Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №920/1140/25 — Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.2026м. СумиСправа № 920/1140/25

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/1140/25

за позовом Заступника керівника Сумської обласної прокуратури

(вул. Герасима Кондратьєва, 33, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 03527891)

в інтересах держави

до відповідачів: 1. Сумської міської ради (пл. Незалежності, 2, м. Суми, 40000,

код ЄДРПОУ 23823253)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна

виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» (вул. Тополянська,

буд. 26/1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 14005202)

про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,

за участю представників сторін:

прокурор: Гладенко Я.Ю.,

від відповідача 1: Асланова А.В.,

від відповідача 2: Ступак І.В.,

при секретарі судового засідання Ляскевич М.О.,

УСТАНОВИВ:

07.08.2025 прокурор звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 від 28.10.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» та Сумською міською радою;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» (вул. Тополянська, 26/1, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ: 14005202) повернути Сумській міській територіальній громаді земельну ділянку площею, 0,1446 га, кадастровий номер 5910136300:05:006:0220;

- стягнути з Сумської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» на користь Сумської обласної прокуратури (м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, р/р UA598201720343120001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) кошти, витрачені на сплату судового збору, у розмірі 4 844,80 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2025, справу призначено до розгляду судді Заєць С.В.

Ухвалою суду від 11.08.2025 позовну заяву залишено без руху. Прокурору надано строк для усунення недоліків позовної заяви та зазначено спосіб усунення недоліків.

14.08.2025 через підсистему «Електронний суд» прокурором надано до суду заяву від 14.08.2025, б/н (вх.№3884) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду віл 15.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1140/25; призначено підготовче засідання на 11.09.2025, 10:00; сторонам встановлені строки для надання суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.

29.08.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано до суду відзив (вх.№4116) на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

08.09.2025 через систему «Електронний суд» прокурором надано до суду відповідь (вх.№4264) на відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якої вказує на необґрунтованість та безпідставність доводів відповідача 2, наведених у відзиві на позов, та просить суд задовольнити позов повністю.

08.09.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем 1 – Сумською міською радою надано до суду:

- клопотання (вх.№4815) про поновлення строку на подання відзиву на позов;

- відзив (вх.№4268) на позовну заяву, відповідно до змісту якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

10.09.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано до суду:

- заперечення (вх.№4330) на відповідь на відзив у справі №920/1140/25;

- заяву (вх.№4877) про закриття провадження у справі №920/1140/25.

Розгляд справи 11.09.2025 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 08.09.2025 по 12.09.2025.

Ухвалою суду від 15.09.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 09.10.2025, 10:00.

17.09.2025 через систему «Електронний суд» прокурором надано до суду заперечення (вх.№4455) на заяву відповідача 2 про закриття провадження у справі №920/1140/25.

09.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано до суду клопотання (вх.№4849) про відкладення розгляду справи.

09.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем 1 – Сумською міською радою надано до суду заяву (вх.№4855), відповідно до змісту якої просить суд розгляд справи №920/1140/25 здійснювати без участі представника відповідача 1.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 09 год. 21 хв. до 10 год. 35 хв. 09.10.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 09.10.2025 не відбулось.

Ухвалою суду від 09.10.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 28.10.2025, 11:20.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 09 год. 55 хв. 28.10.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 28.10.2025 не відбулось.

Ухвалою суду від 28.10.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 18.10.2025, 11:20.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 11 год. 01 хв. до 11 год. 43 хв. 18.11.2025 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 18.11.2025 не відбулось.

Ухвалою суду від 18.11.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 02.12.2025, 11:25.

Відповідно до акту Господарського суду Сумської області від 02.12.2025 у справі №920/1140/25, у зв`язку з технічними проблемами з підсистемою відеоконференцзв`язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua/) судове засідання по справі № 920/1140/25, призначене на 02.12.2025, 11:25, не відбулось з технічних, незалежних від суду причин.

Ухвалою суду від 02.12.2025 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 16.12.2025, 10:50.

Протокольною ухвалою суду від 16.12.2025 оголошено перерву в підготовчому засіданні у справі №920/1140/25 до 08.01.2026, 10:10.

