Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №342/608/25 — Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/608/25

Провадження № 1-кп/342/70/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретарів судового засідання ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Городенка матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025091150000086 від 14.06.2025 про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженецьс.Семаківці, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, неодружений, не працює, на утриманні нікого немає, раніше несудимий,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_6

обвинувачений ОСОБА_5

захисник ОСОБА_7

потерпілий ОСОБА_8

в с т а н о в и в :

Обвинувачений ОСОБА_5 вчинив таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.

Так, 24 лютого 2022 року указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України.

Крім того, відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався, в останнє Указом Президентом України №235/25 3 09.05.2025 строком на 90 діб, тобто до 7 серпня 2025 року.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 02.06.2025, близько 15:00 год, ОСОБА_5 прийшов в гості до свого односельчанина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає по АДРЕСА_1 для допомоги останньому по господарстві.

В подальшому, того ж дня, біля 16:30 год, ОСОБА_8 направився до приміщення коридору свого домогосподарства, звідки взяв у руки поліетиленовий пакет синього кольору, в якому знаходились грошові кошти у сумі 15 500 гривень. В цей час до приміщення коридору зайшов ОСОБА_5 , який побачив як ОСОБА_8 вийняв з поліетиленового пакета грошові кошти в сумі 500 грн, якими розрахувався з ОСОБА_5 за виконану роботу, після чого ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_5 випити горілки, та вони удвох сиділи у приміщенні спальної кімнати, де вживали алкогольні напої та розмовляли між собою. Через деякий час ОСОБА_8 вийшов із приміщення спальної кімнати та направився на двір за власними потребами, а ОСОБА_5 залишився в приміщенні спальної кімнати.

В цей час, ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що він залишився один у приміщенні домогосподарства, бачивши місцезнаходження коштів ОСОБА_8 , вирішив вчинити крадіжку вищевказаних грошей.

Так, ОСОБА_5 діючи умисно, реалізовуючи свій злочинний умисел, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і свідомо бажаючи настання таких наслідків, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та маючи безперешкодний доступ до чужого майна, направився до приміщення коридору, де таємно викрав із пакета, який знаходився у правому куті від вхідних дверей, грошові кошти в сумі 15 000 грн (п`ятнадцять тисяч гривень) купюрами номіналами по 500 грн кожна, поклав разом із пакетом у свою кишеню та виніс за межі території господарства, а викраденим розпорядився на власний розсуд.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму.

Таким чином, своїми діями обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Зазначив, що обвинувачений шкоду потерпілому відшкодував, є військовослужбовцем та просить визнати обвинуваченого ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та застосувати щодо нього покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк - 2 (два) роки, з покладенням обов`язків згідно ст.76 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вважав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Свою вину у вчиненому визнав повністю, вказавши, що засуджує свої дії, погоджується зі всіма обставинами кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, щиро розкаюється. Запевнив, що більше такого не повторить. Просив суворо не карати.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – ОСОБА_7 вважав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Просив врахувати те, що обвинувачений шкоду потерпілому відшкодував, є військовослужбовцем та призначити йому покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком 1 (один рік).

Потерпілий ОСОБА_8 вказав щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та пояснив під час судового розгляду справи, щовикрадені кошти йому повернуто, матеріальних претензій до обвинуваченого немає, просить його суворо не карати. Також подав про це письмову заяву.

Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Суд зазначає, що незважаючи на те, що розгляд справи здійснюється у порядку ч.3 ст.349 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_5 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК України, те, що він не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, вислухавши думку інших учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх допитом обвинуваченого, допитом потерпілого, дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, та досудової доповіді.

Суд, вислухавши учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні за обставин, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю і його дії вірно кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) в умовах воєнного стану.

За вчинення злочину, передбаченого санкцією ч.4 ст.185 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду, про що зазначив Верховний Суду у постанові від 13.08.2020 року у справі № 716/1224/19.

Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Згідно матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_5 по місцю проживання характеризується негативно, перебуває на диспансерному обліку у наркологічному кабінеті Городенківської БЛІЛ та не перебуває на обліку у психіатричному кабінеті Городенківської БЛІЛ.

Обставиною, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненому кримінальному правопорушенні є щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Згідно з досудовою доповіддю Коломийського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області ризик повторного вчинення обвинуваченим ОСОБА_5 кримінального правопорушення високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб високий; орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі можливе та він не становить високої небезпеки для суспільства чи окремих осіб, за умови, що обвинувачений усвідомить серйозність наслідків своїх незаконних дій.

При призначенні покарання ОСОБА_5 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до положень ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, його наслідки, які не є тяжкими, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 призначити йому покарання у межах санкції ч.4 ст.185 КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене, у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Щодо щирого каяття обвинуваченого суд вважає доцільним зауважити, що щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Під час розгляду справи обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та засудив свою поведінку, що свідчить на користь його щирого каяття.

Разом з тим, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, відсутність матеріальних претензій потерпілого, той факт, що завдана кримінальним правопорушенням шкода відшкодована шляхом повернення викраденого майна потерпілому, відсутність тяжких наслідків, спричинених потерпілому злочином, думку потерпілого, критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого ним діяння, процесуальну поведінку обвинуваченого, який виявив бажання вести надалі законослухняний спосіб життя, що свідчить про те, що обвинувачений став на шлях виправлення, те, що обвинувачений несудимий, хоча раніше притягувався до кримінальної відповідальності, пом`якшуючі покарання обставини (щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, беручи до уваги, що обвинувачений має постійне місце проживання, з 16 січня 2026 року перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, та до обвинуваченого підлягає застосуванню положення ст.75 КК України, що передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, та покладання відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Суд вважає, що таке покарання є пропорційним, адекватним, таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю вчиненого ОСОБА_5 злочину і даними про його особу, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення.

У постанові від 10 червня 2020 року (справа № 161/7253/18) Верховний Суд вказав, що покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

На переконання суду, призначене покарання забезпечує дотримання балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Під час судового розгляду до обвинуваченого заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 12, ч.4 ст.185 КК України, ст.ст. 349, 369-371, 373-374, 394 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до положень п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_5 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази: бензиновий тример марки «PRO CRAFT» зеленого кольору, який опечатано биркою із підписами понятих та скріплено печаткою №57, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_5 , – залишити у власності останнього.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1