Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №208/319/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 208/319/26

(1-кп/199/762/26)

В И Р О К

іменем України

23 червня 2026 року м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючий – суддя ОСОБА_1

судді ОСОБА_2

ОСОБА_3

За участі секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22025050000001044, за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівка, Донецької обл., громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, раніше судимого 29 жовтня 2018 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 310, ч. 1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно- адміністративних одиниць.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11 липня 1997 року зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах I, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.

Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05 жовтня 2005 року, № 6-рп/2008 від 16 квітня 2008 року зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.

Стаття 6 Конституції України передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 69, 72 та 73 Конституції України передбачено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно- територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Так, 07 квітня 2014 року у м. Донецьку видано т.зв. «Акт про проголошення державної самостійності Донецької народної республіки», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11 травня 2014 року т.зв. «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «Донецької народної республіки» - (далі т.зв. «ДНР») та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності т.зв. «ДНР».

За таких обставин 11 травня 2014 року в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено т.зв. «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет т.зв. «ДНР» на території Донецької області.

Надалі представниками самопроголошеної т.зв. «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські т.зв. «органи державної влади ДНР» та силові органи.

Так, на учасників органів силового блоку покладено обов`язки підтримки збройної агресії Російської Федерації (далі - РФ) та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом:

- систематичної організації та здійсненні актів застосування збройної сили проти держави України у особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, зокрема шляхом ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов`язків, обстрілів населених пунктів тощо;

- створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;

- вербування нових учасників до складу силового блоку «Донецької народної республіки» та організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;

- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до самопроголошеного псевдодержавного утворення т.зв. «ДНР»;

- захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням;

- блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;

- силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;

- силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень т.зв. «ДНР», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.

Водночас, на учасників органів політичного блоку покладено обов`язки підтримки збройної агресії РФ та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом:

- створення та участі в діяльності окупаційної адміністрації РФ, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області;

- видачі нормативно-правових актів від імені окупаційної адміністрації РФ та самопроголошених органів влади т.зв. «ДНР»;

- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності псевдодержавного утворення т.зв. «ДНР» з метою схиляння їх до участі у вказаній організації, приховування факту збройної агресії РФ проти України, отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;

- організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників організації та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;

- налагодження взаємодії з незаконним псевдодержавним утворенням т.зв. «ДНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу України;

- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;

- координація та узгодження своїх дій з радниками та інструкторами РФ, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, та вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;

- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітації, висвітлення діяльності т.зв. «ДНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, та формування думки серед населення про законність власних дій;

- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку т.зв. «ДНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;

забезпечення учасників т.зв. «ДНР» транспортом, символікою, агітаційними матеріалами тощо.

При цьому, кожний учасник органів політичного та силового блоків т.зв. «ДНР» (у т.ч. які долучалися в подальшому до їх складу) усвідомлював, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії РФ та зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.

В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань РФ, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій РФ на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VII1 від 18 січня 2018 року, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254- VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680- VII від 16 вересня 2014 року визнані тимчасово окупованими територіями.

Одночасно з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Донецької області з числа представників політичного блоку т.зв. «ДНР» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та, згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014, є органами окупаційної адміністрації Російської Федерації..

21 лютого 2022 року керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей звернулися до президента РФ з проханням визнати незалежність т.зв. «ДНР» та т.зв. «Луганської народної республіки» (далі - т.зв «ЛНР»).

В цей же день президент РФ скликав позачергове засідання ради безпеки Російської Федерації, де обговорено питання щодо доцільності визнання незалежності т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР».

Службові особи з числа вищого керівництва РФ, які входять до складу ради безпеки РФ, публічно підтримали звернення державної думи РФ та заявили про необхідність визнання президентом РФ незалежності т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР», а одним із основних аргументів для прийняття такого рішення членами Ради безпеки РФ було проживання на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей громадян РФ у кількості понад 800 тисяч осіб, а також понад 1,2 мільйонів осіб, котрі подали документи на громадянство РФ.

Цього ж дня президент РФ підписав указ про визнання незалежності т.зв. «ДНР» та т.зв. «ЛНР».

У подальшому президент РФ, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09 грудня 1981 року № 36/103, від 16 грудня 1970 року № 2734 (XXV) від 21 грудня 1965 року № 2131 (XX), від 14.12.1974 №3314 (XXIX), віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ (далі по тексту - ЗС РФ) на територію України.

24 лютого 2022 року на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який діє до теперішнього часу.

ОСОБА_6 , як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, умисно, з корисливих та ідеологічних мотивів, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно погодився прийняти участь у бойових діях на боці ворога (держави-агресора) - РФ.

15 жовтня 2023 року у громадянина України ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради в умовах воєнного стану, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану.

Того ж дня ОСОБА_6 , керуючись корисливим та ідеологічним мотивом, прибув до незаконно створеного на тимчасово окупованій території України т.зв. «Горлівського центрального військового комісаріату ЗС РФ» за адресою: АДРЕСА_2 та був зарахований до списків особового складу збройного формування держави-агресора - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_2 омсбр, в/ч НОМЕР_3 ) незаконного збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території України, отримав військове звання «рядовий», призначений на посаду стрільця НОМЕР_2 окремої гвардійської мотострілецької бригади ЗС РФ, (в/ч НОМЕР_3 ), отримав позивний « ОСОБА_9 » та забезпечений вогнепальною зброєю АК-74, військовою формою одягу зразка ЗС РФ, особистим військовим спорядженням та засобами індивідуального захисту, тим самим здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану.

З 15 жовтня 2023 року по 14 жовтня 2024 року ОСОБА_6 проходив службу на бойових позиціях ЗС РФ в районі АДРЕСА_3 .

До посадових обов`язків ОСОБА_6 входило зведення оборонних укріплень та охорона бойових позицій ЗС РФ.

15 жовтня 2024 року ОСОБА_6 був переведений до НОМЕР_4 окремого стрілецького полку (в/ч НОМЕР_5 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 , (в/ч НОМЕР_3 ) та призначений на посаду стрілець 1 взводу 1 роти 3 батальйону НОМЕР_4 окремого стрілецького полку (в/ч НОМЕР_5 ) НОМЕР_6 , (в/ч НОМЕР_3 ).

З 16 жовтня 2024 року по 18 січня 2025 року ОСОБА_10 проходив службу на тимчасовому місці дислокації 1 взводу 1 роти 3 батальйону НОМЕР_4 окремого стрілецького полку (в/ч НОМЕР_5 ) ЗС РФ в районі АДРЕСА_4 .

До посадових обов`язків ОСОБА_6 входило зведення оборонних укріплень та охорона місця дислокації підрозділу.

3 19 січня 2025 року по 10 березня 2025 року ОСОБА_6 ніс чергування по охороні пункту тимчасової дислокації медичного взводу ІНФОРМАЦІЯ_4 (в/ч НОМЕР_5 ) ЗС РФ в районі АДРЕСА_5 .

З 11 березня 2025 року по 12 травня 2025 року ОСОБА_6 ніс чергування по охороні пункту тимчасової дислокації НОМЕР_4 окремого стрілецького полку (в/ч НОМЕР_5 ) ЗС РФ в районі АДРЕСА_6 .

13 травня 2025 року ОСОБА_6 у складі підрозділу переміщений на військовий полігон збройного формування держави-агресора в районі АДРЕСА_6 , де останній до 10 червня 2025 року проходив військову підготовку (вогнева, тактична, медична).

З 11 червня 2025 року по 02 листопада 2025 року ОСОБА_6 приймав безпосередню участь у бойових діях проти Сил оборони України у Покровському районі Донецької області.

02 листопада 2025 року ОСОБА_6 приймаючи участь у бойових діях проти Збройних Сил України на боці ворога - Російської Федерації, виконуючи від невстановлених в ході досудового розслідування осіб наказ на штурм бойових позицій в районі с. Шахове Покровського району Донецької області та в ході бойового зіткнення був затриманий військовослужбовцями Збройних Сил України, внаслідок чого його злочинну діяльність було припинено.

Під час проходження військової служби у вищезазначеному збройному формуванні держави-агресора, грошове забезпечення ОСОБА_6 , відповідно до штатного розпису за його посадою, складало приблизно 192000 рублів РФ на місяць.

Крім того, з 15 жовтня 2023 року по 02 листопада 2025 року громадянин України ОСОБА_6 , діючи умисно, добровільно, за власною ініціативою, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, за вищевказаних обставин приймав участь в збройному формуванні держави-агресора з метою допомоги у веденні бойових дій проти Збройних сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

ОСОБА_6 під час допиту в судовому засіданні визнав свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів, підтвердив в повному обсязі зазначені в обвинувальному акті фактичні обставини їх вчинення та показав, що все відбувалося саме так, як зазначено в обвинувальному акті. Під час служби він безпосередньої участі у бойових зіткненнях не приймав та військовослужбовців ЗСУ не вбивав. У вчиненому щиросердно розкаюється.

Окрім визнання самим обвинуваченим, вина останнього у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень повністю доведена наданими стороною обвинувачення доказами, які були досліджені судом з дотриманням умов змагальності.

Так, за протоколом огляду Інтернет ресурсу від 07 листопада 2025 року було оглянуто інтернет-сайт «Вікіпедія», де за відповідним посиланням на екран браузера виведена Інтернет-сторінка « ІНФОРМАЦІЯ_5 », якою зафіксовано створення та діяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_2 омсбр, в/ч НОМЕР_3 ), та НОМЕР_4 окремого стрілецького полку (в/ч НОМЕР_5 ) ЗС РФ, які входять до складу 1-го армійського корпусу Російської Федерації, та інших військових формувань ЗС РФ на території Донецької та Луганської областей.

У відповідності до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 листопада 2025 року свідок ОСОБА_11 серед наданих для впізнання фотознімків чотирьох чоловіків на фото під № 1 впізнав за рисами обличчя особу, яку він 02 листопада 2025 року взяв у полон в районі с. Шахове Покровського району Донецької області. Свідок пояснив, що дана особа є ОСОБА_6 , який є військовослужбовцем НОМЕР_4 окремого стрілецького полку ЗС РФ (в/ч НОМЕР_5 ). Згідно з довідкою до протоколу, впізнаною особою є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з протоколом огляду Інтернет ресурсу від 07 листопада 2025 року за участю свідка ОСОБА_11 оглянуто Інтернет ресурс «Googlemaps». Свідок показав на карті, де саме він 02 листопада 2025 року затримав стрільця 1-го взводу 1-ї стрілецької роти НОМЕР_7 батальйону НОМЕР_4 окремого стрілецького полку ЗС РФ (в/ч НОМЕР_5 ) ОСОБА_6 . Свідок за допомогою курсору миші здійснив пошук і вказав на крапку за GPS координатами 48.462058, 37.316928, розташовану в районі с. Шахове Покровського району Донецької області. Свідок пояснив, що саме за цими координатами ним було взято в полон вище наведену особу.

За протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 листопада 2025 року свідок ОСОБА_12 серед наданих для впізнання фотознімків чотирьох чоловіків на фото під № 1 впізнав за рисами обличчя особу, яку він 02 листопада 2025 року взяв у полон в районі с. Шахове Покровського району Донецької області. Свідок пояснив, що дана особа є ОСОБА_6 , який є військовослужбовцем НОМЕР_4 окремого стрілецького полку ЗС РФ (в/ч НОМЕР_5 ). Згідно з довідкою до протоколу, впізнаною особою є ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно з протоколом огляду Інтернет ресурсу від 08 листопада 2025 року за участю свідка ОСОБА_12 оглянуто Інтернет ресурс «Googlemaps». Свідок показав на карті, де саме він 02 листопада 2025 року затримав стрільця 1-го взводу 1-ї стрілецької роти НОМЕР_7 батальйону НОМЕР_4 окремого стрілецького полку ЗС РФ (в/ч НОМЕР_5 ) ОСОБА_6 . Свідок за допомогою курсору миші здійснив пошук і вказав на крапку за GPS координатами 48.462058, 37.316928, розташовану в районі с. Шахове Покровського району Донецької області. Свідок пояснив, що саме за цими координатами ним було взято в полон вище наведену особу.

Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 10 листопада 2025 року, ОСОБА_6 за участю захисника показав на відкритій Google-карті місце несення ним військової служби, зокрема в рядах збройних сил РФ, дав покази щодо деталей проходження ним військової служби та відтворив обставини потрапляння ним у полон.

До матеріалів кримінального провадження долучено копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_8 , виданого 24 квітня 2002 року Микитівським РВ Горлівського МВ УМВС України в Донецькій області ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівка, Донецької області.

Надаючи оцінку допустимості вказаних доказів, суд виходить з того, що учасниками провадження допустимість досліджених доказів не оспорюється і усі досліджені судом докази, покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_6 , визнаються судом допустимими, оскільки отримані уповноваженими особами, з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб та зафіксовані у належній процесуальній формі.

Надаючи оцінку сукупності досліджених доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення та одночасно оцінюючи достовірність таких доказів, суд виходить з того, що вищенаведені докази в їх сукупності та взаємозв`язку поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів в обсязі обвинувачення, яке було підтримане прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК України, як державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України; перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану, та за ч. 7 ст. 111-1 КК України як колабораційна діяльність, тобто добровільна участь громадянина України в збройних формуваннях держави-агресора.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначаючи покарання ОСОБА_6 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, які є умисними, закінченими особливо тяжкими злочинами, обставини вчинення ОСОБА_6 в тяжкий для країни час, в умовах воєнного стану та повномасштабного вторгнення держави агресора кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, відомості про особу обвинуваченого, який є особою, раніше судимою та ухилявся від відбування покарання за вироком суду, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

До обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 за ч. 7 ст. 111-1 КК України, суд відносить вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що основним покаранням, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк у межах санкції відповідної частини статті Особливої частини КК України за кожен із злочинів, оскільки підстави для призначення довічного позбавлення волі судом не встановлені і саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Також обвинуваченому підлягає призначенню додаткове покарання у виді конфіскації майна, оскільки обидва злочини вчинені ним з корисливих мотивів.

Окрім цього, за ч. 7 ст. 111-1 КК України підлягає призначенню додаткове покарання у виді позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Покарання за сукупністю кримінальних правопорушень підлягає призначенню з дотриманням правил ч. 1 ст. 70 КК України.

До матеріалів кримінального провадження долучено копію вироку Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня 2018 року, яким ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 310, ч. 1 ст. 70 КК України засуджено до 3 років позбавлення волі. Зазначений вирок до цього часу не виконувався.

Суд враховує приписи п. 3 ч. 1 ст. 80 КК України, за якими особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: п`ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п`яти років за тяжкий злочин.

В той же час, згідно вимог ч. 3 ст. 80 КК України перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

ОСОБА_6 ухилявся від відбування призначеного за вказаним вироком покарання з 29 листопада 2019 року, у зв`язку з чим був оголошений у розшук.

Таким чином, з 29 листопада 2019 року по 02 листопада 2025 року перебіг давності виконання вироку зупинявся, був відновлений з 02 листопада 2025 року з його подвоєнням і на теперішній час не сплив і остаточне покарання ОСОБА_6 підлягає призначенню за сукупністю вироків з дотриманням вимог ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Також суд враховує вимоги ч. 2 ст. 71 КК України, за якими при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п`ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п`ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п`яти років.

Оскільки злочини за цим вироком є особливо тяжкими, загальний строк остаточного покарання у виді позбавлення волі може бути більшим п`ятнадцяти років.

Запобіжний захід до обвинуваченого раніше не застосовувався і клопотання про обрання такого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили сторонами не заявлялося.

Вирішуючи питання щодо можливості зарахування строку перебування обвинуваченого в таборі для військовополонених у строк покарання у виді позбавлення волі, суд виходить з того, що у відношенні ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався.

Суд зазначає, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, як це передбачено ч. 1 ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», є: слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.

Таким чином, оскільки у відношенні ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не обирався і останній не утримується в системі державних органів попереднього ув`язнення, визначених ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», відповідно відсутні підстави для зарахування строку перебування обвинуваченого в таборі для військовополонених у строк покарання у виді позбавлення волі, а початок строку відбування покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі слід рахувати з моменту його затримання на виконання даного вироку.

Докази на здійснення сторонами процесуальних витрат, які б підлягали розподілу за вироком, суду не надавалися.

Речові докази у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 368, 323, 374 КПК України,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_13 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч. 2 ст. 111 КК України у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності;

-за ч. 7 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 14 (чотирнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_6 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково у виді 1 (одного) року позбавлення волі приєднати невідбуту частину покарання за вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 жовтня 2018 року і остаточно призначити ОСОБА_6 до відбування покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 16 (шістнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 (п`ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі обраховувати ОСОБА_6 з часу його затримання на виконання вироку.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується в таборі для військовополонених – з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники провадження можуть отримати копію вироку суду за їх зверненням.

_____________ _____________ _____________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

23.06.2026