Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №914/857/26 — Господарський суд Львівської області

Суд: Господарський суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: купівлі-продажу, з них

Дата: 17 червня 2026 р.

Справа: №914/857/26

Суддя: Березяк Н.Є.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 Справа № 914/857/26

За позовом: Малого колективного підприємства «Транс-Екіпаж», с.Залокоть Львівської області,

до відповідача: Акціонерного Товариства «ЛЬВІВСЬКЕ АТП-14630», м. Львів,

про: стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу в розмірі 5 028 013,75 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання І.К. Капітанчук

За участю представників сторін:

позивача: не з`явився;

відповідача: Мудрак Р.Б. – представник;

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Малого колективного підприємства «Транс-Екіпаж» до Акціонерного Товариства «ЛЬВІВСЬКЕ АТП-14630» про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 5 028 013,75 грн.

Ухвалою суду від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.05.2025 закрито підготовче провадження у справі № 914/381/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.05.2025. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судового засідання.

В судовому засіданні 21.05.2026 року суд розпочав розгляд справи по суті і заслухав пояснення представників сторін та оголосив перерву до 18.06.2026.

Представник позивача в судовому засіданні 21.05.2026 позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі - продажу в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

В судовому засідання 21.05.2026 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне:

- за поставку чотирьох одиниць товару, на які за відповідачем зареєстровано право власності 26.10.2023, останнім здійснено розрахунок повністю.

- строк оплати ще за шість транспортних засобів, які посталено 13.08.2025, 19.08.2025 та 28.08.2025, на момент подання позовної заяви не сплив, а відтак, на думку відповідача, позовні вимоги є передчасні.;

-щодо решти транспортних засобів, то такі не поставлено взагалі.

-щодо операцій про видачу тимчасового реєстраційного талону на частину транспортних засобів, що є предметом Договору №100 від 02.10.2023, які серед іншого згадані у інформації сервісного центру МВС, є відображенням відносин оренди, які виникли на підставі та умовах Договору оренди автобусів №104 від 09.11.2023, і до правовідносин купівлі-продажу не мають відношення.

Не погоджуючись з наведеним у відзиві на позовну заяву, від представника позивача 20.04.2026 за вх. №10957/26 надійшла до суду відповідь на відзив, де зазначив, що відповідно до п. 2.3. Договору купівлі продажу від 02.10.2023 товар передається Покупцю з моменту підписання цього Договору на відповідальне зберігання та буде зберігатись за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 280 до повного розрахунку. Отже, поставка товару відбулася, що додатково підтверджується видачою тимчасових реєстраційних талонів на транспортні засоби, які є предметом договору. Договір купівлі - продажу не прив`язує факт поставки товару до оформлення права власності на автобуси. Важливим з юридичної точки зору є саме факт поставки автобусів, а не оформлення права власності на них. Позивач поставив всі автобуси відповідачу, про що є згадка в самому договорі купівлі -продажу, а, отже, з цього моменту у відповідача виник обов`язок оплатити вартість автобусів.

В судове засідання 18.06.2026 представник позивача не з`явився, через систему Електронний суд подав заяву (вх. №17264/26) про залишення позову без розгляду. Протокольною ухвалою від 18.06.2026 суд залишив без розгляду вказану заяву у зв`язку з пропуском процесуального строку на подання такої заяви, встановленого п.5 ч.1 ст. 226 ГПК України.

В судовому засіданні 18.06.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.10.2023 між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ЛЬВІВСЬКЕ АТП-14630» (покупець) та Малим колективним підприємством «Транс-Екіпаж» (продавець) було укладено Договір купівлі продажу транспортних засобів № 100.

Відповідно до п. 1.1. Договору за цим договором Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується оплатити рахунок і прийняти у власність 12 транспортних засобів, а саме: автобуси марки VAN HOOL А330, Євро-5, 2006 -2007 років випуску.

Відповідно до п. 2.2. Договору передача Товару здійснюється за актом приймання-передачі, що складається в двох примірниках та підписується представниками обох Сторін.

Відповідно до п. 2.3. Договору товар передається Покупцю з моменту підписання цього Договору на відповідальне зберігання та буде зберігатись за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 280 до повного розрахунку.

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна вартість Договору становить 10 915 013,00 грн в т.ч. ПДВ, які відповідач зобов`язувався оплатити відповідно до п.1.1. цього Договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору Покупець сплачує на користь Продавця аванс у розмірі 30%, що становить 3 274 503,90 грн протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання даного Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору остаточний розрахунок здійснюється протягом 18 місяців з моменту поставки Товару.

Згідно акту приймання передачі автобусів від 02.10.2023 продавець передав а покупець прийняв 4 транспортних засоби, а саме: автобуси марки VAN HOOL А330, Євро-5, 2006 -2007 років випуску.

Згідно інформації регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 05.12.2025, вбачається, що 26.10.2023 за відповідачем зареєстровано право власності на чотири автобуси:

ідентифікаційний номер YE232002B33D64260,

ідентифікаційний номер YE232002B33D64276,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ,

ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Ще на шість транспортних засобів: ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , згідно тієї ж інформації сервісного центру МВС, за відповідачем зареєстровано право власності 13.08.2025, 28.08.2025, 19.08.2025, 13.08.2025, 28.08.2025 та 19.08.2025.

Відповідач не заперечив отримання вказаних транспортних засобів.

АТ «ЛЬВІВСЬКЕ АТП-14630» отримало тимчасові реєстраційні талони (технічні паспорти) на вказані вище транспортні засоби, згідно відповіді Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Відповідач сплатив вартість транспортних засобів частково у розмірі 5 246 263 грн. Несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 3 846 263 грн.

Враховуючи відсутність сплати заборгованості за товар за Договором купівлі продажу №100 від 02.10.2023 позивач звернувся до суду з матеріально – правовою вимогою про стягнення 5 028 013,75 грн, з яких 3 846 263 грн основна сума боргу, інфляційні втрати в розмірі 1 058 036,34 грн та 3 % річних в розмірі 123 714,41 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Між сторонами існують правовідносини на підставі договору купівлі продажу транспортних засобів № 100 від 02.10.2023.

Відповідно до статті 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 ЦК Кураїни визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як вказує позивач, строк виконання зобов`язання відповідача по оплаті за транспортні засоби був передбачений Договором купівлі продажу № 100 від 02.10.2023 р., зокрема, відповідно до цього Договору остаточний розрахунок здійснюється протягом 18 місяців з моменту поставки Товару.

На підтвердження факту передачі товару відповідачу за Договором купівлі продажу №100 від 02.10.2023, позивачем долучено:

1. Акт приймання передачі автобусів від 02.10.2023 за яким продавець передав а покупець прийняв 4 транспортних засоби, а саме: автобуси марки VAN HOOL А330, Євро-5, 2006 -2007 років випуску;

2. Інформацію регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях від 05.12.2025, з якої вбачається, що 26.10.2023 за відповідачем зареєстровано право власності на чотири автобуси:

ідентифікаційний номер YE232002B33D64260, на суму 911 242 грн;

ідентифікаційний номер YE232002B33D64276, на суму 911 242 грн;

ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на суму 911 242 грн;

ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . на суму 909 295 грн.

Ще на шість транспортних засобів: ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , згідно тієї ж інформації сервісного центру МВС, за відповідачем зареєстровано право власності 13.08.2025, 28.08.2025, 19.08.2025, 13.08.2025, 28.08.2025 та 19.08.2025.

Акти приймання передачі вказаних автобусів ( на виконання п.2.2 Договору) до матеріалів справи не долучались, однак Відповідач не заперечив отримання вказаних транспортних засобів у зазначені дні.

У постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24, викладено висновок про те, що факт поставки товару може бути підтверджений не лише первинними бухгалтерськими документами, а й сукупністю інших доказів, які переконливо свідчать про здійснення господарської операції. Для встановлення факту передачі товару суд має оцінювати всі надані сторонами докази в їх сукупності, включаючи видаткові накладні, договори, листування між сторонами та інші матеріали, що підтверджують реальність господарських відносин. Відсутність окремих документів (зокрема товаро-транспортних накладних) або непроведення почеркознавчої експертизи не спростовують факт поставки, якщо сторона, яка заперечує її здійснення, не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів.

У справах № 927/833/18 та № 918/1026/20 Верховний Суд виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, у зв`язку з чим під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Наведена правова позиція є сталою у судовій практиці і викладена у постановах Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 06.09.2022 у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 у справі № 912/1414/21, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 21.09.2021 у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15.

Виходячи з наведеного, у даному випадку судом досліджується не лише питання належного оформлення (підписання та проставлення печаток) первинних документів, а й наявність обставин (доказів), які б могли достеменно свідчить про реальність господарської операції та руху товару.

Отже, судом встановлено, що 02.10.2023 позивач виконав свій обов`язок з поставки чотирьох одиниць товару, на загальну вартість 3 643 021 грн, ще шість одиниць товару було поставлено відповідачу - 13.08.2025, 28.08.2025, 19.08.2025, 13.08.2025, 28.08.2025 та 19.08.2025. Доказів поставки ще двох одиниць товару позивачем не надано.

Відповідно до п. 3.3 Договору остаточний розрахунок здійснюється протягом 18 місяців з моменту поставки Товару.

Враховуючи норми п.3.3 Договору відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар наступним чином:

- за чотири автобуси поставлені 02.10.2023 до 02.04.2025;

- за два автобуси поставлені 13.08.2025 до 13.02.2027;

- за два автобуси поставлені 19.08.2025 до 19.02.2027;

- за два автобуси поставлені 28.08.2025 до 28.02.2027.

Згідно долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій №1166 від 03.10.2023, №1180 від 04.10.2023, №1196 від 05.10.2023, №1204 від 07.10.2023, №1220 від 13.10.2023, №1269 від 16.10.2023, №1280 від 17.10.2023, №1306 від 19.10.2023, №2325 від 14.02.2024, №2618 від 15.03.2024, №3429 від 13.06.2024, №5352 від 16.12.2024, №6494 від 11.04.2025, №6661 від 07.05.2025, №6929 від 30.05.2025, №7138 від 19.06.2025, №7614 від 30.07.2025, №7897 від 27.08.2025, №8263 від 01.10.2025, №8501 від 31.10.2025, №298 від 05.12.2025, №511 від 23.12.2025 та №758 від 27.01.2026 відповідач сплатив на банківський рахунок позивача кошти в загальному розмірі 5 246 263 грн.

Із цим позовом позивач звернувся до суду 20.03.2026.

Не заслуговують на увагу суду доводи позивача, про передачу всіх автобусів станом на момент підписання Договору , що він підтверджує видачою тимчасових талонів, оскільки в матеріалах справи міститься Договір оренди зазначених шести автобусів, якими відповідач користувався не на праві власності (як покупець) а на праві оренди.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Подібний за змістом висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі №638/2304/17.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

Водночас, якщо суд дійде переконання про порушення прав, свобод чи інтересів позивача, він має надати оцінку обраному позивачем способу захисту та з`ясувати, чи є цей спосіб правомірним та ефективним, оскільки обрання способу захисту, що не відповідає цим критеріям, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.06.2024 року у справі №128/1243/22).

Таким чином, позивачем безпідставно заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 846 263 грн заборгованості за поставлений 13.08.2025, 19.08.2025 та 28.08.2025 товар оскільки станом на дату подачі позовної заяви 18 місячний строк на здійснення оплати за такий товар не сплив, а в свою чергу, товар поставлений 02.10.2023 відповідачем був оплачений своєчасно. Оскільки доказів поставки усього товару у момент укладення договору позивачем не долучено а 18 місячний строк на здійснення оплати не сплив, суд не вбачає підстав для стягнення 3 846 263 грн основної суми боргу.

Оскільки нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних є похідними від суми основного боргу, в стягненні якої судом відмовлено, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240,247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.06.2026.

Суддя Березяк Н.Є.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua