Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №577/6309/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/6309/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Гетьман В. В.

Номер провадження 33/816/714/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., участю секретаря судового засідання Кислої Ю. М., розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 577/6309/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 31.10.2025, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1

визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення:

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_3 ,

захисника – адвоката Юсан І. О.,

установив:

У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження в справі закрити за відсутністю в її діях складу правопорушення, оскільки вона не відмовлялася від проходження огляду на стан сп`яніння та наполягала на доставленні її до закладу охорони здоров`я, при цьому протокол про адміністративне правопорушення ще не був складений. Крім того, вона не перебувала в стані сп`яніння, що підтверджується відповідними доказами.

Постановою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 31.10.2025 ОСОБА_3 визнана винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і на неї накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком один рік. Стягнуто з ОСОБА_3 605,60 грн судового збору.

Згідно постанови судді, 15.10.2025 о 18:20 в м. Конотоп по вул. Вирівська, 20, ОСОБА_3 керувала автомобілем «Сітроен» н. з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, порушення координації рухів), від проходження медичного огляду на ступінь алкогольного сп`яніння в установленому порядку відмовилася, чим порушила вимоги п. 2.5 ПДР.

Вислухавши доводи ОСОБА_3 та її захисника Юсан І. О., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вказана вище апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. При цьому згідно ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Тобто, зміст та форма провадження в справах про адміністративні правопорушення повинні відповідати основним (загальним) засадам судочинства, передбаченими ст. 129 Конституції України та розділом І ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», до яких, крім іншого, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів тощо.

Здійснивши розгляд протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 484344 від 15.10.2025, суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_3 керувала т/з із явними ознаками алкогольного сп`яніння і відмовилася від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушила вимоги п. 2.5 ПДР.

Свою постанову суддя суду першої інстанції вмотивував тим, що вчинення ОСОБА_3 правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 484344 від 15.10.2025, а також відеозаписами події, з яких суддя встановив, що ОСОБА_3 відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння спочатку на місці зупинки т/з, а потім і в закладі охорони здоров`я.

Разом з тим, вказані висновки судді суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, належним чином не умотивовані та не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності; застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 1-3 ст. 7 КУпАП), а особа, яка вчинила правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП). При цьому відповідно ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків тощо.

Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених законом, так як займає ключове положення серед інших джерел (доказів). При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як обов`язковий юридичний документ (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), що свідчить про порушення службовою особою Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_3 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння, процедура якого (огляду) законодавчо закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Направлення особи для огляду на стан алкогольного сп`яніння і проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному КМУ, а згідно вимог ч. 2-3 ст. 266 КУпАП огляд водія, зокрема на стан сп`яніння, проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан сп`яніння затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан сп`яніння в інших закладах забороняється.

Водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (ч. 6 ст. 266 КУпАП, п. 6, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»).

З огляду на викладене, необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім іншого, є встановлення факту відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд зауважує, що наявні у справі відеозаписи є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певних обставин, а повинні засвідчувати, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення можливості проходження ОСОБА_3 як особою, яка виконувала функції водія під час руху т/з, огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку.

Із доданих до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 , а той факт, що зафіксовані на них події за участю останнього мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Вказаний відеозапис розкриває повну картину події, яка відбулась 15.10.2025, і ним зафіксовані такі обставини: після зупинки т/з під керуванням ОСОБА_3 та винесення відносної неї постанови за відсутність полісу страхування поліцейський їй повідомляє, що вона має ознаки алкогольного сп`яніння і пропонує пройти огляд (18:26); о 18:30 – ОСОБА_3 погоджується пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки т/з, їй повідомляють про те, що потрібно почекати поки привезуть «Драгер»; 18:34 – ОСОБА_3 повідомляє, що не відмовляється від огляду та чекає; о 18:36 – ОСОБА_3 запитує у поліцейських чи довго їй ще чекати проходження огляду; 18:40-18:45 – ОСОБА_3 неодноразово повідомляє, що бажає пройти огляд у закладі охорони здоров`я та просить доставити її разом з чоловіком, оскільки вона не довіряє поліцейським; 18:45 – поліцейські повідомляють ОСОБА_3 про те, що відносно неї буде складено протокол за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння; починаючи з 18:46 до моменту складання протоколу о 19:14 ОСОБА_3 безперервно наголошувала поліцейським на своїй згоді проїхати до медичного закладу, наполягала на цьому та просила забезпечити їй таке право.

Аналогічні показання ОСОБА_3 надала і в суді апеляційної інстанції, пояснивши, що після зупинки т/з та винесення відносної неї постанови за відсутність полісу страхування, поліцейські їй повідомили, що у неї присутні ознаки алкогольного сп`яніння та запропонували пройти огляд на місці зупинки т/з, на що вона погодилася. Оскільки у поліцейських не було з собою «Драгера», то вона була вимушена чекати, поки інший екіпаж поліції його привезе, при цьому вона повторювала, що не відмовляється від проходження огляду. Після того, як поліцейські привезли «Драгер», вона повідомила, що бажає пройти огляд у закладі охорони здоров`я, але просила щоб її туди повезли разом з її чоловіком, який був пасажиром керованого нею т/з. Вона неодноразово повідомляла, що від проходження огляду не відмовляється та бажала проїхати до лікарні, але незважаючи на це, поліцейські їй відмовили та склали протокол.

Аналіз наведених вище доказів дає підстави дійти переконливого висновку про те, що ОСОБА_3 протягом усього часу спілкування з працівниками поліції виявляла реальне, послідовне та незмінне бажання пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що об`єктивно підтверджується її поведінкою. Зокрема, з самого початку ОСОБА_3 , попри незгоду з підозрою поліцейських щодо наявності у неї ознак сп`яніння, чітко погодилася пройти огляд на місці зупинки т/з, неодноразово наголошувала на цьому та фактично очікувала забезпечення такого огляду працівниками поліції.

Після очікування, реалізуючи передбачене законом право, ОСОБА_3 повідомила про бажання пройти огляд у закладі охорони здоров`я, обґрунтовуючи це власною недовірою до дій працівників поліції, та просила забезпечити її доставлення до такого закладу разом з її чоловіком. Дійсно, обговорення цього питання тривало певний час, однак замість організації огляду поліцейські безпідставно повідомили про складання щодо неї протоколу за відмову від його проходження. При цьому апеляційний суд звертає увагу, що висловлене ОСОБА_3 бажання пройти огляд у закладі охорони здоров`я за умови супроводу чоловіка саме по собі не може розцінюватися як відмова від проходження огляду, оскільки ОСОБА_3 у цілому не заперечувала проти його проведення та наполягала саме на реалізації такого права.

Більше того, з метою усунення будь-яких сумнівів щодо своїх намірів ОСОБА_3 висловила беззастережну згоду прослідувати до медичного закладу навіть без супроводу чоловіка, що свідчить про відсутність у її діях будь-якого умислу на ухилення від проходження огляду. Тобто, поліцейські повинні були оцінювати поведінку ОСОБА_3 не формально, а з урахуванням її фактичного волевиявлення, яке було спрямоване на проходження огляду, а не на ухилення від нього. Натомість працівники поліції безпідставно ототожнили окремі умови, висловлені ОСОБА_3 , із відмовою від проходження огляду, фактично надавши її діям змісту, якого вони об`єктивно не містили.

Водночас, на момент висловлення такої згоди процедура оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення ще не була розпочата, а відтак у працівників поліції була реальна можливість забезпечити доставлення водія до закладу охорони здоров`я для відповідного огляду, як того і вимагають приписи ст. 266 КУпАП, враховуючи те, що протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП був складений приблизно через 30 хв.

З огляду на викладене, дії ОСОБА_3 не містили ознак відмови чи ухилення від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а навпаки свідчили про її активне прагнення пройти такий огляд, тому висновок поліцейського про порушення ОСОБА_3 п. 2.5 ПДР є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Вказані обставини залишилися поза увагою судді суду першої інстанції, унаслідок чого були істотно порушені норми КУпАП, що у свою чергу перешкодило ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення і є безумовною підставою для скасування наведеної вище постанови судді.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).

Вартою уваги в контексті вмотивованості постанови судді є правова позиція, викладена в окремих рішеннях ЄСПЛ, зокрема у рішенні № 19997/02 від 15.02.2007 в справі «Болдя проти Румунії» (Boldea v. Romania), згідно якої «суд першої інстанції не здійснив розгляд усіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував надані докази, що йому б надало можливість, у разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити».

Відповідно ст. 8, ч. 2 ст. 62 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Конституційний Суд України зауважив, що «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ від 26.02.2019 № 1-р/2019).

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп`яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суд повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, апеляційний суд приходить переконання про відсутність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові судді, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання її винуватою у вчиненні даного правопорушення в судовому засіданні встановлено не було. При цьому, всі можливості для усунення сумнівів були вичерпані, а сукупність зібраних та проаналізованих по справі доказів не дозволяє їх спростувати у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_3 умисних дій, направлених на порушення п. 2.5 ПДР.

Таким чином, постанову судді суду першої інстанції не можна вважати законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, тому це судове рішення підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі – закриттю на підставі п. 1 ст. 247, п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 31.10.2025 відносно ОСОБА_4 скасувати через неправильне застосування суддею суду першої інстанції норми матеріального права, а провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 і п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП закрити через відсутність складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов