019) від 12.01.2008 р. за № 1-П, в т.ч. з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді; 2. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2008 році, в т.ч. з питанням про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді; 3. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2013 році, в т.ч. з питанням про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді; 4. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2017 році, в т.ч. з питанням про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді; 5. Протокол З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019), проведеного в 2021 році, в т.ч. з питанням про вибори президента та/або інших статутних органів організації/органів управління організації, з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді; 6. Документи та рішення про скликання зазначених вище З`їздів, в т.ч. позачергового З`їзду 12.01.2008, З`їзду 2008, З`їзду 2013, З`їзду 2017, З`їзду 2021, З`їзду 01.02.2025 та всіх повідомлень (в т.ч. направлених Рожковій О.С. та іншим членам Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд") про порядок денний, дату, час та місце проведення відповідних/кожного із З`їздів Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (код 33299019).

На виконання вимог ухвали суду відповідачем-1 надано документи та інформацію, у т.ч.: копію Протоколу № 1-П від 12.01.2008 позачергового З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді (дублікат знаходиться в Федерації); копію Протоколу № 2 від 30.08.2008 З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді (дублікат знаходиться в Федерації); Реєстр членів Всеукраїнської федерації черліденгу груп підтримки спортивних команд станом на 01.02.2025; копію Протоколу № 6 від 01.02.2025 З`їзду Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" з реєстром осіб, які брали участь у З`їзді.

29.07.2025 через підсистему "Електронний суд" Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло додаткове клопотання про долучення доказів.

10.09.2025 представник відповідача-1 у підготовчому судовому засіданні підтримав дане клопотання, просив його задовольнити, надав суду для огляду оригінали документів.

З урахуванням зазначеного, судовою колегією відхиляються аргументи скаржника про порушення судом першої інстанції приписів ГПК України при здійсненні розгляду відповідних клопотань відповідача-1.

Стосовно клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи та технічної експертизи, колегією суддів вказується таке.

Згідно частини 2 статті 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема: вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

За приписами статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що завданням висновку експерта як експертного дослідження перш за все є надання відповіді на питання щодо обставин, що мають значення для справи та входять в предмет доказування по справі.

Як зазначається в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" від 01.06.2006, яке відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судом як джерело права, експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із аналізу наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Такий висновок щодо застосування приписів статті 99 ГПК України є усталеним та неодноразово підтриманий Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, від 07.07.2022 у справі № 910/886/21, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19 та від 14.07.2021 у справі № 902/834/20.

Господарський суд при вирішенні кожної справи повинен повно та всебічно з`ясувати обставини справи, дослідити усі докази, що стосуються предмета доказування у справі.

Вирішуючи питання про необхідність призначення експертизи, суд виходить з того, чи мають значення для справи обставини, встановлення яких можна здійснити судовою експертизою, та чи може сторона іншими засобами доказування підтвердити ці обставини.

Верховний Суд зазначає, що незгода з відмовою у призначенні експертизи сама по собі не може бути підставою для висновку, що суд допустив у цій частині порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженого рішення (постанови Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 910/3600/22, від 10.01.2024 у справі № 921/39/23, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22, від 11.09.2025 у cправі № 915/1439/24).

Тому, з огляду на обставини справи та наявні докази, що стосуються предмета доказування у ній, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку обґрунтування позивача щодо потреби призначити у справі судову комплексну експертизу не дає правових підстав для його задоволення.

В частині клопотання позивача про призначення судово-психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , колегією суддів зазначається наступне.

У підготовчому засіданні, призначеному на 10.09.2025, здійснювався розгляд клопотання позивача про призначення судово-психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, у задоволенні якого судом 1-ої інстанції було відмовлено.

Пунктом 6.8 розділу VI Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145, з метою отримання орієнтувальної інформації можуть проводитися опитування із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа.

Пунктом 6.8.1 Інструкції передбачено, що предметом опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа є отримання орієнтувальної інформації щодо: ступеня ймовірності повідомленої опитуваною особою інформації; повноти наданої опитуваною особою інформації; джерела отриманої опитуваною особою інформації; уявлень опитуваної особи про певну подію; іншої орієнтувальної інформації, необхідної для конструювання версій розслідування певних подій. Згідно з вимогами п. 6.8.2 Інструкції такі опитування можуть проводитись тільки за наявності письмової згоди особи, яка проходитиме опитування.

Такої письмової згоди зазначених фізичних осіб у відповідному клопотанні господарському суду не надано.

Більше того, процесуальним законодавством опитування з використання поліграфу не віднесено до джерел доказів. Результати таких досліджень не мають самостійного значення і можуть бути використані лише в сукупності з іншими доказами.

Результати перевірок на поліграфі мають в процесі доказування орієнтовне, а не доказове значення, а висновки мають ознаки вірогідності.

Отже, призначення вказаної експертизи суд апеляційної інстанції вважає недоцільним, оскільки правдивість і неправдивість показань, носить етичний та юридичний характер і відноситься до сфери понять, прояв яких не можливо зафіксувати фізичними приладами. Поліграф лише об`єктивно реєструє фізіологічні функції організму, дозволяє зафіксувати емоційну напругу, пов`язану з питаннями тесту.

Зважаючи на вказане, колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про призначення судово-психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу комп`ютерного поліграфа.

Щодо залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, слід вказати таке.

Інститут залучення третіх осіб до участі у справі, визначено ст.ст. 49, 50 ГПК України, мають суттєві процесуальні відмінності, зокрема: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін; треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача (ст. 49).

В той же час, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи; якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі; треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 ГПК України (ст. 50).

