Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №917/1701/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/1701/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.

секретар судового засідання - Кондратюк Л. Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 (колегія суддів: Мартюхіна Н. О., Лакіза В. В., Тихий П. В.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.11.2024 (суддя Кльопов І. Г.) у справі

за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок та скасування державної реєстрації,

за участю:

прокурора - Савицької О. В.,

представника відповідача - Кириченко Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі - Горішньоплавнівська міська рада) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просив визнати недійсним укладений між Горішньоплавнівською міською радою та ОСОБА_1 договір оренди земельних ділянок, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.03.2017, номери записів про інше речове право: 19534293, 19534258, 19534631, 19533356, 19533261, та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з одночасним припиненням цього права відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Рішенням 38 сесії 6 скликання Комсомольської міської ради Полтавської області від 19.11.2013 року (зі змінами від 18.11.2014 та 20.10.2015) надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на території м. Комсомольська Полтавської області.

3. В подальшому рішенням 18 сесії 7 скликання Горішньоплавнівської міської ради (постановою Верховної Ради України від 01.06.2016 № 1377-VIII місто Комсомольськ перейменовано в місто Горішні Плавні) від 22.12.2016 затверджено проекти землеустрою щодо відведення 6 земельних ділянок на території м. Горішні Плавні загальною площею 146,7583 га (земельної ділянки площею 27,2764 га (кадастровий номер 5310200000:50:029:0173), земельної ділянки площею 11,4366 га (кадастровий номер 5310200000:50:029:0168), земельної ділянки площею 9,7933 га (кадастровий номер 5310200000:50:029:0169), земельної ділянки площею 54,1213 га (кадастровий номер 5310200000:50:029:0170), площею 36,7780 га (кадастровий номер 5310200000:50:029:0171), земельної ділянки площею 7,3527 га (кадастровий номер 5310200000:50:029:0172) для ведення фермерського господарства та передачі їх в оренду ОСОБА_1 .

4. На підставі вказаного рішення 13.03.2017 між Горішньоплавнівською міською радою та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір оренди № 6/17 зазначених земельних ділянок загальною площею 146,7583 га для ведення фермерського господарства на території м. Горішні Плавні Полтавської області.

5. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди зазначених земельних ділянок зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради 16.03.2017, номери записів про речове право - 19534293, 19534631, 19534258, 19533261, 19533784, 19533356.

6. Горішньоплавнівською міською радою 15.10.2019 прийнято рішення "Про припинення права оренди земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі з громадянином ОСОБА_1 на земельні ділянки, розташовані на території м. Горішні Плавні" та припинено ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5310200000:50:029:0172 площею 7,3527 га, розташовану на території м. Горішні Плавні.

7. На виконання цього рішення між Горішньоплавнівською міською радою та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1/19 до договору оренди землі № 6/17 від 13.03.2017 та внесено зміни із виключення земельної ділянки з кадастровим номером 5310200000:50:029:0172 із переліку переданих земельних ділянок.

8. Рішенням Горішньоплавнівської міської ради від 19.07.2019 "Про включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок комунальної власності, які виставляються на земельні торги окремими лотами та проведення земельних торгів у формі аукціону", земельну ділянку кадастровий номер 5310200000:50:029:0172 у м. Горішні Плавні Полтавської області площею 7,3527 га включено до переліку земельних ділянок комунальної власності, які виставляються на земельні торги окремими лотами.

9. Відповідно до протоколу аукціону переможцем земельних торгів стало Фермерське господарство "Відродження-Агро" (далі - ФГ "Відродження-Агро"), з яким 23.12.2019 було укладено договір оренди землі № 17/19. При цьому засновником ФГ "Відродження-Агро" з моменту його створення, а саме з 01.06.2010, є ОСОБА_1 .

10. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди землі укладено з порушенням статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", а тому він підлягає визнанню недійсним із скасуванням записів про державну реєстрацію права оренди, які були зроблені на його підставі. Прокурор посилається на те, що оскільки на момент отримання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок ним вже було створено відповідне фермерське господарство (ФГ "Відродження-Агро"), то всі земельні ділянки для фермерського господарства останній повинен був отримувати у користування як юридична особа лише на конкурентних засадах - за результатами земельних торгів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. 29.02.2024 Господарський суд Полтавської області постановив ухвалу, залишену без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024, про закриття провадження у справі з тієї підстави, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

12. Постановою Верховного Суду від 17.07.2024 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 29.02.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

13. При цьому Верховний Суд у постанові зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково не було враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 про те, що спори щодо користування землями фермерського господарства, а також щодо правомірності надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства мають розглядатися господарськими судами.

14. 19.11.2024 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2025, про задоволення позовних вимог.

15. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Горішньоплавнівської міської ради та укладення договору оренди ОСОБА_1 вже створив та зареєстрував ФГ "Відродження-Агро", яке мало у користуванні земельні ділянки, тоді як звернення із заявою до міської ради з метою отримання ще шести земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, без належного обґрунтування, поза межами процедури земельних торгів суперечить нормам статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 1, 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", а отримання у березні 2017 року спірних земельних ділянок мало б відбутись за результатами проведення земельних торгів, порядок проведення яких визначено Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону" від 05.07.2012.

Короткий зміст касаційної скарги

16. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

17. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права (частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України);

За доводами скаржника, звернення Прокурора у даній справі з позовом в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міськради, а не як самостійного позивача, за умови, що остання є учасником спірних відносин і, на думку прокурора, сама порушила інтереси держави, не відповідає висновкам Верховного Суду у справі № 925/1133/18, порушує принципи розумності, рівності та справедливий баланс між сторонами та, відповідно, порушує право відповідача ОСОБА_1 на справедливий суд. З цих підстав, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій мали залишити позов прокурора без розгляду.

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15 щодо застосування статей 15, 16, 202, 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про те, що якщо на виконання спірного правочину особою сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

За доводами скаржника, пред`явлення прокурором позову про визнання договору оренди землі недійсним без поєднання із позовними вимогами про витребування земельних ділянок, не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. З цих підстав, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій мали відмовити у задоволенні позову прокурора.

18. Крім того, скаржник наполягає на необхідності відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, шляхом їх уточнення, а саме: уточнити, що спори щодо користування землями фермерського господарства між позивачем - юридичною особою з фізичною особою-підприємцем, з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, в яких співвідповідачем виступає фізична особа, яка не є підприємцем, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

19. За доводами скаржника, для віднесення справи до господарської юрисдикції у спорах щодо користування землями фермерського господарства відповідачами, поряд з фізичними особами, мають бути інші юридичні особи - фермерські господарства, фізичні особи-підприємці, органи виконавчої влади тощо. Оскільки прокурор у даній справі відповідачем визначив лише одну особу, і цією особою є фізична особа, яка не є підприємцем - ОСОБА_1, то суди попередніх інстанцій мали закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

20. 17.09.2025 від представника ОСОБА_1 до Суду надійшло клопотання про передачу справи № 917/1701/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, з аналогічних мотивів, які містяться у касаційній скарзі.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

21. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що вони повністю відповідають нормам матеріального та процесуального права.

22. Прокурор зазначає, що відповідно до сталої практики Великої Палати Верховного Суду (зокрема у справі № 922/1830/19), спори щодо користування землями для ведення фермерського господарства мають розглядатися саме за правилами господарського судочинства. Обраний прокурором спосіб захисту (визнання договору недійсним та похідна вимога про скасування реєстрації права оренди) є належним та ефективним.

23. Прокурор також наголошує на тому, що прокуратура законно представляє інтереси держави в особі Горішньоплавнівської міської ради. Зокрема, на виконання вимог закону у травні та червні 2023 року прокурор письмово повідомляв міську раду про виявлені порушення земельного законодавства, однак остання не вжила жодних заходів для самостійного захисту інтересів держави та не звернулася до суду з позовом.

Позиція Верховного Суду

24. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Щодо відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19

26. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

27. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

28. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

29. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

30. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

31. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

32. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

33. Проте скаржник у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наводить вагомих і достатніх аргументів, які б дійсно свідчили про обґрунтовану необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, а саме, відповідачем не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

34. Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/1830/19 надала наступні висновки: "6.39. Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства. 6.40. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання. 6.67. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство".

