Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №127/34316/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/34316/25

Провадження № 22-ц/801/1273/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокуСправа № 127/34316/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Матківської М. В., Стадника І. М.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУД» про стягнення середнього заробітку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене суддею цього суду Романюк Л. Ф. 06 березня 2026 року, повний текст судового рішення складено 13 березня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРБУД» (далі – ТОВ «ЦЕНТРБУД») про стягнення середнього заробітку.

Свої вимоги мотивував тим, що з 25.05.2021 працював у ТОВ «ЦЕНТРБУД» на посаді інженера з охорони праці (за сумісництвом) на об`єкті «Реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 » у АДРЕСА_1 , а 23.05.2025 був звільнений з підприємства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначає, що в день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, не виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та не надано копію наказу про звільнення, а також не було повідомлено про нараховані суми, при цьому на його картковий рахунок в АТ «Укргазбанк» 23.05.2025 було зараховано 20 767,46 грн, як компенсацію за невикористану відпустку.

Крім цього, ОСОБА_1 зазначає, що копію наказу про звільнення він не отримав ані в день звільнення, ані після звернень до відповідача. Ним надсилався 01.08.2025 на адресу ТОВ «ЦЕНТРБУД» лист з вимогою провести належний розрахунок, який відповідач отримав 04.08.2025, проте відповідних дій не вчинив.

Під час розгляду іншої справи у Вінницькому міському суді Вінницької області №127/19500/25 позивачу стало відомо, що відповідачем було здійснено виплату вихідної допомоги, про що зазначено у відзиві на позов від 23.07.2025, отриманому ним 28.07.2025.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «ЦЕНТРБУД» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та за весь час затримки по день фактичного розрахунку внаслідок невиплати з вини роботодавця вихідної допомоги при звільненні.

06 березня 2026 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов задоволено частково. Ухвалено стягнуто з ТОВ «ЦЕНТРБУД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 23 963 грн 00 коп. та судовий збір в сумі 1 211,20 грн. У решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у стягненні середнього заробітку внаслідок затримки видачі копії наказу при звільненні з вини роботодавця, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне та неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів, просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове про задоволення цих позовних вимог, у іншій частині – рішення залишити без змін.

Звертає увагу суду на те, що у день звільнення 23.05.2025 йому не було надано копію наказу про звільнення, чим було порушено вимоги ст. 47 КЗпП.

Вказує, що відповідач не надає доказів щодо вручення позивачу листа, у якому просив з`явитися в офіс ТОВ «ЦЕНТРБУД» в м. Київ, поштове відправлення було повернуто роботодавцю за закінченням строку зберігання, що свідчить про неналежне повідомлення роботодавцем працівника про майбутнє звільнення. Зі змістом вказаного листа від ТОВ «ЦЕНТРБУД» апелянт зміг ознайомитись лише 18.12.2025, коли отримав його копію як додаток №1 до відзиву на позовну заяву.

Крім того під час розгляду справи №127/19500/25 представник відповідача ТОВ «ЦЕНТРБУД» адвокат Жигала Л. В. надала суду заяву від 13.10.2025 (додаток №12 до позовної заяви), у якій зазначено, що наказ про звільнення ОСОБА_1 працівнику (позивачу) не направлявся. Також при наданні усних пояснень в засіданні, яке відбулося 14.10.2025, адвокат Жигала Л. В. зазначила, що за таке порушення було притягнуто до відповідальності менеджера з персоналу підприємства.

Під час судового засідання у справі 127/34316/25, яке відбулося 05.03.2026, представник відповідача адвокат Жигала Л. В. знову підтвердила, що копія наказу про звільнення не видавалась позивачу, але судом першої інстанції не було надано належної оцінки цьому факту.

Таким чином, станом на час подання цієї апеляційної скарги копії наказу про звільнення, яка б відповідала чинним нормативним документам, позивачу не надіслано.

Зауважує, що роботодавець зобов`язаний видати копію наказу про звільнення в день звільнення згідно зі ст. 47 КЗпП для фіксації підстави припинення трудових відносин, забезпечення права працівника на оскарження звільнення в суді та для оформлення документів у пенсійному фонді.

З огляду на зазначене, ТОВ «ЦЕНТРБУД» має понести відповідальність за таке порушення та згідно з вимогами ч. 5 ст. 235 КЗпП виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

13.05.2026 через систему «Електронний суд» до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив ТОВ «ЦЕНТРБУД», у якому, представник відповідача – адвокат Жигала Л. В., посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Разом з тим, апеляційним судом цей відзив не береться до уваги, оскільки в порушення вимог частини першої статті 360 ЦПК України його подано з порушенням строку, установленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 22 квітня 2026 року, клопотання про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу представником відповідача не заявлялось.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується ОСОБА_1 лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку внаслідок затримки видачі копії наказу при звільненні з вини роботодавця, тому рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку внаслідок невиплати з вини роботодавця вихідної допомоги при звільненні відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, згідно з якою, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Апеляційний суд згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що з 25.05.2021 ОСОБА_1 працював у ТОВ «ЦЕНТРБУД» на посаді інженера з охорони праці за сумісництвом на об`єкті «Реконструкція технічної території військової частини НОМЕР_1 » у АДРЕСА_1 (а.с.5).

23.03.2025 позивачем за допомогою сервісу поштового зв`язку “Укрпошта” отримано лист за підписом генерального директора ТОВ «ЦЕНТРБУД» Сергія Черненка від 20.03.2025 вих. № 03/20-3 із наказом від 15.02.2025 № 282-г «Про попередження працівників стосовно запланованого звільнення у зв?язку зі скороченням чисельності та штату» та попередження (без дати реєстрації) про майбутнє звільнення із займаної посади.

23.05.2025 трудові відносини між сторонами було припинено, позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП. Дана обставина встановлена рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.10.2025 у справі № 127/19500/25 (а.с.22-24).

З наданої позивачем виписки по банківському рахунку вбачається, що 23.05.2025 на його картковий рахунок в АТ «Укргазбанк» було зараховано грошові кошти у сумі 20 767,46 грн із призначенням платежу «компенсація за невикористані відпустки» (а.с.6).

Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , 23.07.2025 на його картковий рахунок було зараховано 7 084,00 грн вихідної допомоги при звільненні (а.с.15).

Разом з тим, у день звільнення 23.05.2025 позивачу не було вручено копію наказу про звільнення.

Також судом установлено, що відповідачем під час підготовки документів щодо попередження про подальше звільнення ОСОБА_1 було надіслано позивачу лист від 08.04.2025 №04/08-5, яким останній попереджався про звільнення, а також запрошувався до офісу в ТОВ «ЦЕТРБУД» для підписання всіх документів та їх отримання, який після тривалого зберігання на поштовому відділенні, повернувся за закінченням терміну зберігання (а.с.50-51).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності оригіналу трудової книжки, позивач мав можливість реалізувати своє право на працю.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що неотримання ним наказу про звільнення з роботи, де він працював за сумісництвом, йому перешкоджало у працевлаштуванні.

Інших доказів, які б давали підстави для висновку про те, що затримка видачі наказу про звільнення призвела до вимушеного прогулу суду не надано.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на момент вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Наразі факт обізнаності ОСОБА_1 із наказом про його звільнення ним не заперечується.

За загальними правилами доказування, визначеними ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) зроблено висновок, що «частиною 5 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки».

Аналогічний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 712/12727/19, від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20, оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Реалізація передбаченого права працівника отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21).

Повертаючись до обставин даного провадження, колегія суддів звертає увагу, що 23.03.2025 ОСОБА_1 за допомогою сервісу поштового зв`язку “Укрпошта” отримано лист за підписом генерального директора ТОВ «ЦЕНТРБУД» Сергія Черненка від 20.03.2025 вих. № 03/20-3 із наказом від 15.02.2025 № 282-г «Про попередження працівників стосовно запланованого звільнення у зв?язку зі скороченням чисельності та штату» та попередження (без дати реєстрації) про майбутнє звільнення із займаної посади.

З викладеного слідує, що ОСОБА_1 був обізнаний про майбутнє звільнення, а ТОВ «ЦЕНТРБУД», у даному випадку роботодавець, дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, яка стосується попередження працівника про майбутнє вивільнення за два місяці.

23.05.2025 трудові відносини між сторонами було припинено, позивача звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Разом із тим, ОСОБА_1 посилається на те, що копію наказу про звільнення він не отримав ані в день звільнення, ані після звернень до ТОВ «ЦЕНТРБУД», а тому останній зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки видачі копії наказу про звільнення з вини роботодавця.

ТОВ «ЦЕНТРБУД» під час підготовки документів з попередженням про подальше звільнення ОСОБА_1 надіслало останньому лист від 08.04.2025р. №04/08-5, яким позивач попереджався про звільнення, а також запрошувався до офісу в ТОВ «Центрбуд» для підписання всіх документів та їх отримання.

Разом із тим, після тривалого зберігання у поштовому відділенні відправлення повернулося за закінченням терміну зберігання.

У той же час ОСОБА_1 не надано доказів повідомлення роботодавця про інші альтернативні способи комунікації з ним.

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, не реалізація із власної волі працівником свого права на отримання наказу про звільнення не може мати наслідком юридичну чи матеріальну відповідальність роботодавця у вигляді сплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки розбалансує систему прав та обов`язків у трудових відносинах.

Право працівника отримати трудову книжку та наказ в день звільнення пов`язується не лише з обов`язком роботодавця видати трудову книжку та наказ, а й з обов`язком працівника їх забрати, якщо роботодавець створив всі умови для їх вчасної видачі.

З матеріалів справи не встановлено, що ТОВ «ЦЕНТРБУД» чинив перешкоди та умисно не видавав ОСОБА_1 копію наказу про звільнення.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності менеджера з персоналу підприємства не свідчить про умисність дій роботодавця, а є внутрішнім інструментом контролю за дотриманням трудової дисципліни та свідченням оперативного реагування керівництва на помилки працівників.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 не зазначав та в матеріалах справи відсутні докази того, що після звільнення він мав намір працевлаштуватись на іншу роботу за сумісництвом, однак його стримувала чи створювала перешкоди відсутність копії наказу про звільнення, що свідчить про недоведеність порушення відповідачем права ОСОБА_1 на працю.

За таких обставин колегія суддів вважає, що саме по собі формальне невручення копії наказу про звільнення не створювало ОСОБА_1 будь-яких перешкод у реалізації трудових прав.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» № 1217-ІХ від 05 лютого 2021 року, що набрав чинності 10 червня 2021 року, статтю 48 КЗпП України викладено у новій редакції, відповідно до якої, зокрема облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Власник або уповноважений ним орган на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Після 10 червня 2021 року трудова діяльність працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому подання трудової книжки чи надання копії наказу про звільнення при влаштуванні на роботу законом не визначено як обов`язкове.

З огляду на викладене вище, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі наказу відсутні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне та неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів, щоб призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, а тому підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести на рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2026 року – без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: М. В. Матківська

І. М. Стадник