Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №556/1681/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 556/1681/25

Провадження № 22-ц/4815/900/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя: Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 27.01.1996 вона одружилася з ОСОБА_2 .. Від шлюбу у них народилося шестеро дітей, четверо з яких уже повнолітні: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (досягла повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_1 ). ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на даний час ще не досягли повноліття.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 01.10.2020 шлюб між сторонами було розірвано, визначено місце проживання неповнолітніх дітей з матір`ю.

Тривалий час відповідач неналежно виконував покладений на нього обов`язок з утримання дітей та їх матеріального забезпечення. Коштів на їх утримання взагалі не надав.

ОСОБА_2 має можливість утримувати дітей, оскільки має власні доходи, задовільний стан здоров`я.

У зв`язку з цим, 11.02.2022 позивачкою було подано заяву до Сарненського районного суду Рівненської області про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей.

24.02.2022 в Україні було ввведено воєнний стан, справа тривалий час не розглядалася. ОСОБА_1 неодноразово усно зверталася в суд з метою отримання судового наказу, однак його не отримувала.

27.10.2022 позивачкою було подано письмову заяву, в якій вона просила видати судовий наказ. І лише після подання такої заяви Сарненським районним судом було винесено ухвалу від 01.09.2022 про відмову у видачі судового наказу через її подання з порушенням правил підсудності. Дана ухвала була внесена до Єдиного реєстру судових рішень – 02.11.2022.

Після отримання такої ухвали ОСОБА_1 звернулась до Володимирецького районного суду Рівненської області з заявою про видачу судового наказу, на підставі якої і було видано судовий наказ про стягнення аліментів на утримання трьох неповнолітніх дітей, починаючи з 08.11.2022.

На думку позивачки дані обставини вказують на те, що вона вживала заходів для стягнення аліментів за минулий час, а саме з 11.02.2022 по 07.11.2022, з підстав того, що відповідач добровільно не надавав кошти на утримання дітей.

А тому враховуючи вищевикладене вважає, що має право на стягнення аліментів за минулий час на утримання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в розмірі частки від всіх видів доходу (заробітку) відповідача щомісячно, починаючи з 11.02.2022 по 07.11.2022, які просить стягнути в судовому порядку.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій доводить про його незаконність через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд безпідставно дійшов висновку про недоведеність вжиття нею заходів щодо одержання аліментів, оскільки не врахував її звернення 11 лютого 2022 року до Сарненського районного суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, а також подальші дії, спрямовані на отримання результату її розгляду.

Вважає, що саме звернення до суду із заявою про видачу судового наказу свідчить про невиконання відповідачем обов`язку щодо утримання дітей та підтверджує вжиття нею заходів для одержання аліментів.

Також вказує, що суд не надав належної оцінки поданим нею письмовим доказам щодо самостійного утримання дітей, показанням свідка ОСОБА_10 , її власним показанням як свідка та безпідставно не врахував письмові пояснення дочки сторін ОСОБА_3 .

Крім того, апелянт вважає помилковими висновки суду щодо належного утримання відповідачем дітей у спірний період, посилаючись на те, що після припинення спільного проживання саме вона несла основні витрати на їх утримання та забезпечення.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Карпач О.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що апеляційна скарга не містить нових обставин чи доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести як вжиття заходів щодо одержання аліментів, так і ухилення платника від їх сплати, тоді як належних доказів ухилення відповідача від утримання дітей матеріали справи не містять.

Вказує, що звернення позивачки із заявою про видачу судового наказу та відмова у його видачі через порушення правил підсудності не свідчать про протиправну поведінку відповідача чи його ухилення від сплати аліментів.

Також зазначає, що відповідач підтримував дітей та після видачі судового наказу належним чином виконує обов`язок зі сплати аліментів, а надані позивачкою докази щодо оплати інтернету, електроенергії та інші документи не підтверджують обставин, на які вона посилається.

Крім того, відповідач вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки судом показань свідків та досліджених доказів.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_11 уклали шлюб 27.01.1996, про що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 01.10.2020 шлюб між сторонами розірвано. Місцем проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - визначено місце проживання матері.

Від даного шлюбу сторони мають шестеро дітей, в тому числі неповнолітніх: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження, серії НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 . ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на даний час повнолітня.

11.02.2022 ОСОБА_1 звернулася до Сарненського районного суду Рівненської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей.

27.10.2022 ОСОБА_1 зверталася до судді Сарненського районного суду з заявою про видачу судового наказу, згідно поданої нею раніше заяви.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 01.09.2022 ОСОБА_1 відмовлено у видачі судового наказу, оскільки заяву подано із порушенням правил підсудності.

Згідно судового наказу, виданого Володимирецьким районним судом Рівненської області від 14.11.2022, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/2 всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 08 листопада 2022 року і до досягнення дітьми повноліття.

І як вбачається з довідки, виданої Сарненським відділом державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, станом на 14.08.2025 у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий період не підлягають до задоволення через недоведеність підстав для застосування ч. 2 ст. 191 СК України.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.2 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Постановою КЦС ВС від 18.05.2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Доводи апеляційної скарги про те, що звернення позивачки 11 лютого 2022 року до суду із заявою про видачу судового наказу підтверджує наявність підстав для стягнення аліментів за минулий час, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за умови доведення сукупності двох обставин: вжиття заходів щодо одержання аліментів та неможливості їх одержання у зв`язку з ухиленням платника від сплати.

Сам по собі факт звернення до суду із заявою про видачу судового наказу свідчить лише про вчинення позивачкою дій, спрямованих на одержання аліментів, однак не підтверджує ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання дітей.

Посилання апелянта на тривалий розгляд заяви про видачу судового наказу та подальшу відмову у його видачі через порушення правил підсудності не свідчать про винну поведінку відповідача та не підтверджують його ухилення від сплати аліментів, оскільки зазначені обставини пов`язані виключно з процесуальним розглядом заяви судом та діями самого заявника.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не забезпечував належного утримання дітей та основний тягар їх утримання покладався на позивачку, самі по собі не є достатніми для застосування положень ч. 2 ст. 191 СК України.

Для стягнення аліментів за минулий час необхідним є встановлення саме ухилення платника від виконання обов`язку щодо утримання дітей, тоді як належних та допустимих доказів таких обставин матеріали справи не містять.

Посилання апелянта на неналежну оцінку судом першої інстанції письмових доказів, її показань та показань свідків не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення.

Наведені докази були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали оцінку відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України. Незгода сторони з такою оцінкою не свідчить про її неправильність та не є підставою для переоцінки доказів апеляційним судом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції були всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Судді: Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.