05.01.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано до суду заяву (вх.№54) про призначення експертизи у справі №920/1140/25 та пропонує на вирішення експертизи поставити наступні запитання:

- Чи знаходиться фактично (знаходилось на момент складання проєкту землеустрою) нерухоме майно, належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220, площею 0,1446 га розташованій за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2? Чи відповідає фактичне розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок технічній документації - проєкту землеустрою виготовленому ТОВ «Опус Ресурс» щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 ТОВ «БВК компанія «Федорченко» для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку?

- Чи відповідає розроблена документація із землеустрою - проєкт землеустрою виготовленому ТОВ «Опус Ресурс» щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 ТОВ «БВК компанія «Федорченко»» для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку на земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220, площею 0,1446 га розташовану за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?

- Чи змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220, площею 0,1446 га розташованої за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, з «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств» (код 11.03) на «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» (код 02.03) відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

08.01.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем 1 – Сумською міською радою надано до суду:

- заяву (вх.№96), відповідно до змісту якої просить суд судове засідання у справі провести без участі представника відповідача 1;

- заяву (вх.№98) в обґрунтування своєї правової позиції щодо заяви відповідача 2 про призначення експертизи, відповідно до змісту якої вказує про відсутність підстав для проведення експертизи у справі.

08.01.2026 через систему «Електронний суд» прокурором надано до суду заперечення (вх.№111) на заяву відповідача 2 про призначення експертизи у справі №920/1140/25.

Розгляд справи 08.01.2026 не відбувся в зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному з 05.01.2026 по 23.01.2026.

Ухвалою суду від 26.01.2026 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 29.01.2026, 11:20.

Відповідно до акту Господарського суду Сумської області від 29.01.2026 у справі №920/1140/25, у зв`язку з технічними проблемами з підсистемою відеоконференцзв`язку ЄСІТС (https://vkz.court.gov.ua/) судове засідання по справі № 920/1140/25, призначене на 29.01.2026, 11:20, не відбулось з технічних, незалежних від суду причин.

Ухвалою суду від 29.01.2026 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 05.02.2026, 10:30.

05.02.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано до суду заяву (вх.№613) про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача 2.

05.02.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем 1 – Сумською міською радою надано до суду заяву (вх.№615) відповідно до змісту якої просить суд судове засідання у справі провести без участі представника відповідача 1.

Протокольною ухвалою суду від 05.02.2026 оголошено перерву в підготовчому засіданні у справі №920/1140/25 до 19.02.2026, 10:20.

Ухвалою суду від 05.02.2026 повідомлено Сумську міську раду та Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» про дату, час і місце судового засідання на 19.02.2026, 10:20.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 10 год. 02 хв. 19.02.2026 у Сумському районі була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 19.02.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 19.02.2026 призначено судове засідання у справі №920/1140/25 на 03.03.2026, 12:30.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 09 год. 26 хв. 03.03.2026 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 03.03.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 03.03.2026 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 24.03.2026, 12:55.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 20 год. 27 хв. 23.03.2026 у Сумській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 24.03.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 24.03.2026 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 08.04.2026, 11:30.

08.04.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано до суду клопотання (вх.№1811) про відкладення розгляду справи.

Через загрозу безпеці учасників справи, у зв`язку з тим, що з 11 год. 32 хв. 08.04.2026 у Сумському районі була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Сумська область"), судове засідання у справі 08.04.2026 не відбулось.

Ухвалою суду від 08.04.2026 призначено підготовче засідання у справі №920/1140/25 на 23.04.2026, 12:20.

Ухвалою суду від 23.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/1140/25 до судового розгляду по суті на 25.05.2026, 11:30.

Протокольною ухвалою суду від 25.05.2026 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи №920/1140/25 по суті до 04.06.2026, 10:00.

Протокольною ухвалою суду від 04.06.2026 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи №920/1140/25 по суті до 11.06.2026, 10:20.

У судовому засіданні 11.06.2026 прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов повністю.

Представники відповідачів у судовому засіданні 11.06.2026 проти позовних вимог заперечили, просили суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, господарський суд прийшов до наступних висновків.

Щодо повноважень прокурора на звернення з позовом у цій справі, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду).

