Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №375/1301/26 — Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/1301/26

Провадження № 1-кп/375/127/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року селище Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 12026111250000129, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 травня 2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Любешів Любешівського району Волинської області, українця, громадянина України, військовослужбовця Збройних Сил України, командира зенітно-кулеметного взводу роти охорони та забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , старшого лейтенанта, який має неповну вищу освіту, одруженого, має на утриманні малолітню дитину 2025 року народження, який зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 413 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що він втратив ввірені йому для службового користування зброю внаслідок порушення правил її зберігання, в умовах воєнного стану, за наступних обставин.

Встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31 грудня 2024 року №1699 ОСОБА_3 призначено на посаду командира зенітно-кулеметного взводу роти охорони та забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

1 квітня 2026 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №100 ОСОБА_3 відряджено до військової частини НОМЕР_2 до особливого розпорядження.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» та статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено та який діє по теперішній час.

У відповідності до статей 17, 65 Конституції України статті 17 Закону України «Про оборону України», статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України символів є обов`язком громадян України.

Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі -Статут) та статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Згідно зі статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 20 Статуту військовослужбовці під час виконання службових обов`язків мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а також носити, зберігати та застосовувати спеціальні засоби, зброю в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон) особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 лютого 1999 року № 1075-XIV, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать, окрім іншого, всі види озброєння та боєприпаси. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління . З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Згідно з п.п. 13, 15 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року за № 1225 (надалі — Положення № 1225) військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників. Умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати та відповідати вимогам вибухопожежобезпеки. Порядок зберігання, використання і технічного обслуговування військового майна визначається статутами Збройних Сил, цим Положенням, нормативно-правовими актами і нормативними документами Міноборони та документацією заводів-виробників.

Відповідно до п. 2 Розділу I Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 359 від 29 червня 2005 року (далі – Інструкція) до стрілецької зброї відносяться зброя, зокрема, пістолети.

Пунктом 14 Розділу I Інструкції визначено, що військовослужбовцю, якому видано стрілецьку зброю та боєприпаси для виконання обов`язків військової служби забороняється залишати їх без нагляду.

Відповідно до п. 17 розділу І Інструкції № 359 отримана військовослужбовцем зі складу особиста зброя та боєприпаси негайно в той самий день здаються на зберігання черговому частини (оперативному черговому) або особі, яка в управлінні відповідає за зберігання та видачу зброї і боєприпасів, під підписи того, хто здав, і того, хто прийняв зброю, в окремому розділі книги видачі зброї та боєприпасів роти.

Відповідно до п. 9 розділу ІІ Інструкції № 359 особиста зброя офіцерів і прапорщиків зберігається в чергового частини в металевій замкненій шафі та запечатується печаткою чергового частини.

Відповідно до п. 13 розділу ІІ Інструкції № 359 особиста зброя офіцерів і прапорщиків (мічманів) підрозділу та боєприпаси до неї видаються черговим частини в порядку, установленому командиром військової частини, та за його особистим дозволом.

За вимогами п. 15 Розділу ІІ Інструкції назва, серія, номер і дата видачі стрілецької зброї, закріпленої за військовослужбовцями рядового, сержантського та старшинського складу та виданої зі складу офіцерам і прапорщикам (мічманам), крім спортивної і навчальної стрілецької зброї, записуються у військовий квиток військовослужбовця (посвідчення офіцера або прапорщика (мічмана).

Відповідно до п. 18 розділу ІІ Інструкції № 359 військовослужбовцям, які відбувають у відрядження зі зброєю, до посвідчення про відрядження записуються вид, номер стрілецької зброї і кількість виданих до неї боєприпасів із зазначенням найменування, виробничих даних на боєприпасах та їх кількості. Запис скріплюється підписом особи, яка підписала посвідчення про відрядження, і гербовою печаткою військової частини. Найменування, кількість, номери стрілецької зброї та боєприпасів, призначених для озброєння команди (варти), записуються в посвідчення про відрядження старшого команди (варти).

У книзі видачі зброї та боєприпасів під час отримання стрілецької зброї та боєприпасів військовослужбовцями, які відбувають у відрядження зі зброєю, після дати видачі черговим підрозділу (військової частини) записуються номер і дата посвідчення про відрядження, а також зазначається дата повернення цього військовослужбовця з відрядження.

У разі прибуття військовослужбовців до місця призначення стрілецька зброя і боєприпаси, якщо вони не потрібні для виконання службового завдання, здаються на короткострокове зберігання до військової частини або до органу Служби правопорядку за місцем відрядження. При цьому оформлення зброї здійснюється в книзі видачі зброї та боєприпасів військової частини або органу Служби правопорядку, для цього в ній визначається окремий розділ.

Однак, у порушення наведених вище вимог законодавства, старший лейтенант ОСОБА_3 , чітко знаючи та розуміючи зміст покладених на нього обов`язків з військової служби, порядок зберігання військового майна, діючи всупереч вимогам законодавства, якими регламентований порядок зберігання військового майна, втратив ввірені йому для службового користування зброю внаслідок порушення правил її зберігання, в умовах воєнного стану.

Відповідно до книги видачі зброї та боєприпасів зенітного кулеметного взводу роти охорони та забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_3 1 квітня 2026 року окрім іншого, отримав пістолет системи ПМ серії НОМЕР_3 , в комплекті з двома магазинами та 16 (шістнадцять) набоїв калібру 9-мм, про що свідчать його особисті підписи у вказаній книзі.

В подальшому, 1 квітня 2026 року по прибуттю до нового місця несення служби, в розташування військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), старший лейтенант ОСОБА_3 ігноруючи відомі йому вимоги вищевказаних нормативно-правових актів з питань, що регламентують проходження ним військової служби, а саме не допускати вчинення злочинів, дбайливо використовувати військове майно, не допускати його втрати, знищення чи розкрадання, відповідати за збереження і правильну експлуатацію наданої йому у тимчасове службове користування і закріпленої за ним зброї та бойових припасів, не допускати ганебних вчинків, бути взірцем належної поведінки, виконуючи службові обов`язки, постійно мати зброю при собі, забезпечити належний порядок охорони зброї та бойових припасів, обліку, зберігання і використання, який унеможливлював би втрати та крадіжки, будучи діючим офіцером Збройних Сил України, не здав на зберігається в чергову частину ввірену йому вогнепальну зброю, а саме пістолет системи ПМ серії НОМЕР_3 та залишив зберігати його без нагляду у іншому невизначеному для цього місці на території військової частини НОМЕР_2 .

У подальшому, у невстановлений слідством дату та час, однак не пізніше 08 год 15 хв 15 травня 2026 року, старший лейтенант ОСОБА_3 перебуваючи в розташуванні військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 , діючи із кримінальною протиправною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи в умовах воєнного стану, не вжив належних заходів щодо контролю за ввіреною йому вогнепальною зброєю – пістолетом системи ПМ серії НОМЕР_3 , загальною вартістю 1 641 грн 59 коп, що призвело до її втрати.

Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у втраті ввіреної для службового користування зброї, внаслідок порушення правил її зберігання, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 413 КК України.

24 червня 2026 року між прокурором Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 за участі захисника ОСОБА_5 укладено угоду про визнання винуватості, відповідно до якої ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 413 КК України сторони погодили покарання, а саме основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 6 (шість) місяців з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми його грошового забезпечення.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення, у вчиненому розкаявся, підтвердив, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Прокурор, захисник та обвинувачений просили суд затвердити угоду про визнання винуватості на умовах, викладених в угоді.

Отже, допитавши обвинуваченого, вислухавши доводи прокурора та думку захисника, дослідивши угоду про визнання винуватості та перевіривши її на відповідність вимогам КПК та КК України, суд дійшов наступного висновку

Пунктом 1 частини 3 статті 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти затвердити угоду про визнання винуватості.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно частини 4 статті 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, шкода в яких завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Суд визнає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення, тому кваліфікує його дії за частиною 3 статті 413 КК України, тобто втрата ввіреної для службового користування зброї, внаслідок порушення правил її зберігання, вчиненій в умовах воєнного стану.

Укладена угода про визнання винуватості відповідає вимогам статті 469, статті 472 КПК України, обвинувачений розуміє викладені в частині 4 статті 474 КПК України обставини, зокрема те, що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення, мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатись самостійно, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України; характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, сторони повністю усвідомлюють її зміст.

Судом встановлено, що умови укладеної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.

При призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності притягується вперше, має стійкі соціальні зв`язки – одружений, має на утриманні малолітню дитину, є військослужбовцем Збройних Сил України, добровільно перерахував на рахунок Центру спеціального призначення військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України благодійну допомогу у розмірі 10 000 грн.

Обставиною, яка відповідно до статті 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд визнає щире каяття, яке полягає у відвертому осуді обвинуваченим своєї протиправної поведінки та готовність нести покарання за вчинене.

Обставин, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне ухвалити у даному провадженні вирок відносно ОСОБА_3 , яким затвердити угоду про визнання винуватості, визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 413 КК України, за викладених у вироку обставин, та призначити узгоджене сторонами покарання, яке відповідає загальним засадам призначення покарання, а саме: основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 6 (шість) місяців з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми його грошового забезпечення.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Кримінальним правопорушенням завдано шкоди державі на суму 1 641,59 грн, яку відшкодовано шляхом віднайдення втраченого війського майна.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 100, 314, 373, 374, 469, 472, 473, 474, 475 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Угоду про визнання винуватості, укладену 24 червня 2026 року між прокурором Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні № 12026111250000129, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 травня 2026 року, – затвердити.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 413 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 6 (шість) місяців з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми його грошового забезпечення.

Речові докази:

- 2 змиви із защіпки дерев`яного ящика, які поміщено до двох паперових конвертів коричневого кольору, два аркуші паперу зі слідами папілярних візерунків відбитків рук, зафіксовані за допомогою липкої стрічки (скотч), які поміщено до двох паперових конвертів коричневого кольору, які зберігаються при матеріалах кримінального правадження № 12026111250000129, - знищити.

- предмет схожий на пістолет Макарова з серійним номером НОМЕР_5 в пакеті синього кольору, який поміщено до спецпакету NPU 589545, який передано на матеріальне зберігання командиру військової частини НОМЕР_2 полковнику ОСОБА_6 , повернути військовій частині НОМЕР_1 .

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Рокитнянський районний суд Київської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення з підстав, передбачених статтею 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручається прокурору, обвинуваченому та його захиснику.

Суддя ОСОБА_7