Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №910/9916/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/9916/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Вронської Г. О.,

за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,

за участю представників:

прокурора - Ковальчука О. І.,

позивача - Павлова Р. В. (у порядку самопредставництва),

відповідача - Брановицького В. В. (адвоката),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026

(головуюча - Мальченко А. О., судді: Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)

у справі за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс"

про стягнення 10 188 044,55 грн.

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" (далі - Товариство) про стягнення до бюджету міста Києва коштів пайової участі у розмірі 10 188 044,55 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог послався на те, що Товариство як замовник будівництва, введеного в експлуатацію, не виконав свого обов`язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі та сплати пайового внеску щодо об`єкта будівництва у визначені законодавством строки, чим порушив права та інтереси Департаменту. Крім того Товариство без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегло кошти, які мало сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури столиці, і зобов`язане їх повернути на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 22.07.2014 Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала Товариству дозвіл № ІУ 115142030157 на виконання будівельних робіт для будівництва об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва" (далі - комплекс).

4. 26.12.2014 Департамент і Товариство уклали договір № 191 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - договір), предметом якого є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв`язку з будівництвом комплексу, а саме:

- 1 пусковий комплекс І черга: житлові секції №№ 1, 2 (загальна площа квартир - 6 372,87 кв. м) з вбудованими нежитловими приміщеннями загальною площею 643,42 кв. м (серед яких інтернет-кафе - 300,21 кв. м, магазин продовольчих товарів - 147,67 кв. м, приймальний пункт хімчистки - 93,79 кв. м, аптека - 101,75 кв. м) з гостьовою автостоянкою на 15 машиномісць загальною площею 187,50 кв. м та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 кв. м, трансформаторної підстанції загальною площею 61,20 кв. м та котельні площею 111,70 кв. м;

- 2 пусковий комплекс І черга: житлові секції № № 3, 4 5 (загальна площа квартир - 8200,68 кв. м) з гостьовою автостоянкою на 25 машиномісць загальною площею 312,50 кв. м та автостоянкою для інвалідів на 1 машиномісце загальною площею 17,50 кв. м.

5. Відповідно до пункту 1.3 договору розмір пайового внеску склав 5 356,12 тис. грн, серед яких за 1 пусковий комплекс І черги - 2 548,48 тис. грн, а за 2 пусковий комплекс І черги - 2 807, 64 тис. грн і підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та техніко-економічних показників об`єктів, визначеного у пункті 1.1 цього договору. Ці розрахунки є невід`ємною частиною цього договору.

6. Згідно з пунктом 2.1 договору забудовник зобов`язався перерахувати пайовий внесок у сумі 5 356,12 тис. грн (без ПДВ), серед якого за 1 пусковий комплекс І черги - 2 548,48 тис. грн, а за 2 пусковий комплекс І черги - 2 807, 64 тис. грн на умовах, визначених у цьому договорі.

7. Пунктом 3.1 договору передбачено, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у пункті 2.1 цього договору, за графіком:

- за І пусковий комплекс у сумі 2 548,48 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року по вересень 2016 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об`єкта будівництва;

- за ІІ пусковий комплекс у сумі 2 807,64 тис. грн (без ПДВ) з січня 2015 року по вересень 2017 року включно щомісячно рівними частинами, але не пізніше 28-го числа кожного місяця та до введення в експлуатацію об`єкта будівництва на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, наведеними у пункті 3.1 договору.

8. 15.12.2016 Департамент і Товариство уклали додаткову угоду № 1 до договору, за умовами якої зобов`язання забудовника по сплаті пайової участі згідно з названим вище договором станом на 30.11.2016 (дата прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку рішення про перенесення строку оплати пайової участі) згідно з розрахунком від 12.12.2016, який є невід`ємною частиною цієї угоди, склало борг - 6 412,69 тис. грн (без ПДВ), серед якого пеня - 805, 85 тис. грн, залишок пайової участі - 1 373,40 тис. грн (без ПДВ).

9. Відповідно до рішення постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку від 30.11.2016 (протокол № 46/59) забудовник зобов`язався сплатити заборгованість за 1 та 2 пускові комплекси І черги у сумі 6 412,69 тис. грн (без ПДВ), серед якої пеня - 805,85 тис. грн, та залишок пайової участі за 2 пусковий комплекс І черги у сумі 1 373,40 тис. грн (без ПДВ) у термін до 28.12.2017 включно, але не пізніше введення об`єкта будівництва в експлуатацію (або відповідної частини), на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, вказаними у пункті 2 додаткової угоди.

10. 31.01.2018 Департамент і Товариство уклали додаткову угоду № 2 до договору, за умовами якої зобов`язання забудовника по сплаті пайової участі згідно з названим договором станом на 18.12.2017 (дата прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку рішення про перенесення строку оплати пайової участі) згідно з розрахунком від 18.01.2018, який є невід`ємною частиною цієї угоди, склало борг - 5 946 063,20 грн (без ПДВ), залишок пайової участі - 1 603 847,24 грн (без ПДВ).

11. Відповідно до рішення постійної комісії Київради з питань бюджету та соціального-економічного розвитку від 18.12.2017 (протокол № 45/107) забудовник зобов`язався сплатити заборгованість за 1 та 2 пускові комплекси І черги у сумі 5 946 063,20 грн (без ПДВ) та залишок пайової участі за 2 пусковий комплекс І черги у сумі 1 603 847,24 грн (без ПДВ) у термін до 31.12.2018 включно, але не пізніше введення об`єкта будівництва в експлуатацію (або відповідної частини) на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету за реквізитами, вказаними у пункті 2 додаткової угоди.

12. Забудовник зобов`язався до введення об`єкта або його частини, визначеного у пункті 1.1 договору, в експлуатацію, звернутися до Департаменту для проведення остаточних розрахунків пайового внеску за фактичними техніко-економічними показниками. У випадку збільшення загальної площі об`єкта, вказаної у пункті 1.1 цього договору, або зміни інших характеристик об`єкта (зокрема, але не виключно, функціонального призначення площ) забудовник зобов`язався письмово повідомити про це Департамент не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими забудовнику тощо (пункти 2.2, 3.4 договору).

13. Згідно з експертним звітом, на підставі якого здійснено розрахунок розміру пайового внеску до названого договору, щодо розгляду проектної документації за проектом, затвердженим Державним підприємством "Спеціалізована державна експертна організація - центральна служба української державної будівельної експертизи" 23.05.2014 № 00-0275-14/ЦБ, площа житлового будинку 1 та 2 пускових комплексів І черги склала 19 630,28 кв. м. З розрахунку цієї площі забудовник сплатив пайовий внесок.

14. 12.03.2020 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/16045/19 за позовом Департаменту до Товариства про стягнення на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету заборгованість у розмірі 843 100,98 грн, пеню у сумі 153 444,38 грн та інфляційні втрати у розмірі 35 056,90 грн. Це рішення Товариство виконало повністю.

15. 27.08.2021 Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала Товариству сертифікат № ІУ 123210819902 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за проектом "Будівництво житлово-офісного комплексу з об`єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу на вул. Кіквідзе, 17 у Печерському районі м. Києва І черга будівництва", відповідно до якого площа збудованого об`єкта склала 39 858,3 кв. м, тобто є більшою від площі, за яку забудовник вирішив питання пайової участі згідно з договором.

16. Товариство не зверталося до Департаменту або Ради з повідомленнями про збільшення загальної площі об`єкта, вказаної у пункті 1.1 договору.

17. Департамент розрахував пайовий внесок, що підлягав сплаті, з урахуванням усієї площі І черги (1, 2, 3, 4 пускові комплекси) за мінусом площ, за які вирішено питання пайової участі згідно з названим договором (1, 2 пускові комплекси І черги).

18. Департамент неодноразово повідомляв Товариство про необхідність сплати коштів пайової участі з розрахунку площі 39 858,3 кв. м, але ці вимоги останнє залишило без задоволення, що зумовило звернення Прокурора з цим позовом. Послався на те, що площа завершеного будівництва значно більша (39 858,30 кв. м) та відрізняється від площі, за яку забудовник вирішив питання пайової участі згідно з названим вище договором (19 630,28 кв. м). Тому Товариство мало сплатити до бюджету міста Києва кошти у розмірі 10 188 044,55 грн як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

19. Товариство заперечило проти позову з посиланням на те, що зобов`язання по сплаті коштів пайової участі за названим вище договором воно виконало повністю, що встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/16045/19.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20. 10.12.2024 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про відмову у позові.

21. Мотивував тим, що Товариство виконало свої зобов`язання по сплаті пайового внеску у погодженому у договорі розмірі, ці його зобов`язання припинилися внаслідок їх виконання, проведеного належним чином, тоді як Прокурор протилежного не довів. Виснував також про відсутність підстав для сплати пайового внеску, розрахованого зі збільшеної площі збудованого об`єкта, на тій підставі, що додаткової угоди про це відповідно до пункту 3.5 договору сторони не уклали.

22. 17.07.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про скасування цього рішення й ухвалив нове - про задоволення позову.

23. Мотивував тим, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо стимулювання інвестиційної діяльності" визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Товариство розпочало будівництво об`єкта до 2020 року, ввело його в експлуатацію у 2021 році, сплатило розмір пайового внеску у розвитку інфраструктури населеного пункту, розрахований на момент укладення договору, але унаслідок збільшення площі забудови не вирішило питання доплати суми пайової участі з розрахунку площі об`єкта, введеного в експлуатацію.

24. 22.09.2025 Верховний Суд скасував цю постанову апеляційного господарського суду, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

25. Мотивував тим, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 містить протиріччя у висновках і встановлених ним обставинах справи та цей суд не в повній мірі надав оцінку аргументам Товариства щодо виконання договору в повному обсязі та відсутності підстав для застосування абзацу другого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Мотиви Верховного Суду також полягали у тому, що суд апеляційної інстанції в одному розділі вказав про укладення Департаментом і Товариством договору, а в іншому зазначив, що такий договір до 01.01.2020 відсутній. У контексті висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі № 643/21744/19 Верховний Суд зауважив на тому, що у випадку, якщо замовником об`єкта будівництва не буде дотримано обов`язку перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) до дати прийняття об`єкта в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Але для застосування статті 1212 ЦК України необхідним є встановлення такої обставини як неукладення забудовником відповідного договору до 01.01.2020. Натомість суд апеляційної інстанції цієї обставини не встановив, позаяк указав як про укладення договору Департаментом і Товариством, так і про відсутність відповідного правочину, тоді як з`ясування існування/відсутності договору (до 01.01.2020) є вагомим і ключовим для вирішення цього спору та наявності/відсутності підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

26. 29.01.2026 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 й ухвалив нове - про задоволення позову.

27. На виконання раніше вказаних вказівок Верховного Суду суд апеляційної інстанції встановив наявність договірних відносин між Департаментом і Товариством за названим вище договором від 26.12.2014.

28. Виснував про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що зобов`язання за цим договором сторони виконали повністю з огляду на таке. У договорі сторони остаточно не домовилися про суму пайової участі, оскільки погодили, що розрахунок здійснюється з урахуванням вихідних даних (площі об`єкта будівництва), у зв`язку з чим у пунктах 2.2, 3.4 договору забудовник зобов`язався звернутися до Департаменту за умови, якщо вихідні дані, використані під час розрахунку пайової участі, буде змінено. Поряд з цим умовами договору не передбачено, що зміна вихідних даних для здійснення розрахунку є підставою для внесення змін до договору у частині визначення розміру пайового внеску, який має бути сплачено. На підсумку, вихідні дані змінені (площа збудованого об`єкта), але Товариство не сплатило пайового внеску з розрахунку збільшеної площі об`єкта. При цьому суд звернув увагу на те, що обов`язок взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тоді як у договорі визначається лише величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

29. Зважаючи на те, що площа збудованого об`єкта збільшена, а Товариство, не звернувшись до Департаменту за перерахунком розміру пайового внеску, сплатило пайовий внесок у розмірі, погодженому на дату укладення договору, тобто з розрахунку меншої площі збудованого об`єкта, суд виснував про його обов`язок сплатити різницю між розміром пайового внеску, розрахованого на момент укладення договору, та розміром, розрахованого з огляду на фактичну площу об`єкта будівництва, що складає заявлену Прокурором у позові суму. Виснував, що місцевий господарський суд не звернув уваги на зміну побудованої площі об`єкта, що зумовило його помилкові висновки про відсутність підстав для доплати Товариством розміру пайового внеску.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

30. Товариство у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 залишити в силі. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

31. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 79, 86 ГПК України та не врахував висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені у постанові від 19.02.2025 у справі № 903/468/24 у подібних правовідносинах, зокрема, про те, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково, - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести у рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

32. Однак суд апеляційної інстанції не встановив правильність розрахунку позивача (який застосовував ставку опосередкованої вартості спорудження житла відсоток 2 % (розрахунок пайової участі станом на 03.07.2024)) й обґрунтованих висновків щодо цього не зробив.

33. Товариство наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 331 ЦК України, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який, на переконання скаржника, застосуванню не підлягав, і не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2021 у справі № 643/21744/19, щодо їх застосування у подібних правовідносинах.

34. Крім того, Товариство послалося на порушення судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 75 ГПК України, неправильне застосування ним статей 11, 202, 509, 599, 626-628 ЦК України, частини першої статті 173, статті 174 Господарського кодексу України, пункту 13 розділу I Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" і стверджує, що висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутні.

35. Скаржник також посилається на порушення судом апеляційної інстанції пункту 2 частини третьої статті 2, пункту 2 частини першої статті 42 і статті 202 ГПК України, стверджує про відсутність висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, мотивуючи незадоволенням цим судом клопотання його представника про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його хворобою.

36. Узагальнено доводи Товариства зводяться до такого:

- відповідно до пункту 6.1 договору сторони не уклали додаткових угод про уточнення розміру пайового внеску після надання фактичних даних технічної інвентаризації, що передбачалося у пункті 1.3 договору;

- сторони не уклали додаткових угод відповідно до пункту 3.5 договору, згідно з умовами якого після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку зі збільшенням загальної площі, чи в інших випадках, передбачених у пункті 3.4 договору, забудовник укладає з Департаментом додаткову угоду до цього договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти;

- за умовами пункту 10.2 договору проекти додаткових угод готує саме Департамент і надсилає забудовнику листом у двох примірниках, тоді як додаткові угоди про інший розмір пайової участі Департамент не надсилав Товариству;

- суд апеляційної інстанції не встановив і не перевірив наданий позивачем розрахунок розміру величини пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, не визнав його обґрунтованість й арифметичну правильність;

- забудовник повністю сплатив пайові внески у погодженому у договорі розмірі і ці його зобов`язання припинилися внаслідок їх виконання, проведеного належним чином, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/16045/19 за позовом Департаменту до Товариства про стягнення 1 160 271,82 грн;

- оскільки названий вище договір укладений між Департаментом і Товариством до 01.01.2020, то залишаються незмінними його істотні умови, зокрема, щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, правильного визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

37. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову без змін і його заперечення зводяться до такого:

- правовідносини у справах, на неврахуванні висновків Верховного Суду у яких посилається Товариство, ухвалені у неподібних правовідносинах;

- наполягає на несплаті Товариством пайового внеску за збудовану площу об`єкта у розмірі 39 858,3 кв. м, тоді як претензій щодо оплати останнім пайового внеску з розрахунку площі збудованого об`єкта 19 630,28 кв. м немає;

- стосовно відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання представника Товариства про відкладення розгляду справи зауважив на тому, що суд неодноразово розглядав цю справу, участь сторін була визнана необов`язковою і останнє не навело підстав неможливості вирішення спору у судовому засіданні, у якому ухвалена постанова.

38. Департамент у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження і його заперечення здебільшого аналогічні аргументам Прокурора у відзиві на касаційну скаргу. Але додатково наголосив на тому, що Товариство протягом розгляду справи у судах попередніх інстанцій не висловлювало своїх заперечень щодо здійсненого Департаментом розрахунку нарахованої йому суми пайового внеску, скаржник заявив про це лише у касаційній скарзі і тому ці аргументи не мають розглядатися судом касаційної інстанції у межах своїх повноважень, позаяк не відбувся їх розгляд судами попередніх інстанцій.

Позиція Верховного Суду

39. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 79, 86 ГПК України та не врахував правові висновки, про які йдеться у пунктах 31-33 цієї постанови, викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у cправі № 903/468/24 й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 21.12.2021 у справі № 643/21744/19 щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

40. Спір у цій справі виник, коли Товариство у 2021 році завершило будівництво комплексу і Департамент виявив, що введений в експлуатацію об`єкт має значно більшу площу, ніж та, яку визначено у 2014 році у технічній документації на будівництво.

41. Спірним питанням у справі, що розглядається, є наявність чи відсутність підстав для стягнення з Товариства як забудовника суми пайового внеску, що складає різницю між сплаченим ним розміром за погодженою у названому вище договорі площею комплексу, що будувався, - 19 630,28 кв. м і прийнятою в експлуатацію площею завершеного будівництва 39 858,3 кв. м.

42. Предметом розгляду справи № 903/468/24 також було стягнення на користь міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету міської територіальної громади грошових коштів, оскільки замовник будівництва не виконав свого обов`язку з перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі).