35. Колегія суддів зазначає, що вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду є чітким, зрозумілим та не потребують уточнення.

36. При цьому скаржник безпідставно здійснює власне довільне тлумачення зазначеного висновку таким чином, що господарськими судами мають розглядатися спори з користування землями фермерського господарства лише у разі, коли фізична особа є співвідповідачем за позовом, а не самостійним відповідачем.

37. Проте аргументи відповідача у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вказаній скаржником постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

38. Зазначене свідчить про необґрунтованість доводів скаржника, заявлених на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України та у відповідному клопотанні.

Щодо участі прокурора

39. Як убачається з матеріалів справи, прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Горішньоплавнівської міської ради, а не як самостійний позивач.

40. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

41. Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

42. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

43. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

44. Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

45. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

46. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

47. Таким чином визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

48. Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.

49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

50. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

51. Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

52. Водночас 04.03.2026 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 922/5241/21, у пунктах 10.55, 10.57 якої зазначила, що якщо прокурор вважає, що орган місцевого самоврядування незаконно розпорядився майном, яке належить державі, і внаслідок такої дії (рішення, правочину) органу місцевого самоврядування майно було відчужено особі, то держава в особі уповноваженого органу (або у виняткових випадках прокурор за відсутності такого органу або якщо орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів і виконано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру") захищає права власника, витребовуючи відповідне майно у власність держави. Особа, яка набула відповідне майно і від якої воно витребовується, є відповідачем за таким позовом. Якщо ж прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади.

53. Велика Палата Верховного Суду вважала, що у справі № 922/5241/21 прокурор хоча й стверджує про те, що звертається з позовом як самостійний позивач, втім обґрунтовує позов нагальною потребою захисту інтересів територіальної громади міста Харкова. Про інтерес держави, який би виходив за межі інтересів територіальної громади, у позові не йдеться.

54. У справі, що розглядається, прокурор обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади в особі Горішньоплавнівської міської ради (у зв`язку з порушенням порядку набуття речових прав на земельні ділянки, що позбавляє бюджет надходжень від земельних торгів). Отже, прокурор представляє територіальну громаду як власника земельної ділянки і сторону договору оренди, у зв`язку з чим обґрунтовано визначив Горішньоплавнівську міську раду позивачем, а не відповідачем.

55. Оскільки міська рада протягом розумного строку не скерувала до суду відповідної позовної заяви на захист своїх порушених прав, прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави. Доводи заявника касаційної скарги в цій частині відхиляються.

Щодо наслідків недійсності договору

56. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається, зокрема, на обрання прокурором неналежного способу захисту прав територіальної громади шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання договору оренди землі недійсним без поєднання із позовними вимогами про витребування земельних ділянок.

57. Скаржник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15, згідно з якою якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

58. Таким чином, скаржник наголошує, що сама по собі вимога про визнання договору оренди землі недійсним не призводить до реального відновлення порушених прав держави.

59. Колегія суддів відхиляє ці доводи скаржника з огляду на таке.

60. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

61. Позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України.

62. Правовим наслідком визнання договору недійсним згідно із частиною другою статті 216 ЦК України є відновлення попереднього правового становища сторін зобов`язання: обов`язок кожної із сторін зобов`язання повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

63. Наслідком визнання недійсним договору оренди землі є перш за все необхідність визнання відсутності права оренди, а також у разі необхідності - повернення орендодавцю об`єкта оренди в натурі.

64. У даному випадку заявлені позовні вимоги по суті спрямовані на виправлення відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та приведення змісту речових прав до реального стану, тобто за своєю суттю є наслідком недійсності правочину.

65. При цьому необхідність застосування стверджуваних скаржником наслідків (обов`язкового заявлення вимоги про витребування або повернення земельних ділянок) не доведена. Жодна з осіб, які беруть участь у справі, зокрема позивач, не посилалася на фактичне зайняття (утримання) спірних земельних ділянок відповідачем. За відсутності підтвердження того, що спірні земельні ділянки на момент звернення з позовом фактично перебувають у володінні відповідача, пред`явлення окремої вимоги про їх повернення не буде мати жодного правового значення.

66. За таких обставин, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

68. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

Судові витрати

69. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 19.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 917/1701/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач