Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №162/597/25 — Любешівський районний суд Волинської області

Справа № 162/597/25

Провадження № 1-кп/162/37/2026

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року селище Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

потерпілої – ОСОБА_4 ,

представника потерпілої - ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

захисника – ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 18.03.2025 за № 12025030530000162 про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, неодруженого, оператора котельні ЗЗСО «Великоглушанський ліцей» Камінь-Каширської міської ради, із професійно-технічною освітою, несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , будучи попередньо притягнутим Любешівським районним судом Волинської області 19.08.2024 та 17.09.2024 до адміністративної відповідальності за вчинення відповідно 03.07.2024 приблизно о 18 год та 30.07.2024 близько 17 год 00 хв домашнього насильства за ст.173-2 КУпАП, 28.05.2025 близько 18 год 40 хв, знаходячись на дорозі навпроти житлового будинку своєї колишньої співмешканки ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 , у порушення вимог ст.28 Конституції України та ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», умисно, систематично, на грунті неприязних відносин вчиняв психологічне насильство щодо ОСОБА_4 , з якою перебував у сімейних відносинах, яке виражалося в образах нецензурними словами, погрозах фізичною розправою, що призвело до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої.

Таким чином ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.126-1 КК України, а саме умисне, систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах, що призвело до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вказав, що не знає, чого хоче потерпіла, вона його вигнала. Він все робив: вкладав гроші, забор побудував, гараж, а вона дітей своїх виховувала. Коли їхав з Малої Глуші, вона була у дворі, він став і сказав: «дай мені щось заберу, я ж 12 років відробив тут». Не підходив до будинку, стояв на дорозі. Вона почала там по різному показувати, жестами всякими непристойними, от він її і послав, забрався й поїхав. Не встиг додому приїхати, як вже приїхала поліція. Він усе розповів так, як зараз, а поліцейські щось писали. Пізніше возили його у м. Камінь-Каширський і щось ще там писали. Точніше не може сказати, не пам`ятає. Зазначив, що не мав на меті ображати потерпілу, говорив до неї гарно, а вона почала провокувати. Так, він притягувався до адміністративної відповідальності двічі за ст. 173-2 КУпАП та не оскаржував цих рішень. 28.05.2025 він дійсно висловив декілька слів нецензурної лайки, але не погрожував потерпілій. Висловився нецензурно, бо вона його провокувала. Сів у машину і поїхав - так припинилась ця суперечка. Свідків цих обставин не було, не бачив нікого в той час. Агресії до неї ніякої не висловлював. Випадків застосування фізичного насильства чи погроз потерпілій з його сторони не було. На момент притягнення його до адміністративної відповідальності вони вже не проживали разом з ОСОБА_4 . Випадків пошкодження майна потерпілої під час подій, за які він у подальшому притягався до адміністративної відповідальності, не було, лише зі злості стукнув у «калітку», і все. Випадків образ батьків ОСОБА_4 не було.

Потерпіла ОСОБА_4 суду повідомила, що 28 травня ОСОБА_6 стукав у забор, вона вийшла, тоді обвинувачений почав висловлювати претензії. Не знає, що він від неї хотів. Після того, як вони розійшлися, обвинувачений забрав все рухоме майно: трактора, машину, а нерухоме - гараж та забор, які разом будували, залишились. Коли ОСОБА_6 покинув її, ще тиждень після цього ходив забирав речі, диван, тумбочку під телевізор і таке інше. На розподіл спільно нажитого майна до суду не подавали. Прожили спільно з обвинуваченим майже 12 років. Потім почав приходити скандалити. Звернулась до старости, щоб він з ОСОБА_6 порозмовляв з приводу припинення цих скандалів, на що він відповів, що не може таким чином зробити та порекомендував їй звертатись на лінію «102», що вона й почала робити. Було багато випадків, коли вона і не викликала поліцію. Щоразу при зустрічі в різних громадських місцях обвинувачений постійно до неї чіплявся, кричав, обзивав, погрожував. Вона намагалася уникати зустрічі з ОСОБА_6 , щоб не було цих образ. Він її і штовхав, і бив, але вона не фіксувала цих обставин, і ображав її батьків теж. Коли відбувались засідання по справах про адміністративні правопорушення, вона була присутня на розгляді справи. Він, ще не вийшовши з залу суду, далі продовжував до неї чіплятись. Очевидців скандалу, що відбувся 28.05.2025, не було, можливо, хтось і чув, як він кричав. Стан здоров`я її погіршився - зверталася в лікарню до лікаря-невролога, він призначав лікування. Записів у медичній карті немає, бо було соромно. До 2023 року вона не перебувала на обліку в лікаря психіатра. Після того, як розійшлися з ОСОБА_6 , він не лишає її в спокої, постійно конфліктує з нею, тому потерпіла вважає, що вони перебувають у неприязних відносинах і не хоче, щоб так далі продовжувалося. Сума цивільного позову вмотивована тим, що внаслідок дій ОСОБА_6 вона перебуває в постійному нервовому напруженні, змушена придбавати собі медикаменти для лікування, витрачала кошти на дорогу до суду. Чеків та квитанцій не зберігала, бо не знала, що це потрібно. Моральна шкода виразилась у тому, що здоров`я погіршилося, перестала спати, що вплинуло на її працездатність, - має інвалідність третьої групи. Після притягнень ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності він не припинив до неї постійно чіплятися, тому 12.03.2025 подала до поліції заяву про порушення кримінального провадження по попередніх фактах.

Свідок ОСОБА_8 вказав, що ОСОБА_6 постійно приїжджає та конфліктує, скандалить. Він був свідком цих конфліктів - ввечері і зранку, точної дати не пам`ятає. Ці обставини відбувалися на подвір`ї у потерпілої. Суперечки проявлялись у нецензурному висловлюванні до потерпілої. Вона викликала поліцію по цих фактах. Не пам`ятає, де був 28.05.2025. До потерпілої приїжджає на декілька днів, при цьому лишається у неї на ночівлю, фактично проживає з нею. Відвідує її десь впродовж останнього року. Йому відомо, що ОСОБА_6 притягали до відповідальності за домашнє насильство щодо ОСОБА_4 . До суду як свідка його тоді не викликали. Йому відомо зі слів потерпілої , що минулого літа, точної дати не пам`ятає, вона зверталась за медичною допомогою в лікарю, бо ОСОБА_6 її вдарив. При обставинах, коли він був присутнім під час суперечок між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , останній і його теж ображав, на зауваження не реагував. Вказав, що якогось разу, коли приїхав обвинувачений за місцем проживання ОСОБА_4 , бачив, як ОСОБА_6 кидав каміння на гараж, кричав та нецензурно висловлювався щодо нього та потерпілої. Тоді ОСОБА_4 викликала поліцію і вони складали якісь документи, дати не пам`ятає. Ще було, що приїжджав машиною, бампером вперся в забор – тоді, напевно, не викликалась поліція, це ніби весною відбувалось. Крім нецензурних висловлювань не пам`ятає змісту розмов між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , водночас пам`ятає, обвинувачений звертався до потерпілої аби вона віддала якісь речі.

Свідок ОСОБА_9 (староста Великоглушанського старостинського округу) вказав, що потерпіла та обвинувачений проживали разом, без реєстрації шлюбу. Після того, як вони розійшлися, у них виник спір з приводу майна, у зв`язку з чим вони звертались до нього, аби він посприяв у вирішенні цього питання, так як між собою вони не могли порозумітись, на що порадив їм звернутись з цим питанням до відповідних органів, оскільки він не наділений такими повноваженнями. Потерпіла зверталась до нього, вказуючи, що ОСОБА_6 пошкодив якесь майно (забор, якщо правильно пригадує) та повідомляла, що він ображав нецензурними словами, чим вчинив домашнє насильство. Однак він особисто не був очевидцем будь-яких обставин. На посаді перебуває впродовж п`яти років. Конфлікт між вказаними особами триває близько двох років, упродовж яких потерпіла зверталась до нього близько 10 разів, її звернення більше стосувались насильства. ОСОБА_6 теж звертався, його звернення стосувалися сприяння вирішенню між ними майнових питань, розповідав скільки він зробив там майнових поліпшень. Із 2025 року вказані особи до нього не зверталися. Свідку відомо, що потерпіла зверталася до правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки ОСОБА_6 . До нього теж слідчий звертався за характеризуючими даними на ОСОБА_6 . Якщо характеризувати обвинуваченого, то не має що поганого сказати про вказану особу. Ніхто з односельчан не звертався зі скаргами на неправомірну поведінку ОСОБА_6 , лише потерпіла ОСОБА_4 з приводу конфлікту між ними.

Свідок ОСОБА_10 (поліцейський) зазначив, що 28 травня 2025 року, перебуваючи на добовому чергуванні із своїм напарником, на планшетний пристрій прийшло повідомлення про домашнє насильство, з якого було встановлено, що прийшов колишній чоловік та стукав у забор. У них виник конфлікт, при якому чоловік ображав заявницю нецензурними словами. По приїзду на місце події потерпіла була зачинена в будинку в спокійному стані. При відібранні пояснень у ОСОБА_4 вона ще додала відео зі свого телефону на підтвердження обставин. Чи скаржилась потерпіла на стан здоров`я, не пам`ятає. За адресою проживання вони ОСОБА_6 не виявили та передали матеріали слідчому, оскільки на той час вже було відкрито кримінальне провадження щодо нього.

Свідок ОСОБА_11 (поліцейський) вказав, що перебуваючи на добовому чергуванні у травні місяці 2025 року надійшло повідомлення про домашнє насильство від ОСОБА_4 . По приїзду на місце події потерпіла була за місцем свого проживання сама, ОСОБА_6 не було. Опитавши її щодо обставин, вона повідомила, що ОСОБА_6 бив у забор, - вона вийшла на вулицю і між ними виник конфлікт. Потерпіла перебувала в збудженому стані, емоційно розповідала про обставини. Після того поїхали до ОСОБА_6 , але його не було за місцем проживання. Тоді передали всі матеріали слідчому, оскільки на той час вже було зареєстроване кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 по домашньому насильству. Тимчасові заборонні приписи щодо ОСОБА_6 від 25 листопада 2023 року та 03 липня 2024 у них на виконанні не перебували.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 , не зважаючи на невизнання вини останнім, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, підтверджується також зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, зокрема:

-витягом з ЄРДР кримінального провадження №12025030530000162 від 18.03.2025;

-протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 28.05.2025;

-копіями постанов Любешівського районного суду Волинської області у справі № 157/1147/24 від 19.08.2024, у справі №162/746/24 від 17.09.2024;

-відеозаписом з бодикамери працівників СРПП Камінь-Каширського РВП у Волинській області від 28.05.2025 та протоколом його огляду від 03.06.2025;

-відеозаписом, наданим потерпілою, та протоколом його огляду від 03.06.2025;

-висновком комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» за результатами психологічних досліджень ОСОБА_4 від 30.05.2025 №31/01-16/2-25;

-висновком експерта № СЕ-19/103-25/16965-ПС від 07.05.2026, відповідно до якого у потерпілої ОСОБА_4 наявні зміни в емоційному стані та індивідуально-психологічних проявах, які проявляються у підвищеній тривожності, страху, емоційній напруженості, порушенні сну, відчутті відчуженості, самотності та підвищеній стомлюваності. Зазначені зміни негативно впливають на її здатність до активного соціального функціонування та виникли внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 . Ситуація, що досліджується у справі, є психотравмувальною для ОСОБА_4 . Внаслідок її психотравмувального впливу у потерпілої сформувалися моральні та психологічні страждання, які проявляються у стійкому емоційному дискомфорті, переживанні страху, напруження та пригніченості. Зазначені стани призвели до погіршення якості життя, зокрема до обмеження звичного способу життєдіяльності, зниження соціальної активності та підвищеного психоемоційного навантаження. Психоемоційний стан потерпілої ОСОБА_4 перебуває у прямому причинному зв`язку з діями ОСОБА_6 щодо неї.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, а їх сукупність – з точки зору взаємозв`язку є достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розглядаючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод в наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідивши та перевіривши усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння події, викладеної в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та узгоджуються між собою. При цьому суд не знаходить підстав для постановлення виправдувального вироку, як про це клопотав захисник обвинуваченого у судових дебатах.

Відтак, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України.

Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, встановлених судом.

При призначенні покарання ОСОБА_6 суд зважає на таке.

Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до ст. 65-67 КК України суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання, суд враховує, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення згідно зі ст.12 КК України є нетяжким злочином, бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, характеризуючі дані вказаної особи, зокрема, ОСОБА_6 раніше не судимий, документальні дані про звернення за наркологічною та психіатричною допомогою відсутні, заяви та скарги від сусідів та односельчан на його негативну поведінку до старостинського округу не надходили.

Відповідно до висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого у кримінальному провадженні, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як середні, відділ з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, а виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів.

На підставі вказаного, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання в межах санкції ст.126-1 КК України, у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки 6 місяців.

Відповідно до ст. 59-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми закону, структура покарання у виді пробаційного нагляду полягає у накладені певних обов`язків на винного з визначенням строку, упродовж якого засуджений має їх виконувати.

Отже, призначення покарання у виді пробаційного нагляду не може існувати без встановлення відповідних обов`язків, визначених ч.2 ст.59-1 КК України.

Призначення такого покарання, на думку суду, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого кримінального правопорушення, відповідатиме його меті і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства, правами потерпілої та особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, враховуючи систематичність вчинення обвинуваченим домашнього насильства щодо особи з якою останній перебував у фактичних шлюбних відносинах, беручи до уваги висновок органу пробації, позицію прокурора та потерпілої, суд дійшов висновку, що в інтересах потерпілої від кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, на обвинуваченого необхідно покласти обов`язок виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою відповідно до п.4 ч.3 ст.59-1 КК України та застосувати обмежувальні заходи, поклавши обов`язок, передбачений п.5 ч.1 ст.91-1 КК України, а саме направлення обвинуваченого для проходження програми для кривдників в межах строків визначених частиною третьою вказаної статті.

При вирішенні цивільного позову суд виходить з такого.

Потерпіла ОСОБА_4 звернулася з позовом до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної вчиненням кримінального правопорушення, у сумі 54000 гривень.

Цивільний відповідач ОСОБА_6 цивільний позов не визнав у повному обсязі, оскільки заперечував винуватість у вчиненні кримінального правопорушення.

Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 1167 ЦК України регламентує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

Вказана позиція є аналогічною і у вирішенні інших справ Європейського суду: рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Антипенко проти Російської Федерації, постанова у справі від 14 лютого 2008 року Пшеничний проти Російської Федерації.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Разом з тим, суд звертає увагу, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування,

Під час судового провадження підтвердився факт завдання потерпілій моральної шкоди, яку обвинувачений не намагався відшкодувати чи принаймні вжити заходів для такого відшкодування, а отже цивільний позов є підставним.

Вирішуючи розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи моральні страждання останньої від вчиненого кримінального правопорушення, порушення нормального способу життя, з огляду на конкретні обставини самої події, ступінь вини обвинуваченого, дійшов висновку, що цивільний позов підлягає до часткового задоволення та стягнення відшкодування в розмірі 15000 гривень.

Із матеріалів справи не вбачається достатньо переконливих доказів заподіяння такого розміру моральної шкоди, який передбачений позовом, а також такого матеріального стану цивільного відповідача, який би свідчив про його спроможність реально задовольнити вимоги позивача у заявленому розмірі. Відтак, зазначений вище розмір задоволених судом позовних вимог, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, та не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілої - з іншого.

Запобіжний захід до ОСОБА_6 не застосовувався.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Відповідно до положень ч.2 ст.124 КПК України стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Керуючись ст. 50, 65-67 КК України, ст. 373, 374, 392-395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, і призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

На підставі ч.2 та п.4 ч.3 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання засудженого.

Відповідно до п.5 ч.1, ч.3 ст.91-1 КК України застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 обмежувальний захід - направлення для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.

Цивільний позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави витрати за проведення судової психологічної експертизи у розмірі 19254,40 гривень (дев`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят чотири гривні 40 копійок).

Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченому, прокурору. Інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Любешівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - з дня отримання його копії.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_12