Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №127/35195/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/35195/25

Провадження № 22-ц/801/1123/2026

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокуСправа № 127/35195/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Копаничук С. Г.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адвокатом Кравинською Юлією Вікторівною, на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене суддею цього суду Ан О. В. 12 лютого 2026 року, дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (далі – ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 24669,50 грн за договором позики №13890 від 22.06.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.06.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» укладено договір позики №13890.

Сума позики складала 5000 грн, проценти складають 0,01 % в день від поточного залишку позики, комісія складає 1,1% від початкового розміру позики. Строк повернення позики 21.07.2018. Строк дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Разом із тим, ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти від ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», порушила договірні зобов`язання щодо строків повернення кредиту, унаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку не погашається.

Заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» за договором позики складає 24669,50 грн, із яких: 5000 грн заборгованість за позикою, 19669,5 грн заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Таким чином, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» просило суд першої інстанції стягнути вказану вище заборгованість із ОСОБА_1 , а також стягнути судові витрати, із яких: 2423 грн судовий збір, 5000 грн правнича допомога.

12.02.2026 заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позовну заяву ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Кравинську Ю. В. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить заочне рішення суду скасувати в частині стягнення 19 595 грн комісії та 60 грн процентів, ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» у задоволенні вимог в обсязі 19 595 грн, що згідно з наданим позивачем до позову розрахунком є комісією, та в обсязі 60 грн, які згідно з наданим позивачем до позову розрахунком є процентами за межами строку кредитування. Також просить покласти на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» судові витрати ОСОБА_1 у розмірі 6000 грн.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами, не взяв до уваги те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Виходячи із умов Договору, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» не мало права нараховувати відсотки за користування кредитними коштами після закінчення строку, на який був виданий кредит.

Також посилається на те, що зі змісту договору позики №13890 від 22.06.2018 не слідує інформації, за які саме послуги сплачується «комісійна винагорода», а тому вважає, що плата за обслуговування кредиту не являється законною.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» подано відзив на апеляційну скаргу, у якому воно просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року - без змін. Зазначає, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. З розрахунку заборгованості вбачається, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України за правилами, визначеними договором позики, який розміщено у розділі «відповідальність сторін», а не як відсотки за правомірне користування кредитом. Із умов договору вбачається, що сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою. Отже, кредитним договором було передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення. З матеріалів справи слідує, що заборгованість відповідачкою у встановлений договором строк не погашено.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заочне рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 22.06.2018 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» укладено договір позики №13890, відповідно до умов якого товариство надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5000 грн (п.1.1.1 договору).

Пунктом 1.1.2 договору за користування позикою передбачена плата у вигляді:

Процентів в розмірі 0,01 % (п.1.1.2.1) в день від поточного залишку позики та комісії в розмірі 1,1 % в день від початкового розміру позики (п. 1.1.1).

Відповідно до пунктів 1.1.3, 1.1.4 нарахування процентів та комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Згідно з п.1.1.5 договору строк повернення позики (термін платежу) 21 липня 2018 року.

Пунктом 2.1 передбачено, що строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 4.3 договору обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.п. 1.1.5 договору включно.

Пунктом 5.2 договору визначено, що порушенням умов цього договору є його не виконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Підвищену комісійну винагороду передбачено пунктом 5.3, згідно якого у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення (а.с. 7-10).

Згідно з довідкою ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» за № 13890 від 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 перераховано на банківську картку «PRIVATBANK» НОМЕР_1 ** грошові кошти 5000 грн, транзакція номер 1074130381, номер операції: 96323220, дата проведення платежу: 22.06.2018 (а.с. 16 зворот).

У свою чергу ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» надає послуги з переказу коштів на підставі договору № 04/08-17ПК, укладеного 04.08.2017 між ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» та ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (а.с. 16 зворот).

Із доданого до позову розрахунку заборгованості слідує, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за договором № 13890 від 22.06.2018 станом на 30 липня 2025 року становить 24669,50 грн, із яких: 5000 грн – заборгованість за позикою; 19669,5 грн – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою (а.с.11- 14).

Ухвалюючи оскаржуване заочне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, адже відповідач взяв кошти, вчасно їх не повернув, що призвело до порушення прав кредитодавця, які підлягають захисту.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон України № 675-VIII) у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ст. 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Представник ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не спростовує факт укладення 22.06.2018 договору позики та отримання останньою кредитних коштів в сумі 5000,00 грн на умовах, зазначених у договорі, а лише оскаржує неправомірність нарахування комісії та процентів за вказаним договором позики поза межами строку кредитування.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) викладено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом).

З аналізу наведених постанов Верховного Суду вбачається, що сторони кредитного договору можуть встановити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, іншими словами у випадку неповернення грошових коштів, у визначений кредитним договором строк, такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно з ст. 625 ЦК України.

У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За нормами ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як установлено з матеріалів справи, сторони договору у п. 1.1.5 визначили строк повернення позики 21.07.2018.

З наданого ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 нараховано суму прострочених відсотків в розмірі 74 грн. 50 коп, визначених п. 1.1.2.2 в період з 22.06.2018 по 21.07.2018, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування. Відомостей про нарахування процентів поза межами строку кредитування розрахунок заборгованості не містить.

Згідно з п. 5.3 договору сторони узгодили умови про те, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення.

Отже, п. 5.3 договору передбачена відповідальність боржника, яка застосовується з моменту прострочення терміну платежу в разі наявності заборгованості поза межами строку повернення позики, тобто 21.07.2018, та яку, як міру відповідальності, сторони визначили у виді підвищеної комісійної винагороди.

Умови договору не містять положень обмеження строку відповідальності позичальника, визначеної п. 5.3, а тому з урахуванням порушення відповідачкою строків повернення позики та невиконання нею умов договору щодо обов`язку повернення отриманих кредитних коштів, позивачем здійснено нарахування в період з 22.07.2018 по 17.11.2018 в розмірі 19669, 5 грн.

Спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Оскільки умовами договору позики, нарахування та сплата комісії визначена сторонами кредитування та безпосередньо узгоджена з позичальником шляхом підписання договору позики, а тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Крім того, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (далі – Закону) у редакції на час укладення договору встановлено, що до загальних витрат за споживчим кредитом, крім процентів за користування кредитом, включаються: комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 12 Закону також визначено, що у кредитному договорі обов`язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).

Таким чином, за наявності узгоджень між кредитором та позичальником умов договору з нарахування та виплати комісії, такі суми підлягають відшкодуванню за рахунок особи, що отримала в користування кредитні кошти.

Доводи апеляційної скарги спростовуються установленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення.

Відтак, правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами статті 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести на рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Кравинською Юлією Вікторівною, залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року – без змін.

Понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

С. Г. Копаничук