Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №703/3429/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3429/26

2/703/2341/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Ігнатенко Т.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини,

встановив:

27 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини, в якому просить стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини від всіх його видів доходу (заробітку), щомісячно, починаючи з дня подачі заяви.

Позов обґрунтовує тим, що з 22 серпня 2025 року позивач перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Шлюб зареєстрований Смілянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), згідно актового запису про шлюб від 22 серпня 2025 року №228. Від шлюбу неповнолітніх дітей сторони не мають. Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з жовтня 2025 року. У зв`язку зі станом здоров`я та необхідністю постійного лікування позивач не має можливості самостійно забезпечувати своє повноцінне життя і потребує матеріальної допомоги. Позивач стверджує, що її доходи складають лише пенсія по інвалідності у розмірі 3725 гривень 00 копійок на місяць. Вказує, що відповідач працює та займається підприємницькою діяльністю, має стабільний дохід, має можливість надати позивачу матеріальну допомогу, проте добровільно відмовляється це роботи, матеріально не підтримує, ухиляється від виконання свого обов`язку щодо утримання.

З урахуванням викладеного позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 29 травня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за вищевказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та відповідачу встановлено строк для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.

Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Так, згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Смілянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22 серпня 2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 22 серпня 2025 року зареєстрували шлюб, про що у цей же день складено відповідний актовий запис №228. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 своє прізвище не змінювала (а.с.5).

Як вбачається з копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , виданого Пенсійним фондом України 30 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено пенсію по інвалідності 2 групи, загальне захворювання. Термін дії - 31 липня 2026 року (а.с.6).

Відповідно до довідки про доходи №7592 0859 1535 8529, яка сформована засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України та видана пенсіонеру ОСОБА_1 , остання перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Черкаській області (Смілянський відділ обслуговування громадян) і отримує пенсію по інвалідності. Відомості про пенсію: у період з серпня 2025 року по лютий 2026 року розмір щомісячної пенсії становив 3323 гривні 00 копійок; у період з березня 2026 року по травень 2026 року розмір щомісячної пенсії становив 3725 гривень 00 копійок. Всього – 34436 гривень 00 копійок. Сума пенсії за період з 01 серпня 2025 року по 31 травня 2026 року складає 34436 гривень 00 копійок (а.с.7).

Згідно ч.1-3 ст.75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Відповідно до ч.1-3 ст.76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала особою з інвалідністю після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Згідно ст.79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, суд, залежно від обставин справи, може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більш як за один рік. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв`язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності. У разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

Відповідно до ч.1 ст.80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Аналіз норм статей 75 і 76 СК України дає підстави для висновку про те, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені лише за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17 та від 11 жовтня 2018 року у справі № 161/16931/16-ц).

Разом із тим, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №759/6629/19 положення частини четвертої статті 75 СК України варто тлумачити системно, враховуючи встановлений іншими статтями СК України обов`язок подружжя утримувати інше подружжя й міжнародні стандарти правового захисту осіб з інвалідністю, яким є один з подружжя, що потребує матеріальної допомоги.

Аналіз норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку. Форми такого зловживання визначені у частині першій статті 83 СК України.

Таким чином, за умови відсутності зловживань, визначених у частині першій статті 83 СК України, або передумов обмеження права одного із подружжя на утримання з боку іншого подружжя, які передбачені частиною 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, непрацездатне подружжя має право на матеріальну допомогу в сенсі статті 75 СК України.

При цьому, рішенням Конституційного суду України від 09 жовтня 2024 року у справі №1-1/2023 (72/23) за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України вирішено визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину четверту статті 75 Сімейного кодексу України.

Одночасно, у рішенні Конституційного суду України від 09 жовтня 2024 року у справі №1-1/2023 (72/23) за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України, а саме в п.2.4 зазначено, зокрема, що із аналізу приписів статті 75 Сімейного кодексу України в частині виплати утримання (аліментів) одним із подружжя на користь іншого у їх посутньому зв`язку з приписами Конституції України, Кодексу вбачається, що така виплата залежить від потреби в матеріальній допомозі.

З урахуванням викладеного та аналізу ст.75 СК України, суд приходить до висновку, що один із подружжя має право на утримання другим із подружжя за одночасної наявності наступних умов: непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 30 жовтня 2025 року Пенсійним фондом України видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , з терміном дії до 31 липня 2026 року, в якому зазначено про призначення їй пенсії по інвалідності 2 групи, загальне захворювання, при цьому перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області (Смілянський відділ обслуговування громадян) та з серпня 2025 року отримує пенсію по інвалідності.

При цьому, доказів, з яких суд має об`єктивну можливість встановити дату встановлення позивачу ОСОБА_1 інвалідності, а відтак і встановити, що така інвалідність виникла у останньої саме під час шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , матеріали цивільної справи не містять.

Таким чином, суд констатує, що позивач ОСОБА_1 , яка перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , як станом на день звернення до суду з даним позовом, так і станом на день розгляду даної цивільної справи по суті має інвалідність ІІ групи за загальним захворюванням, тобто є непрацездатною у розумінні положень ч.3 ст.75 СК України.

Позивач ОСОБА_1 , вказуючи на потребу у матеріальній допомозі зі сторони відповідача ОСОБА_2 , у позовній заяві зазначає, що у зв`язку зі станом здоров`я та необхідністю постійного лікування вона не має можливості самостійно забезпечувати своє повноцінне життя і потребує матеріальної допомоги. Стверджує, що її доходи складають лише пенсія по інвалідності у розмірі 3725 гривень 00 копійок на місяць.

Згідно ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.5-7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Однак, позивачем ОСОБА_1 до матеріалів справи не додано доказів, які б підтверджували стан здоров`я позивача, внаслідок якого вона має необхідність у постійному лікуванні, а також проходження позивачем такого лікування, у тому числі здійснення позивачем витрат на проходження лікування, внаслідок чого вона не має можливості самостійно себе забезпечувати.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність доказів, які б свідчили про те, що під час встановлення позивачу ОСОБА_1 . ІІ групи інвалідності, відповідною лікарською комісією приймалося рішення щодо визначення ступеня втрати позивачем ОСОБА_3 професійної працездатності та відсотка втрати такої професійної працездатності, який перешкоджає позивачу здійснювати трудову діяльності.

Надана позивачем ОСОБА_1 довідка про доходи №7592 0859 1535 8529, яка сформована засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 24 травня 2026 року, підтверджує виключно перебування позивача на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області як пенсіонера по інвалідності та отримання пенсії по інвалідності, натомість не є доказом відсутності у позивача ОСОБА_1 будь-яких інших доходів.

Суд звертає увагу, що матеріали цивільної справи не містять будь-яких доказів, які підтверджую, що позивач ОСОБА_1 є непрацевлаштованою, не отримує інших доходів, окрім як пенсії, має незадовільний стан здоров`я, який перешкоджає її працевлаштуватися, отримувати заробітну плату та самостійно утримувати себе.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних, допустимих і достатніх доказів, які б підтверджували, що внаслідок встановлення їй ІІ групи інвалідності вона потребує матеріальної допомоги від відповідача ОСОБА_4 , який є її чоловіком, а відтак і не доведено виникнення у останнього обов`язку, передбаченого ст.75 та ст.76 СК України, утримувати позивача ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності.

Також, позивач ОСОБА_1 стверджуючи, що відповідач працює та займається підприємницькою діяльністю, має стабільний дохід, має можливість надати позивачу матеріальну допомогу, не надала суду доказів, які доводили таке твердження, не вказує про неможливість самостійного отримання відповідних доказів та з клопотанням про їх витребування судом не зверталася, внаслідок чого суд вважає недоведеним факт можливості відповідачем ОСОБА_4 надавати матеріальну допомогу позивачу ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності.

Відповідно до ч.1-3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного та приймаючи до уваги, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами як потреби в отриманні нею матеріальної допомоги від відповідача ОСОБА_2 , який є її чоловіком, у зв`язку з її непрацездатністю, так і можливість надавати останнім таку матеріальну допомогу, що є обов`язковими умовами для виникнення у позивача ОСОБА_1 права, передбаченого ст.75, 76 СК України, на утримання відповідачем ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, внаслідок чого задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що позивач при зверненні до суду з позовною заявою про стягнення аліментів, відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», була звільнена від сплати судового збору, та приймаючи до уваги, що її позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне, з урахуванням вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, судові витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.75, 76, 79, 80 СК України, ст.4, 12, 13, 28, 76-82, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Головуючий Т.В. Ігнатенко