43. Товариство наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування статей 79, 86 ГПК України, зроблений Верховний Судом у справі № 903/468/24, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у цій справі, такого змісту: "Колегія суддів звертає увагу на те, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог".

44. У цьому контексті Товариство у касаційній скарзі стверджує, що суд апеляційної інстанції не встановив правильність розрахунку позивача (який застосовував ставку опосередкованої вартості спорудження житла відсоток 2 % (розрахунок пайової участі станом на 03.07.2024)) й обґрунтованих висновків щодо цього не зробив.

45. Департамент зі свого боку у відзиві на касаційну скаргу з цього приводу заперечив і наголосив на тому, що Товариство протягом розгляду справи у судах попередніх інстанцій не висловлювало своїх заперечень щодо здійсненого Департаментом розрахунку нарахованої йому суми пайового внеску, скаржник заявив про це лише у касаційній скарзі і тому ці аргументи не мають розглядатися судом касаційної інстанції у межах своїх повноважень, позаяк не відбувся їх розгляд судами попередніх інстанцій.

46. Слід звернути увагу скаржника на те, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій виключно після того, як їх було оскаржено в апеляційному порядку. Касаційний суд перевіряє правильність застосування норм права (матеріального та процесуального), а не переоцінює докази чи встановлює обставини справи.

47. Товариство протягом розгляду цієї справи, ані у відзиві на позов, ані у відзиві на апеляційну скаргу Прокурора не наводило аргументів стосовно неправильно здійсненого Департаментом розрахунку заявленого до стягнення з нього розміру пайового внеску і не висловлювало своїх доводів, що стосуються його незгоди із заявленою у позові сумою, про які наразі стверджує у касаційній скарзі і наводить їх підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Адже раніше у судах попередніх інстанцій єдиним його аргументом було те, що пайовий внесок із розрахунку площі, погодженої у договорі (19 630,28 кв. м), він сплатив на виконання рішення Господарський суд міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/16045/19 і Прокурор безпідставно у цьому позові вимагає від нього сплати пайового внеску, розрахованого за прийнятою в експлуатацію площею завершеного будівництва 39 858,3 кв. м.

48. Ці доводи скаржника, які він обґрунтував як підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 29.01.2026 не беруться до уваги, адже касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень лише в межах тих правових питань, які були предметом перегляду розгляду апеляційним господарським судом.

49. До того ж і Верховний Суд у пункті 6.14 раніше ухваленої у цій справі постанови від 22.09.2025 і Північний апеляційний господарський суд у постанові від 29.01.2026 зазначали про те, що суд апеляційної інстанції перевірив здійснений Департаментом розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва і виснував про його обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства.

50. Тому доводи Товариства про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування статей 79, 86 ГПК України, зробленого Верховним Судом у постанові від 19.02.2025 у справі № 903/468/24, не знайшли підтвердження.

51. Додатково слід зауважити, у справі № 903/468/24, на відміну від цієї справи, не йшлося про сплату пайового внеску, розрахунок якого зроблений у вигляді різниці між площею комплексу, обумовленою у договорі, укладеному у 2014 році, і площею збудованого об`єкта завершеного у 2021 році будівництва.

52. Предметом розгляду справи № 917/1739/17 було стягнення збитків, завданих територіальній громаді міста внаслідок порушення земельного законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалася для розміщення об`єкта нерухомого майна, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

53. Тож, як виснував Верховний Суд у пункті 8.14 раніше ухваленої постанови від 22.09.2025 у цій справі, правовідносини зі справою № 917/1739/17 не є подібними з огляду на критерії подібності, вказані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

54. Стосовно доводів Товариства у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.12.2021 у справі № 643/21744/19 у подібних правовідносинах щодо застосування норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 331 ЦК України, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

55. Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, тоді як дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020. Зауважила також, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

56. Оскільки для застосування статті 1212 ЦК України необхідним є встановлення такої обставини, як неукладення забудовником відповідного договору до 01.01.2020, так і правильного визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, то саме тому Верховний Суд направив цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції задля з`ясування обставин існування/відсутності договору (до 01.01.2020), що зумовлює наявність чи відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України.

57. Ці вказівки Верховного Суду у постанові від 22.09.2025 у цій справі апеляційний господарський суд виконав, установивши наявність договірних відносин між Департаментом і Товариством за названим вище договором від 26.12.2014. Тож аргументи Товариства про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.12.2021 у справі № 643/21744/19 також не знайшли підтвердження.

58. Щодо суті спору колегія суддів також виходить з такого.

59. Норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і далі у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2020) визначали обов`язок у передбачених цим Законом випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

60. Частина дев`ята цієї статті передбачала, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

61. Відповідно до Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" цю статтю з 01.01.2020 виключено і, починаючи з 01.01.2020, передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

62. Разом з тим, абзацом першим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

63. Тож розмір і порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не визначалися по-новому нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якщо відповідні істотні умови, визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацем першим вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

64. Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

65. В обох цих випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

66. Звернення органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення коштів пайової участі саме на підставі статті 1212 ЦК України обумовлюється тим випадком, коли замовник об`єкта будівництва не дотримався передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, але для застосування статті 1212 ЦК України необхідним є встановлення обставини неукладення забудовником відповідного договору до 01.01.2020, позаяк у разі наявності такого правочину, його істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, є незмінними.

67. Як зазначалося раніше, суд апеляційної інстанції установив, що 26.12.2014 Департамент і Товариство уклали договір № 191 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва. Товариство сплатило пайовий внесок з розрахунку обумовленої у цьому договорі площі 19 630,28 кв. м. Але в експлуатацію прийнятий об`єкт завершеного будівництва, площа якого склала 39 858,3 кв. м, тобто є більшою від площі, за яку забудовник вирішив питання пайової участі згідно з договором. Звідси неоплаченим Товариством лишився пайовий внесок, розрахований у вигляді різниці між задекларованою у договорі площею комплексу і фактично побудованою площею об`єкта завершеного будівництва.

68. Товариство зі свого боку, стверджуючи про сплату ним пайового внеску у погодженому у договорі розмірі з розрахунку площі комплексу 19 630,28 кв. м на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/16045/19 за позовом Департаменту до Товариства про стягнення 1 160 271,82 грн, заперечує проти вимог Прокурора щодо його обов`язку сплатити заявлену ним у позові суму пайового внеску, розрахованого з фактично побудованої площі об`єкта завершеного будівництва, - 39 858,3 кв. м. Його мотиви зводяться того, що відповідно до пункту 6.1 договору сторони не уклали додаткових угод про уточнення розміру пайового внеску після надання фактичних даних технічної інвентаризації, що передбачалося у пункті 1.3 договору. Товариство також посилалося на те, що сторони не дотрималися умов пунктів 3.5 і 10.2 договору і тому зобов`язання, на виконанні якого наполягає Прокурор, не має виконувати.

69. У пункті 1.3 договору сторони погоджували розмір пайового внеску, але домовилися про те, що він підлягає уточненню після надання фактичних даних технічної інвентаризації та техніко-економічних показників об`єктів, визначеного у пункті 1.1 цього договору. Дані розрахунки є невід`ємною частиною цього договору.

70. У пунктах 2.2, 3.4 договору забудовник зобов`язався до введення об`єкта або його частини, визначеного у пункті 1.1 договору, в експлуатацію, звернутися до Департаменту для проведення остаточних розрахунків пайового внеску за фактичними техніко-економічними показниками. У випадку збільшення загальної площі об`єкта, вказаної у пункті 1.1 цього договору, або зміни інших характеристик об`єкта (зокрема, але не виключно, функціонального призначення площ) забудовник зобов`язався письмово повідомити про це Департамент не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими забудовнику тощо.

71. Однак, як установив апеляційний господарський суд, Товариство не зверталося до Департаменту або Ради з повідомленнями про збільшення загальної площі об`єкта, вказаної у пункті 1.1 цього договору, тоді як таке збільшення підтверджено сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта площею 39 858,3 кв. м, яка більша від площі, за яку забудовник вирішив питання пайової участі згідно з договором.

72. Обов`язок взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а у договорі визначається лише величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. При цьому, невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

73. Товариство посилається на те, що сторони не уклали додаткових угод відповідно до пункту 3.5 договору, згідно з умовами якого після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв`язку зі збільшенням загальної площі, чи в інших випадках, передбачених у пункті 3.4 договору, забудовник укладає з Департаментом додаткову угоду до цього договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти. Крім того за умовами пункту 10.2 договору проекти додаткових угод готує саме Департамент і надсилає забудовнику листом у двох примірниках, тоді як додаткові угоди про інший розмір пайової участі Департамент не надсилав Товариству.

74. Стосовно цих посилань Товариства суд апеляційної інстанції правильно виснував, що цими умовами договору саме на Товариство було покладено обов`язок звернутися до Департаменту із заявою про зміну вихідних даних для розрахунку розміру пайової участі. Водночас умови договору не передбачають необхідності внесення змін до договору у частині зміни величини пайового внеску у зв`язку з необхідністю проведення остаточних розрахунків за договором, у тому числі, за умови зміни вихідних даних, зокрема, площі об`єкта будівництва. Тому спростував аргументи Товариства, яке наполягало на тому, що не має обов`язку сплачувати заявлену Прокурором суму пайового внеску за відсутності змін до договору у частині визначення розміру пайового внеску, з мотивуванням того, що договором не обумовлено обов`язку сторін у випадку зміни вихідних даних вносити зміни до договору.

75. Колегія суддів погоджується з цими висновками суду апеляційної інстанції, який повністю виконав вказівки Верховного Суду у раніше ухваленій у цій справі постанові, установив наявність договірних відносин між Департаментом і Товариством, які виникли на підставі договору від 26.12.2014 № 191 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, тоді як останнє, закінчивши будівництво об`єкта площею 39 858,3 кв. м, сплатило пайовий внесок з розрахунку площі, погодженої у договорі 19 630,28 кв. м.

76. Водночас заперечення Товариства з посиланням на те, що сторони не вносили змін до договору і не погоджували додаткової суми пайового внеску, обґрунтовано спростовані апеляційним господарським судом, адже саме Товариство не виконало покладеного на нього обов`язку повідомлення Департаменту про збільшення загальної площі побудованого об`єкта, тоді як невиконання цього обов`язку не звільняє його від сплати пайової участі, як обов`язкового внеску до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, розмір якого визначений договором, і за умовами пункту 1.3 підлягав коригуванню після надання замовником документів про визначення у встановленому порядку загальної кошторисної вартості об`єкта та даних технічної інвентаризації завершеного будівництвом/реконструкцією об`єкта, що приймається в експлуатацію.

77. З-поміж наведеного Товариство посилалося на порушення судом апеляційної інстанції пункту 2 частини третьої статті 2, пункту 2 частини першої статті 42 і статті 202 ГПК України, стверджує про відсутність висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, мотивуючи незадоволенням цим судом клопотання його представника про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його хворобою.

78. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні цього клопотання з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. При цьому зауважив на тому, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 29.01.2026 засідання суду апеляційної інстанції у цій справі, явка представників учасників справи у судове засідання у суді апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась.

79. Аргументи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права з огляду на відмову у задоволенні клопотання представника скаржника про відкладення розгляду справи на іншу дату, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

80. Ці доводи скаржник обґрунтував порушенням судом норм процесуального права і відсутністю висновку Верховного Суду щодо їх застосування, тобто звернувся у порядку, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України. Водночас сам не заперечує тієї обставини, що був повідомлений про розгляд справи, що стало би підставою для його звернення у порядку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї ж статті.

81. Апеляційний господарський суд виходив з того, що наявні в матеріалах справи документи дають можливість суду самостійно встановити фактичні обставини справи та вирішити цей спір по суті. Суд врахував, що ця справа перебуває на повторному розгляді, містить багато письмових пояснень, поданих представниками сторін, тобто, позиція представника відповідача сформована, викладена письмово і суду зрозуміла. Крім того суд зауважив на тому, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

82. Крім того Верховний Суд у пункті 99 постанови від 10.09.2024 у справі № 914/3881/21 виснував, що: "відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи (в цій частині Верховний Суд також звертає увагу на те, що неможливість взяти участь в судовому засіданні представника юридичної особи (навіть за умови поважності причин такої неможливості) не може бути беззаперечною і обов`язковою підставою для відкладення розгляду справи), а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні".

83. Звідси порушення названих Товариством норм процесуального права під час розгляду цієї справи апеляційним господарським судом не виявлено. Оскаржувана у цій справі постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з правильним застосуванням та дотриманням судами норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою цим судом оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності здійснення судом касаційної інстанції переоцінки доказів, що є неможливим з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

84. Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", а отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. Натомість незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

86. Згідно з вимогами статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

87. З огляду на викладене вище доводи касаційної скарги не знайшли підтвердження, адже не встановлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

Судові витрати

88. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Буйфіш Холдінгс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі № 910/9916/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Г. Вронська