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Тому, беручи до уваги правила, визначені в ст. 50 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залучення ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного основного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги в частині основного рішення. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив.

Щодо додаткового рішення.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/4030/25 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Через підсистему "Електронний суд" Господарського суду міста Києва відповідачем-1 подано заяву про розподіл судових витрат у справі № 910/4030/25, в якій останній просив прийняти додаткове рішення про стягнення з позивача на користь відповідача-1 90 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 заяву ГО "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/4030/25 задоволено частково. Стягнуто з Рожкової О.С. на користь Громадської організації "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. У задоволенні заяви в решті суми витрат на правову допомогу відмовлено.

Згідно статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 6 ст. 129 ГПК України).

Одночасно, за змістом частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно, до закінчення судових дебатів у справі сторона повинна зробити заяву про подання доказів понесення нею судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

Водночас, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За вказаного, судовою колегією відхиляються аргументи апелянта про відсутність станом на 22.12.2025 в матеріалах справи доказів реального понесення витрат на правничу допомогу з боку відповідача-1, як підстави для скасування оскаржуваного додаткового рішення.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України передбачає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Водночас, згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Неврахування судом умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України".

Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність". У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте існує "гонорар успіху" як форма оплати винагороди адвокату, і визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правничої допомоги такого виду винагороди, як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 13.03.2024 у справі № 910/15787/21 та від 22.12.2025 у cправі № 910/16193/24.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Подібна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18.

Колегія суддів, серед іншого, враховує, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночним, який у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, де зазначено, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що: «До правничої допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо».

На підставі долучених до матеріалів справи документів, апеляційним господарським судом встановлено, що на підтвердження понесених відповідачем-1 судових витрат у матеріалах справи наявний договір про надання правничої допомоги № 2.04 від 02.04.2025, укладений між Громадською організацією "Всеукраїнська федерація черліденгу груп підтримки спортивних команд" (клієнт; замовник) та Адвокатським бюро "Гончарук та партнери" (адвокат; виконавець) (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору адвокат зобов`язується здійснювати представництво та надати інші види правничої допомоги клієнту з представництва його прав та інтересів, як відповідача, в господарській справі № 910/4030/25 про визнання недійсними рішень З`їздів, скасування реєстраційної дії/рішення про державну реєстрацію змін до відомостей, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, що необхідні для виконання цього договору.

В підпунктах 4.1.1., 4.1.2. пункту 4.1. договору сторони визначили розмір винагороди (гонорару) адвоката в суді першої інстанції:

- за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо предмета цього договору; підготовку заяв по суті та процесуальних заяв до суду першої інстанції у справі № 910/4030/25 - 40 000,00 гривень;

- за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства у справі № 910/4030/25 - 5 000, 00 гривень за кожне судове засідання у справі.

При визначенні розміру гонорару сторонами було враховано складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта, значення справи для клієнта тощо (п. 4.3. договору).

Також відповідно до звіту про виконання договору про надання правничої допомоги від 01.12.2024 розмір винагороди (гонорару) адвоката за надання правничої допомоги в суді першої інстанції в господарській справі № 910/4030/25 становить 90 000,00 гривень з розрахунку: 40 000,00 гривень - за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо предмета договору, підготовку заяв по суті та процесуальних заяв до суду першої інстанції у справі № 910/4030/25; 50 000,00 грн - за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства у справі № 910/4030/25.

Отже, загальна сума за професійну правничу допомогу в справі № 910/4030/25 складає 90 000,00 грн.

Звіт підписаний його сторонами без зауважень та претензій щодо наданих послуг.

Разом з тим, у запереченні на заяву про ухвалення додаткового рішення, позивач вказував, що заявлений відповідачем-1 розмір судових витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не співмірним з наданими послугами.

Судова колегія звертає увагу, що в даному випадку судом першої інстанції обґрунтовано враховано критерії визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема розумності, співмірності та пропорційності.

При цьому, колегія суддів вважає вмотивованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи висновки місцевого господарського суду про те, що сума в розмірі 90 000,00 грн є об`єктивно неспівмірною зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань та тривалістю розгляду справи судом.

Судовою колегією акцентується, що за п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За таких обставин, з огляду на приписи ч.ч. 1, 2, 3 ст. 124, ч.ч. 5, 6 ст. 129 ГПК України, зважаючи на зазначені вище докази, що підтверджують надання виконавцем правничої допомоги клієнту, які наявні у матеріалах справи, з урахуванням відповідного правила розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про необхідність зменшення заявленої суми за надання правничої допомоги відповідачу-1 до 20 000,00 грн, як наслідок часткового задоволення заяви останнього та стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у сумі 20 000 грн (з заявлених 90 000 грн), що відповідає критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і такі витрати є співрозмірними з виконаною роботою в суді попередньої інстанції.

Беручи до уваги вищевказане, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта про те, що розмір заявлених відповідачем-1 витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, що такі витрати неспіврозмірні з виконаною роботою, отже їх розмір є необґрунтованим, порядок заявлення витрат до відшкодування не дотримано, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується з принципом та порядком розподілу таких витрат.

За таких обставин, відсутні підстави для скасування оскаржуваного додаткового рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у цій постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що оскаржувані рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/4030/25 відповідають фактичним обставинам справи, не суперечать чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.

В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача-1 знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених скаржником в апеляційній скарзі доводів у цілому.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ОСОБА_1).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/4030/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 у справі № 910/4030/25 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.06.2026.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Шапран

В.А. Корсак

Оригінал: reyestr.court.gov.ua