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У пунктах «б», «в», «є» статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно із частиною другою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 2 Цивільного кодексу України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частини першої статті 169 Цивільного кодексу України, територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 є комунальною власністю.

Водночас, Сумська міська рада сама порушила чинне законодавство, надавши спірну земельну ділянку в оренду без проведення земельних торгів.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Отже, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Окрім цього, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не може бути належним позивачем у цій справі. Повноваження Держгеокадастру, визначені ст. 152 Земельного кодексу України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2021 року № 1302), стосуються переважно розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності та здійснення державного нагляду (контролю) у сфері земельних відносин.

Проте, спірна земельна ділянка є комунальною власністю та не належить до земель сільськогосподарського призначення чи агропромислового комплексу.

Відтак, Держгеокадастр не наділений повноваженнями розпорядника щодо цієї ділянки, а відповідно, і повноваженнями власника на захист права власності у даному випадку. Законодавством чітко визначено перелік позовів, з якими органи Держгеокадастру мають право звертатись до суду (зокрема, щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, повернення самовільно чи тимчасово зайнятих ділянок). Позов про визнання недійсним договору оренди та повернення комунальної землі не входить до їхніх повноважень.

За обставин цієї справи, органи Держгеокадастру не мають повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: - орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; - орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У даній справі Сумська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є учасником цивільних правовідносин (стороною договору оренди земельної ділянки). В процесуальному аспекті орган, який уклав такий договір, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Отже, в даному випадку прокурор правомірно звернувся з даним позовом як самостійний позивач, визначивши Сумську міську раду як орган місцевого самоврядування, який уклав з суб`єктом господарювання – Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» оспорюваний договір оренди земельної ділянки, співвідповідачем із вказаним суб`єктом, навівши у відповідності до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві обґрунтування щодо того, в чому саме полягає порушення інтересів держави внаслідок укладення оспорюваного правочину, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а тому підтвердив підстави для представництва інтересів держави.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Рішенням Сумської міської ради (далі - Відповідач 1) від 29.09.2021 № 1938-МР затверджено проєкт землеустрою та надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» (далі – Відповідач 2, ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»») в оренду земельну ділянку площею 0,1446 га (кадастровий номер 5910136600:05:006:0220) для будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кринична, 2, у м. Суми.

Підставою прийняття цього рішення є заява ТОВ «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко»» до Сумської міської ради про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2 для використання під будівництво багатоквартирного житлового будинку (вид господарської діяльності: будівництво житлових будівель, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, орієнтовною площею 0,1939 га.

До заяви додано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 962573459101, номер запису про право власності 34483323. Складовими частинами об`єкта нерухомого майна є склад -цегла, 3-1, площею 31,0 м.кв.; сарай, О, площею 132,0 м.кв; навіс-металева сітка, П, площею 37 м.кв.; погріб -цегла, п/г, площею 11,0 м. кв.; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м.кв.; огорожа, ворота-мет.сітка в мет.стовпах, 4-8.

Вказане нерухоме майно ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» придбано на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019.

Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу нерухомого майна продавець передав у приватну власність ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Суми, вул. Кринична,2 на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082.

Згідно з п. 1.5 Договору купівлі-продажу нерухомого майна, відчужуване нежитлове приміщення з відповідними складовими частинами знаходиться на земельній ділянці площею 0,0413 га, яка належить Сумській міській раді. Цільове призначення земельної ділянки (11.02) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер 5910136300:05:006:0082.

Рішенням Сумської міської ради від 24.03.2021 №794-МР ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої її передачі у користування на умовах оренди за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2 під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

На виконання вказаного рішення розроблено проєкт землеустрою іншої земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220. Відповідно до пояснювальної записки та матеріалів геодезичних вишукувань проєкту землеустрою, земельна ділянка, що запроектована до відведення, межує із земельною ділянкою, на якій розміщенні об`єкти нерухомості відповідача, а саме із земельною ділянкою з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082. При цьому об`єднання чи поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082 не відбувалось та площа земельної ділянки не змінювалась.

Рішенням Сумської міської ради від 29.09.2021 № 1938-МР затверджено проєкт землеустрою та надано ТОВ «Будівельна виробничо- комерційна компанія «Федорченко»» в оренду (без проведення земельних торгів) іншу земельну ділянку, ніж та на якій знаходяться нерухоме майно заявника, зазначене у доданому до заяви витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1446 га (кадастровий номер 5910136600:05:006:0220) для будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кринична, 2 у м. Суми.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, ч. 3 ст. 134 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

За вказаними нормами ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія Федорченко» могла отримати в користування без проведення земельних торгів саме земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності.

Водночас, земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:05:006:0220 ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» могла отримати в оренду тільки на підставі рішення Сумської міської ради на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Окрім цього, земельну ділянку з кадастровим номером 5910136600:05:006:0220 для нового будівництва багатоквартирного житлового будинку, навіть при умові розміщення на ній нерухомого майна, ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» мало право отримати виключно на підставі земельних торгів виходячи з наступного.

Так, статтями 116, 123-124 Земельного кодексу України визначено загальну процедуру формування земельної ділянки з метою надання її в користування, яка полягає в такому:

- особа, зацікавлена в одержанні в користування земельної ділянки, звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки;

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні;

- за замовленням заінтересованої особи спеціалізованою організацією розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в користування, яким затверджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі такого рішення шляхом укладення договору оренди.

Приписи статей 116, 122-124 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) дають змогу дійти висновку, що процедура надання земельних ділянок у користування є стадійною, спрямованою на розпорядження земельною ділянкою одним суб`єктом і набуття її у користування іншим.

Ця процедура розпочинається зі звернення особи до уповноваженого органу із заявою про надання земельної ділянки, в якій чітко ідентифікується об`єкт майнового інтересу відповідної особи, який конкретизується через зазначення у заяві цільового призначення земельної ділянки.

При зверненні ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» до Сумської міської ради чітко визначило свій майновий інтерес у отриманні земельної ділянки саме під будівництво багатоквартирного житлового будинку.

У той же час частиною 2 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Отже, ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» мало право звернутися до Сумської міської ради з метою отримання в користування земельної ділянки без проведення земельних торгів виключно для обслуговування та експлуатації належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна, розташованих на такій земельній ділянці, а саме: для обслуговування об`єкта нерухомого майна, складовими частинами якого є склад -цегла, З-1, площею 31,0 м.кв.; сарай, О, площею 132,0 м.кв; навіс- металева сітка, П, площею 37 м.кв.; погріб -цегла, п/г, площею 11,0 м. кв.; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м.кв.; огорожа, ворота-мет. Сітка в мет. Стовпах, 4-8.

Натомість спірна земельні ділянка надана ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» не для обслуговування розташованих на ній об`єкта нерухомого майна, а для будівництва багатоквартирного житлового будинку, тобто для будівництва нового об`єкта.

Отже, на думку прокурора, враховуючи положення частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України спірна земельна ділянка могла бути надана Відповідачу 2 в оренду з метою нового будівництва виключно за результатами проведення земельних торгів.

Щодо суті спірних правовідносин, суд дійшов наступних висновків.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ст. 2 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Так, матеріалами справи підтверджується, що за Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019, укладеного між ТОВ «Промторг» та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»», Відповідачем 2 придбано у власність нерухоме майно, а саме: склад -цегла, З-1, площею 31,0 м.кв.; сарай, О, площею 132,0 м.кв; навіс-металева сітка, П, площею 37 м.кв.; погріб -цегла, п/г, площею 11,0 м. кв.; вбиральня - азбофанера, У, площею 2,1 м.кв.; огорожа, ворота-мет.cітка в мет.cтовпах, 4-8, яке розташоване за адресою: м.Суми, вул. Кринична, 2, на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082.

Відповідно до приписів частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями частини четвертої статті 120 ЗК України унормовано, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Водночас статтею 377 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) також визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, враховуючи вищенаведені приписи закону, особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку (її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України в редакціях, які діяли на час придбання нерухомого майна, саме з метою, пов`язаною із розташуванням відповідної нерухомості.

Відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України в редакціях, що діяли на час придбання нерухомого майна, викладена в постановах Верховного Суду, зокрема: від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі № 910/13129/7; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17.

За приписами частини першої статті 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно із статтею 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша). Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (абзац 2 частина другої).

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19).

Згідно з ч. 6 ст. 120 ЗК України (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна), істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно п. 1.1. та п. 1.5. Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019, укладеного між ТОВ «Промторг» та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»», відчужуване нежитлове приміщення з відповідними складовими частинами розташоване за адресою: м.Суми, вул. Кринична, 2, на земельній ділянці з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082.

Таким чином, Відповідач 2 - ТОВ Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»», придбавши у власність на підставі договору купівлі-продажу нерухоме майно, відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), набуло право на отримання у користування земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082, на якій таке майно розміщене, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Проте, як свідчать наявні матеріали справи та зміст рішення Сумської міської ради від 29.09.2021 № 1938-МР «Про надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Кринична, 2, площею 0,1446 га», Відповідачем 2 було отримано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220, площею 0,1446 га для будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Кринична, 2, у м. Суми, що суперечить як приписам ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та його умови визначаються договором укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору, який затверджено Кабінетом Міністрів України (частина 3 абзац 4 статті 123 ЗК України).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про землеустрій», розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженера ми -землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

У пункті 11 пояснювальної записки до проєкту землеустрою із відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 зазначено, що в межах об`єкта землеустрою наявні нежитлові приміщення, належні ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» на підставі Договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 05.12.2019.

Разом з тим, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної особі будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.

Так, суд погоджується з доводами прокурора, що у вказаному вище проєкті землеустрою із відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 не визначено, яка саме складова частина нерухомого майна (наіс – 37 кв.м; погріб – 11 кв.м; вбиральня – 2,1 кв.м тощо) розташована на спірній ділянці. Крім того, повністю відсутнє обґрунтування необхідності виділення земельної ділянки площею 0,1446 га (1446 кв.м) для обслуговування, наприклад вбиральні площею 2,1 кв.м чи погреба площею 11 кв.м. Така площа у сотні разів перевищує площу відповідних об`єктів та є очевидно невиправданою.

Дана обставина не відповідає критеріям обґрунтованості та суперечить правовій позиції, викладеній у пунктах 68-69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, згідно з висновками якої розмір земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна не є безмежним.

Окрім цього, суд враховує, що відповідно до пояснювальної записки та матеріалів геодезичних вишукувань проекту землеустрою, земельна ділянка, що запроєктована до відведення з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220, межує із земельною ділянкою, на якій розміщенні об`єкти нерухомості Відповідача 2, а саме із земельною ділянкою з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082. При цьому, матеріали справи не містять доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що у визначеному законом порядку відбулось об`єднання чи поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0082 та площа земельної ділянки не змінювалась.

При цьому суд наголошує, що в силу приписів ст. 377 ЦК України та ст. 120, ч. 2 ст. 134 ЗК України, отримання в користування на позаконкурсній основі земельної ділянки можливо виключно для обслуговування вже існуючого нерухомого майна, а не для нового будівництва багатоквартирного будинку, про що Відповідачем 2 зазначено, зокрема, у заяві про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 22.09.2020.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що наміри Сумської міської ради та ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» спрямовані на отримання останнім земельної ділянки комунальної власності для нового будівництва, а наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомості використано лише як формальний привід для уникнення процедури земельних торгів.

Наведена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, згідно якої норми ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачають, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, проте, не передбачають такого виключення для земельних ділянок під будівництво житлових будинків.

Також, за правовим висновком, викладеним у п. 76 постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, виходячи із системного аналізу положень ч. 2 ст. 124 і абз. 2 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам, для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як зазначено вище, спірна земельна ділянка комунальної власності за оспорюваним правочином передана в оренду Відповідачу 2 з порушенням норм земельного законодавства, а саме, за рішенням органу місцевого самоврядування для нового будівництва, поза процедурою земельних торгів, за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Оскільки умови спірного договору передбачають передання в оренду ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» на підставі рішення органу місцевого самоврядування – Сумської міської ради спірної земельної ділянки комунальної власності для нового будівництва, без дотримання конкурентних засад (поза процедурою земельних торгів), за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, зміст цього договору суперечить діючому на час його укладення законодавству, що відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 від 28.10.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» та Сумською міською радою підлягають задоволенню через їх обгрунтованість.

Відповідно до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Таким чином, чинне законодавство передбачає право не тільки сторін оспорюваного правочину, а й будь-якої заінтересованої особи, а в передбачених випадках прокурора, звернутись з позовом до господарського суду про визнання такого правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді двосторонньої реституції.

У випадку подання позову про застосування реституції заінтересованою особою, яка не є стороною правочину(або прокурором в її інтересах), зазначений спосіб захисту передбачає зобов`язання відповідачів-сторін правочину здійснити відповідні дії з повернення одна одній отриманого за таким правочином, з метою захисту інтересів заінтересованої особи.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 зазначила, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину, а інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу.

Як було зазначено вище, в даному випадку прокурором подано самостійний позов в інтересах держави до сторін спірного правочину, в обґрунтування якого він послався на порушення внаслідок вчиненням такого правочину інтересів держави, що полягає у порушенні «суспільного», «публічного» інтересу у дотриманні вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, якими врегульовано порядок набуття права користування земельними ділянками комунальної власності на засадах рівності усіх суб`єктів землекористування та закладеного принципу економічно ефективного використання землі, що передбачає отримання місцевим бюджетом орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у визначеному на конкурентних засадах розмірі, який має бути більшим встановленого оспорюваним договором розміру орендної плати. Тому припинення користування Відповідачем 2 спірною земельною ділянкою комунальної власності набуте у незаконний спосіб, а так само користування цією ділянкою у порядку і на підставах визначених законодавством, становлять «суспільний», публічний» інтерес, а незаконність припинення такого права такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на наведене, позовні вимоги прокурора про повернення ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» спірної земельної ділянки Сумській територіальній громаді в порядку реституції відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору, за яким Відповідач 1 передав в оренду Відповідачу 2 зазначену земельну ділянку, такий спосіб захисту прямо передбачений законодавством як правовий наслідок недійсності правочину і така реституція, яка має бути проведена між Відповідачами, спрямована на задоволення інтересів держави, в інтересах якої прокурором подано позов.

Отже, позовні вимоги прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» повернути Сумській міській територіальній громаді земельну ділянку площею, 0,1446 га, кадастровий номер 5910136300:05:006:0220 підлягають задоволенню через їх обгрунтованість.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі "Ятрідіс проти Греції" від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі "Меллахер та Інші проти Австрії" (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Окрім цього, суд звертає увагу на наступне:

1) відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало ("Pistorova v. the Czech Republic"; "Des Fours Walderode v. the Czech Republic"; "Zhigalev v. Russia"), а посилання на правомірні очікування як складові категорії «майно» можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (рішення у справах "Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium", "Kopecky v. Slovakia", "Belane Nagy v. Hungary " тощо).

Водночас у справі, що розглядається зазначені критерії недотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння земельною ділянкою ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» з боку держави відсутнє, оскільки саме дії Відповідачів були спрямовані на отримання спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб;

2) задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки не нівелює майнові права ТОВ «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» щодо об`єктів нерухомого майна, які розташовані на ній, а Відповідач 2, відповідно до вимог законодавства, не позбавлений права звернутись до власника земельної ділянки для її оформлення, у відповідному розмірі, саме для обслуговування та експлуатації належних на праві власності об`єктів нерухомого майна, розташованих на такій спірній земельній ділянці.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що прокурором позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд», відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на Відповідача в розмірі 17 835 грн 38 коп. (коефіцієнт 0,8 розміру ставки судового збору).

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:05:006:0220 від 28.10.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» та Сумською міською радою.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» (вул. Тополянська, 26/1, м. Суми, 40022, код ЄДРПОУ: 14005202) повернути Сумській міській територіальній громаді земельну ділянку площею, 0,1446 га, кадастровий номер 5910136300:05:006:0220.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко»» (вул. Тополянська, буд. 26/1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 14005202) на користь Сумської обласної прокуратури (код отримувача 03527891, р/р UA5982017203431200001000002983 в ДКСУ у м. Київ, МФО 820172) 17 835 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн 38 коп. судового збору, сплаченого за пред`явлення позовної заяви до суду.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.06.2026.

СуддяС.В. Заєць