Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №559/4661/24 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/4661/24

Провадження № 2/559/40/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року місто Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі головуючої судді Жуковської О.Ю., з участю секретаря судового засідання Джигирей В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лопухович Алла Олександрівна, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції сторін.

1.1 В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки зазначає, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 28.12.2012, який рішенням суду від 26.03.2024 розірвано. Під час шлюбу подружжям на підставі Договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 на ім`я чоловіка, ОСОБА_2 .Відповідно до Звіту про оцінку майна від 22.11.2024 вартість будинку складає 591 741 грн. Крім того, того ж дня 12.04.2018 на підставі Договору купівлі-продажу сторонами було придбано земельну ділянку площею 0,064га кадастровий номер 5610300000:01:003 для будівництва і обслуговування житлового будинку. Вартість земельної ділянки становить 83214 грн. Зазначене нерухоме майно придбане сторонами під час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя.

03.06.2025 подано заяву про зміну предмета, підстав та уточнення позовних вимог, згідно якої вказує, що дійсно подружжям був повністю реконструйований і перебудований придбаний ними житловий будинок, початок будівництва відбувся у травні 2019 року, сім`я вселилася до будинку у середині січня 2021 року (з врахування описки згідно заяви від 27.06.2025). На той час будинок вже був повністю завершений. ОСОБА_1 не надає згоди на позбавлення частки у праві власності на новостворений житловий будинок та земельну ділянку шляхом отримання будь-яких компенсацій за частку у будівельних матеріалах. Об`єкт фактично є завершеним, однак штучно не вводиться у експлуатацію відповідачем. Посилання відповідача, що ОСОБА_3 не приймала участі у будівництві спірного майна, в тому числі і матеріально, не відповідають дійсності. Кошти заробляли сторони спільно, як і отримували допомогу від їхніх батьків з обох сторін, а також позичали гроші в знайомих. Тому, спірний об`єкт незавершеного будівництва та земельна ділянка, на якій він розташований, придбані та створені сторонами як подружжям під час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя та мають такими і залишатися до введення в експлуатацію та їх реального розподілу.

Просить залишити об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок АДРЕСА_1 в спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спільне сумісне майно подружжя. Залишити земельну ділянку площею 0,064 га у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спільне сумісне майно подружжя.

1.2 Представник відповідача адвокат Дяденчук А.І. подав відзив на позовну заяву (в першій її редакції від 06.12.2024), згідно якого відповідач визнає той факт, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 2012 року, який рішенням суду було розірвано. Також відповідач не заперечує, що 12.04.2018 у період шлюбу сторонами було набуто у власність дерев`яний житловий будинок по АДРЕСА_1 . Також на підставі Договору купівлі-продажу ОСОБА_2 став власником земельної ділянки площею 0,064 га., на якій розташований будинок. Однак, набутий у 2018 році житловий будинок повністю демонтований шляхом його знесення і такого об`єкта нерухомого майна вже не існує. Водночас, на його місці розпочато будівництво нового житлового будинку, який наразі перебуває у стані незавершеного будівництва та на 07.03.2025 не введений у експлуатацію. Право власності на реконструйований будинок не зареєстровано. Вважає, що незавершений будівництвом житловий будинок не може бути предметом поділу між подружжям шляхом визнання на нього права власності по частці за кожним з подружжя, тому позивачкою обрано не правильний спосіб захисту.

Крім того, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 жодних грошових коштів на купівлю земельної ділянки та одноповерхового житлового будинку не витрачала, матеріальної участі у реконструкції будинку не брала. За час перебування сторін у шлюбі позивачка ніде не працювала, будь-якого доходу не отримувала. Земельна ділянка із розташованим на ній житловим будинком були придбані відповідачем із використанням коштів його батьків, тому здійснення поділу будинку в рівних частинах не відповідатиме засадам справедливості, добросовісності та розумності. Просить відмовити у позові у повному обсязі.

Представниця відповідача ОСОБА_4 заперечує проти задоволення вимог позовної заяви (в другій її редакції від 03.06.2025), бо це неефективний спосіб захист і некоректний: спільну сумісну власність не можна визнати на незавершений об`єкт, а право власності визнається на будівельні матеріали. Відповідач стверджує, що його внесок значно більший - він і його батьки працювали і вкладались, а позивач не працювала. Земельна ділянка - не заперечує, що це спільне сумісне майно, але заперечує щодо часток. Уточнює, що клієнт заперечує і проти позовної вимоги щодо земельної ділянки, бо це його особиста власність (сторона конкретно позицію по земельній ділянці сформулювати не може).

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

2.1. Ухвалою суду від 18.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву. Ухвалою суду від 19.02.2025 за клопотанням сторони відповідача продовжено підготовчі дії.

2.2. На етапі підготовчих дій представницею позивачки подано заяву від 03.06.2025 про уточнення позовних вимог (змінено предмет позову), а 27.06.2025 надійшло клопотання від сторони позивача про визнання опискою та вважати правильною датою заселення середина січня 2021 року. 10.09.2025 надійшли заперечення представника відповідача на заяву сторони відповідача від 03.06.2025 та клопотання розглядати без нього. Ухвалою суду від 10.09.2025 прийнято подану представницею позивачки заяву та встановлено відповідачу строку для подання відзиву.

2.3. Ухвалою від 22.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, задоволено клопотання сторони позивачки про виклик та допит свідків.

2.4. В судовому засіданні представник позивачки адвокат Лопухович А.О. позовні вимоги підтримала повністю в редакції від 03.06.2025, додатково пояснила, що у 2018 році сторонами під час перебування у шлюбі було придбано житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка для обслуговування вказаного будинку. Відповідач у своєму відзиві вказує, що спірний будинок був повністю реконструйований і на його місці будується інший житловий будинок, який на даний час не завершений та не введений у експлуатацію. Однак позивачка не погоджується з такими твердженнями. Дійсно, будок було реконструйовано, будівництво фактично почалось в 2019 році і тривало до початку зими 2020 року, повністю сім`я вселилася до будинку в січні 2021 року. На той час будинок був вже повністю завершений, була вся комунікація, техніка, меблі. В підтвердження цього стороною позивачки надано фото та відео матеріали, які позивачка зняла, коли змушена була залишити будинок. Тому посилання відповідача, що даний будинок перебуває у процесі будівництва і ще не готовий, не відповідає дійсності. Фото горище не відповідають стану будинку, який є насправді. Оскільки ОСОБА_2 відмовлявся надати для позивачки технічну документацію на будинок, вона її сфотографувала, і до суду надано документи, що підтверджують підведення газу та інших комунікацій. Про все це знають рідні та близькі сторін. Підтвердила, що придбаний сторонами у 2018 році будинок на даний час не існує, він повністю реконструйований, на даний час у експлуатацію не введений. Будинок повністю готовий, так як сторони проживали у ньому з 2021 року. У зв`язку з цим просила залишити об`єкт незавершеного будівництва за адресою будинок АДРЕСА_1 в спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спільне сумісне майно подружжя, а також земельну ділянку для обслуговування вказаного житлового будинку. Також представниця зазначила, що у поданій заяві про зміну предмета позову наявна описка у прохальній частині щодо земельної ділянки, суть якої викладе письмово.

2.5. Представниця відповідача адвокат Грицай І.О. в судовому засіданні проти позовних вимог в редакції від 03.06.2025 повністю заперечувала, зазначила, що сформульовані позовні вимоги - це неефективний спосіб захист і некоректний, бо спільну сумісну власність не можна визнати на незавершений об`єкт, а право власності визнається на будівельні матеріали. Також, вказала, що дійсно сторонами у 2018 році було придбано житловий будинок і ОСОБА_2 цього не заперечує. Однак, в подальшому вказаний будинок було реконструйовано, на його місці був побудований інший будинок і відповідач стверджує, що його внесок у побудову будинку значно більший, так як на момент будівництва позивачка ніде не працювала, працював лише відповідач і його батьки, які разом і здійснювали будівництво. Тому подаючи відзив на первісний позов, відповідач заперечував щодо поділу будинку у рівних частинах, оскільки вважав, що це не відповіла принципам добросовісності та розумності. З урахуванням заяви про зміну предмета позову, вважає, що позов взагалі не може підлягати до задоволення, оскільки не можна визнати право сумісної власності на об`єкт незавершеного будівництва, позивачкою обрано не правильний спосіб захисту. Щодо земельної ділянки, відповідач не заперечує, що це спільне сумісне майно подружжя, однак заперечує щодо часток, хоча в даний момент питання часток не піднімається. Уточнила, що все ж відповідач вважає, що земельна ділянка, це його особисте майно, так як в момент купівлі позивачка не працювала і не мала коштів. Разом з тим, доказів того, що ОСОБА_2 офіційно був працевлаштований та отримував дохід надати не може, це лише зі слів відповідача. Представниця зазначила, що конкретно позицію щодо земельної ділянки сформулювати не може, але клієнт заперечує проти цієї позовної вимоги.

2.6. Свідок ОСОБА_5 (рідна тітка позивачки) надала суду показання наступного змісту: починаючи з 2021 року ОСОБА_6 з ОСОБА_7 проживали в спільному будинку, який був придатний до проживання, повністю вмебльований, на вулиці Забрама р-н автовокзалу в м. Дубно. В будівництві приймали участь батьки - як зі сторони ОСОБА_8 , так і зі сторони ОСОБА_9 , роки 2-3, чітко сказати не може, але в 2021 році вже переїхали, точно пам`ятає, бо в ОСОБА_8 в березні 2021 року було день народження і приїжджала ночувала до них. Зал, спальня, ванна - всі жилі приміщення були зроблені і придатні до проживання повністю, коридор також, свідок ще дзеркала допомагала клеїти, дитяча зроблена, пам`ятає, що дарувала у дитячу тюль. Кухня, кладовочка також повністю завершені, ванна, тераса - також все зроблено. Підтвердила, що ОСОБА_10 працював офіційно анестезіологом, але до певного часу, до якого саме часу не може сказати, але потім розрахувався і займався перегонкою автомобілів із-за кордону. На даний час у спірному будинку проживає ОСОБА_10 , вона бачила його нещодавно, коли чекала маршрутку, що він їхав додому. Щодо їхніх особистих відносин нічого сказати не може. Зазначила, що на момент придбання будинку позивачка не працювала, за чиї кошти було куплено будинок та здійснена у подальшому його перебудова також сказати не може, бо цим не цікавилася. Це можуть знати члени сім`ї. Як в хату переїжджали, то і ОСОБА_10 вже не працював, займався вже машинами.

2.7. Будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_11 (робив меблі) суду дав показання: був у друзів ОСОБА_12 і ОСОБА_8 удома і робив їм певні меблі і двері в будинок, в якому вони проживали. Це було до повномасштабної війни і десь на початку повномасштабного вторгнення, приблизно 2021 -2022 рік. Спальня там вже була, робив їм двері і повністю ванну кімнату, а саме - тумбочки для білизни і під умивальник. На той час вони вже там проживали. Мали замовляти ще кухню замість тимчасової, але в нього її так і не замовили. Як ОСОБА_13 та ОСОБА_10 проживали разом, то свідок бував у них вдома в гостях. Як лише познайомились вони, то проживали спочатку в Рівне і здається ОСОБА_10 працював в лікарні, коли вони зі свідком познайомилися, ОСОБА_10 вже займався машинами, переганяв машини. Чи працювала ОСОБА_13 не знає.

2.8. Свідок ОСОБА_14 (подруга сім`ї) суду пояснила, що бачила як все відбувалось, ОСОБА_10 і ОСОБА_13 будували разом будинок, збирали ті кошти і вкладались, ОСОБА_15 батьки, ОСОБА_13 там щодня проводила, годувала робочих, працювала. Як вони вселились, то часто приходила на обід до них, бо поруч був магазин секон-хенду, в якому працювала. Вони жили разом і все в них було добре. Вселились в будинок орієнтовно десь в 2021 році, може десь в середині, у неї є фото їхнього будинку, з ялинкою, столом, який вони придбали. Як вселились, то кухні на початку не було, пам`ятає це бо свідок допомагала ОСОБА_16 мити посуд в туалеті. Спочатку в кладочці готували їсти, бо кухні ще не було. В 2021 році вони повністю закінчили ремонт, то може в 2020 поселились. ОСОБА_10 на той час працював неофіційно і вона працювала неофіційно - купувала і продавала речі, а ОСОБА_6 займався машинами. Вони збирали гроші разом на будинок, бачила як ОСОБА_13 збирала то на дзеркала, то на обої, то на утеплення. Також знає, що ОСОБА_10 позичив гроші у друзів ОСОБА_8 - кілька тисяч доларів і ОСОБА_13 віддавала той борг потім сама. ОСОБА_13 весь час працювала - вона продавала речі на Шафі , ОЛХ , на даний час вже цим не займається, але вона це робила, вони разом цим займались, заробляла 1000-2000 доларів щомісячно впродовж кількох років, доки не виїхала з України. ОСОБА_13 виїхала з країни, бо її чоловік підіймав на нею руку і це ненормально - їй це ОСОБА_13 розповідала, а також у свідка є звукозапис як ОСОБА_10 ображав батьків ОСОБА_8 .

2.9. Будучи допитаною у якості свідка ОСОБА_19 (рідна сестра позивачки) суду посвідчила наступне: сторони розійшлися, тому що ОСОБА_6 почав піднімати руку на ОСОБА_20 . Сама вона із сином часто приїжджала до них, їм подобалось там бувати, вона у них на ніч залишалась, гарно проводили час. Та ОСОБА_6 і ОСОБА_13 на даний час не можуть поділити спільно нажите майно - свій будинок. ОСОБА_10 вважає, що це він має право лише на це майно, але земельну ділянку вони придбали спільно в 2018 році, потім незадовго почали робити ремонт, будуватись і на кінці осені 2020 чи початку зими 2021, може січень 2021, вони заїхали жити у будинок. Коли із сім`єю приїжджали до них в гості, то там все було готово до проживання - ванна, спальня їхня і гостьова кімната, яка мала бути дитячою в майбутньому, зала-гостинна, кухня-кладова з погребом і підвальним приміщенням - там була тимчасово облаштована кухня з мікрохвильовкою, духовкою, газовою поверхнею. Також у будинку була тепла підлога, газ, світло, вони в них лишались ночувати навіть. Будували будинок за спільно нажиті кошти, а ще батьки допомагали і з ОСОБА_15 , і з ОСОБА_21 сторони. ОСОБА_13 офіційно не працювала, ОСОБА_10 теж офіційно не працював - був оформлений на роботі в Рівне в лікарні, але коли переїхали в м. Дубно, то він вже не працював у Рівне, десь з 2016-2017 року вони проживали в м. Дубно у ОСОБА_15 батьків і на роботу в Рівне він не їздив, він займався тим, що машини гонив із-за кордону. Коли почалось будівництво, то ОСОБА_13 там була постійно, вона скидала відео по етапам будівництва, працювала там, прибирала, готувала їсти робочим. Коли звели коробку, то вони туди заїхали і утеплювали будинок вже своїми силами разом ОСОБА_13 та ОСОБА_10 . ОСОБА_13 офіційно не працювала, але купувала вживаний одяг і продавала його в мережі Інтернет.

