Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №678/1547/25 — Летичівський районний суд Хмельницької області

ЛЕТИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОПІЯ

ВСТУПНА ЧАСТИНА

Єдиний унікальний номер судової справи №678/1547/25

Номер провадження №2-678-90/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року селище Летичів

Летичівський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Ходоровського І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козка Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в селищі Летичів справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко Алла Петрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22 серпня 2025 року,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

її представник - адвокат Підлісний О.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. 03 жовтня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 разом із заявою про забезпечення позову за змістом яких на підставі рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року (справа №678/379/25), із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за розпискою від 16 листопада 2022 року в розмірі 230000,00 грн., судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

04 вересня 2025 року Летичівським районним судом Хмельницької області видано два виконавчих листи про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою в сумі 230000,00 грн. та судового збору в сумі 1211,20 грн.

11 вересня 2025 року державним виконавцем Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Летичівський відділ ДВС) Гораєвою А.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за НОМЕР_8 про стягнення з ОСОБА_2 суми заборгованості за розпискою від 16 листопада 2022 року у розмірі 230000,00 грн. та постанову про відкриття виконавчого провадження за НОМЕР_9 про стягнення з ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Згідно довідки (інформації) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек від 25 вересня 2025 року №445008850, наданої головним державним виконавцем Летичівського відділу ДВС Ковальчуком Ю.В., станом на 25 вересня 2025 року у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке нерухоме майно.

22 серпня 2025 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна за №834, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П., продала (відчужила) ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, що підтверджується довідкою (інформацією) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек від 23 вересня 2025 року за №444667176.

На даний час ОСОБА_2 не має бажання та можливостей відшкодувати (погасити) перед ОСОБА_1 заборгованість по розписці в сумі 230000,00 грн. відповідно до рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року.

Станом на 25 вересня 2025 року у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке нерухоме майно, яке можна реалізувати в порядку виконавчого провадження для погашення заборгованості перед ОСОБА_1 .

Після того, як виник борг та рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 02 червня 2025 року набрало законної сили 18 серпня 2025 року, ОСОБА_2 умисно та недобросовісно відчужила (продала) на користь ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами з метою цілеспрямованого уникнення погашення заборгованості перед ОСОБА_1 в порядку виконавчого провадження, шляхом реалізації (продаж) майна через торги (аукціон).

ОСОБА_2 , достеменно знаючи про існуючий борг перед ОСОБА_1 , усвідомлюючи негативні наслідки щодо звернення стягнення на майно боржника в порядку виконавчого провадження, порушуючи принцип добросовісності правовідносин та зловживаючи правом, уклала договір купівлі-продажу житлового будинку з метою уникнення сплати боргу.

Укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку від 22 серпня 2025 року є фраудаторним правочином, тобто таким, що укладений з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.

За цих обставин ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 серпня 2025 року №834 - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, номер відомостей про речове право 61216166, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ (основні)

2. 03 жовтня 2025 року надійшла позовна заява разом із заявою про забезпечення позову.

3. 06 жовтня 2025 року ухвалою суду вирішено питання щодо забезпечення позову.

4. 07 і 15 жовтня 2025 року до суду надійшли відомості про місце реєстрації відповідачів.

5. 16 жовтня 2025 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено розгляд у порядку загального позовного провадження.

6. 13 квітня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

7. 05 червня 2026 року до суду від приватного нотаріуса надійшли матеріали нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити, вказала, що відповідачу ОСОБА_2 достеменно було відомо про рішення суду від 02 червня 2025 року, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, про стягнення з неї заборгованості на її користь, однак, з метою цілеспрямованого уникнення погашення заборгованості, відповідач продала 22 серпня 2025 року належний їй житловий будинок для ОСОБА_3 , ввівши і його в оману, тому вказаний нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу й просить визнати недійсним, борг їй так і не погашено й відповідач відмовляється виконувати судове рішення добровільно.

Будь-яких претензій до приватного нотаріуса Лазаренко А.П. вона немає, адже станом на 22 серпня 2025 року перешкод для нотаріального посвідчення оспорюваного договору не було.

9. Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала і просила відмовити в їх задоволенні та вказала, що заборгованість для позивача ОСОБА_1 повністю погасила, однак остання не бажає це визнавати, тому мала законне право продати належний їй будинок будь-кому, що і зробила 22 серпня 2025 року, оформивши у приватного нотаріуса договір купівлі-продажу.

