Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №947/23268/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 947/23268/26

Провадження № 3/947/2319/26

24.06.2026 року м. Одеса

Cуддя Київського районного суду м. Одеси Іванчук В.М., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП (протокол серії ЕПР1 № 673672 від 23.05.2026 року) –

ВСТАНОВИВ:

23.05.2026 року о 17:33 год., за адресою: м. Одеса, проспект Свободи, біля будинку № 61, водій ОСОБА_1 (далі – особа, що притягується до адміністративної відповідальності), керував електричним самокатом, без державного номерного знаку у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів марки «DRAGER ALCOTEST» відповідно до якого у останнього виявлено 0,45 %о (проміле) алкоголю.

За таких обставин особа, що притягується до адміністративної відповідальності порушила п.2.9 «Правил дорожнього руху» України, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.

Згідно п.2.9(а) «Правил дорожнього руху» України, водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

В судове засідання особа, що притягується до адміністративної відповідальності не з`явилася, про дату та час судового розгляду була повідомлена завчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила.

З огляду на вищезазначене, з урахуванням вимог статті 268 КУпАП, суд доходить висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за умови її належного повідомлення про дату, час і місце судового розгляду та відсутності поважних причин неявки.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталена практика Європейського суду з прав людини є складовою національного законодавства України та підлягають обов`язковому застосуванню судами як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не виключає можливості встановлення державами-учасницями певних процесуальних правил, у тому числі обмежень і заборон, спрямованих на забезпечення належного перебігу судового розгляду. Такі процесуальні обмеження визнаються допустимими за умови, що вони переслідують легітимну мету, є пропорційними поставленій цілі та не позбавляють особу самого змісту права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно наголошує, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати регулюванню з боку держави. Запровадження процесуальних вимог, зокрема щодо строків звернення до суду, порядку участі у судовому засіданні, форми подання процесуальних документів, є виправданим за умови, що такі вимоги мають законну мету, не є надмірними та не зводять нанівець саму сутність права на судовий захист.

Однією з ключових складових права на справедливий судовий розгляд є дотримання принципу розумного строку розгляду справи. У практиці Європейського суду з прав людини неодноразово підкреслювалося, що держава зобов`язана організувати свою судову систему таким чином, щоб забезпечити ефективний та своєчасний розгляд справ з урахуванням складності провадження, поведінки сторін, дій органів державної влади, а також значення справи для особи, яка притягається до відповідальності.

Водночас обов`язок забезпечення розумних строків судового розгляду покладається не лише на державу, але й на учасників судового провадження. Усталена практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що сторони повинні проявляти належну процесуальну сумлінність і активність, зокрема своєчасно з`являтися у судові засідання, цікавитися перебігом розгляду своєї справи, використовувати процесуальні права добросовісно та не вдаватися до дій, спрямованих на штучне затягування провадження.

Європейський суд з прав людини також послідовно зазначає, що процесуальні гарантії, передбачені Конвенцією, не можуть тлумачитися як підстава для зловживання правом на судовий захист. У випадках, коли поведінка сторони свідчить про навмисне ігнорування судових викликів, ухилення від участі у розгляді справи або інше недобросовісне використання процесуальних прав, держава вправі застосовувати відповідні процесуальні механізми з метою забезпечення ефективності правосуддя. Такі обмеження визнаються сумісними з вимогами статті 6 Конвенції за умови їх пропорційності та збереження суті права на справедливий суд.

З урахуванням наведеного, а також з метою дотримання принципу розумного строку розгляду справи та недопущення зловживання процесуальними правами, суд вважає, що розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у даному випадку не порушує її права на справедливий судовий розгляд та відповідає вимогам національного законодавства і стандартам, сформованим у практиці Європейського суду з прав людини.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінюючи їх у сукупності, виходить з того, що для притягнення особи до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП необхідним є встановлення сукупності юридично значущих обставин, а саме - факту керування транспортним засобом, перебування водія з ознаками алкогольного сп`яніння, а також підтвердження цього належними та допустимими доказами, передбаченими ст.251 КУпАП.

Суд відзначає, що згідно з позицією Верховного Суду у справі №127/5920/22 від 15.03.2023 року, сам факт руху електросамоката як засобу індивідуальної мобільності є використанням джерела підвищеної небезпеки, а тому кваліфікація транспортного засобу як механічного або немеханічного значення не має для застосування ст.130 КУпАП.

Оцінивши всі наявні докази відповідно до ст.252 КУпАП у їх взаємозв`язку та сукупності, суд приходить до однозначного висновку, що вина особи, що притягується до адміністративної відповідальностіу вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є повною, підтвердженою та доведеною.

Суд при накладенні адміністративного стягнення враховує: ступінь суспільної небезпеки правопорушення, особистість правопорушника, ступінь його провини, майновий стан, а також те, що умисні дії правопорушника були направлені на порушення безпеки руху з використанням джерела підвищеної небезпеки - автомобіля.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №18 від 19.12.2008, при розгляді адміністративних справ, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №13-06 (далі - ПДР України).

Статтею 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами, зокрема у частинах першій - четвертій статті 130 КУпАП, слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Згідно пункту 1.10 ПДР України, транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином, як вбачається з вищенаведених термінів, поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати як два різні поняття: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електроскутер, і в вузькому - механічний транспортний засіб.

У постанові Верховного Суду по справі №127/5920/22 від 15.03.2023, касаційна інстанції зазначила, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Окрім того, відповідно до Закону України №2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24.02.2023 року визначено поняття легкого персонального електричного транспортного засобу - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.

Суб`єктами правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, зокрема є водії транспортних засобів, а тому слід зазначити, що вказана норма закону передбачає відповідальність водіїв транспортний засіб, а не лише механічних транспортних засів.

Враховуючи викладене, а також ступінь небезпеки, викликану тим, що особа, що притягується до адміністративної відповідальності відмовилася від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічних засобів та у спеціалізованому медичному закладі, суд вважає, що необхідним і достатнім адміністративним стягненням для правопорушника буде у вигляді штрафу з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів.

Відповідно до ЗУ «Про судовий збір», судовий збір стягується із особи, яка притягується до адміністративної відповідальностіу разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ст.40-1 КУпАП та п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з особи, що притягується до адміністративної відповідальності судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 665, 60 грн.

На підставі вищевикладеного,керуючись ст.ст. 268, 279, 280, 283, 284, ч.1 ст. 130 КпАП України, п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та піддати адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік.

Стягнути ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на перше січня 2026 року, що складає 665, 60 (шістсот шістдесят п`ять) гривень (шістдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси.

Постанова пред`являється до виконання протягом трьох місяців.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси Іванчук В. М.