2.10 Свідок ОСОБА_22 (мама позивачки) в судовому засіданні надала показання наступного змісту: її дочка і бувший зять жили деякий час і знає всю їхню історію. Жили в м. Дубно десь з 2016-2017 роках у їхньому будинку на Львівському повороті в Дубно, вони, батьки, їм виділили дві кімнати. Через деякий час діти вирішили будуватись і в квітні 2018 році придбали ділянку на автовокзалі, через дорогу від військового кладовища, і почали будуватись. Його батьки допомагали і вони з чоловіком допомагали дуже багато - чим могли і як могли, допомагали їх сім`ї. Навіть коли купували ділянку, то не думали навіть, щоб на дочку оформляти, вони нормально жили, про розлучення навіть не було думки. Зять офіційно не працював, може де числився в Рівне, але він гонив авто, перепродував биті автомобілі, то ОСОБА_13 часом це робила, батько ОСОБА_8 (чоловік свідка) рихтував авто. ОСОБА_13 і одягом торгувала вживаним, перепродувала, старалася, кожну копійку пхали в те будівництво. Сама з чоловіком і фізично допомагали їм, і фінансово. Як почалась війна і їхали біженці із Запоріжжя, то вони віддавали біженцям хату, а самі ходили до ОСОБА_8 з ОСОБА_10 в хату ночувати. Чоловік (свідка) в середині штукатурив, і драбину робив, меблів багато дали, і постільну білизну, і посуд, газову плитку. Коли перейшли в будинок, то там було повністю зроблено євроремонті, все було зроблено, навіть тепла підлога. Лише горище не було дороблене, але акуратно застелене, також не було гарнітуру кухонного.

Донька з відповідачем не живе, бо він її ображав, а вона нікому не говорила. Свідок бачила синяки, але донька казала, що в двері вдарилась. Одного разу дочка прийшла вся в синяках і горло лейкопластиром заклеєне і тоді вона розповіла, що було насильство в сім`ї. Зять почав випивати, а якось прийшов до них і сказав, що зрозумів, що до жінки руки не можна простягати, але донька не пробачила. Він її ображав і кидав - тумбочка, стіл поломаний, то вона сказала, що так летіла на той стіл. Побої не пішла знімати, бо жаліла свекруху, з якою жила дуже гарно.

Також свідок вказала, що ОСОБА_10 позичав гроші, в тому числі і у них з чоловіком, а вони йому частково прощали, бо ж в будівництво вкладали. Потім ОСОБА_13 поїхала за кордон, там працювала та віддавала друзям великі суми в тисячах доларів за те будівництво, аж в лікарню попала, бо руку зірвала. Коли ще будувалися, то повністю були на їхньому (батьків ОСОБА_8 ) харчуванні, за комуналку не платили, а всі гроші вкладали в будівництво. Гроші у їхній сім`ї були спільні і вони купили ту ділянку з будинком за спільні кошти, сама їх грошей не рахувала, знає, що вони також позичали гроші у друзів. Працювала в магазині до операції, а чоловік машини рихтує. ОСОБА_13 на той час працювала неофіційно - продавала вживаний одяг.

2.11. Свідок ОСОБА_25 (батько позивачки) суду дав показання: дочка і колишній зять почали будувати будинок, а вони як батьки допомагали, хто чим може. Вони зі сватами заклали фундамент в той рік як купили ділянку і працювали разом, а діти на той час жили в них вдома, харчувались. Точної дати не пам`ятає, лише може підтвердити, що це було в той рік, коли купили ділянку. Звезли будматеріали - їх купували ОСОБА_13 з ОСОБА_26 і з весни наступного року почали будувати. ОСОБА_6 працював до того в Рівненській лікарні і розрахувався десь за 2-3 роки до початку будівництва будинку. Сам займається ремонтом авто, купував авто за свої кошти, ремонтував, а ОСОБА_10 їх підготовлював повністю і продавав. Це було хороше джерело доходу. Так само ОСОБА_10 купував машини, їх безкоштовно ремонтував для ОСОБА_10 , а зять продавав. Досить відчутний був заробіток і ті кошти він використовував на будівництво. ОСОБА_13 купувала вживану одежу і продавала, також всякі речі. Сам вклався роботою безкоштовним ремонтом машин, зробив близько десяти машин, може і більше. Вони брали сильно побиті машини, сам їх розбирав, повністю робив рихтовку і навіть повністю бувало таке що й збирав, але з зятя грошей не брав. ОСОБА_13 їздила завжди з ОСОБА_10 продавати ці авто на базар. Він розрахувався з роботи, бо добре заробіток пішов з автомобілями, хоч він ще числився на роботі рік чи два, але грошей за той період не отримував.

Також вказав, що зі сватом будували та мурували, і ОСОБА_6 зять був постійно присутній. Вони втрьох зводили коробку з піноблоків, цей процес був швидкий. Матеріали на верх - крокви, балки, дошки, були доставлені сватами з їх сторони, багато матеріалу вони привезли на дах з Дубровиці. Тоді вони вже працювали як підсобники, бо був вже майстер, який повністю зробив верх будинку і накрив метало черепицею. ОСОБА_13 постійно також приймала участь, вона годувала робочих, привозила їжу, часто ходили додому до свідка обідати. Далі постало питання комунікацій, водовідведення. Каналізацію, воду копали разом, комунікації проводив майстер, якого найняв ОСОБА_6 з ОСОБА_7 .

Штукатурив хату свідок, попросив ще свого товариша, якому заплатив, і той допомагав, подавав розчин. Драбину на другий поверх також робив свідок, розмірив її, скомплектував, зварив, купив матеріал на сходи, а вже ОСОБА_6 завіз їх до майстра. Льох робили також самі. Ближче до осені 2020 вони переселись у будинок, а з 2021 року вже там жили. Ідеальних умов ще не було, бо меблів на кухні ще не було, але вода і водовідведення було. Умеблювали все повністю на той момент, коли переселялися., не було лише кухні. Свідок з дружиною купили стіл, крісла хороші, а дочка з зятем купили ліжко в спальню та диван по знижці б/у, телевізор купили. Мікрохвильову піч і пральну машину дали також свідок з дружиною.

Як ОСОБА_8 йшла звідти, то будинок був повністю придатний до проживання. На даний час там проживає ОСОБА_6 . Також підтвердив, що вікна в будинок купувала їхня сторона. Сваха в той період їздила в Білорусь на якийсь короткий час на 2-3 місяці і все, в країни Європи вона не їздила, хоч може в Німеччину на місяць їздила ненадовго. При перших домовленостях зі сторони свідка як батьків, то свати мали вкласти більше фінансової допомоги, а свідок фізичної праці, при цьому конкретні цифри не звучали.

Також свідок підтвердив, що донька приходила додому побита, але прикривала синці, замальовувалась, коли її запитували, то казала, що впала. Дізналися про все пізніше. Дочка була в хороших відносинах зі свекрухою і радилась з нею. Одного разу ОСОБА_13 прийшла додому і все розказала та показала побої на ногах, на лиці. Вони пропонували донці піти зняти побої, щоб був доказ, а вона не захотіла. Незадовго після того вони й розійшлись. Свідку ОСОБА_10 прямо не погрожував, але принижував та обзивав.

Крім того свідок повідомив, що позичались кошти 7 тис доларів - ОСОБА_6 запропонував, що купить машину, лавету евакуатор і буде возити авто з Європи. Двоюрідний брат свідка ОСОБА_28 і ОСОБА_29 , які живуть у Штатах передали 7000 доларів на те, щоб надавати послуги евакуатора. ОСОБА_13 як виїхала в Америку, то продала тут останню свою машину, яку їй купив свідок за 1700 доларів, а продала за 6000 доларів, свідок трішки добавив і вона на ці кошти поїхала в Америку і там не одразу, але з часом віддала борг, працюючи. Борг за ОСОБА_31 віддала ОСОБА_13 .

2.12. Отже, 02.02.2026 під час судового розгляду було допитано свідків і досліджено письмові докази. Водночас, 02.02.2026 представниця позивачки в судовому засіданні вже під час судового розгляду повідомила суд про допущену описку в прохальній частині заяви про зміну предмета позову, їй було надано час для письмового формулювання в чому полягала описка, а 03.02.2026 останньою було подано клопотання про те, що у зв`язку із допущеною опискою вона просить вважати правильними позовні вимоги у наступній редакції:

- залишити об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок АДРЕСА_1 із господарськими будівлями і спорудами в спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спільне сумісне майно подружжя;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0,064 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, як об`єкту спільної сумісно власності подружжя, залишивши за ОСОБА_2 право власності на частину вказано земельної ділянки.

09.02.2026 від сторони відповідача надійшли заперечення з обґрунтуванням, що це не описка, а знову зміна предмету позову, що надійшли від представниці позивачки вже після завершення підготовчих дій, що тривали з 18.12.2024 до 22.10.2025 і коли вже було остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог згідно ч.1 ст. 189, ч.1 ст. 196 ЦПК України, на що правомірно очікувала сторона відповідача. Зауважується, що закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті - це гарантія для сторін (зокрема, для відповідача), що предмет позовних вимог визначений та залишається незмінним.

2.13. Суд погоджується з позицією саме сторони відповідача: подана представницею сторони позивача заява від 03.02.2026 за своїм змістом не є заявою про виправлення описки. Фактично, зазначене клопотання містить вимогу про зміну предмета позову і повертає позовну вимогу щодо землі до первісної редакції позовної заяви від 06.12.2024, а саме: «визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки площею 0.064 га., залишивши за ОСОБА_2 право власності на вказаної земельної ділянки», а тому підлягає оцінці як заява про зміну предмета позову.

Підготовче провадження в цій справі давно завершене, але саме під час нього визначаються остаточно предмет спору, характер правовідносин, позовні вимоги згідно ч. 1 ст. 189 ЦПК України, що й було зроблено стороною позивача на свій розсуд. Ст. 126 ЦПК України визначає наслідки пропущення процесуальних строків: право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом; документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. За загальним принципом змагальності кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст 12 ЦПК України), як і за загальним принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

На етапі судового розгляду, вже після завершення підготовчого провадження, після з`ясування обставин справи і перевірки їх доказами, зміна предмету позову неможлива. Заява сторони відповідача від 03.02.2026 про зміну предмету позову подана поза межами підготовчого провадження, тобто з пропущенням процесуальних строків і як наслідок суд залишає її без розгляду відповідно ч.2 ст. 126 ЦПК України.

В підсумку, суд вирішує справу за позовною заявою в редакції від 03.06.2025, що прийнята ухвалою суду від 10.09.2025.

2.14. В подальшому від представників сторін надходили заяви про відкладення, а зрештою надійшли заяви розглядати справу без їх участі, сторона позивача просить задовольнити позов, а сторона відповідача - відмовити. 17.06.2026 суд завершив судовий розгляд і перейшов до стадії ухвалення рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

3.1. Судом встановлено, що ОСОБА_32 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.12.2012. Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 26.03.2024 шлюб між сторонам розірвано (а.с.10,11).

3.2. 12.04.2018, тобто в період перебування у шлюбі, між ОСОБА_2 та ОСОБА_33 було укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , площею 75,5 кв.м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Шмигою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №176. Згідно п. 11 Договір укладено за згодою дружини покупця ОСОБА_1 (а.с.12).

3.3. На замовлення ОСОБА_2 16.04.2018 КП «Архітектор» було виготовлено технічний паспорт на вказаний житловий будинок (а.с.13-15).

3.4. Також, 12.04.2018, тобто в період перебування у шлюбі, між ОСОБА_2 та ОСОБА_33 було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,064 га, кадастровий номер 5610300000:01:003, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Шмигою М.В. та зареєстровано в реєстрі за №177. Згідно п. 3.3 Договір укладено за згодою дружини покупця ОСОБА_1 (а.с.16).

3.5. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на вказаний житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.17).

3.6. Відповідно до Звіту про оцінку майна від 22.11.2024, вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 591 741 грн. (а.с.19-36).

3.7. Відповідно до Звіту про оцінку майна від 22.11.2024, вартість земельної ділянки площею 0,064 га, кадастровий номер 5610300000:01:003, що розташована за адресою АДРЕСА_1 складає 83214 грн. (а.с.37-55).

3.8. Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №596 від 22.11.2024, за експертну оцінку будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 було сплачено оцінювачу 2400 грн. (а.с.18).

3.9. Також, судом встановлено, що придбаний сторонами житловий будинок було повністю реконструйовано. Так, 09.04.2019 Управлінням архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради було видано будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.98).

3.10. До матеріалів справи надано ескіз намірів забудови реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.100 зворот-103).

3.11. Згідно нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_34 , ОСОБА_35 та ОСОБА_36 , останні є власниками будинків, що знаходяться по АДРЕСА_1 та надають свою згоду власнику будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 на проведення зблокування належних їм господарських будівель до житлових будинків з належним йому житловим будинком, за умови дотримання усіх санітарно-архітектурних норм (а.с.106-107).

3.12. Згідно замовлення фабрики вікон «Віконда», за адресою АДРЕСА_1 було здійснено замовлення металопластикових вікон на суму 81 000 грн., покупцем вказано ОСОБА_37 (а.с.104).

3.13. Крім того, було здійснено закупку метало черепиці та додаткових будівельних матеріалів на суму 73311,65 грн., що підтверджується замовленням №1980 від 12.11.2019, платником вказана ОСОБА_38 (а.с.105).

3.14. Разом з тим, саме позивачкою долучено до матеріалів справи замовлення №1980 від 12.11.2019 на покупку метало черепиці та додаткових будівельних матеріалів на суму 66930,55 грн., платником вказаний ОСОБА_2 (а.с.133).

3.15. Рішенням виконавчого комітету Дубенської міської ради №297 від 18.07.2019 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення документації та проведення робіт з водовідведення житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.134).

3.16. 23.08.2013 ОСОБА_2 надано дозвіл на приєднання до газорозподільної системи АТ «Рівнегаз». В подальшому виконано робочий проект зовнішнього та внутрішнього газопостачання житлового будинку АДРЕСА_1 . За будівництво мереж ВиГП та приймання їх в експлуатацію. ОСОБА_2 було здійснено відповідні платежі, що підтверджується квитанціями від 17.11.2020 (а.с.140-156, 132).

3.17. Стороною відповідача надано суду фото світлини зовнішнього вигляду спірного житлового будинку до його реконструкції та після, а стороною позивача фото та відео внутрішнього стану спірного будинку, з яких вбачається, що об`єкт нерухомості є омебльованим, оснащеним необхідною побутовою технікою. Ці матеріали підтверджують, що будинок було реконструйовано, на будівництві працював і батько позивачки, будівельні роботи завершено, будинок умебльований та оснащений, лише кухня має тимчасові меблі, але будинок готовий до проживання і в ньому живуть, бо в ванні косметичні приналежності, в шафі одяг і навіть кіт має свій куток (а.с.110-118, 157- 164). Це ж підтверджується і показаннями допитаних судом свідків, крім того вони доводять, що на будівництві працювала і позивачка, яка годувала робітників, заощаджувала кошти та виплачувала сімейні борги (п.2.6-2.11).

IV. Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2020 року у цивільній справі №345/5108/18, постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у цивільній справі № 308/11958/14-ц.

У постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року у цивільній справі № 394/876/17 акцентується увага на тому, що презумпція спільності майна має бути спростована належними доказами.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351 ЦК України), вживаються також інші поняття, наприклад: «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України), «об`єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883 ЦК України), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, необхідно визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду, оскільки її фізичне створення розпочато, однак не завершено.

Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 і, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року в справі № 158/2404/13-ц (провадження № 61-21466св18).

У Постанові №607/10858/22 від 08.04.2026 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту. Велика Палата Верховного Суду розглядає об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій - відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що: нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку; будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність; об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, у тому числі речових, однак лише як річ особливого роду. «…У справі, що переглядається, предметом спору про поділ майна подружжя є саме об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) як об`єкт цивільних прав і річ sui generis, а не використані під час його спорудження будівельні матеріали, вироби та конструкції».

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (п.8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (п.21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (п.56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (п.5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (п.9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (п.55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (п.86)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).

Згідно основоположних приписів сімейного права, які регулюють виникнення правового режиму спільної сумісної власності, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України).

Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (зазначений правовий висновок викладено та застосовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (провадження № 11-416заі20), у справі від 04 липня 2023 року №233/4365/18).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави - ч. 1 ст. 2ЦПК України.

Ефективність цивільного судочинства - це система вимог, яка включає в себе: доступність правосуддя; справедливий, своєчасний публічний розгляд; вирішення справи незалежним і неупередженим судом тощо.

Щодо належності Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зробила висновок про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Таким чином, обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

V. Мотивована оцінка і висновки суду.

5.1. Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, а саме у 2018 році, сторонами за спільні кошти було придбано житловий будинок та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 . В період шлюбу, сторонами було здійснено повну перебудову та реконструкцію придбаного житлового будинку за рахунок спільних сімейних заощаджень та спільною працею. Внаслідок вказаної реконструкції первинні технічні характеристики будинку істотно змінилися, і фактично було зведено новий об`єкт. Дані обставини не оспорюються та визнаються стороною відповідача у справі.

5.2. Факт набуття майна у 2018 році, а також те, що його подальша повна перебудова здійснювалася саме за час шлюбу та за спільні кошти подружжя, підтверджується послідовними, узгодженими між собою та належними показаннями допитаних у судовому засіданні свідків. Зокрема, рідна тітка позивачки ОСОБА_5 підтвердила, що сторони проживали у спірному будинку з 2021 року, будинок повністю придатний для життя, умебльований та з усіма комунікаціями; свідок ОСОБА_11 зазначив, що робив для бувшого подружжя меблі у їхній спільний будинок. Батьки позивачки також підтвердили, що будинок будувався спільними зусиллями і ОСОБА_10 і ОСОБА_8 , на момент реконструкції вони обоє працювали не офіційно та зароблені кошти вкладали у будівництво. Батьки з обох сторін також допомагали дітям як фізичною працею, так і матеріально.

5.3. Суд відхиляє твердження відповідача про те, що позивачка за час шлюбу офіційно не працювала, не мала самостійного доходу, а тому не брала фінансової участі у перебудові будинку та зазначає, що відповідно до положень СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, є законодавчо встановленою, і відповідачем у справі не спростована. Сам по собі факт відсутності у одного з подружжя офіційного або самостійного доходу під час шлюбу, зокрема у зв`язку з веденням домашнього господарства, вихованням дітей або іншими поважними причинами, не може бути підставою для спростування законодавчої презумпції спільності майна подружжя. СК України визначено вичерпний перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, і обставин, які б свідчили про виникнення у відповідача особистого права власності на спірний об`єкт, судом не встановлено.

5.4. В ході розгляду справи доведено факт завершеності будівельних робіт та придатності спірного будинку для постійного проживання, попри відсутність акта про введення об`єкта в експлуатацію та реєстрації права власності на нього в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зокрема, вказані обставини підтверджуються наданими позивачкою фото світлинами та відеозаписами внутрішнього стану будинку, які відображають закінчене внутрішнє оздоблення кімнат, наявність меблів, встановленого сантехнічного та побутового обладнання, підключення інженерних комунікацій та загальний жилий стан приміщень. Крім того, допитані у судовому засіданні свідки підтвердили, що з часу розлучення і на даний момент у спірному будинку проживає відповідач ОСОБА_2 . Проживання відповідача у будинку та одночасне заперечення ним статусу цього майна як готового об`єкта нерухомості з посиланням на відсутність введення в експлуатацію суд розцінює як суперечливу поведінку, спрямовану на позбавлення колишньої дружини її законного права на частку в спільно нажитому майні, що є недопустимим.

5.5. Посилання відповідача на те, що об`єкт не може бути предметом поділу через відсутність державної реєстрації нової технічної документації, суд оцінює критично та відхиляє, оскільки невизнання за колишньою дружиною права на частку в спільно реконструйованому майні порушує принципи справедливості та рівності прав подружжя.

5.6. Оскільки об`єкт набув усіх ознак житлового будинку, він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, відсутність суто формальних процедур введення його в експлуатацію не позбавляє цей об`єкт статусу нерухомого майна, створеного в період шлюбу за спільні кошти подружжя, а відтак - не може бути перешкодою для реалізації позивачкою свого права на його поділ. Презумцію спільності права власності подружжя на таке майно відповідач не спростував.

5.7. Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивачки зазначає, що будівництво є повністю завершеним, при цьому обираючи спосіб захисту, просить залишити об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він знаходиться в спільній сумісній власності бувшого подружжя як спільне сумісне майно подружжя.

Суд звертає увагу, що вимога «залишити майно у спільній сумісній власності» не спрямована на поділ майна подружжя, не припиняє стан спільної сумісної власності та не визначає часток кожного з колишнього подружжя у цьому майні. Такий спосіб захисту не усуває невизначеності у відносинах між колишніми чоловіком та дружиною, не вирішує конфлікт щодо порядку володіння та користування цим майном, а отже, не не призводить до реального захисту чи відновлення прав. Саме подружжя, споруджуючи житловий будинок, не ідентифікує незавершений будівництвом об`єкт як сукупність будівельних матеріалів і конструкцій тощо, а прагне набути у власність об`єкт нерухомого майна (житло). Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування. Тому за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, - може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва. Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого з подружжя (формального забудовника), який своєю чергою діє недобросовісно та не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію (вказана правова позиція висвітлена у постанові ВСУ від 08.04.2026 у справі №607/10858/22).

5.8. Щодо земельної ділянки суд зазначає, що позиція повинна базуватися на фундаментальному принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівлі або споруди. Оскільки в ході розгляду справи відповідачем не спростовано презумпції спільності права власності на спірну земельну ділянку, з зустрічним позовом про визнання зазначеного об`єкту особистою приватною власністю відповідач до суду не звертався, а також не надав належних та допустимих доказів наявності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відтак, щодо земельної ділянки необхідно обрати такий самий спосіб захисту права, як і щодо об`єкта незавершеного будівництва, а вимога «залишити об`єкт у спільній власності подружжя», коли не ставилось питання про визнання його спільною власністю подружжя взагалі не є способом захисту. Оскільки ефективним способом захисту прав сторін стосовно незавершеного об`єкта нерухомості є визначення за кожним із подружжя права на конкретну частку, аналогічний підхід має бути застосований і до земельної ділянки. Інший підхід призведе до штучного розриву правового режиму землі та розташованого на ній майна, що прямо суперечить закону та унеможливить подальше введення будинку в експлуатацію і реєстрацію прав власності.

5.9. З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачами обрано спосіб захисту, який не відповідає вимогам закону та не здатний забезпечити реальне відновлення порушеного права. Відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду, застосування неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

5.10. В підсумку, суд відмовляє в задоволенні позову через неналежний спосіб захисту.

Керуючись ст. 4, 10, 18, 44, 76, 81, 88, 95, 133, 141, 223, 258, 263-265 ЦПК України, ст. 69, 70, 71, 83, 364, 365 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Рівненського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представниця позивачки: адвокат Лопухович Алла Олександрівна, адреса АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації АДРЕСА_4 ,адреса проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представники відповідачів:

1) ОСОБА_39 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_5 , електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_4 .

2) ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса АДРЕСА_6 , електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_5

Дата складання повного тексту судового рішення - 19 червня 2026 року.

Суддя О.Ю. Жуковська