При цьому, приватний нотаріус Лазаренко А.П. перевірила по базах даних відомості про наявність у неї обтяжень, заборгованості й з`ясувавши необхідні дані, посвідчила нотаріально договір купівлі-продажу, адже перешкод для цього не було жодних.

В письмовій формі правову позицію у справі не висловила.

10. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Підлісний О.В. підтримав позицію свого довірителя й вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, відповідач мала право здійснити правочин з продажу належного їй нерухомого майна, що і зробила, приватний нотаріус не встановила будь-яких перешкод для цього, тому в позові просить відмовити.

В письмовій формі правову позицію у справі не висловив.

11. Відповідач ОСОБА_3 до суду не з`явився.

12. Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Киричук С.В. до суду не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими і безпідставними, однак правове обґрунтування вказаної позиції відсутнє.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ІV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13. 02 червня 2025 року рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області (справа №678/379/25), яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою від 16 листопада 2022 року у розмірі - 230000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

14. 22 серпня 2025 року між ОСОБА_2 (продавець) і ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчено приватний нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. і зареєстровано за №834, за змістом якого продавець продав покупцю, а покупець приймає у приватну власність житловий будинок за АДРЕСА_1 , що є предметом цього договору (п. 1.1). Відчужуваний будинок належить продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко А.П. від 25 липня 2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №703, реєстрація права власності в Державному реєстрі прав проведена 25 липня 2025 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, право власності записано за номером 60860907 (п. 1.2). Продаж нерухомості вчинено за 453099,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам (п. 2.2).

15. 04 вересня 2025 року Летичівським районним судом Хмельницької області на підставі рішення суду у справі №678/379/25 видано два виконавчі листи.

16. 11 вересня 2025 року постановою державного виконавця Летичівського відділу ДВС Гораєвою А.П. відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_8 з примусового виконання виконавчого листа №678/379/25 від 04 вересня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості за розпискою від 16 листопада 2022 року у розмірі 230000,00 грн.

17. 23 вересня 2025 року сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №444667176 згідно якої ОСОБА_3 є власником житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , підставою є договір купівлі-продажу №834 від 22 серпня 2025 року, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області.

18. 25 вересня 2025 року сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №445008850 згідно з яким відомості щодо наявності майна у ОСОБА_2 відсутні.

V. ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

19. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі №201/3274/21, від 22 листопада 2023 року у справі №128/1878/20).

Як зазначено у ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч. 2).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16 зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21).

Згідно ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та / або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі №747/306/19).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.

Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частини перша та друга статті 234 ЦК України).

Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення, про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі №723/405/17).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року в справі №761/40240/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.

Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23).

Верховний Суд у своїх рішеннях звертав увагу на те, що:

відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21);

мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22);

тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду, як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16);

для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо, щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Верховний Суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема боргу, чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23);

цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за договором. Боржник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї невістки після настання строку повернення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення боргу); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин, можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові. Наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, невістка, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (постанова Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 347/721/22).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора.

VІ. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

20. Із письмових доказів випливає, що 05 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою і рішенням суду від 02 червня 2025 року, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, її позов задоволено.

Отже, судовим рішенням про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою підтверджено наявність грошового зобов`язання і його невиконання.

21. У період набрання рішенням суду від 02 червня 2025 року законної сили ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 липня 2025 року і стала власником житлового будинку, який 22 серпня 2025 року відчужила для ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.

22. Із наданих приватним нотаріусом Лазаренко А.П. документів дійсно випливає, що станом на день посвідчення нею 22 серпня 2025 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 будь-яких обмежень та обтяжень, що перешкоджали б його посвідченню, зареєстровано не було, тобто, приватний нотаріус діяла у межах своїх повноважень і вимог діючого законодавства України.

Про відсутність будь-яких претензій до приватного нотаріуса Лазаренко А.П. щодо нотаріального посвідчення 22 серпня 2025 року договору купівлі-продажу зазначили в судовому засіданні й ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

23. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що про рішення суду від 02 червня 2025 року їй було відомо, хоча й заперечила наявність заборгованості перед ОСОБА_1 , водночас, доказів, що борг сплачено, нею не надано, а ОСОБА_1 навпаки стверджувала, що ОСОБА_2 їй будь-які кошти згідно рішення суду не сплатила і борг не погашений.

24. 04 вересня 2025 року ОСОБА_1 отримала у суді 2 виконавчих листи на підставі яких 11 вересня 2025 року було відкрито виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_2 боргу.

При цьому, 25 вересня 2025 року сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно якої ОСОБА_2 немає у власності будь-якого майна за рахунок якого під час виконавчого провадження можливо було б звернути стягнення, а згідно аналогічної довідки станом на 22 серпня 2025 року, яка міститься в матеріалах нотаріальної справи, у неї було у власності нерухоме майно.

25. Отже, відчужуючи належне їй нерухоме майно за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22 серпня 2025 року, ОСОБА_2 була обізнана про існування рішення суду від 02 червня 2025 року, яке набрало законної сили 18 серпня 2025 року, яким з неї стягнуто заборгованість за розпискою на користь ОСОБА_1 в розмірі 230000,00 грн., і достеменно знаючи про існуючий борг, могла на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення - наприклад, накладення державним виконавцем арешту на майно та примусову його реалізацію в рахунок погашення заборгованості перед позивачем ОСОБА_1 , що свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 та намагання уникнути відповідальності за рахунок нерухомого майна, яке вона відчужила для ОСОБА_3 .

Враховуючи зазначене, у позовній заяві правомірно стверджується, що ОСОБА_2 , порушуючи принцип добросовісності правовідносин та зловживаючи правом, уклала договір купівлі-продажу житлового будинку з метою уникнення сплати боргу, тому договір купівлі-продажу від 22 серпня 2025 року є фраудаторним, тобто таким, що укладений з метою уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.

26. Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 з метою приховання від примусового виконання в майбутньому за рахунок належного їй майна судового рішення про стягнення з неї заборгованості за розпискою, в порушення принципу добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) уклала 22 серпня 2025 року з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

27. Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України позивач належними і допустимими доказами довела правомірність своїх вимог, тому позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

VІІІ. ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ

28. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги підлягають задоволенню, сплачений позивачем судовий збір (за позовну заяву і заяву про забезпечення позову) підлягає стягненню з відповідачів.

ІХ. ЩОДО ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

29. 06 жовтня 2025 року ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову і накладено арешт на житловий будинок, господарські будівлі і споруди, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, номер відомостей про речове право 61216166.

Відповідно до ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи (ч. 7). Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення (ч. 8).

На час ухвалення судом рішення у даній справі до суду не надходили вмотивовані клопотання учасників справи про скасування заходів забезпечення позову.

Судом ухвалюється рішення про задоволення позову, однак рішення суду набирає законної сили у визначений процесуальним законом строк, тому вжиті судом заходи забезпечення позову продовжують діяти відповідно до положень ч. 7 ст. 158 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10-13, 42-43, 48-49, 76-83, 89, 128, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 351-352, 354-355 ЦПК України,

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 22 серпня 2025 року №834, що розташований по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2657859468040, номер відомостей про речове право 61216166, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко Аллою Петрівною.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 :

судовий збір в розмірі 1212,00 грн., сплачений за пред`явлення позову - по 606,00 грн. з кожного,

судовий збір в розмірі 910,00 грн., сплачений за заяву про забезпечення позову - по 455,00 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 18 червня 2026 року.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт Летичів Хмельницької області, проживає по АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 , електронна пошта і електронний кабінет - відсутні.

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка смт Летичів Хмельницької області, зареєстрована по АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , тел. НОМЕР_4 , електронна пошта і електронний кабінет - відсутні.

ПРЕДСТАВНИК: адвокат Підлісний Олег Володимирович, місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, буд. 54 м. Хмельницький, поштовий індекс 31500, тел. НОМЕР_5 , відомості про наявність або відсутність електронної пошти і електронного кабінету - відсутні.

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Тальне Тальнівського району Черкаської області, відомості про зареєстроване місце проживання відсутні, згідно позовної заяви проживає по АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , засоби зв`язку відсутні, електронна пошта і електронний кабінет - відсутні.

ПРЕДСТАВНИК: адвокат Киричук Сергій Володимирович, місцезнаходження: вул. Буглаєнко, 5А м. Красилів Хмельницького району Хмельницької області, поштовий індекс 31000, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 , наявний електронний кабінет.

ТРЕТЯ ОСОБА, ЯКА НЕ ЗАЯВЛЯЄ САМОСТІЙНИХ ВИМОГ ЩОДО ПРЕДМЕТА СПОРУ: приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Лазаренко Алла Петрівна, місцезнаходження: вул. Соборна, 4/1 селище Летичів Хмельницького району Хмельницької області, поштовий індекс 31500, реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, тел. 9-15-02, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості про наявність або відсутність електронного кабінету - відсутні.

Суддя підпис Ходоровський І.Б.

Суддя Ходоровський І.Б.